Постанова
Іменем України
11 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 753/8495/22
провадження № 61-8042св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 ,
третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Позовна заява мотивована тим, що з 07 червня 1996 року він з ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказував, що на час пред`явлення позову дитина проживає разом з ним за місцем його реєстрації та постійного проживання. Він займається доглядом та вихованням сина, піклується про його стан здоров`я, забезпечує усім необхідним, захищає від небезпеки та створює комфортні та безпечні умови у зв`язку з введенням військового стану в Україні. Він має можливість приділяти вихованню та розвитку дитини увесь свій вільний час, він має відмінне здоров`я, у нього відсутні шкідливі звички, які б могли зашкодити розвитку дитини, психічними захворюваннями він не страждає. Син психологічно прив`язаний до нього, а тому їх спільне проживання відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Зазначав, що між ним та відповідачкою неодноразово виникали спори щодо визначення місця проживання дитини, які негативно впливають на психоемоційний стан сина. Вирішити самостійно спір їм не вдалося. Вважав, що в ситуації воєнного стану в країні є необхідність у визначенні місця проживання сина разом з батьком.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року у затвердженні мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком відмовлено.
Відмовляючи у затвердженні мирової угоди, суд першої інстанції виходив із того, що малолітній син сторін у справі, який має повних 11 років, згоди на її укладення не надавав. Сторони та їх малолітній син у судове засідання не з`явилися, а тому суд був позбавлений можливості з`ясувати думку дитини з питання, яке є предметом розгляду цієї справи. У письмовому висновку органу опіки та піклування зазначено, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини малолітній ОСОБА_4 виявив бажання проживати з батьком, проте суд не може врахувати вказану обставину як погодження ним умов мирової угоди, оскільки зазначені у позовній заяві та мировій угоді адреси місця проживання сторін суперечать даним акту обстеження умов проживання дитини, складеного органом опіки та піклування в рамках процедури підготовки, передбаченого законом, письмового висновку щодо розв`язання спору, відповідно до якого батько з сином протягом року проживають за адресою, яка є адресою фактичного проживання відповідачки ( АДРЕСА_1 ). Даних про те, кому належить вказане житло та на яких підставах у ньому проживає дитина, матеріали справи не містять.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року
у складі судді Трусової Т. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для його задоволення, оскільки позивачем недоведено факту окремого проживання сторін та наявності між ними спору щодо місця проживання дитини, тобто обставин, з якими матеріальний та процесуальний закон пов`язує вирішення цього питання в судовому порядку.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у затвердженні мирової угоди, укладеної 02 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши умови мирової угоди від 02 травня 2023 року, врахувавши предмет спору, який впливає на права дитини, вважав, що її положення можуть призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів дитини, а також відповідача - матері дитини щодо самостійного виховання батьком сина, враховуючи, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо виховання та розвитку дитини відповідно до статей 141 150 152 СК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, врахувавши наявність спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, який вони у досудовому порядку вирішити не змогли, психофізіологічні особливості дитини, її думку щодо місця проживання, виходячи з балансу інтересів дитини та батьків, з найкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку про те, що встановлення місця проживання дитини з батьком буде максимально відповідати інтересам дитини.
При цьому, суд апеляційної інстанції врахував висновок від 21 листопада 2022 року № 101-7993/02 служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання дитини, згідно з яким орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 .
Апеляційний суд послався на Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо врахування якнайкращих інтересів дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду в резолютивній частині змінити, визначити місце проживання дитини разом з батьком за адресою його місця проживання, тобто без зазначення конкретної адреси.
ОСОБА_2 судові рішення у касаційному порядку не оскаржувала.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року призначено до судового розгляду.
У червні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшла заява про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі із наданням тексту мирової угоди. За змістом наданої мирової угоди сторони визначають місце проживання малолітньої дитини з батьком за його місцем проживання (без визначення конкретної адреси).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження укладеної між ними мирової угоди від 14 червня 2023 року відмовлено. Продовжено судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року.
У вересні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вдруге надійшла заява про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі із наданням тексту мирової угоди. За змістом наданої мирової угоди у редакції від 04 вересня 2023 року сторони визначають місце проживання малолітньої дитини разом з батьком за його місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) й визначають умови виховання дитини тощо.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження укладеної між ними мирової угоди від 04 вересня 2023 року відмовлено. Продовжено судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - мотивована тим, що апеляційний суд дійшов по суті вимог правильного висновку про задоволення позову, проте позивач просив визначати місце проживання дитини разом з батьком, а не за фіксованим місцем проживання малолітнього сина. З огляду на небезпечну обстановку в державі, позивач не може забезпечити безпеку своїй дитині, перебуваючи саме за фіксованим місцем проживання. Позивачу відома судова практика Верховного Суду про те, що місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою. Разом з тим, така судова практика була сформованою протягом часу, коли в державі не існувало загрози національній безпеці та, відповідно, життю і здоров`ю громадян України, у той час, коли не було запроваджено особливого правового режиму - воєнного стану.
У зв`язку з цим є необхідність передання цієї справи до Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання визначення місця проживання дитини за конкретною адресою у період дії воєнного стану. Беручи до уваги всі обставини цієї справи, враховуючи якнайкращі інтереси дитини, наявні правові підстави для задоволення позову лише в частині щодо визначення місця проживання дитини з батьком без зазначення конкретної адреси проживання.
Крім того, відмовляючи у затвердженні мирової угоди, суди попередніх інстанцій не вказали, яким чином умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права третіх осіб. Не зазначено, які саме дії позивача суперечать інтересам малолітньої дитини, якого він представляє, як законний представник.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 07 червня 1996 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син - ОСОБА_4
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх малолітній син - ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказана квартира належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 04 листопада 1998 року.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що дитина проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначав, що саме він займається доглядом та вихованням сина, піклується про його стан здоров`я, забезпечує усім необхідним, захищає від небезпеки та створює комфортні і безпечні умови, у зв`язку з введенням військового стану в Україні. Посилався на те, що між сторонами неодноразово виникали спори щодо визначення місця проживання дитини, які негативно впливають на його психоемоційний стан, при цьому самостійно вирішити спір їм не вдалося.
01 листопада 2022 року службою у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації складено акт обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що вказана квартира є трикімнатною, у дитини окрема кімната. Житло з усіма комунальними зручностями, повноцінно оснащене меблями та побутовою технікою, санітарно-гігієнічний стан задовільний, чисто, охайно, прибрано. Для виховання та розвитку дитини створені всі умови. Дитина проживає з батьком протягом року (а. с. 67).
Відповідно до висновку від 21 листопада 2022 року № 101-7993/02 служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання дитини, орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 .
При цьому, у вказаному висновку зазначено, що питання щодо визначення місця проживання дитини 10 листопада 2022 року розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, на якому були присутні батьки дитини та малолітня дитина.
Стосовно визначення місця проживання дитини батько зазначив, що він спроможний задовольнити всі потреби дитини, працює, має стабільний дохід, створив належні житлово-побутові умови. Син почуває себе з батьком у безпеці та впевнено.
ОСОБА_2 не заперечувала щодо проживання дитини з батьком, що свідчить про відсутність спору між батьками.
Під час засідання комісії було заслухано думку малолітнього ОСОБА_4 , який виявив бажання проживати разом з батьком (а. с. 65-66).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він
є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Як суд апеляційної інстанції, так і Верховний Суд не знаходить підстав для
непогодження з висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.
Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20).
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
З огляду на викладене Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, який, врахувавши наявність спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, який вони у досудовому порядку вирішити не змогли, психофізіологічні особливості дитини, її думку щодо місця проживання, виходячи з балансу інтересів дитини та батьків, з найкращих інтересів дитини, дійшов висновку про те, що встановлення місця проживання дитини з батьком буде максимально відповідати інтересам дитини.
Також судом вірно враховано висновок від 21 листопада 2022 року № 101-7993/02 служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання дитини, згідно з яким орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 . Крім того, під час засідання комісії малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявив бажання проживати разом з батьком.
При цьому Верховний Суд зазначає, що визначення місця проживання дитини з батьком не впливає на її взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.
Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).
Разом із цим, Верховний Суд наголошує, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Таким чином, виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки
не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, висновки суду апеляційної інстанції про визначення місця проживання дитини разом із батьком за місцем його фактичного проживання ( АДРЕСА_1 ) є правильними, вони ґрунтується на вимогах закону, підтверджується матеріалами справи та спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.
Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач просив визначати місце проживання дитини разом з батьком, а не за фіксованим місцем проживання малолітнього сина, не заслуговують на увагу, так як вказане у судовому рішенні місце проживання дитини має дослідити орган опіки та піклування. Зазначене є необхідним для забезпечення найкращих інтересів дитини.
По суті доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду щодо вирішення спору, вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.
Зроблені апеляційним судом висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у подібних справах (частина четверта статті 263 ЦПК України), яка у цій категорії справ є сталою, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
О. В. Ступак