№ 753/11965/19

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 753/11965/19

провадження № 61-1157св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 7 в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду

від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 7 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, визнання спадщини відумерлою, скасування державної реєстрації, витребування майна.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що прокуратурою під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні

№ 12016100070000103 від 06 січня 2016 року виявлено факти незаконного відчуження об`єктів нерухомого майна, у тому числі факт заволодіння квартирою АДРЕСА_1 , про що 04 лютого 2019 року внесено додаткові відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Первинна реєстрація права власності на зазначену квартиру була проведена за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого

12 травня 1994 року комітетом по оренді та приватизації комунального майна Дарницького району. У вказаній квартирі ОСОБА_5 був зареєстрований з 29 червня 1989 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 84 років ОСОБА_5 помер. Спадкова справа не заводилася, спадкоємці відсутні, а тому спадщина у вигляді спірної квартири повинна була визнана відумерлою та перейти у власність територіальної громади міста Києва.

Разом з тим, 12 липня 2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу

від 12 липня 2018 року, укладеного з ОСОБА_3 , якій спірна квартира нібито належала на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_5 посвідченого 03 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К., зареєстрованого у реєстрі за № 127.

Досудовим слідством встановлено, що Київським обласним державним нотаріальним архівом в наряді 2-03 «Договори про відчуження квартир та документи на підставі яких вони посвідчувалися», серед справ приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. не виявлено договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 03 червня 2009 року, зареєстрованого у реєстрі за № 127.

Відповідно до повідомлення Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 02 грудня 2018 року, первинна реєстрація права власності на спірну квартиру проведена за

ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12 травня 1994 року.

У подальшому, право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 20 серпня 2018 року між ним та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрованого у реєстрі за № 227.

ОСОБА_3 не була законним власником спірного майна - квартири АДРЕСА_1 , оскільки договір дарування квартири від 03 червня 2009 року за реєстровим № 127 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. не посвідчувався, а тому вона та ОСОБА_2 не мали права нею розпоряджатися.

Посилаючись на те, що за відсутності спадкоємців у померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , спірна квартира незаконно вибула із володіння (охорони) територіальної громади міста Києва, як єдиного можливого власника, якому відумерла спадщина належить з часу відкриття спадщини, прокурор, діючи в інтересах органу місцевого самоврядування (Київської міської ради), яка не вжила заходів цивільно-правового характеру щодо визнання спадщини відумерлою та повернення спірного нерухомого майна у комунальну власність, просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 12 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрований у реєстрі за № 192;

- визнати спадщину, що відкрилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , у вигляді квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передати її у власність територіальної громади міста Києва;

- витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 42620291 від 20 серпня 2018 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямДарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року у задоволенні позову першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 7 в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір дарування спірної квартири від 03 червня 2009 року, укладений між ОСОБА_5 та

ОСОБА_3 нотаріально не посвідчувався. З договору дарування убачається, що його викладено на спеціальному бланку нотаріального документа серії ВМЕ № 239385, згідно з витягом від 18 листопада 2019 року, сформованим у Єдиному реєстрі спеціальних бланків нотаріальних документів, спеціальний бланк серії ВМЕ № 239385 було витрачено при посвідченні договору про відчуження нерухомого майна (крім земельних ділянок) 03 червня

2009 року. Той факт, що серед справ приватного нотаріуса, не виявлено договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 03 червня 2009 року за реєстровим № 127 не доводить, що такий правочин нотаріусом не посвідчувався. При укладенні договору дарування квартири

від 03 червня 2009 року сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, волевиявлення учасників правовідносин було вільним, відповідало їх внутрішніх волі, укладення договору було направлено на реальне настання правових наслідків. ОСОБА_5 , як і наступний власник спірної квартири - ОСОБА_2 , під час її відчуження були власниками квартири. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , яку він придбав за відплатним правочином, якому на час розгляду справи квартира належить на праві власності.

Позивач не був стороною оспорюваного договору купівлі-продажу квартири укладеного 12 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрованого у реєстрі за № 192, його охоронювані законом інтереси чи інтереси держави в особі Київської міської ради на момент вчинення оспорюваного правочину не були порушені, а тому відсутні підстави для визнання такого правочину недійсним.

Суд також зауважив, що за змістом частини другої статті 293 ЦПК України заяви органів місцевого самоврядування про визнання спадщини відумерлою підлягають розгляду у порядку окремого провадження. Застосування до спірних правовідносин процедури позовного провадження не відповідає визначеному процесуальним законом порядку вирішення питання про визнання спадщини відумерлою, та спеціальній правосуб`єктності органів місцевого самоврядування.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва задоволено частково, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано відумерлою спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді квартири АДРЕСА_1 .

Витребувано у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, індексний номер: 42620291 від 20 серпня 2018 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що звернення прокурора до суду з позовом відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо вибуття нерухомого майна, що є відумерлою спадщиною, з володіння територіальної громади міста Києва, ураховуючи, що Київська міська рада усупереч покладених на неї завдань, не вживала заходи щодо звернення до суду із заявою про визнання спадщини після смерті ОСОБА_5 відумерлою. Зважаючи на наведене, вважав помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав, які б унеможливлювали розгляд позовної заяви першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 7.

Надаючи оцінку мотивам, викладеним судом першої інстанції по суті вирішення спору, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги наданий прокурором висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 30 травня

2019 року № 17-3/613, який у сукупності з іншими наявними у справі доказами підтверджують доводи позивача, про те, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 03 червня 2009 року, складений на спеціальному нотаріальному бланку серії ВМЕ №239385, не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України та нотаріально не посвідчений, а тому є нікчемним в силу вимог закону.

Оскільки квартира АДРЕСА_1 вибула з власності ОСОБА_5 за його життя поза волею спадкодавця та після першого правочину (договору дарування) квартири ще двічі була відчужена, апеляційний суд, застосував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, вважаючи обґрунтованими вимоги позивача про застосуванням речово-правового механізму повернення майна (віндикації), шляхом витребування квартири АДРЕСА_1 від добросовісного набувача

ОСОБА_1 , що забезпечить ефективний захист прав територіальної громади, до якої за відсутності спадкоємців померлого ОСОБА_5 переходять усі права, що належали спадкоємцю, у тому числі на нерухоме майно, що є відумерлою спадщиною, з одночасним скасуванням рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, індексний номер: 42620291

від 20 серпня 2018 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно.

Узагальнені доводи касаційної скарги та відзиву на неї

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , у якій він просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року та залишити в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема зазначав, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та в порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, належно не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що апеляційний суд визнаючи належним доказом висновок експерта, не звернув увагу, що згідно з частиною другою статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або їх належно засвідчені копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Разом з тим, з наданого прокурором висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 30 травня 2019 року № 17-3/613, не вбачається, які саме питання були поставлені експерту, які саме документи були надані експерту, які інші дослідження відносно бланку договору дарування проводилися експертом. Крім того, з зазначеного висновку не вбачається, що його підготовлено для подання до суду, а отже апеляційним судом в оцінці зазначеного доказу не ураховано правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, відповідно до якого не може бути визнаний належним та допустимим доказом висновок експерта, у якому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та, що висновок підготовлено для подання до суду.

Апеляційний суд не надав належної оцінки добросовісності набуття

ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру на підставі оплатного договору купівлі-продажу квартири від 20 серпня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрованого у реєстрі за № 227, та не урахував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені:

- Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц про те, що витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій це майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 УК України);

- Верховним Судом у постановах: від 13 листопада 2019 року у справі

№ 645/4220/16-ц,від 06 листопада 2019 року у справі № 522/14454/15-ц,

від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц,

від 12 серпня 2020 року у справі № 522/21850/15-ц про те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Задоволення позовних вимог про витребування спірної квартири у добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки у такому випадку на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Вказував на не застосування апеляційним судом статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права та, що при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Апеляційним судом неправильно застосовано положення статті 388 ЦК України, яка наділяє виключно власника правом витребувати майно у добросовісного набувача, зокрема суд не урахував, що Київська міська рада не набула право власності на спірну квартиру, а отже не має права на його витребування у добросовісного набувача, як такого, що вибуло поза волею власника. Оскільки закон надає право виключно власнику витребувати належне йому майно з чужого незаконного володіння, суд не урахував правовий висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 серпня 2020 року у справі

№ 522/21850/15-ц, відповідно до якого вимога про витребування спірної квартир не підлягає задоволенню у випадку не доведення набуття позивачем (Одеською міською радою) права власності на квартиру.

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від першого заступника керівника Київської міської прокуратури, у якому прокурор просив залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня

2020 року без змін. Зазначав, що посилання заявника у доводах касаційної скарги на невідповідність висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 30 травня 2019 року № 17-3/613 вимогам частини п`ятої статті 106 ЦПК України та висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 є безпідставними, оскільки експертиза проведена у рамках кримінального провадження №12016100070000103 від 06 січня

2016 року, у якому судовий експерт Юріна О. В. була попереджена про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384 385 КК України. Крім того, висновок Великої Палати Верховного Суду у наведеній заявником справі стосувався допустимості як доказу висновку будівельно-технічного експертного дослідження, складеного за зверненням учасника справи.

Зважаючи на те, що визнання спадщини відумерлою, відповідно до статті 1277 ЦК України є підставою набуття територіальною громадою права власності на таке майно, необґрунтованими вважав також посилання заявника на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 серпня

2020 року у справі № 522/12850/15, у якій було встановлено, що міська рада не довела набуття нею права власності на квартиру.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора в інтересах територіальної громади міста Києва, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що звернення прокурора з позовом до суду спрямоване на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності, повернення у власність територіальної громади нерухомого майна (квартири), яке незаконно вибуло з її власності на підставі підробленого договору дарування квартири від 03 червня 2009 року. З огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном. Станом на час пред'явлення позову (червень 2019 року) ОСОБА_7 проживав за адресою: АДРЕСА_3 , про що зазначав у протоколі допиту свідка від 16 травня 2019 року, який міститься у матеріалах справи, та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Проявивши розумну обачність, зважаючи на відкритий доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості перевірити, чи було зареєстроване право власності на квартиру за попередніми власниками та встановити, що спірна квартира незаконно вибула з власності територіальної громади. Ураховуючи, що після укладення

20 серпня 2015 року договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_1 фактично продовжував проживати за іншою адресою, витребування у нього квартири, придбаної за умовами договору за ціною 203 694,00 грн, тоді як ринкова вартість аналогічної нерухомості становить орієнтовно 1,5 млн. грн, не покладене на нього надмірний індивідуальний тягар, спричинений відсутністю житла для проживання або втратою грошових коштів. Аналогічний правовий викладений Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року у справі

№ 754/14094/17.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 12 травня 1994 року, виданим Комітетом по оренді та приватизації комунального майна Дарницького району, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належала на праві власності ОСОБА_5 . Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Загальна площа квартири становить 51,7 кв.м.

З наявного у матеріалах справи договору дарування від 03 червня 2009 року, убачається, що ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К., реєстровий у реєстрі за № 127. Зазначено, що відповідно до статті 210 ЦК України договір дарував підлягає державній реєстрації.

Згідно з повідомлення КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 04 грудня 2018 року, за даними реєстрових книг КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» первинна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 проведена та зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого

12 травня 1994 року.

Відповідно до повідомлення Київського обласного державного нотаріального архіву від 22 березня 2019 року, договір дарування квартири АДРЕСА_1 , від 03 червня 2009 року за реєстровим № 127 серед справ приватного нотаріуса не виявлено.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер віці 84 років орієнтовно 13 березня 2018 року, причину смерті не встановлено через гнильні зміни трупа.

У день смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності, у якій він був зареєстрований та проживав один.

Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою на запит прокурора надано інформаційну довідку зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину, заповіти/спадкові договори), відповідно до якої за параметрами запиту: ОСОБА_5 у Спадковому реєстрі інформація відсутня.

06 січня 2016 року до Єдиного реєстру досудового розслідувань за фактом незаконного відчуження об`єктів нерухомості, розташованих у місті Києві, внесено відомості № 12016100070000103 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною четвертою статті 358, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 358, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 365-2, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 365-2, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 365-2, частиною першою статті 263 КК України.

04 лютого 2019 року відомості про зазначене кримінальне провадження доповнено відомостями про те, що невстановлені особи, використовуючи підроблені документи, за участю приватного нотаріуса заволоділи об`єктом нерухомості, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Досудовим розслідуванням встановлено, що для вчинення злочинів членами організованої групи заздалегідь було розроблено план з розподілом ролей, згідно якого встановлено предмети злочинного посягання - квартири, розташовані в місті Києві, і тому числі і квартира АДРЕСА_1 .

12 липня 2018 року, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрованого у реєстрі за № 192, ОСОБА_3 відчужила квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 . Відповідно до пункту 3 зазначеного договору, квартира належить продавцю на підставі договору дарування квартири, посвідченого 03 червня 2009 року Мегедь Л. К., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрованого в реєстрі за № 127.

20 серпня 2018 року, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрованого у реєстрі за № 227, ОСОБА_2 відчужив квартиру АДРЕСА_1 на користь

ОСОБА_1 . У пункті 3 договору зазначено, що квартира належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 12 липня 2018 року Шупенею О. М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 192.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 червня 2019 року № 170236733, запис про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 42620291 від 20 серпня 2018 року, державний реєстратор: приватний нотаріус Шупеня О. М., Київський міський нотаріальний округ, місто Київ.

На підтвердження того, за життя ОСОБА_5 не вчиняв дій щодо відчуження ОСОБА_3 , належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 03 квітня 2009 року №127, а приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Мегедь Л. К. не вчиняв нотаріального посвідчення цього договору, позивач надав:

- копію витягу з висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 30 травня 2019 року № 17-3/613, складеного головним судовим експертом відділу почеркознавчих досліджень, технічного дослідження документів та обліку лабораторії криміналістичних видів досліджень Юріною О. В. на підставі постанови від 18 квітня 2019 року про призначення додаткової технічної експертизи документів, винесеної прокурором Чаплигіним К. В. за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100070000103 від 06 січня 2016 року, згідно з яким фонові зображення вихідних типографських даних договору дарування квартири від 03 червня 2009 року № 127, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К., предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , нанесені за допомогою копіювально-множильної техніки зі струменевим способом передачі зображення та оригінал вказаного договору не відповідають аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України;

- відповідь Київського обласного державного нотаріального архіву

від 22 березня 2019 року, згідно з якою у результаті перевірки архівного фонду № 63 (приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К.), наряд 2-03 «Договори про відчуження квартир та документи на підставі яких вони посвідчувалися», серед справ приватного нотаріуса не виявлено договору дарування квартири АДРЕСА_1 , від 03 червня 2009 року, за реєстровим № 127.

- відповідь Київського обласного державного нотаріального архіву

від 09 жовтня 2020 року, наряд «Договори відчуження квартир, та документи на підставі яких вони посвідчувалися», за 2009 рік сформовано з 29 квітня 2009 року, реєстровий № 81 по 07 жовтня 2009, реєстровий

№ 500. У даному наряді наявні лише три договори відчуження квартири та частки квартири: від 29 квітня 2009 року, 01 липня 2009 року та 07 жовтня 2009 року;

- відповідь КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації»

від 04 грудня 2018 року та інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 червня 2019 року № 170236733, відповідно до якої, набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 03 червня 2009 року за реєстровим № 127, зареєстровано у визначеному законом порядку не було.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_8 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права в оцінці наявних у справі доказів, не урахування висновків Верховного суду у застосуванні норм права у подібних правовідносинах.

Частиною першою статті 203 ЦК України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,

а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Установивши, що договір дарування від 03 червня 2009 року, реєстраційний

№ 127, за умовами якого ОСОБА_5 за життя подарував ОСОБА_3 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 є нікчемним в силу вимог закону, оскільки є підробленим та не посвідчувався нотаріально, а отже ОСОБА_3 не набула право власності на зазначену квартиру, а тому не могла відчужувати зазначене нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 12 липня 2018 року на користь ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння власника ОСОБА_5 поза його волею. Ураховуючи, що правовим наслідком недійсного правочину відповідно до статті 216 ЦПК України є двостороння реституція, яка не може бути застосована як підстава позову про повернення майна, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів, які були вчинені після недійсного/нікчемного правочину, а тому обґрунтованого відмовив у задоволенні вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 липня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , вказавши, що належним та ефективним способом захисту у такому разі є подання віндикаційного позову про витребування майна від особи, яка не є стороною недійсного правочину (добросовісним набувачем).

Аргументи заявника про те, що зазначаючи про нікчемність, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договору дарування спірної квартири

від 03 червня 2009 року №127, апеляційний суд безпідставно покладався на висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 30 травня 2019 року № 17-3/613, складеного головним судовим експертом відділу почеркознавчих досліджень, технічного дослідження документів та обліку лабораторії криміналістичних видів досліджень

Юріною О. В. на підставі постанови від 18 квітня 2019 року про призначення додаткової технічної експертизи документів, винесеної прокурором Чаплигіним К. В. за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100070000103 від 06 січня 2016 року, відповідно до якого зазначений договір є підробленим з допомогою копіювально-множильної техніки, зображення та оригінал договору не відповідають аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

За змістом статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та які мають значення для вирішення прави.

Одним із видів доказів є письмові докази - документи, крім електронних, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Витяг з висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 30 травня 2019 року № 17-3/613, складеного головним судовим експертом відділу почеркознавчих досліджень, технічного дослідження документів та обліку лабораторії криміналістичних видів досліджень Юріною О.В. на підставі постанови від 18 квітня 2019 року про призначення додаткової технічної експертизи документів, винесеної прокурором Чаплигіним К. В. за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100070000103 від 06 січня 2016 року є письмовим доказом, який підлягає оцінюванню судом відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заявник не навів переконливих аргументів на спростування правильності та обґрунтованості висновку експерта, виконаного у процесі досудового розслідування, клопотання (заяв) про призначення у цивільній справі технічної експертизи щодо оспорюваного договору, не заявляв.

Надаючи оцінку зазначеному письмовому доказу, суд апеляційної інстанції з дотриманням положень статті 89 ЦПК України, правильно вважав його належним, що у сукупності з іншими наявними у справі доказами підтверджує доводи позивача про те, що договір дарування квартири від 03 червня 2009 року, реєстраційний № 127, укладений між ОСОБА_5 ОСОБА_3 нотаріально не посвідчений та підроблений, а отже є нікчемним в силу закону.

Посилання заявника на не урахування апеляційним судом висновку, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 щодо застосування судами статті 78 ЦПК України є неспроможним, оскільки як правильно вказав у відзиві на касаційну скаргу прокурор, у вказаній справі висновок щодо недопустимості як доказу висновку будівельно-технічного експертного дослідження, у якому експерт не був обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відсутності у ньому зазначення про те, що він підготовлений для подання до суду, стосувався висновку експерта підготовленого на замовлення учасника справи, що є відмінним від обставин, встановлених судом у справі, що переглядається.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність підстав для застосування апеляційним судом до спірних правовідносин речово-правового механізму повернення майна (віндикації).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

За змістом частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява при визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК УКраїни).

Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника, а за їх відсутності до органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а щодо нерухомого майна за його місцезнаходженням.

Установивши, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності померлому ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_5 , вибула із його власності за його життя поза його волею на підставі підробленого договору дарування, відсутність спадкоємців померлого ОСОБА_5 за заповітом і за законом, урахувавши належне Київській міській раді право на визнання спадщини відумерлою за спливом одного року з дня відкриття спадщини та право територіальної громади міста Києва на визнання за нею права власності на зазначене нерухоме майно, і невжиття представницьким її органом Київською міською радою належних заходів на захист порушеного права територіальної громади, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі територіальної громади міста Києва про витребовування спірного нерухомого майна у добросовісного набувача ОСОБА_1 , та передачі його у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Зазначений висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеними Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі

№ 754/4108/18-ц (провадження № 61-20219св19), від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17 (провадження № 61-5800св19).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність.

Для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Стала практика ЄСПЛ свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет відповідності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном гарантіям статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора в інтересах територіальної громади міста Києва про витребування спірного майна, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що звернення прокурора з позовом до суду спрямоване на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності, та у поверненні у власність територіальної громади комунального нерухомого майна (квартири), яке незаконно вибуло на підставі підробного правочину.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що рішення апеляційного суду про витребування у ОСОБА_1 спірної квартири на користь територіальної громади міста Києва не є пропорційним втручання у його право на мирне володіння майном, оскільки покладає на нього, як на добросовісного набувача, індивідуальний та надмірний тягар, та застосування апеляційнийм судом статті 388 ЦК України без урахування висновку щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

від 21 листопада 2018 рокуу справі № 674/31/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 522/14454/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц,

від 12 серпня 2020 року у справі № 522/21850/15-ц, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, оскільки зазначені висновки викладені Верховним Судом у справах за інших встановлених судами фактичних обставин.

Суд касаційної інстанції також ураховує, що на момент укладення 20 серпня

2018 року договору купівлі-продажу спірної квартири, ОСОБА_1 постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , у ході допиту під час досудового розслідування кримінального провадження №12016100070000103 (протокол допиту свідка від 16 травня 2019 року) зазначав, він що проживає за адресою: АДРЕСА_3 , тобто спірне нерухоме майно не є його єдиним постійним місцем проживання. З огляду на наведене, а також ураховуючи значну потребу в забезпеченні житлом найменш соціально захищених категорій населення територіальної громади міста Києва, витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна на користь територіальної громади міста Києва не є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, та не покладає на нього надмірний індивідуальний тягар, спричинений відсутністю житла для проживання.

Застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення майна (віндикації), не позбавляє ОСОБА_1 , як добросовісного набувача квартири, можливості відновити свої права шляхом пред`явлення майнових вимог до продавця спірної квартири щодо повернення йому сплачених грошових коштів, з підстав передбачених статтею 661 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак