15.02.2023

№ 753/7101/21

Постанова

Іменем України

12 січня 2023 року

м. Київ

справа № 753/7101/21

провадження № 61-7378св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року у складі судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 20 000,00 дол. США, про що були написані відповідні боргові розписки: 10 вересня 2018 року - 5 000,00 дол. США, 29 грудня 2018 року - 5 000,00 дол. США, 23 квітня 2019 року - 5 000,00 дол. США, та 31 серпня 2019 року - 5 000,00 дол. США. Відповідно до вказаних розписок відповідач фактично отримав кошти і зобов`язався їх повернути у строк до 31 грудня 2020 року із щомісячною виплатою 100 дол. США за користування позикою до моменту повернення позики. В зв`язку з тим, що відповідач не повернув кошти, отримані у позику та не здійснив жодних виплат за користування позикою, станом на день складання позовної заяви у відповідача перед позивачем сформувалася наступна заборгованість: за розпискою від 10 вересня 2018 року - 7 760,00 дол. США (5 000,00 дол. США отримані в позику та не повернуті кошти; 2 700,00 дол. США - не виплачені, щомісячно, кошти за користування позикою в період з 01 вересня 2018 року по 31 грудня 2020 року (27 місяців х 100); 60,00 дол. США - 3 % річних, як наслідок порушення умов договору відповідно до статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в період з 01 січня 2021 року по 05 квітня 2021 року), за розпискою від 29 грудня 2018 року - 7 457,00 дол. США (5 000,00 дол. США отримані в позику та не повернуті кошти; 2 400,00 дол. США - не виплачені, щомісячно, кошти за користування позикою в період з 29 грудня 2018 року по 31 грудня 2020 року (24 місяці х 100); 57,00 дол. США - 3 % річних, як наслідок порушення умов договору відповідно до статті 1050 ЦК України в період з 01 січня 2021 року по 05 квітня 2021 року), за розпискою від 23 квітня 2019 року - 7 054,00 дол. США (5 000,00 дол. США отримані в позику та не повернуті кошти; 2 000,00 дол. США - не виплачені, щомісячно, кошти за користування позикою в період з 23 квітня 2019 року по 31 грудня 2020 року (20 місяців х 100); 54,00 дол. США - 3 % річних, як наслідок порушення умов договору відповідно до статті 1050 ЦК України в період з 01 січня 2021 року по 05 квітня 2021 року), за розпискою від 31 серпня 2019 року - 6 651,00 дол. США (5 000,00 дол. США отримані в позику та не повернуті кошти; 1 600,00 дол. США - не виплачені, щомісячно, кошти за користування позикою в період з 31 серпня 2019 року по 31 грудня 2020 року (16 місяців х 100); 51,00 дол. США - 3 % річних, як наслідок порушення умов договору відповідно до статті 1050 ЦК України в період з 01 січня 2021 року по 05 квітня 2021 року). Таким чином, загальна сума заборгованості становить 28 922,00 дол. США, що еквівалентно 808 369, 90 грн.

Позивач ОСОБА_1 просив:

стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість у розмірі 808 369,90 грн та судові витрати.

У травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики, щодо яких були видані розписки від 10 вересня 2018 року, від 29 грудня 2018 року, від 23 квітня 2019 року та від 31 серпня 2019 року.

Зустрічний позов мотивований тим, що у липні 2020 року йому зателефонував ОСОБА_4 та вимагав зустрічі у м. Києві біля квартири його брата ОСОБА_1 - позивача у справі. Приїхавши на призначену зустріч, позивач ОСОБА_1 та його брат сіли до машини ОСОБА_2 та, застосовуючи психічне насильство та погрози, змусили його написати чотири розписки, що були датовані різними числами. Зазначені розписки написані в один і той же день, у липні 2020 року, без фактичної передачі грошей. При цьому, він не отримував грошових коштів від ОСОБА_1 . Необхідність складення вказаних розписок саме на ім`я ОСОБА_1 брати пояснили тим, що це борг ОСОБА_2 за придбані ОСОБА_5 автомобілі для їх спільного проекту, і гроші на придбання яких він отримував від свого брата - ОСОБА_6 .

Позивач ОСОБА_2 просив:

визнати недійсними договори позики, щодо яких були видані розписки від 10 вересня 2018 року, від 29 грудня 2018 року, від 23 квітня 2019 року та від 31 серпня 2019 року за їх безгрошовістю; витрати по сплаті судового збору покласти на ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року, яке залишене без змінпостановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за розписками від 10 вересня 2018 року, 29 грудня 2018 року, 23 квітня 2019 року, 31 серпня 2021 року з урахуванням 3 % річних в сумі 806 818,36 грн, сплачений судовий збір у розмірі 8 068,34 грн, а всього 814 886,70 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Частково задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договорами позики щодо повернення позивачеві суми позики, твердження відповідача, що він не отримував будь-яких грошових коштів від позивача спростовуються умовами договорів позики та імперативними нормами матеріального права, а тому вимога про стягнення на користь позивача з відповідача заборгованості є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню. Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, з урахуванням офіційного курсу гривні щодо іноземних валют, суд дійшов висновку про те, що до стягнення підлягає сума у розмірі 806 818,36 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вказав, що відповідач не надав належних доказів звернення до правоохоронних органів щодо неправомірних дій позивача стосовно відповідача при написанні розписок, а також доказів, які б підтверджували факт написання розписок в один день. Правом звернутися до суду із клопотанням про призначення у справі судово-технічної експертизи, у встановлені чинним законодавством строки, ОСОБА_2 не скористався.

Суд першої інстанції критично поставився до наданого ОСОБА_2 витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 355 Кримінального кодексу України, оскільки зі змісту вказаного документу, а також ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року вбачалося, що останній звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення більше аніж через рік від дня складення спірних розписок.

Суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою судом першої інстанції заяви про вчинення злочину, поданої відповідачем більше ніж через рік після написання оспорюваних розписок. Суд апеляційної інстанції вказав, що станом на момент розгляду справи судом першої інстанції, відсутній вирок або ухвала суду про закриття провадження у справі з нереабілітуючих підстав, що не виключає визнання судом правочину як такого, що укладений під впливом насильства або погрози його застосування з боку іншої сторони, проте за умови його доведення іншими засобами доказування в загальному порядку, чого позивачем за зустрічним позовом зроблено не було.

Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення у справі на стадії апеляційного провадження судово-технічної експертизи, суд апеляційної інстанції вказав, що таке клопотання задоволенню не підлягає, оскільки заявником не обґрунтована поважність причин не заявлення такого клопотання під час розгляду справи у суді першої інстанції, та, окрім іншого, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду. Суд апеляційної інстанції вказав, що з`ясування позивачем за зустрічним позовом остаточної позиції інших учасників щодо змісту заявлених ним зустрічних вимог жодним чином не виправдовує встановлений законом принцип змагальності сторін та доведення передбаченим процесуальним законом засобами доказуванням своїх позовних вимог. Неповажними причинами пропуску строку подання відповідного клопотання про призначення у справі судової експертизи також вважаються посилання заявника щодо неможливості вирішення такого клопотання до моменту витребування та огляду судом оригіналів спірних розписок судом, оскільки останній жодним чином не обґрунтував неможливості подання суду клопотання до моменту огляду оспорюваних розписок, копії яких містилися в матеріалах справи та були направлені на адресу відповідача разом із позовною заявою.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставну відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про призначення судово-технічної експертизи у справі, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідне клопотання було заявлене представником відповідача після закриття підготовчого засідання у справі, що зумовило правомірне застосування судом першої інстанції приписів частини третьої статті 177 та статті 83 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що відповідач у поданій до суду зустрічній позовній заяві зазначав про свій намір заявити клопотання про призначення у справі судової експертизи; у підготовчому засіданні клопотання про призначення у справі судової експертизи не заявлялось; у підготовчому засіданні від 17 серпня 2021 року представник відповідача - Поліщук О. М. просив суд першої інстанції відкласти підготовче засідання задля надання йому часу для підготування клопотання про призначення у справі судової експертизи, розглянувши яке, суд першої інстанції відмовив у його задоволенні у зв`язку із тим, що у відповідача було достатньо часу для підготовки відповідного клопотання; таке клопотання було заявлено лише у судовому засіданні під час розгляду справи по суті на стадії дослідження доказів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_3 , в якій просив рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 рокускасувати; справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не врахували позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 191/2592/19-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 521/15110/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 756/3691/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №308/5265/16-ц, у яких зазначено про необхідність призначення експертизи щодо договорів позики, ключову роль експертизи та її істотне значення для повного та обґрунтованого розгляду справи.

Зазначив, що у зустрічному позові відповідач вказував на те, що буде заявляти клопотання про призначення експертизи, на стадії підготовчого засідання представником ОСОБА_2 висловлено позицію щодо необхідності призначення у даній справі судово-технічної експертизи документів. Проте, судом першої інстанції було відмовлено в оголошенні перерви на два дні для письмового оформлення клопотання про призначення експертизи. У судовому засіданні суд першої інстанції відмовив в задоволенні клопотання про призначення експертизи, тому що воно не було подане на підготовчому засіданні та залишив поза увагою клопотання про поновлення строку на подачу клопотання про призначення експертизи. Вважає таку позицію суду першої інстанції порушенням права на справедливий суд, закріплене в статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. На думку ОСОБА_2 відмова судів у призначенні судово-технічної експертизи є проявом надмірного формалізму та порушенням частин першої і другої статті 12, частини першої статті 76, частин першої, п`ятої, шостої, сьомої статті 103, частин першої - третьої статті 104, частини першої статті 107, частини другої статті 222 ЦПК України.

Вважає, щосуд апеляційної інстанції, зазначивши в оскаржуваній постанові про відмову у задоволенні клопотання про призначення судово-економічної експертизи, а не судово-технічної експертизи документів щодо давності створення спірних розписок, формально та поверхово поставився до поданого клопотання про призначення експертизи. Про формальне відношення суду апеляційної інстанції до розгляду справи також свідчить відмова у письмовому клопотанні відповідача про доступ до участі у дистанційному судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не конкретизував, яку саме частину статті 83 ЦПК України правильно застосував суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення експертизи, та безпідставно не врахував частину другу статті 222 ЦПК України, яка передбачає можливість прийняття до розгляду клопотань та заяв сторін, які з поважних причин не були заявлені в підготовчому засіданні.

Суди не врахували висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, відповідно до яких досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки, встановлювати наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Вважає, що подані позивачем у додатках до позову копії розписок не можуть мати заздалегідь встановлену силу договорів позики, якщо жодних коштів відповідач реально не отримував.

Висновки суду апеляційної інстанції про безпідставність викладених представником ОСОБА_2 доводів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання клопотання про призначення експертизи в суді першої інстанції є помилковими, оскільки станом на дату закриття підготовчого засідання, не була висвітлена дійсна позиція позивача ОСОБА_7 щодо обставин передачі коштів чи написання спірних розписок ( ОСОБА_7 уникав участі в судових засіданнях суду першої інстанції, не надав суду пояснення чи відзив на зустрічну позовну заяву відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції відхилив клопотання ОСОБА_2 про особисту явку позивача ОСОБА_7 з метою отримання пояснень щодо обставин передачі коштів); вперше оригінали розписок надані на стадії розгляду по суті; серед доводів обґрунтування необхідності призначення експертизи, представником ОСОБА_2 було звернення ОСОБА_2 до поліції про вимагання грошей та тиск на нього при написанні розписок.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав письмові пояснення на касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 753/7101/21.

У жовтні 2022 року матеріали цивільної справи № 753/7101/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року задоволено заяву ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , про зупинення виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року, зупинено виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 191/2592/19-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 521/15110/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 756/3691/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 308/5265/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі 6-996цс17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що відповідно до розписки від 10 вересня 2018 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти у сумі 5 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2020 року. За користування позикою ОСОБА_2 зобов`язався щомісячно сплачувати 100 дол. США.

За розпискою від 29 грудня 2018 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти у сумі 5 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2020 року. За користування позикою зобов`язався щомісячно сплачувати 100 дол. США.

Згідно із розпискою від 23 квітня 2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти у сумі 5 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2020 року. За користування позикою зобов`язався щомісячно сплачувати 100 дол. США.

Відповідно до розписки від 31 серпня 2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти у сумі 5 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2020 року. За користування позикою зобов`язався щомісячно сплачувати 100 дол. США.

23 жовтня 2021 року о 18 годині 08 хвилин до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення, правова кваліфікація частина перша статті 355 Кримінального кодексу України. Вказані відомості були внесені до реєстру на підставі ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року у справі № 1-кс/760/8901/21 за скаргою адвоката Поліщука О. М. в інтересах ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Частиною першоюстатті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першоюстатті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК Українипередбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першоюстатті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2022 року у справі № 686/16244/21 (провадження № 61-5011св22) зроблено висновок, що: «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13».

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі 357/13488/18 (провадження № 61-758св22), зазначено, що: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 601/1083/16 (провадження № 61-1182св20), на яку посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, зазначено, що «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 907/113/18 зазначено, що «статтею 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи). Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов`язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 у справі № 484/3809/16 зроблено висновок, що: «у разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц зазначено, що «для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам». Отже, для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється». Встановивши, що ОСОБА_2 не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що до неї було застосовано фізичний чи психологічний тиск з боку ОСОБА_1 чи інших осіб, який би вплинув на її справжню волю саме при написанні розписки, а також не встановлено наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням оспорюваного правочину, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання правочину недійсним».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостоюстатті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору позики, що підтверджується наданими позивачем ОСОБА_1 оригіналами розписок, умови яких ОСОБА_2 не виконав, тому правильно задовольнили позовні вимоги про стягнення боргу та 3 % річних, а також відмовили у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договорів позики недійсними через їх недоведеність.

Доводи касаційної скарги про допущення судом першої інстанції формального підходу під час вирішення клопотання про призначення судової експертизи та порушенням права на справедливий суд, яке закріплене в статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у зустрічному позову представником ОСОБА_2 було вказано, що клопотання про призначення судової експертизи буде заявлено, а під час підготовчого судового засідання, ним заявлено клопотання про оголошення перерви на два дня для підготовки клопотання про призначення експертизи, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 43 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до частини третьої статті 177 ЦПК України у разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Статтею 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті (частина перша статті 189 ЦПК України).

Частина перша статті 44 ЦПК Українизакріплює, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2022 року у справі № 530/1109/17 (провадження № 61-14266св20) зазначено, що «основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункт 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання (рішення ЄСПЛ «Чірікоста і Віола проти Італії»)».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 05 травня 2021 року ОСОБА_2 надіслав до суду зустрічний позов.

Протокольною ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що представник ОСОБА_2 , будучи фахівцем в галузі права, з часу подання зустрічного позову (05 травня 2021 року) та до дати закриття підготовчого судового засідання (17 серпня 2021 року) мав достатньо часу для підготовки клопотання про призначення по справі судово-технічної експертизи.

Крім того, враховуючи завдання підготовчого провадження, колегія суддів зазначає, що відкладення підготовчого судового засідання є правом суду, основною умовою для якого є неможливість забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Доводи касаційної скарги про залишення судом першої інстанції поза увагою клопотання про поновлення строку на подачу клопотання про призначення експертизи, який також був доводом апеляційної скарги, є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції, вивчив зазначені представником ОСОБА_2 причини для поновлення строку на подання клопотання про призначення експертизи, та дійшов обґрунтованого висновку, про їх неповажність.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, не заслуговують на увагу, оскільки правові висновки судів у справі, яка переглядається, не суперечать викладеним у наведених постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21), зроблено висновок, що «подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. … При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі (провадження № 14-166цс20))…Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено таку підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини».

За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постановах Верховного Суду від 11серпня 2021 року у справі № 191/2592/19-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 521/15110/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 756/3691/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 308/5265/16-ц, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів щодо оцінки доказів та установлених на їх підставі обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2022 року у справі № 686/16244/21 (провадження № 61-5011св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі 357/13488/18 (провадження № 61-758св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2022 року у справі № 530/1109/17 (провадження № 61-14266св20), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Оскільки рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року залишено без змін, наявні підстави для поновлення його виконання.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук