Постанова
Іменем України
14 червня 2022 року
м. Київ
справа № 753/18667/20
провадження № 61-20584св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Моісеєва Галина Василівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року у складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Моісеєва Г. В., про розірвання договору довічного утримання.
Позивач свої вимоги мотивував тим, що 01 вересня 2020 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання (догляду). Зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Моісеєвою Г. В., зареєстрований в реєстрі за № 668. На виконання договору він передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов`язався забезпечувати його утриманням і доглядом довічно на умовах цього договору.
ОСОБА_1 посилався на те, що починаючи з дати укладення договору довічного утримання ОСОБА_2 систематично, навмисно та свідомо ухиляється від виконання зобов`язань, які передбачені у пунктах 2, 3 договору довічного утримання, внаслідок чого він позбавлений будь-якої допомоги та догляду, перебуває у скрутному матеріальному становищі, в силу свого віку та стану здоров`я не має змоги забезпечувати собі повноцінне харчування, медичне забезпечення та сплачувати щомісячно за житлово-комунальні послуги.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 01 вересня 2020 року між ним та
ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Моісеєвою Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 668 та у реєстрі заборон відчуження за № 669.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач ОСОБА_2 зі свого боку повністю виконував всі умови договору довічного утримання від 01 вересня 2020 року щодо позивача ОСОБА_1 , то підстави для розірвання вказаного договору відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що звертаючись до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, позивач
ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачем не виконуються зобов`язання за договором, визначені у розділі 2 договору. З наданих відповідачем доказів, які наявні в матеріалах справи, вбачається, що відповідач сплачував за отримані позивачем комунальні послуги, купував продукти харчування для позивача, переказував позивачу щомісяця кошти у розмірі 1 000,00 грн.
Відсутні в матеріалах справи і докази на підтвердження того, що позивач звертався до відповідача щодо необхідності у певному забезпеченні (догляду), а відповідач не виконав або уникнув виконання умов договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У грудні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що укладаючи договір довічного утримання відповідач бачив в якому стані знаходився позивач, знав, що він потребує постійного стороннього догляду як літня людина, потребує допомоги у веденні домашнього господарства, у побуті, у самообслуговуванні, допомоги у придбанні і доставці продуктів харчування, щоденного приготування їжі, придбанні необхідних промислових товарів, потребує супроводження у поліклініку, забезпечення медикаментами, потребує психологічної підтримки. Саме цього, як вказує позивач, він очікував від відповідача при укладенні договору довічного утримання як людина похилого віку та одинока людина. Вказував на те, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження виконання всіх умов договору довічного утримання, а надані квитанції про оплату комунальних послуг та оплату продуктів харчування не можуть свідчити, що такі витрати поніс саме відповідач та, що саме він належним чином доглядав та опікувався позивачем.
Отже, суди дійшли неправильного висновку, оскільки неправильно застосували норму матеріального права, а саме статтю 744 ЦК України, не розмежувавши поняття як з утримання, так і з догляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , поданий представником - ОСОБА_3 , у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання (догляду) згідно із пунктом 1.1 якого відчужувач ОСОБА_1 передає, а набувач ОСОБА_2 отримує у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого зобов`язується забезпечити відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах цього договору.
Пунктом 2.1 зазначеного договору передбачено, що матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке має надаватись набувачем відчужувачу, буде визначатись за усною домовленістю сторін, виходячи із поточних потреб відчужувача.
Згідно із пунктом 2.2 договору довічного утримання, утримання (догляд) визначається сторонами у вигляді:
- забезпечення відчужувача житлом у квартирі, що є предметом цього договору, шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у квартирі, яка є предметом цього договору;
- забезпечення ліками, а в разі захворювання - забезпечення надання медичної допомоги медичними працівниками шляхом доставки відчужувача до медичних закладів та/або забезпечення виїзду медичних працівників додому до відчужувача у разі необхідності;
- здійснення, у разі необхідності, поточного ремонту квартири, ремонту та заміни санітарно-технічних приладів та пристроїв, що вийшли з ладу;
- забезпечення відчужувача, у разі необхідності, харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами;
- оплата за власний рахунок комунальних послуг, інших платежів, пов`язаних з проживанням в зазначеній квартирі відчужувача, якщо у відчужувача буде така необхідність;
- вчинення всіх необхідних дій щодо забезпечення відчужувача всіма засобами, предметами домашнього вжитку, речами, літературою тощо, якщо у відчужувача буде така необхідність;
- спілкування набувача з відчужувачем за допомогою мобільного зв`язку та/або при особистій зустрічі не рідше трьох разів на тиждень протягом дії договору.
До обов`язків набувача також входить виконання додаткових доручень відчужувача, необхідних для забезпечення останнього належним доглядом.
Пунктом 4.5. договору визначено, що цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадках невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання однієї із сторін - у судовому порядку на вимогу набувача або відчужувача.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За правилом частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Частиною першою статті 749 ЦК України передбачено, що у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.
Вирішуючи питання про «неналежне виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання (догляду)», суд повинен ураховувати конкретні обставини справи, умови договору довічного утримання (догляду) та положення статті 651 ЦК України, які визначають загальні підстави для зміни або розірвання договору.
У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення (частина перша
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 березня
2018 року у справі № 509/513/16-ц (провадження № 61-6725св18).
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України
від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19 (провадження
№ 61-11407св20).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі досліджених доказів, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку, та з урахуванням зазначених вимог закону суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про розірвання договору довічного утримання. При цьому, виходячи з правової природи цього договору, аналізу умов договору довічного утримання від 01 вересня 2020 року, положень статті 755 ЦК України та підстав позову, суди дійшли правильного висновку, що відповідач станом на час звернення позивача до суду із цим позовом належним чином виконував умови вказаного договору, а позивач у свою чергу не надав суду належних та допустимих доказів істотного порушенням відповідачем умов договору довічного утримання, не довівши наявність правових підстав для його розірвання.
З наданих відповідачем доказів, які наявні в матеріалах справи, суди встановили, що відповідач сплачував за отримані позивачем комунальні послуги, купував продукти харчування для позивача, переказував позивачу щомісяця кошти у розмірі 1 000,00 грн. У судовому засіданні в суді першої інстанції позивач під час надання пояснень суду вказав, що відповідач тричі на тиждень спілкувався з ним по телефону та привозив продукти харчування.
Доказів на підтвердження того, що позивач мав необхідність у: забезпеченні ліками, наданні медичної допомоги медичними працівниками шляхом доставки відчужувача до медичних закладів та/або забезпечення виїзду медичних працівників додому до відчужувача; здійсненні поточного ремонту квартири, ремонту та заміни санітарно-технічних приладів та пристроїв, що вийшли з ладу; забезпеченні одягом, медикаментами та лікарськими засобами; забезпеченні відчужувача всіма засобами, предметами домашнього вжитку, речами, літературою тощо, проте відповідач не забезпечив його такими речами та доглядом, матеріли справи не містять, та позивачем як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції належних доказів не надано.
Посилання в касаційній скарзі на те, що укладаючи договір довічного утримання відповідач бачив в якому стані знаходився позивач, знав, що він потребує постійного стороннього догляду як літня людина, потребує допомоги в веденні домашнього господарства, в побуті, в самообслуговуванні, допомоги в придбанні і доставці продуктів харчування, щоденного приготування їжі, придбанні необхідних промислових товарів, потребує супроводження у поліклініку, забезпечення медикаментами, потребує психологічної підтримки, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки умовами договору довічного утриманні чітко визначені зобов`язання відповідача щодо утримання (догляду) ОСОБА_1 і доказів на підтвердження невиконання відповідачем умов спірного договору матеріали справи не містять.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у вказаній позивачем постанові.
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович