02.12.2024

№ 753/7157/19

Постанова

Іменем України

11 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 753/7157/19

провадження № 61-15478св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3,

заінтересовані особи: ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за заявою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, заінтересована особа - ОСОБА_4, про видачу обмежувального припису,

за касаційною скаргою адвоката Приймак Світлани Михайлівни як представника ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року у складі судді Долі М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2019 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченко М. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У квітні 2019 року ОСОБА_1., яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2., ОСОБА_3., звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, в якому просила суд видати обмежувальний припис строком на шість місяців, яким зобов'язати ОСОБА_4. усунути перешкоди створені ним у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності; заборонити йому перебувати у місці спільного проживання (перебування) з нею та дітьми; заборонити йому наближатися ближче ніж на сто метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи постраждалих; обмежити його спілкування з постраждалими малолітніми дітьми ОСОБА_3. та ОСОБА_2.; заборонити йому особисто і через третіх осіб розшукувати її особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, яке йому невідоме, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; заборонити ОСОБА_4 вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами або контактувати з ОСОБА_1., ОСОБА_3. та ОСОБА_2. через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що 15 березня 2014 року між нею та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. У стосунках у них народилося дві доньки - ОСОБА_2., ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_1. Вона разом із дітьми, зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, однак разом із дітьми з 2014 року фактично проживають у квартирі АДРЕСА_2. ОСОБА_4. до 02.04.2019 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3, а фактично проживав у квартирі АДРЕСА_4, куди виїхав для заробітку, оскільки працює в «Сахалін Енерджі Інвестмент Компані ЛТД» на посаді провідний інженер з технології добутку нафти та газу.

Після того, як їй стало відомо, що чоловік систематично вдається до подружніх зрад, а на початку 2017 року у нього навіть народилася донька в Російській Федерації, вона звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу та із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей. Відповідними рішеннями Дарницького районного суду м. Києва дані заяви було задоволено, шлюб розірвано, з ОСОБА_4. на користь ОСОБА_1. стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/6 частина від усіх видів його доходу на кожну дитину.

03 квітня 2019 року ОСОБА_1. зателефонувала донька і повідомила, що невідомі особи намагаються відкрити вхідні двері квартири в якій вони проживають за допомогою будівельного приладдя, болгарки, молотка та іншого, на що вона одразу виїхала з роботи до дитини, яка знаходилася в квартирі. Приїхавши на місце, побачила п'ять невідомих дорослих чоловіків, з яких два у формі приватного агентства охорони «Шериф», два невідомі чоловіка без будь-яких документів та бейджів, невідома жінка, яка назвалася адвокатом, невідомий чоловік у блакитному жилеті та свого колишнього чоловіка, котрий проживає в Російській Федерації. Її до дверей квартири силою не допустили, перегородили підходи працівники фірми «Шериф», жінка почала стверджувати, що вона ніхто і не має права навіть підходити до квартири, а батько дитини, котра в стресовому стані знаходилася заблокована у квартирі, просто спостерігав за тим, що відбувається.

На вимоги, щоб було надано будь-які судові рішення які надають право на силове входження в квартиру та позбавлення заявниці та її дітей права користування квартирою в якій вони проживають з моменту її придбання та були вселені як члени сім'ї власника, не отримали жодного підтвердження законності дій заінтересованої особи.

Викликана поліція не реагувала на це беззаконня та самоправні дії заінтересованої особи.

Спостерігаючи як розламали вхідні двері квартири та замки, ОСОБА_4. вигнав дитину з квартири та поїхав.

На даний час вона та діти залишилися без речей, одягу, документів, коштів, ліків, дітям не має як виконувати домашнє завдання, ходити в школу, оскільки одяг та взуття дітей знаходиться в квартирі, однак ОСОБА_4. відмовив віддавати ці речі, що і стало підставою для звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 10 квітня 2019 року заяву задовольнив частково. Видав обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_4. поклавши на нього на строк два місяці такі обов'язки: заборонив ОСОБА_4 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3., за адресою: АДРЕСА_2; заборонив ОСОБА_4 наближатися на відстань 100 метрів до місця спільного проживання, роботи, навчання ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3. В іншій частині заяви відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з метою запобігання ризиків продовження вчинення насильства у сім'ї слід видати обмежувальний припис, строк дії якого визначити у два місяці, що є достатнім для запобігання такого ризику.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 15 липня 2019 року рішення Дарницького районного суд м. Києва від 10 квітня 2019 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що саме з метою уникнення у майбутньому економічного насильства у будь-якому прояві суд обґрунтовано заборонив ОСОБА_4 перебувати в місці спільного проживання, роботи, навчання ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування ухваленого рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не було предметом апеляційного перегляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 13 серпня 2019 року до Верховного Суду, адвокат Приймак С. М. як представник ОСОБА_4. просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2019 року, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1. відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення в оскаржуваній частині є незаконними та суб'єктивними, не ґрунтуються на наявних у справі доказах та не відповідають фактичним обставинам, необґрунтовані та є такими, що порушують права батька, права власника, а також формують хибну судову практику. Рішення судів ґрунтуються виключно на припущеннях.

Суди не звернули увагу на те, що згідно закону економічне насильство - умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я. В жодному із оскаржуваних рішень не зазначено про це, не вказано, які саме дії свідчать про саме «умисне позбавлення» будь-якого майна, не надано цьому жодних доказів, фактів «що можуть призвести до смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я».

Суди під час вирішення заяви мали надати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішити питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Ніхто, крім самої заявниці, не вчиняв будь-яких дій, які могли б свідчити про ознаки адміністративного правопорушення чи ознаки, вказані у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» будь- якого характеру.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мали встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 15 липня 2019 року в частині відмови в задоволенні заяви не оскаржуються, тому не є предметом касаційного перегляду відповідно до статті 400 ЦПК України, тут і далі в чинній на час подання касаційної скарги редакції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

01 жовтня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи встановлені судами

ОСОБА_1. та ОСОБА_4. перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 березня 2014 року, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року розірвано, мають двох дітей ОСОБА_2., ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_3., ОСОБА_2., ОСОБА_1. фактично проживають у квартирі АДРЕСА_2 (акт голови ОСББ «Чавдар 2» від 31 липня 2018 року), власником якої є ОСОБА_4. (свідоцтво про право власності від 28 жовтня 2013 року).

27 серпня 2018 року Дарницьким районним судом м. Києва видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_4. на користь ОСОБА_1. аліментів на утримання дітей ОСОБА_2. та ОСОБА_3. у розмірі 1/6 частини його заробітку щомісячно, починаючи з 22 червня 2018 року і до повноліття ОСОБА_2. Відповідно до квитанцій ОСОБА_4. на рахунок виконавчої служби перерахував на сплату аліментів 367 220 грн.

ОСОБА_4. працює у філіалі компанії «Сахалин Энерджи Инвестмент Компани Лтд» в м. Южно-Сахалінськ Російської Федерації, з 15 травня 2014 року по теперішній час на посаді ведучого інженера по технології видобуванні нафти та газу (довідка від 19 листопада 2018 року вих. № 06-1504с).

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 (витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно).

Квартира АДРЕСА_5 по 1/3 частці належить ОСОБА_1., ОСОБА_3, ОСОБА_2

ОСОБА_1. зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1.

В провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_4. до ОСОБА_1. про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна та визнання особистої приватної власності. На квартири за адресами: АДРЕСА_5, та АДРЕСА_3 накладено арешт.

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 02.04.2019 за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані за вказаною адресою відсутні.

З показань свідка ОСОБА_5. допитаної в судовому засіданні, встановлено, що за місцем фактичного проживання заявниці та її неповнолітніх дітей за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_4. із застосування спеціалістів без використання ключа відкрив двері квартири та перешкоджав заявниці пройти у квартиру. Зі слів заявниці їй відомо, що в момент зламу дверей в квартирі знаходилась молодша дочка заявниці ОСОБА_3, яка була її батьком видворена з квартири, до теперішнього часу речі заявниці та дітей знаходяться в квартирі, були повернуті лише ліки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги адвоката Приймак С. М. як представника ОСОБА_4. на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає

задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон). Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів - осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону визначено, що:

домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла […] або можливості користування ним (пункт 4 частини першої статті 1 Закону);

психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи (пункт 14 частини першої статті 1 Закону)

фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункт 17 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Пунктом 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства.

Положеннями частин першої, другої статті 350-6 ЦПК України встановлено, що розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» або Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог або заперечень.

Встановивши, що доводи заявника в частині застосування щодо неї та неповнолітніх дітей домашнього насильства, а саме діяння економічного насильства знайшли своє підтвердження, оскільки наявність конфлікту між подружжям, спору про поділ майна подружжя, позбавлення права користування квартирою в якій заявниця з дітьми фактично проживала з липня 2018 року по 03 квітня 2019 року та особистими речами, одягом, грошима, що залишились в квартирі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для висновку про існування ризиків, щодо продовження домашнього насильства за місцем проживання.

Суди, з урахуванням оцінки ризиків та обставин справи, дійшли правильного висновку про визначення строку дії обмежувального припису у два місяці.

Визначені судами заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_4. на строк, вказаний судом, застосовані відповідно до закону, є пропорційними та необхідними, у тому числі для запобігання подальшому розвитку конфлікту, захисту здоров'я та моралі малолітніх дітей, які стали свідками (очевидцями) домашнього насильства.

Аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні

підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскаржуваній частині без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Приймак Світлани Михайлівни як представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2019 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило