ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 753/23544/21
провадження № 61-5608св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іценко Оксана Григорівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Лук`янець Оленою Олександрівною, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 червня 2023 року у складі судді Цимбал І. К. та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г., про розірвання договору довічного утримання.
Позовна заява мотивована тим, що 07 грудня 2016 року між його матір`ю - ОСОБА_3 та його рідним братом - ОСОБА_4 , від імені якого на підставі довіреності від 16 листопада 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г. за реєстровим № 2574, діяв ОСОБА_4 , було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г. за реєстровим № 2736/6. Відповідно до умов вказаного договору довічного утримання ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_4 належні їй 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 зобов`язався довічно матеріально утримувати ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер набувач за договором довічного утримання - ОСОБА_4
11 січня 2018 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. за реєстровим № 365, згідно з яким заповіла йому належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати - ОСОБА_3 .
Зазначав, що 23 лютого 2021 року ОСОБА_2 , дружина набувача за договором довічного утримання, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , як спадкоємець набувача щодо майна визначеного в оспорюваному договорі, незважаючи на те, що у договорі зазначено, що на час його укладення набувач у шлюбі не перебував, в той час як ОСОБА_4 був одружений.
Вважав, що ОСОБА_3 під час підписання оспорюваного договору довічного утримання було введено в оману щодо сімейного статусу його брата, оскільки у пункті 17 договору вказано, що ОСОБА_4 ні в шлюбі, ні у фактичних шлюбних відносинах не перебував, проте останній з 19 березня 1983 року був одружений з відповідачкою.
Посилався на те, що ОСОБА_4 , за життя, та відповідачка не виконували умови договору довічного утримання протягом його дії щодо утримання відчужувача ОСОБА_3 , а утриманням матері до дня смерті останньої займався виключно він, відтак вважав, що спірний договір підлягає розірванню.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір довічного утримання, укладений 07 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г. за реєстровим № 2736/6.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що майже за два роки до звернення до суду із цим позовом відчужувач за договором довічного утримання померла, відтак оспорюваний договір вважається з того часу припиненим відповідно до частини другої статті 755 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому не може бути розірваний, оскільки неможливо припинити правовідносини, зокрема, шляхом їх розірвання у судовому порядку, які вже припинені в силу закону та фактично не існують.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що ОСОБА_1 не є стороною договору довічного утримання, тому не може звертатися з вимогою про його розірвання, оскільки не є відчужувачем або третьою особою, на користь якої був укладений оспорюваний договір.
При цьому районний суд вказав, що доводи позивача фактично зводяться до оскарження свідоцтва про право на спадщину за законом, отриманого відповідачкою, зокрема, через відсутністть правових підстав на отримання відповідного свідоцтва, наявність заповіту на спірне майно, складеного на його користь у період отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 на це ж майно.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він є спадкоємцем відчужувача (матері) та може користуватися правом реституції, відновлення її порушеного права, зазначивши, що позивач, у розумінні статті 755 ЦК України, не є особою, яка має право на звернення до суду саме з такими позовними вимогами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лук`янець О. О., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2024 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Лук`янець О. О., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Лук`янець О. О., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що договір довічного утримання, укладений 07 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , є припиненим з моменту смерті відчужувача за цим договором відповідно до частини другої статті 755 ЦК України.
Посилається на те, що ОСОБА_1 є спадкоємцем відчужувача (матері) та може користуватися правом реституції, відновлення її порушеного права. Ураховуючи неналежне виконання істотних умов договору довічного утримання від 07 грудня 2016 року, вважає, що вказаний договір підлягає розірванню за правом реституції.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Лук`янець О. О. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не подано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Лук`янець О. О., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України)
Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).
Положення частини першої статті 755 ЦК України не містять визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому, вирішуючи зазначене питання, суд має враховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та положення статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.
Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що підставою для розірвання договору довічного утримання на вимогу відчужувача є невиконання (неналежне виконання) набувачем тих обов`язків, які безпосередньо передбачені договором.
Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Отже, відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов.
Водночас відповідно до частини другої статті 755 ЦК України договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача.
Статтями 1216 1218 1220 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до статей 1261 1268 1269 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї; малолітня, неповнолітня особа вважаються такими, що прийняли спадщину; в іншому випадку спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Аналіз статей 1216 1218 1219 1231 1268 1269 1296 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно - право розпорядження ним.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позов про розірвання договору довічного утримання пред`явлено ОСОБА_1 (спадкоємцем померлого відчужувача) у листопаді 2021 року після смерті у січні 2020 року відчужувача ОСОБА_3 , і такий договір є припиненим на підставі частини другої статті 755 ЦК України.
У пункті 11 договору довічного утримання від 07 грудня 2016 року сторони визначили, що право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 підлягає державній реєстрації. Право власності виникає у набувача з моменту державної реєстрації відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в день державної реєстрації цього права.
За життя мати позивача ОСОБА_1 - відчужувач ОСОБА_3 не заявляла про неналежне виконання набувачем умов укладеного договору та не зверталася до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання.
Отже, після смерті ОСОБА_3 договір довічного утримання припинив свою дію, а позивач не є стороною оспорюваного договору, тому правові підстави для розірвання договору, який припинив свою дію, відсутні.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі № 279/3625/22 (провадження № 61-8096св23) та від 03 липня 2024 року у справі № 185/1900/20 (провадження № 61-1840св24).
При цьому Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що у пункті 14 договору довічного утримання від 07 грудня 2016 року сторони погодили, що у разі смерті набувача, обов`язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких перейдуть відчужувані за цим договором 2/3 частки квартири.
ОСОБА_2 у встановленому законом порядку звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті набувача ОСОБА_4 та 23 лютого 2021 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка - ОСОБА_4 на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , тобто на майно, що було предметом договору довічного утримання.
За умовами частини другої статті 757 ЦК України якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.
Оскільки ОСОБА_2 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті набувача за договором довічного утримання - ОСОБА_4 , відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 757 ЦК України, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2023 року у справі № 185/5260/20-ц (провадження № 61-1568св23).
За таких обставин, доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах спростовуються вищевикладеним.
Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку спірним правовідносинам та правильно застосували до них норми матеріального права.
Інші доводи касаційної скарги, зокрема, про неврахування судами попередніх інстанцій, що прийнята за межами України спадщина не вважається прийнятою, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони фактично зводяться до оскарження свідоцтва про право на спадщину за законом, отриманого відповідачкою, не відповідають матеріалам справи та встановленим судам обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Лук`янець Оленою Олександрівною, залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник