№ 753/2350/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня2024 року

м. Київ

справа № 753/2350/23

провадження № 61-8720 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Осипенко Вадим Юрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р, Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулось суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення.

Позовна заява обґрунтована тим, що 08 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Банк Універсал» (далі - ВАТ «Банк Універсал»), правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 005-2008-2302, згідно з яким банк надав відповідачу кредит у сумі 144 000 дол. США строком до 01 липня 2026 року на придбання майна - квартири АДРЕСА_1 .

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 08 липня 2008 року, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку банку вказане нерухоме майно. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором банк, користуючись своїм правом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», 03 листопада 2021 року звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб шляхом набуття у свою власність предмета іпотеки. Проте реєстрація відповідача у спірній квартирі унеможливлює реалізацію банком свого конституційного права на власність, відповідач мешкає у спірній квартирі без будь-яких підстав.

Ураховуючи викладене, посилаючись на положення статей 319 321 ЦК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку», АТ «Універсал Банк» просило суд виселити ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, а також стягнути судові витри по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2023 року у складі судді Каліушка Ф. А. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами (актами, показами сусідів тощо) факту проживання відповідача у спірному житловому приміщенні та наявності, у зв`язку з цим, перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні належним йому майном, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» задоволено.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов АТ «Універсал Банк» задоволено. Виселено ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69, 70 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2495558980000) без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира була придбана

ОСОБА_1 за рахунок кредитних коштів та передана в іпотеку для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. У договорі іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, АТ «Універсал Банк» на законних підставах набуло право власності на спірну квартиру, задовольнивши непогашені вимоги ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором, тому наявні правові підстави для виселення відповідача без надання іншого постійного житлового приміщення.

Апеляційним судом врахована наявність у відповідача іншого житла, адже ОСОБА_2 - дружина ОСОБА_1 - під час перебування з ним у шлюбі придбала у власність на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2021 року житловий будинок, загальною площею 95, 9 кв. м, житловою площею 68, 3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане майно у розумінні статті 60 СК України є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Також апеляційним судом враховано, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належали об`єкти нерухомого майна, які він відчужив до настання активних судових процесів по виконанню зобов`язань за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Осипенко В. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо вирішення питання про виселення особи зі спірного нерухомого майна, право власності на яке вона набула на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 753/2350/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2024 року матеріали цивільної справи № 753/2350/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Осипенка В. Ю. мотивована тим, що апеляційний суд не з`ясував природу придбання колишньою дружиною ОСОБА_1 - ОСОБА_2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , не врахував, що це майно придбавалось нею у особисту приватну власність за особисті кошти, про що зазначено у договорі купівлі-продажу від 01 червня 2021 року, а тому висновки апеляційного суду про наявність у власності відповідача іншого житлового приміщення, окрім спірної квартири, є помилковими.

Також звертає увагу на те, що на цей час триває розгляд справи № 753/9962/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О. О., приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. про визнання недійсними акта про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення державного реєстратора. Ухвалою суду касаційної інстанції від 11 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі. На вказані обставини апеляційний суд не звернув увагу, ухвалив рішення про виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири, в той час, коли розгляд справи щодо правомірності набуття цього майна АТ «Універсал Банк» триває.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2024 року представник АТ «Універсал Банк» - адвокат Городецький О. А. подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах; судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 липня 2008 року між ВАТ «Банк Універсал», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 005-2008-2302, згідно з яким банк надав відповідачу грошові кошти у сумі 144 000 дол. США строком до 01 липня 2026 року на придбання майна - квартири АДРЕСА_1 (а. с. 6-11, т. 1).

Цього ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку належну йому квартиру (а. с. 12-13, т. 1).

Голосіївський районний суду м. Києва заочним рішенням від 15 лютого 2017 року у справі № 752/13802/15, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року, стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 126 304, 93 дол. США, що за курсом НБУ на день розгляду справи становить 3 439 341, 60 грн, та судовий збір у розмірі 3 654 грн.

На підставі виданого Голосіївським районним судом м. Києва виконавчого листа від 27 квітня 2018 року № 752/13802/15 за заявою стягувача АТ «Універсал Банк» приватний виконавець Лановенко Л. О. відкрила виконавче провадження № 59065821, в рамках якого винесла постанову про опис та арешт іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 , з метою проведення процедури її реалізації відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про іпотеку».

28 жовтня 2021 року проведено електронні торги квартири АДРЕСА_1 , які відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 28 жовтня 2021 року № 558064 не відбулися у зв`язку з відсутністю цінової пропозиції від жодного учасника (а. с. 15).

03 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О. проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69, 70 кв. м, житловою площею 35, 80 кв. м, за АТ «Універсал Банк» та видано свідоцтво № НОМЕР_1 , номер запису про право власності: 44819064 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (витяг № 282728336 від 03 листопада 2021 року) (а. с. 16, 17).

Листом вих. № 238/01-16 від 01 грудня 2021 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бадахова Ю. Н. встановлено інформацію (відповідно до відомостей Реєстру територіальної громади м. Києва) про осіб, зареєстрованих у квартирі АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 18).

У листопаді 2022 року АТ «Універсал Банк» направлено вимогу ОСОБА_1 про добровільне виселення із квартири АДРЕСА_1 та усунення перешкод у користуванні власністю у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та набуттям банком права власності на це майно (а. с. 19).

Зазначена письмова вимога повернута без вручення адресату - за закінчення терміну зберігання (а. с. 21-22). Добровільне звільнення житлового приміщення не відбулось.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2021 року зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 95, 9 кв. м, житловою площею 68,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 129).

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано 26 серпня 2021 року (а. с. 144-148).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Осипенка В. Ю. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з нормами статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію законів.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).

У частині третій наведеної статті деталізується порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про потребу надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою

статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено й у частині першій статті 109 ЖК України, у якій зазначено, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Отже, у разі, якщо іпотечне майно набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин першої-третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим особам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за рахунок кредитних коштів, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виселення відповідача з іпотечної квартири, оскільки в разі придбання іпотечного жилого приміщення за рахунок кредиту допускається виселення мешканців без надання іншого постійного житлового приміщення (стаття 40 Закону України «Про іпотеку» і стаття 109 ЖК України), що включає і право власника вимагати припинення права користування таким житлом.

Відповідач на спростування заявлених позовних вимог банку ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не надав належних та допустимих доказів того, що спірна квартира була придбана не за кредитні кошти.

При цьому апеляційним судом враховано, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належали об`єкти нерухомого майна, які він відчужив до настання активних судових процесів по виконанню зобов`язань за кредитним договором.

Вказані обставини відповідачем не спростовано належними та допустимим доказами.

Верховним Судом за даними з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що постановою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 753/9962/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О. О., приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. про визнання недійсними акта про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення державного реєстратора, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року залишено без змін.

У справі № 753/9962/22 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність порушення приватним виконавцем Лановенко Л. О. майнових прав та законних інтересів позивача під час передання майна стягувачу у рахунок погашення боргу. Отже правомірність набуття спірної квартири АТ «Універсал Банк» встановлена судовими рішеннями у цій справі.

Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків апеляційного суду про наявність у відповідача права власності в об`єкті спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 , не вплинуло на правильність вирішення спору про виселення ОСОБА_1 з іпотечної квартири на підставі статті 40 Закону України «Про іпотеку» і статті 109 ЖК України, які передбачають можливість виселення мешканців без надання іншого постійного житлового приміщення в разі придбання іпотечного жилого приміщення за рахунок кредитних коштів.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Осипенком Вадимом Юрійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович