26.01.2023

№ 753/12894/21

Постанова

Іменем України

12 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 753/12894/21

провадження № 61-8832св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

особа, яка подала скаргу, - ОСОБА_1 ,

особи, дії яких оскаржуються: державний виконавець Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

боржник - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дарницького відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Київського апеляційного суду від 21 липня

2022 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Дарницького відділу Державної виконавчої служби

у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Київ) (далі - Дарницький ВДВС у м. Києві).

Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року стягнено солідарно

з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на його користь гривневий еквівалент неповерненої частини позичених коштів за договором позики в сумі

1 569 961,65 грн, три проценти річних в сумі 79 853,81 грн, неустойку в сумі

547 500,00 грн, а всього 2 197 315,46 грн, а також судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 3 654,00 грн, по 1 218,00 грн з кожного

з відповідачів. У задоволенні решти позовних вимог первісного позову

та у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

01 лютого 2016 року Дарницький районний суд видав виконавчий лист у справі № 753/16045/15 про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 на його користь судових витрат у розмірі сплаченого судового збору в сумі 3 654,00 грн, по 1 218,00 грн з кожного з відповідачів.

29 лютого 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про відкриття виконавчого провадження за поданим оригіналом виконавчого листа № 753/16045/15, виданого 01 лютого 2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на його користь судових витрат в розмірі сплаченого судового збору в сумі 1 218,00 грн.

04 квітня 2016 року державний виконавець Дарницького РВ ДВС у м. Києві

на підставі цього виконавчого листа відкрив виконавче провадження

№ 50663469 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь судових витрат

в розмірі сплаченого судового збору в сумі 1 218,00 грн.

24 червня 2016 року виконавчий документ поверенено стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

10 червня 2019 ОСОБА_1 подав заяву про відкриття виконавчого провадження за поданим оригіналом виконавчого листа № 753/16045/15, виданого 01 лютого 2016 року Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на його користь судових витрат в розмірі сплаченого судового збору в сумі 1 218,00 грн.

12 (13) липня 2019 постановою головного державного виконавця Ушенко Ю. П. повторно відкрито виконавче провадження № 59483175.

З моменту відкриття виконавчого провадження № 59483175 за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі сплаченого судового збору в сумі 1 218,00 грн державний виконавець, в провадженні якого перебував вказаний виконавчий лист, взагалі не вчиняв ніяких виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду, зокрема, не вчиняв дій щодо розшуку майна, на яке може бути звернено стягнення.

17 червня 2021 року він, стягувач, отримав постанову від 09 квітня 2021 року про повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у зв`язку з тим,

що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Посилаючись на те, що державний виконавець виконавчі дії вчинив неналежним чином та не у повному обсязі, ОСОБА_1 просив визнати неправомірною

та скасувати постанову державного виконавця Ушенко Ю. П. від 09 квітня

2021 року, винесену в рамках виконавчого провадження № 59483175 про повернення виконавчого документа стягувачу; визнати неправомірними дії державного виконавця щодо невиконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року у цивільній справі № 753/1604514-ц; зобов`язати державного виконавця невідкладно належним чином і у повному обсязі виконати рішення суду від 18 травня 2015 року в частині стягнення судового збору; винести окрему ухвалу, якою направити до органів прокуратури частину матеріалів справи, достатніх для внесення інформації про злочин державного виконавця та подальшого притягнення його до кримінальної відповідальності, а також стягнути з Дарницького ВДВС у м. Києві понесені витрати на правову допомогу, вказуючи їх орієнтовний розмір в сумі 2 560,00 грн (пов`язані зі складанням та поданням скарги на постанову та бездіяльність державного виконавця).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року

в задоволенні скарги відмовлено.

Відмовляючи в задоволені скарги, суд першої інстанції виходив із того,

що державний виконавець відкрив виконавче провадження, здійснив накладення арештів на усе майно боржника, направив запити з метою виявлення майна та джерел доходу боржника, здійснив декілька спроб виїзду на місце проживання боржника і лише після отримання відповідей на запити, встановивши, що майно та доходи у боржника відсутні, виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції дійшов висновку, що державний виконавець вчинив усі необхідні в цьому випадку дії.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року скасовано

і прийнято нову постанову про часткове задоволення скарги.

Визнано неправомірною та скасовано постанову головного державного виконавця Дарницького РВ ДВС у м. Києві Ушенко Ю. П. від 09 квітня 2021 року

в рамках виконавчого провадження № 59483175 про повернення виконавчого документа стягувачу за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_2

на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі сплаченого судового збору в сумі 1 218,00 грн.

Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Дарницького

РВ ДВС у м. Києві в рамках виконавчого провадження № 59483175

за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі сплаченого судового збору в сумі 1 218,00 грн щодо невиконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року у цивільній справі № 753/16045/14-ц.

У задоволенні решти скарги відмовлено.

Стягнено з Дарницького ВДВС у м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5 760, 00 грн.

Апеляційний суд вказав, що державний виконавець не вчинив дії, спрямовані

на примусове виконання судового рішення, а саме: не звернувся до суду

за отриманням дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника. При цьому посилання виконавця на частину сьому статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» апеляційний суд визнав безпідставним, оскільки таке проникнення мало бути здійснене не з метою звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку під ним,

а з метою виявлення іншого майна, за рахунок якого могло бути виконане рішення суду.

Також апеляційний суд вказав, що відповідно до пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження не вжив заходів та не звернувся до суду

за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

З огляду на вказане, апеляційний суд визнав скаргу ОСОБА_1 обґрунтованою в частині вимог про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу та визнання неправомірною його бездіяльності.

В частині інших вимог скарги про зобов`язання державного виконавця вчиняти дії щодо виконання рішення суду, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні і вказав, що до компетенції виконавчої служби відноситься вирішення питання порядку забезпечення виконання рішення суду, а в порядку судового контролю суд має повноваження лише перевіряти законність і повноту дій при виконанні таких рішень.

Окремо апеляційний суд звернув увагу на те, що вимоги про винесення окремої ухвали не відносяться до тих вимог, які можуть бути ініційовані стороною

у справі. Постановлення вказаної ухвали відноситься до компетенції суду, яку він має право вчинити виключно з власної ініціативи, а не за вимогою сторони.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2022 року Дарницький ВДВС у м. Києві подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 21 липня

2022 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги.

Вважає, що державний виконавець належним чином вчинив весь обсяг дій, спрямованих на виконання рішення суду, щодо розшуку майна боржника

та виявлення джерел отримання коштів, на виявлене майно накладено арешт.

Повернення виконавчого документа не перешкоджає заявнику повторно подати його на виконання.

Особа, яка подає скаргу, вважає, що суд неправильно застосував частину четверту статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Також Дарницький ВДВС у м. Києві вважає завищеною суму стягнутих апеляційним судом витрат на правову допомогу.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Дарницького районного суду

м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 неповернену частину коштів

за договором позики від 30 грудня 2010 року, договорами про внесення змін

і доповнень від 19 травня 2011 року та від 18 січня 2012 року в сумі

2 197 315,46 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі

3 654,00 грн, а саме: по 1 218,00 грн з кожного з відповідачів у справі.

01 лютого 2016 року на підставі вказаного рішення суду було видано виконавчий лист у справі № 753/16045/15 про стягнення з ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судових витрат

в розмірі сплаченого судового збору в сумі 3 654,00 грн, а саме: по 1 218,00 грн

з кожного з відповідачів.

29 лютого 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про примусове виконання вказаного виконавчого листа.

04 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження № 50663469.

10 червня 2019 року ОСОБА_1 повторно подав заяву про відкриття виконавчого провадження за поданим оригіналом виконавчого листа

№ 753/16045/15, виданим 01 лютого 2016 року Дарницьким районним судом

м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на його користь судових витрат

в розмірі сплаченого судового збору в сумі 1 218,00 грн.

12 липня 2019 року постановою головного державного виконавця Дарницького ВДВС м. Києва Ушенко Ю. П. відкрито виконавче провадження № 59483175.

Постановами головного державного виконавця від 12 липня 2019 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику; накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках

у ПАТ КБ «ПриватБанк», АТ «Ощадбанк», ПАТ КБ «Правекс Банк», та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника.

Відповідно до матеріалів виконавчого провадження за боржником транспортні засоби не зареєстровані; немає відкритих рахунків; інформації про отримання пенсії також немає.

Державний виконавець 15 жовтня 2020 року та 09 квітня 2021 року здійснив виходи за місцем проживання ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 , однак перевірити майновий стан не вдалося, оскільки двері ніхто

не відчинив, про що складено відповідні акти.

09 квітня 2021 року постановою головного державного виконавця Ушенко Ю. П. виконавчий лист № 753/16045/15, виданий 01 лютого 2016 року, повернуто

на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі Верховного Суду від 26 вересня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця

чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи відповідно до статті 447 ЦПК України.

У цій справі особа, яка подає скаргу, вважав порушеними його права у зв`язку

з поверненням йому виконавчого документа на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Пункт 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно з цим пунктом Закону підставою для повернення виконавчого документа у такому випадку є достовірне встановлення відсутності у боржника майна,

на яке може бути звернено стягнення, та доведення, що здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Разом з тим Закон, а саме пункт 13 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», надає право виконавцю під час здійснення виконавчого провадження звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

За наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право безперешкодно входити на земельні ділянки,

до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати

їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов`язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

У цій справі сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням,

не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, отже за сукупним аналізом змісту пунктів 4, 13 частини третьої статті 18, частини сьомої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець мав право вжити відповідних заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, звернутись до суду і здійснити примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника з метою виявлення майна, за рахунок якого може бути виконане рішення суду.

Звернувшись із скаргою, ОСОБА_1 вважав, що державний виконавець

не вчинив усіх передбачених законом дій, необхідних для забезпечення виконання рішення суду, а саме виконавець не звернувся до суду із клопотанням про обмеження виїзду боржника за кордон, не вчинив заходів щодо виявлення майна за місцем проживання боржника з метою виявлення такого та його примусової реалізації, не звертався до органів досудового слідства із заявою про невиконання боржником судового рішення.

З огляду на встановлені у справі обставини касаційний суд погоджується

з висновком апеляційного суду про те, що у державного виконавця були всі підстави для звернення до суду за отриманням дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника з метою виявлення обсягу іншого майна, на яке могло бути звернено стягнення та за рахунок якого могло бути виконане рішення суду.

Касаційний суд також погоджується з тим, що відповідно до пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду

За таких умов висновок суду апеляційної інстанції щодо того, що державний виконавець не вчинив усі передбачені Законом дії, направлені на забезпечення виконання рішення суду, колегія суддів касаційного суду вважає обґрунтованим.

Спростовуючи доводи касаційної скарги про завищену суму стягнених апеляційним судом витрат на правову допомогу слід зазначити таке.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про

це відповідну заяву.

Окремо існує норма щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу , відповідно до якої з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом,

та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат суд досліджує надані сторонами докази на підтвердження реальності витрат (протокол наданих послуг, акт надання послуг, рахунок на оплату, копія платіжного доручення).

У цій справі заявник при зверненні до суду заявив вимогу про стягнення на його користь витрат на правову допомогу та надав належні й допустимі докази

на підтвердження понесення таких витрат, які апеляційний суд задовольнив частково, пропорційно до задоволених вимог (частина друга статті 141 ЦПК України).

Під час розгляду справи виконавча служба не довела неналежність заявлених ОСОБА_1 витрат на правову (правничу) допомогу чи їх неспівмірність. Обґрунтованих доводів щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу не містить і касаційна скарга.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій також

не спростовують, і не є підставою для зміни чи скасування судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська