№ 754/12494/16-ц

Постанова

Іменем України

24 березня 2020 року

м. Київ

справа № 754/12494/16-ц

провадження № 61-20669св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович, ОСОБА_3

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 березня 2019 року у складі судді Журавської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Геращенка Д. Р., Пікуль А. А.,

у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович, ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович, про визнання протиправним та скасування рішення (повідомлення) про визнання правочину нікчемним.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2018 року ПАТ «Дельта Банк» (далі - банк) звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 є пов`язаною з банком особою, оскільки з 2007 року по 2015 рік була його співробітником. Окрім того, ОСОБА_1 була кредитором банку за відповідними депозитними та поточними рахунками. Отже, при укладенні оскаржуваного договору, відповідач мала переваги перед іншими кредиторами банку, а сам договір купівлі-продажу мав на меті отримання кредитором нерухомого майна замість грошових коштів з причин їх фактичної відсутності в банку. Вказаний договір укладено в період застосування до АТ «Дельта Банк» регулятором банківського сектору особливого режиму контролю, зокрема, банк визнано неплатоспроможним та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію, встановлено обмеження у діяльності банку, серед яких була вимога не здійснювати відчуження будівель і споруд банку без погодження з НБУ, заборона використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, а також зобов`язано банк здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ. При укладанні оспорюваного договору вказані обмеження та заборони не були дотримані, отже, договір купівлі-продажу є нікчемним, про що відповідачу було направлено відповідне повідомлення. Оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна є не лише нікчемним з вищевказаних обставин, а і недійсним, оскільки особа, яка вчинила правочин не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

У січні 2019 року ОСОБА_1 не визнаючи основний позов пред`явила зустрічний позов, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення (повідомлення) № 5126 від 14 липня 2015 року уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. про визнання нікчемним правочину (договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 грудня 2014 року).

Позов мотивований тим, що повідомлення про нікчемність договору купівлі-продажу не містить посилань на те, які законодавчі норми були порушені стороною договору. На момент підписання договору повноваження органів управління АТ «Дельта Банк» були дійсними, представники сторін мали всі законні підстави для підписання договору, а тому договір купівлі-продажу відповідає вимогам ЦК України. Повідомлення про визнання правочину нікчемним винесене з порушенням процедури та за відсутності на те законних підстав, а отже має бути скасованим.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, позов ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами недійсність договору купівлі-продажу, укладеного між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Деснянського районного суду міста Києва.

29 листопада 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції неправомірно застосовано норми статті 203 ЦК України, неповно з`ясовано обставини справи. Заявник вказує, що висновки суду спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Пояснення на касаційну скаргу

У грудні 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу в якому просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк»

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що між сторонами по справі 19 грудня 2014 року укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме нежилих приміщень № 1, № 2 (групи приміщень № 1) (в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,8 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. (т. 1 а. с. 25 - 26).

Згідно з пунктом 6 договору купівлю-продаж вчинено за 1 324 440 грн.

Вказаний договір підписаний уповноваженою особою банку ОСОБА_4 , яка діяла на підставі довіреності № 6156 від 10 вересня 2014 року, виданої головою ради директорів АТ «Дельта Банк» Поповою О. Ю.

Згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна, ОСОБА_1 прийняла майно, визначене договором, а продавець підтвердив, що оплата була здійснена покупцем в повному обсязі (т. 1 а. с. 27).

01 березня 2007 року наказом ТОВ «Комерційний банк «Дельта» № 320-к ОСОБА_1 прийнято на посаду радника голови ради директорів банка (т. 1 а. с. 109).

Наказом тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» від 05 березня 2015 року № 238-к/ТР ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за угодою сторін (т. 1 а. с. 112).

На підставі постанови правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно із яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В. В. (т. 1 а. с. 86).

На підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2015 року ОСОБА_3 набула право власності на нежиле приміщення № 1, № 2 (групи приміщень № 1) (в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до витягу з протоколу № 16 від 10 липня 2015 року засідання комісії з перевірки (інших договорів) за операційно-господарськими операціями, призначеної наказом № 67 від 11 березня 2015 року, виявлено, що при укладанні та виконанні вказаного договору купівлі-продажу було допущено порушення законодавства України (т. 1 а. с. 88 - 89).

14 липня 2015 року на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про нікчемність вказаного правочину (т. 1 а. с. 28 - 29).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03 серпня 2015 року «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» по 02 жовтня 2015 року включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. по 02 жовтня 2015 року включно.

На підставі постанови правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким розпочато процедуру ліквідації банку з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного Закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В. В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції та не оскаржується в касаційному порядку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Позивач вважає, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна є не лише нікчемним, а й підлягає визнанню недійсним судом як оспорюваний правочин.

Згідно встановлених судами фактичних обставин справи, відсутні докази про те, що ОСОБА_1 має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов`язань, а відтак є кредитором банку. Відповідач у повному обсязі виконала свої зобов`язання за оспорюваним договором купівлі-продажу майна, а тому підстави вважати оспорюваний правочин недійсним (нікчемним) згідно частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутні.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 14 грудня 2014 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , відповідає волі сторін, оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору здійснили дії, спрямовані на реальне настання правових наслідків, що випливають з даного правочину, умови даного договору не порушують прав, інтересів та вимог чинного законодавства, а тому такий договір не може бути визнаний недійсним.

Позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами недійсність договору купівлі-продажу, укладеного між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене судом першої та апеляційної інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська