Постанова
Іменем України
28 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 753/3440/17
провадження № 61-800св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року у складі судді Комаревцевої Л. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 02 жовтня 2008 року ним отримано службову квартиру АДРЕСА_1 , на підставі ордеру від 13 жовтня 2008 року. 28 жовтня 2008 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Після отримання квартири в користування ним в ній було прописано неповнолітнього на той час сина відповідача - ОСОБА_3 . Вказував про те, що в подальшому, а саме 02 червня 2009 року вказану квартиру було приватизовано відповідачами без його участі та його відома. Про те, що відповідачі стали власниками цієї квартири йому стало відомо лише у вересні 2016 року, а у жовтні 2016 року шлюб між ним та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано. Наголошував на тому, що відповідачі після того, як між ним та ОСОБА_2 було розірвано шлюб, стали чинити йому перешкоди у користуванні вказаною квартирою. Зазначав про те, що іншого житла він не має. На його думку, спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки була набута відповідачами в порядку приватизації, в той період часу коли він з ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі.
У зв`язку з викладеним позивач просив поділити спільне майно наступним чином: виділивши сторонам у власність та визнання за ними право власності на 1/3 частку кожному вказаної квартири, розподілити пропорційно судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ майна подружжя залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовані тим, що відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на частину спірної квартири, оскільки така квартира не є об`єктом спільного майна подружжя.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій неналежним чином були встановлені обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Вказує про те, що ним було подано до суду першої інстанції клопотання про витребування доказів, а саме належним чином завірене розпорядження відділу приватизації житла Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від
02 червня 2009 року № 51756 на ім`я відповідачів та копії матеріалів справи на приватизацію спірної квартири, що призвело до необ`єктивного та невсебічного розгляду справи. Звертає увагу на те, що судами було залишено поза увагою ту обставину, що він своєї згоди на приватизацію спірної квартири не надавав, що призвело до порушення його майнових прав. Вказує, що відповідачі незаконно приватизували спірну квартиру лише на двох в той період коли він перебував на лікуванні. Після того, як ОСОБА_2 оформила право власності на спірну квартиру на себе вона змінила своє відношення до нього, а з початку 2015 року вона почала перешкоджати мені проживати у цій квартирі, незважаючи на те, що у ній знаходиться все його майно. Також вказує про те, що суди обох інстанцій дійшли неправильного висновку, що спірна квартира не є спільним майном подружжя, оскільки вона була отримана відповідачами в порядку приватизації. Також вважає, що посилання судів на положення пункту 4 частини першої статті 57 СК України є незаконним, оскільки на час приватизації спірної квартири вказана норма була відсутньою.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Дарницького районного суду міста Києва.
У лютому 2018 року справу № 753/3440/17 передано до Верховного Суду.
14 квітня 2020 року на підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 1072/0/226-20 справу передано судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено суддів, які ввійшли до складу колегії.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 жовтня
2008 року до 31 жовтня 2016 року, шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року.
ОСОБА_1 було надано службову квартиру
АДРЕСА_1 на одну особу, що підтверджується ордером № 03426 серії Б, виданого Шевченківською районною державною адміністрацією в м. Києві.
02 червня 2009 року відповідачі набули у приватну власність в рівних частинах квартиру АДРЕСА_1 на підставі розпорядження відділу приватизації житла Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 02 червня 2009 року № 51756 (а. с. 11).
Також судами встановлено, що відповідачі реалізували своє право громадянин України на приватизацію житла за законом. Таке ж саме право є і у ОСОБА_1 , яке він використав в повному обсязі при приватизації квартири площею 45,3 кв. м, при нормі 31,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 26 січня 2016 року № 101-101/Т4у-310 виданою Дарницькою районною державною адміністрацією в м. Києві (а. с. 12).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року
№ 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційноїскарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 1-3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. До об`єктів приватизації належать, зокрема квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація здійснюється шляхом, зокрема безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.
За змістом наведених правових норм власником приватизованого житла стає особа (особи), яка в установленому законом порядку взяла участь у його приватизації.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 грудня 2015 року.
Статтею 61 СК України визначено об`єкти спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частин першої-четвертої цієї статті об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VІ «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану правову норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VІ «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п`яту статті 61 СК України було виключено.
Натомість СК України було доповнено, зокрема пунктом 4 частини першої статті
57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
Отже, з урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованого житла змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включножитло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. В інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації.
Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12-ц (провадження № 61-6409св18), підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.
Судами було встановлено, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру було видано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відділом приватизації житла Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 02 червня 2009 року № 51756 і у встановленому законом порядку не визнавалося недійсним, тобто є чинним.
Отже, відмовляючи в задоволенні позову, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що квартира АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки була набута ними відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Суди першої та апеляційної інстанцій повно дослідили наявні у справі докази та надали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60 212-215 303 304 316 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
Посилання у касаційній скарзі на те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, є безпідставними та спростовуються встановленими судами обох інстанцій обставинами справи та вказаними вище нормами матеріального права.
Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги стосовно того, що відповідачі незаконно приватизували у справі спірну квартиру, оскільки свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 02 червня 2009 року та розпорядження відділу приватизації житла Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від
02 червня 2009 року № 51756 є чинними та в судовому порядку не оспорювалися.
Крім того, наведені у касаційні скарзі доводи є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі, яким апеляційним судом надана належна оцінка.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
В. М. Сімоненко
С. П. Штелик