№ 754/3288/19

Постанова

Іменем України

17 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 754/3288/19

провадження № 51-4228 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07червня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019100030000566 за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн., з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 5000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Із ПАТ «Європейський страховий альянс» на користь ОСОБА_8 стягнуто 8248,12грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 412,41 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 червня 2021 року вирок районного суду змінено. Виключено з вироку вказівку про призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 24402,65 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди та 32700 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він 19 січня 2019 року приблизно о 14:00 год., керуючи технічно справним автомобілем Mitsubishi Colt та рухаючись заднім ходом по паркувальному майданчику навпроти будинку № 4 по вул. Драйзера в м. Києві, порушив вимоги п. 1.3, п. 2.3.б та п. 10.9 Правил дорожнього руху, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, вчасно не реагував на її зміну, рухаючись заднім ходом по паркувальному майданчику створив небезпеку для руху, не дав дорогу іншим учасникам руху, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка знаходилася біля задньої частини автомобіля.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 1.3, 2.3.б, 10.9 Правил дорожнього руху знаходиться у прямому причинному зв`язку з наслідками даної дорожньо-транспортної пригоди.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 . Вказує на порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування, оскільки ОСОБА_7 відмовився від захисника не у його присутності, на досудовому слідстві захисника не було, що призвело до порушення прав обвинуваченого на захист, а отже, всі отримані таким чином докази є недопустимими.

Стверджує, що:

- стороні захисту усупереч ст. 290 КПК України не були відкриті всі докази, а саме, матеріали про призначення судово-медичної експертизи щодо потерпілої та її медична документація, відеозапис з камери спостереження, де зафіксовано ДТП;

-ставить під сумнів отримані потерпілою тілесні ушкодження саме під час ДТП та через розбіжності у написанні прізвища;

- у матеріалах провадження відсутній у повному обсязі журнал судового засідання;

- апеляційний суд безпідставно переклав зі страхової компанії на обвинуваченого обов`язок відшкодування завданої під час ДТП шкоди;

- розмір відшкодування матеріальної шкоди не підтверджено належними квитанціями на придбання ліків.

Крім того, захисник стверджує, що проголошена в апеляційному суді резолютивна частина ухвали відрізняється від тієї, яку він отримав поштою.

Засуджений у своїй касаційній скарзі порушує питання про скасування судових рішень у частині вирішення цивільного позову та направлення провадження на новий розгляд у порядку цивільного судочинства. Зазначає, що розмір стягненої з нього суми у рахунок відшкодування моральної шкоди потерпілій є необґрунтованим та завищеним, а рішення апеляційного суду про стягнення з нього суми на відшкодування витрат потерпілої на сторонній догляд суперечить вимогам закону.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційні скарги надійшли заперечення від потерпілої ОСОБА_8 та ПАТ «Європейський страховий альянс», в яких вони просили залишити скарги без задоволення.

Захисник та засуджений підтримали свої скарги та просили скасувати судові рішення.

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарг, вважав судові рішення законними та обґрунтованими.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Мотиви суду

Захисник у своїй касаційній скарзі просить закрити кримінальне провадження з підстав не доведення винуватості ОСОБА_7 . Тобто, захисник просить суд касаційної інстанції дати доказам у справі іншу оцінку, ніж дали суди попередніх інстанцій. У той же час суд касаційної інстанції відповідно до ст. 433 КПК України позбавлений можливості досліджувати докази та встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваних судових рішеннях. При перевірці доводів касаційних скарг суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. Тому таке клопотання захисника суперечить вимогам закону і не підлягає задоволенню.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушеннязроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Так, судом у вироку вірно взято до уваги показання потерпілої, свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 щодо конкретних обставин події, протокол огляду місця ДТП зі схемою, висновок судово-медичної експертизи, згідно якої у потерпілої виявлено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, відеозапис з камери спостереження, де зафіксовано обставини наїзду на потерпілу, які суд оцінив як кожен окремо, так і у сукупності, та визнав належними і допустимими доказами. Такі висновки суду належним чином обґрунтовані і з ними погоджується суд касаційної інстанції.

Посилання захисника на недопустимість доказів унаслідок порушення під час досудового розслідування права ОСОБА_7 на захист, не ґрунтуються на законі.

Положеннями ст. 48 КПК України урегульоване питання залучення захисника підозрюваним, обвинуваченим або іншими особами на прохання підозрюваного чи обвинуваченого на будь-якій стадії провадження. Дана норма закону передбачає право підозрюваного, обвинуваченого як укласти договір із захисником за своїм вибором або скористатися послугами адвоката для здійснення захисту за призначенням, так і відмовитися від послуг захисника за умови, що його участь не є обов`язковою. При відмові від послуг захисника особа відмовляється від професійної юридичної допомоги та здійснює захист своїх інтересів самостійно.

У той же час положення ст. 54 КПК України, на які посилається у скарзі захисник, регулюють питання відмови підозрюваного, обвинуваченого від конкретного захисника, якого він раніше обрав чи який йому був призначений. Таким чином, наведені норми процесуального закону стосуються питань, що мають різну правову природу.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 на досудовому розслідуванні, після ознайомлення його під розпис з правами та обов`язками підозрюваного, в тому числі із правом мати захисника, письмово повідомив про відсутність бажання мати захисника на даному етапі провадження. Оскільки у цьому кримінальному провадженні участь захисника не є обов`язковою, така відмова не суперечить вимогам закону.

У подальшому, під час підготовчого судового засідання, обвинувачений заявив клопотання про надання йому адвоката для здійснення захисту за призначенням. Зазначене клопотання судом було задоволено. Отже, жодних порушень права на захист не встановлено.

Так само не заслуговують на увагу доводи про не відкриття доказів, відповідно до вимог ст. 290 КПК України.

Аналізуючи доводи захисника про невідкриття стороні захисту матеріалів про призначення судово-медичної експертизи щодо потерпілої та її медичної документації, Суд виходить із позиції, викладеної в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17), згідно якої відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, та автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом, й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку.

Матеріали провадження свідчать, що судово-медична експертиза була проведена на підставі клопотання слідчого, для її проведення була надана уся необхідна медична документація потерпілої, що підтвердив у судовому засіданні експерт. Та обставина, що у постанові слідчого про проведення експертизи була допущена помилка в прізвищі, не може свідчити про недопустимість такої експертизи, оскільки вона проводилася саме відносно потерпілої ОСОБА_8 , що не заперечують сторони кримінального провадження, описані в експертизі тілесні ушкодження виявлені саме у цієї потерпілої. Жодного сумніву щодо особи потерпілої у сторін кримінального провадження та у суду не було.

Що стосується різного написання прізвища потерпілої в процесуальних документах (Одінцова чи Одинцова), то суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що це є технічною помилкою, яка жодним чином не впливає на допустимість доказів.

Під час допиту свідка ОСОБА_11 в суді було встановлено, що він проводив досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні. У медичних документах потерпіла значилась, як ОСОБА_12 . Пізніше, під час проведення процесуальних дій, особу потерпілої було уточнено на підставі її паспорта. Різниця в одній букві прізвища виникла внаслідок особливостей перекладу власних імен на українську мову, а тому зазначена невідповідність судом вірно визнана технічною помилкою, що була виправлена у подальших процесуальних документах та не впливає на допустимість доказів.

Висновки експертизи щодо виявлених у потерпілої тілесних ушкоджень у виді вивиху голівки правої плечової кістки, закритої травми лівого передпліччя у вигляді перелому шиловидного відростка лівої променевої кістки, гематом м`яких тканин передпліччя та правого колінного суглобу були підтверджені в судовому засіданні експертом, який зазначив, що усі вказані травми могли утворитися 19 січня 2019 року при зіткненні пішохода з автомобілем. Таким чином, твердження сторони захисту про утворення тілесних ушкоджень у потерпілої за інших обставин нібито через деякий час після ДТП суперечать матеріалам провадження.

Так само не відповідають матеріалам провадження й доводи захисника про невідкриття стороні захисту протоколу огляду місця ДТП від 19 січня 2019 року. Відповідно до поданих прокурором до суду матеріалів, у даному кримінальному провадженні наявний лише один протокол огляду місця ДТП від 19 січня 2019 року, згідно якого місцем огляду є АДРЕСА_2 (паркувальний майданчик). Зазначений протокол підписаний ОСОБА_7 як водієм учасником ДТП, відкривався стороні захисту, був предметом дослідження суду та визнаний допустимим доказом. Обвинувачений та його захисник у суді не заперечували, що місцем ДТП є саме паркувальний майданчик, розташований за вказаною адресою. Іншого протоколу огляду місця події за вказану дату матеріали кримінального провадження не містять.

Судом апеляційної інстанції було перевірено й твердження захисника про недопустимість такого доказу, як диск із відеозаписом з камери зовнішнього спостереження ТОВ «Столична Ювелірна Фабрика», на якому зафіксовані обставини події від 19 січня 2019 року на прилеглій території до паркувального майданчику та видно розташування і дії кожного з учасників ДТП, а також сам факт наїзду на пішохода. Апеляційний суд зазначив, що в суді першої інстанції була досліджена долучена прокурором постанова про визнання зазначеного диску речовим доказом, безпосередньо переглянутий сам відеозапис, про що учасники судового провадження не заперечували. Наведені докази були оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України та визнані допустимими, про що в судових рішеннях наведені мотиви, з якими, у свою чергу, погоджується суд касаційної інстанції.

Оцінивши усі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов умотивованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину та вірно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 286 КК України.

Вирок відповідає вимогам статей 370, 373 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Доводи захисника про відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання в суді першої інстанції є аналогічними доводам його апеляційної скарги та були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, який визнав їх безпідставними. Як установив суд, допит свідка ОСОБА_11 та судово-медичного експерта у суді фіксувався у процесуальному документі, який повністю відповідає вимогам ст. 108 КПК України, а саме, містить найменування та склад суду, реквізити кримінального провадження, відомості щодо учасників, дату і час початку та закінчення судового засідання, час, номер та найменування процесуальної дії, що проводилася під час судового засідання, тощо. За таких обставин апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що журнал вівся та підписаний секретарем судового засідання, а отже технічна помилка в його назві не може вважатися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Сторона захисту оспорює задоволення судом цивільного позову, який стосується витрат потерпілої на лікування, стверджує, що суд невірно включив до нього витрати, що не були пов`язані із призначеним потерпілій лікуванням, а також безпідставно стягнув ці витрати із засудженого.

Згідно ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовано, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Положеннями ст. 24 цього Закону передбачено, що у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені витрати мають бути підтверджені документально.

Наведених вимог суд першої інстанції дотримався.

Так, потерпілою ОСОБА_8 у суді першої інстанції був заявлений цивільний позов до страхової компанії ПАТ «Європейський страховий альянс» про відшкодування витрат, пов`язаних із лікуванням, що були підтверджені відповідними чеками на придбання ліків. Цивільний відповідач подав до суду відзив на цивільний позов, де зазначив, що не всі вказані у чеках товари були придбані за призначенням лікаря або вони не стосуються отриманої потерпілою травми чи взагалі не є медикаментами, а отже, просив виключити ці суми з цивільного позову. З рештою позовних вимог цивільний відповідач погодився, оскільки вони були підтверджені документально. Суд першої інстанції, дослідивши в судовому засіданні документи на підтвердження цивільного позову потерпілої, задовольнив його частково та стягнув зі страхової компанії витрати на лікування потерпілої ОСОБА_8 у сумі 8248,12грн., які у повній мірі відповідали призначеному їй лікуванню та витраченим на нього коштам, а також 412,41 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Отже, посилання засудженого на те, що суд стягнув витрати на лікування потерпілої із нього, не відповідають прийнятому судом рішенню.

Що стосується задоволення апеляційним судом цивільного позову потерпілої в частині стягнення шкоди із засудженого, то відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

В суді апеляційної інстанції було встановлено, що потерпіла ОСОБА_8 унаслідок отриманих під час ДТП тілесних ушкоджень не могла певний час здійснювати догляд за своєю мамою, яка є інвалідом із психічним захворюванням та потребувала стороннього догляду, а також не мала змоги здійснювати власне самообслуговування. Тому потерпіла уклала договір про надання послуг стороннього догляду та допомоги для себе і своєї матері. Зазначений договір та документи, що підтверджують факт сплати грошових коштів, були предметом ретельної перевірки апеляційного суду, який визнав ці докази належними та допустимими, і постановив стягнути зазначені кошти із засудженого. Таке рішення є обґрунтованим, а тому суд касаційної інстанції з ним погоджується.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом апеляційної інстанції розмір відшкодування потерпілій моральної шкоди був належним чином обґрунтований. Зокрема, суд взяв до уваги понесені потерпілою фізичні, душевні та психічні біль і страждання, яких вона зазнала від ушкодження здоров`я, врахував стан її здоров`я, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, тривалість терміну відновлення втраченого здоров`я. З урахуванням усіх зазначених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність збільшення розміру відшкодування завданої потерпілій моральної шкоди. Колегія суддів вважає такий розмір співмірним характеру скоєного протиправного діяння та моральним стражданням потерпілої.

Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень розглянув кримінальне провадження, перевірив усі доводи апеляційних скарг як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, та постановив відповідно до ст. 419 КПК України рішення, в якому навів докладні мотиви, з якими у свою чергу погоджується і суд касаційної інстанції.

Так само безпідставним є посилання захисника на невідповідність резолютивної частини ухвали, оголошеної в судовому засіданні, тому тексту, який він отримав від суду. Прослуховуванням аудіозапису судового засідання суду апеляційної інстанції встановлено, що текст проголошеної резолютивної частини ухвали повністю відповідає тому, що викладений у повному тексті цього судового рішення. Жодних доказів протилежного захисник не надав.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарг немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги засудженого та захисника не підлягають задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_13