ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 753/9330/17
провадження № 61-9169 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - служба в справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Незвіського Дмитра Ярославовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року в складі колегії суддів Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 і просила надати дозвіл на виїзд дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за кордон до США на період із 15 червня 2019 року по 18 серпня 2019 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач указувала, що з 14 липня 2001 року перебуває в шлюбі з відповідачем, від якого мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом із матір`ю та перебувають на її повному утриманні.
Оскільки відповідач ухиляється від виховання й утримання дітей та відмовляється надати дозвіл на виїзд дітей до США на вказаний період, ОСОБА_1 уважає, що це шкодить інтересам дітей, а тому просила суд надати такий дозвіл на виїзд дітей без дозволу та супроводу батька на вказаний період у її супроводі.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела в установленому законом порядку факт перешкоджання відповідачем виїзду дітей за кордон у супроводі матері без батька, та факт звернення позивача до відповідача з цього приводу й отримання від нього відмови у наданні відповідного дозволу.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Надано дозвіл на виїзд ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Сполучених Штатів Америки на період із 15 червня 2019 року до 18 серпня 2019 року без дозволу (згоди) батька дітей ОСОБА_2 .
Апеляційний суд виходив із того, що в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердив, що заперечує проти виїзду дітей до США у супроводі матері без батька, а позивач довела в установленому законом порядку, що виїзд дітей за кордон лише в супроводі матері відповідає їх найкращим інтересам.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11 травня 2019 року адвокат Незвіський Д. Я. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу
Відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 14 липня 2001 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, від якого мають двох малолітніх дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які проживають разом з матір`ю.
Діти народилися на території США.
На момент подання позову шлюб між сторонами не розірваний.
ОСОБА_2 двічі подавав апеляційні скарги на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2017 року про відкриття провадження в справі, що свідчить про його незгоду з заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами.
У відзиві на позов ОСОБА_2 указував, що позивач із дітьми та з ним неодноразово виїздила до США, де перебувала в сім`ї свого брата та займалася домашніми справами. На його думку цього разу позивач буде змушена виконувати різну роботу, допомагати братовій сім`ї, а не відпочивати з дітьми, а тому просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
У суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердив, що заперечує проти виїзду дітей до США в супроводі матері без дозволу (згоди) батька, оскільки вважає що ОСОБА_1 має намір залишитись там на постійне місце проживання.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вкзаних тверджень відповідача.
Додані до апеляційної скарги докази на підтвердження факту звернення позивача до відповідача з відповідною вимогою надати нотаріально посвідчену згоду на тимчасовий виїзд дітей до США, а саме: копії листів-повідомлень, надісланих ОСОБА_2 та копій накладних та зворотніх повідомлень на підтвердження поштового відправлення та вручення листів-повідомлень, є неналежними, оскільки створені поза межами судового розгляду, тобто, після ухвалення судового рішення у справі, а тому колегія суддів не бере їх до уваги.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне
застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Згідно зі статтями 141 150 153 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання, та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 507/306/17 (провадження № 61-34090св18).
Частиною другою статі 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).
Установивши, що батько дітей не надає згоди на виїзд дітей у супроводі матері без батька за кордон і відповідач не спростував у встановленому законом порядку, що така поїздка відповідає якнайкращим інтересам малолітніх дітей, а також те, що в матері наявні наміри не повертатися в Україну, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав для задоволення даного позову.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу адвоката Незвіського Дмитра Ярославовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
М. М. Русинчук