Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 754/1466/15-ц
провадження № 61-11804св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка залучена як правонаступник померлого ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що він 12 серпня 1997 року за договором купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1 , однак право власності на яку оформити на своє ім`я не зміг, оскільки втратив паспорт та інші особисті документи, тому договір купівлі-продажу підписала його матір ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4 останній заявив свої права на частину вказаної квартири, однак протягом всього цього часу в цій квартирі проживав лише він та його сім`я.
У зв`язку з викладеним позивач просив визнати договір купівлі-продажу зазначеної квартири в частині покупця ОСОБА_2 недійсним; визнати його покупцем за вказаним договором та визнати за ним право власності на вказану квартиру.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним відмовлено.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня
2015 року позов ОСОБА_1 в частині визнання позивача покупцем за договором купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано належних доказів та не зазначено правових підстав для визнання договору купівлі-продажу від 12 серпня 1997 року, укладеного на Товарній біржі «Українська біржа Десятинна», між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо придбання у власність квартири АДРЕСА_1 , недійсним в частині покупця та визнання покупцем ОСОБА_1 П осилання ОСОБА_4 на пропуск позовної давності позивачем не заслуговує на увагу з тих підстав, що суд не вважає доцільним її застосовувати з огляду на відсутність підстав для задоволення позову. Вимога позивача про визнання ОСОБА_1 покупцем за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 є взаємопов`язаною з вимогами позову про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання права власності, в задоволенні яких було відмовлено, тому суд вважає дану вимогу безпідставною та необґрунтованою .
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 жовтня 2015 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 в частині покупця ОСОБА_2 недійсним.
За договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 12 серпня 1997 року визнано покупцем ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 12 серпня 1997 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_6 , задоволено частково.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд ухвалюючи у справі нове рішення не звернув уваги на те що, позивач звертаючись до суду з позовом зазначав, що про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу йому було відомо ще з часу його укладення, тому задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що про порушення свого права позивач дізнався лише у жовтні
2014 року.
Під час повторного апеляційного перегляду справи, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджено свідоцтвом про смерть (а. с. 210 том 1).
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року, занесеною до протоколу судового засідання, було залучено до участі у справі правонаступника померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_3 (а. с. 4 том 2).
Остаточним рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнано окрему частину договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 від 12 серпня 1997 року щодо покупця
ОСОБА_2 недійсною.
За договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 12 серпня 1997 року визнано покупцем ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач виконав обов`язки покупця, і він же скористався правами покупця: домовився з продавцем про істотні умови договору купівлі-продажу квартири, зокрема, про її ціну, сплатив за власні кошти її покупну ціну, придбав квартиру для себе, одразу після її придбання вселився туди і проживає в ній, а ОСОБА_2 вдає з себе покупця, будучи лише формально вписаною в оспорюваний договір, тому наявні правові підстави для визнання зазначеного договору купівлі-продажу квартири в частині покупця недійсним, визнання позивача покупцем за договором та визнання за ним права власності на спірну квартиру. Підстав для застосування позовної давності не має, оскільки про порушення свого права позивач дізнався лише у жовтні 2014 року, а саме: після того, як ОСОБА_4 , після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , заявив своє право на спірну квартиру, так як з часу придбання спірної квартири позивач знаходився в довірительних відносинах зі своєю матір`ю ОСОБА_2 , будь-яких суперечок щодо права володіння спірної квартирою між ними не виникало, позивач вважав себе одноособовим власником спірної квартири, разом з дружиною постійно проживав та був зареєстрований в ній, самостійно ніс витрати з її утримання, відповідачі в свою чергу в придбанні вказаної квартири участі не приймали, грошові кошти на її купівлю не сплачували, ніяких прав на неї не заявляли, так як фактично покупцем та власником спірної квартири був саме позивач, тому перебіг позовної давності розпочався саме в жовтні 2014 року, а не з моменту укладення оспорюваного договору.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасовано.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом апеляційної інстанції належним чином не були встановлені всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема звертає увагу на те, що при повторному апеляційному розгляді суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладених в ухвалі від 16 листопада 2016 року у цій же справі, якою було скасовано попереднє рішення апеляційного суду, а саму справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Вказує, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 71 76 80 ЦК Української РСР не застосував до спірних правовідносин позовної давності, оскільки позивач про існування оспорюваного договору купівлі-продажу знав з часу його укладення, тому висновки суду про те, що про порушення свого права він дізнався лише у жовтні 2014 року є помилковими. Також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи у справі нове рішення в частині визнання ОСОБА_1 покупцем за договором купівлі-продажу спірної квартири, залишив не скасованим додаткове рішення суду першої інстанції, яким вказану позовну вимогу було залишено без задоволення. Наголошує на тому, що через такі неправомірні дії суду апеляційної інстанції на сьогоднішній день існує два чинних рішення, які є протилежними один одному. На її думку, суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки не прийнявши рішення про скасування додаткового рішення суду першої інстанції, яким одну й ту ж саму позовну вимогу було залишено без задоволення, ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині. Також звертає увагу суду на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду за змістом є аналогічне рішенню апеляційного суду від 07 жовтня 2015 року, яке скасоване ухвалою суду касаційної інстанції від 16 листопада 2016 року. Також звертає увагу на те, що неправильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірну квартиру позивач купив за власні кошти, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що у останнього на час придбання спірної квартири були наявні кошти. Вказує про те, що покази матері позивача ОСОБА_2 взагалі не можуть братися до уваги, оскільки вона є зацікавленою особою в задоволенні позову, оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю її та її колишнього чоловіка ОСОБА_4 . Звертає увагу суду на те, що позивач знаючи про укладення оспорюваного договору ще з дати його укладення, а саме з 1997 року, однак з позовом до суду він звернувся лише після виникнення спору між його матір`ю ОСОБА_2 та вітчимом ОСОБА_4 щодо поділу спільного майна подружжя.
Доводи інших учасників справи
У відзиві ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3 вказано, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та є такими, що не заслуговують на увагу, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення. Наголошує на тому, що про порушення свого права він дізнався лише в жовтні 2014 року. Також вказує, що ОСОБА_3 оскаржуючи законне та обґрунтоване рішення суду апеляційної інстанції через два роки і три місяці зловживає своїми процесуальними правами, що є неприпустимим, оскільки про розгляд справи вона була повідомлена належним чином і їй ніщо не перешкоджало отримати вчасно копію оскаржуваного судового рішення.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Деснянського районного суду міста Києва.
У вересні 2019 року справу № 754/1466/15-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з договором купівлі-продажу від 18 травня 1995 року, укладеним на Товарній біржі «Українська біржа Десятинна», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 продали, а ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 червня 1997 року, укладеного на Товарній біржі «Українська біржа Десятинна», ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_10 та ОСОБА_11 придбали в рівних долях квартиру
АДРЕСА_2 . За домовленістю сторін квартира продана за 200,00 грн, які продавцем отримані від покупців до підписання цього договору.
Згідно з договором купівлі-продажу від 12 серпня 1997 року, укладеного на Товарній біржі «Українська біржа Десятинна», ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін квартира продана за 18 200,00 грн, які продавцем отримані від покупця до підписання цього договору.
Відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня
2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які перебували в шлюбі з
12 серпня 1982 року, розірвано.
Судами було встановлено, що позивач звертаючись до суду з позовом послався на те, що після розірвання шлюбу з дружиною він продав належну йому квартиру
АДРЕСА_2 , щоб в подальшому купити дві окремі квартири.
За свою частку грошових коштів, отриманих від продажу вказаної двокімнатної квартири, він 12 серпня 1997 року придбав спірну однокімнатну квартиру, однак юридично оформити договір купівлі-продажу на себе не зміг, оскільки невідомо у який час ним були втрачені особисті документи, у тому числі й паспорт громадянина України на його ім`я.
Також судами з копії заяви позивача про видачу паспорта, посвідченої Начальником Деснянського РВ ГУ ДМС України в м. Києві було встановлено, що ОСОБА_1
02 вересня 1997 року, тобто після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, було видано новий паспорт у зв`язку з втратою (а. с. 8 том 1).
У зв`язку з відмовою продавця квартири повернути суму завдатку, а також у зв`язку з необхідністю терміново придбати для себе власне житло, вказаний договір купівлі-продажу спірної квартири на його прохання від імені покупця було підписано його матір`ю - ОСОБА_2 .
Із довідки, виданої ЖБК «Хімік-11» судами встановлено, що позивач з 1998 року разом з дружиною зареєстрований за адресою спірної квартири (а. с. 7 том 1).
З часу придбання спірної квартири позивач разом з другою дружиною постійно проживав та був зареєстрований в ній, самостійно ніс витрати на її утримання, а відповідачі в придбанні вказаної квартири участі не приймали, грошові кошти на її купівлю не сплачували та ніяких прав до розлучення на неї не заявляли.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що про наявність оспорюваного договору позивачу було відомо ще з часу його укладення, а саме з 12 серпня 1997 року.
Про порушення свого права позивач дізнався лише у жовтні 2014 року, а саме: коли ОСОБА_4 , після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , заявив своє право на спірну квартиру.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року
№ 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оспорюваний договір купівлі-продажу житлового приміщення від 12 серпня
1997 року було укладено на Товарній біржі «Українська біржа Десятинна» між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в період дії ЦК Української РСР.
За змістом статей 128 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
У період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК Української РСР), а відповідно до статті 153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
Отже, положення статті 227 ЦК Української РСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.
Таким чином, договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку ( в нашому випадку квартири), укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним.
Згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦК Української РСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Частиною першою статті 59 ЦК УРСР передбачено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
Відповідно до роз`яснень, які містяться в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» обов`язок суду при визнанні угоди недійсною, зобов`язати своїм рішенням кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах.
Отже виходячи з аналізу вказаних норм законодавства за недійсною угодою кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічний правовий висновок було викладено Верховним Судом у постанові від
26 листопада 2018 року в справі № 205/8493/16-ц (провадження № 61-40951св18), підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.
Разом з тим суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у справі нове рішення в частині визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу в частині покупця та визнання покупцем ОСОБА_1 на вказані норми законодавства уваги не звернув та не врахував, що двостороння реституція полягає в тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину. Двостороння реституція є загальним наслідком недійсності правочину, який настає незалежно від наявності вини сторін правочину у тому, що правочин є недійсним, тому дійшов помилкового висновку стосовно того, що в недійсному правочині, який є недійсним з моменту його укладення можливо провести заміну його сторони.
Отже, ухвалюючи у справі нове рішення суд апеляційної інстанції належним чином не визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази і надав їм неналежну правову оцінку, тому вказане рішення в частині визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу в частині покупця та визнання покупцем ОСОБА_1 не може вважатися законним та обґрунтованим.
Також заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо незаконності рішення суду апеляційної інстанції в частині визнання за позивачем права власності на спірну квартиру, оскільки суд апеляційної інстанції задовольнивши в цій частині позовну вимогу позивача залишив не скасованим додаткове рішення суду першої інстанції від 29 липня 2015 року, яким цю ж саму вимогу було залишено без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що 29 травня 2015 року ОСОБА_1 оскаржив до суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції від 20 травня 2015 року, яким було вирішено лише позовні вимоги в частині визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу в частині покупця та визнання покупцем ОСОБА_1 , а в частині позовних вимог щодо визнання за позивачем права власності на спірну квартиру суд першої інстанції по суті судового рішення не ухвалював, тому 29 липня 2015 року судом першої інстанції було ухвалено у справі додаткове судове рішення, яке до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 не оскаржувалося та не було предметом апеляційного перегляду.
Отже суд апеляційної інстанції скасовуючи лише рішення суду першої від 20 травня 2015 року та ухвалюючи у справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, не вирішив питання щодо додаткового рішення суду першої інстанції, яким позовну вимогу ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на спірну квартиру було залишено без задоволення.
Отже суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, не надав правової оцінки тому факту, що в матеріалах справи є додаткове рішення суду першої інстанції, яким ту ж саму вимогу залишено без задоволення, й вказане додаткове рішення є чинним, оскільки до суду апеляційної інстанції сторонами справи не оскаржувалося та предметом апеляційного перегляду у справі не було.
За таких обставин касаційний суд дійшов до висновку про те, що оскаржуване рішення апеляційного суду було ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки судом апеляційної інстанції належним чином не було встановлено всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, не визначився з нормами матеріального права, що підлягають застосування.
На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлюватиабо вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення апеляційного суду скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки порушення норм процесуального права були допущені саме судом апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати вище викладене та з урахуванням встановлених обставин справи ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За таких обставин, коли судом апеляційної інстанції оскаржуване судове рішення було ухвалено з порушенням норм процесуального права, ухвалене ним рішення суду не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню в з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанціїнабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик