Постанова
Іменем України
17 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 754/5900/16-ц
провадження № 61-9454св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Енергопостачальна компанія «Київенерго»,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року у складі судді Клочко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства Енергопостачальна компанія «Київенерго» (далі - АТ ЕК «Київенерго»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання спеціального житлового ордеру недійсним.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з листопада 2009 року вона проживає у кімнаті АДРЕСА_1 , на підставі усної домовленості між нею та ПАТ «Київенерго». Протоколом засідання комісії з питання надання права користування житловою площею у гуртожитках ПАТ «Київенерго» від 20 лютого 2012 року Києві, ОСОБА_2 із родиною у складі трьох осіб надано дозвіл на укладення договору користування житловою площею (кімнатою № 103 ) та реєстрацію у гуртожитку на АДРЕСА_2 . На підставі рішення комісії з надання права користування жилою площею в гуртожитках ПАТ «Київенерго» від 20 лютого 2012 року № 02/2012, ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб (вона, чоловік та дочка) виданий ордер від 01 березня 2012 року № 1016 на жиле приміщення кімнати № 103 .
На підставі цього рішення комісії, ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб (вона, чоловік та дочка) видано спеціальний ордер №126 від 03 серпня 2012 року на жиле приміщення кімнати № 103.
Зазначає, що розгляд питання про надання права користування спірного житлового приміщення ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб надано ПАТ «Київенерго» на підставі клопотання філіалу «Житлотеплоенерго» ПАТ «Київенерго», яке ліквідовано у 2015 році. ОСОБА_2 перебувала на загальній черзі № 7 на отримання житла відповідно до статті 45 ЖК України, а тому, вважає, що ОСОБА_2 не має права на отримання житла першочергово.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним спеціальний житловий ордер від 03 серпня 2012 року № 126, виданий ПАТ «Київенерго» на ім`я ОСОБА_2 на сім`ю із трьох осіб на право користування житловою площею у гуртожитку - кімнатою АДРЕСА_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що факт відсутності у позивача права користування кімнатою № 103 та правомірність видачі відповідачу оспорюваного ордеру, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили. Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22 травня 2017 року убачається, що ПАТ «Київенерго» та усі відокремленні підрозділи, у тому числі філіал «Житлотеплоенерго», є діючими суб`єктами господарювання.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у справах № 2-601/2011, № 757/10962/14-ц, № 826/9396/14 встановлені обставини про самовільне зайняття ОСОБА_1 спірної кімнати № 103 у гуртожитку, відсутність у неї будь-яких законних прав на зайняття цього приміщення, відсутність прав на вселення в спірну кімнату, законність рішення ПАТ «Київенерго» щодо видачі спірних ордерів ОСОБА_2 , правомірність органів реєстраційної служби при проведенні реєстраційних дій, у тому числі і відмови у задоволенні звернень ОСОБА_1 . Таким чином, судовими рішеннями вже встановлено обставини щодо відсутності у ОСОБА_1 права на зайняття спірного приміщення, тому вказані обставини не підлягають встановленню.
ОСОБА_1 не є належним позивачем у справі щодо вимог позову про визнання недійсним ордеру з підстав невідповідності спірного житлового приміщення санітарним чи технічним вимогам. Так, жила площау спірній кімнаті складає 17,3 кв. м, що є менше ніж 6 кв. м на одну особу, оскільки сім`я відповідача складається з трьох осіб. Проте, надання ОСОБА_2 цього приміщення впливає безпосередньо лише на права ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 . Аналогічно, за умови, що ОСОБА_1 права на зайняття спірного приміщення та вселення до нього не має, тому перелічені як підстава для цього цивільного позову інші порушення, можуть бути констатовані лише як порушення прав інших сторін, зокрема ОСОБА_2 та товариства, а не позивача, та за умови звернення з позовом саме указаних осіб, а не позивача.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 рокута постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішень не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 202/1556/18.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судових рішень.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
06 липня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
У період з 1999 року по 2006 рік ОСОБА_1 працювала в Акціонерній енергопостачальній компанії «Енергосервіс». За рішенням від 02 грудня 2000 року № 12 їй на сім`ю з чотирьох осіб надано дві кімнати №№ 101,102 у гуртожитку на АДРЕСА_2 . У листопаді 2009 року у гуртожитку звільнилась кімната № 103 . У листопаді 2009 року ОСОБА_1 вселилась у кімнату № 103 і до цього часу нею користується, сплачуючи необхідні послуги.
Протоколом засідання комісії з питання надання права користування житловою площею у гуртожитках ПАТ «Київенерго» від 20 лютого 2012 року Києві, ОСОБА_2 із родиною у складі трьох осіб надано дозвіл на укладення договору користування житловою площею (кімнатою № 103 ) та реєстрацію у гуртожитку на АДРЕСА_2 .
На підставі рішення комісії з надання права користування жилою площею в гуртожитках ПАТ «Київенерго» від 20 лютого 2012 року № 02/2012, ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб (вона, чоловік та дочка) видано ордер від 01 березня 2012 року на жиле приміщення кімнати АДРЕСА_1 , та спеціальний ордер від 03 серпня 2012 року на жиле приміщення кімнати № 103 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року в справі № 2-601/2011, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про визнання права користування жилим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 , оскільки вона не надала будь-яких доказів, які б свідчили про наявність у неї та членів її сім`ї права на зайняття спірної кімнати.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року у справі № 754/7805/13-ц, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про визнання ордеру на житло недійсним та визнання недійсним рішення про надання дозволу на укладення договору користування жилою площею. При цьому, судом встановлено, що комісія ПАТ «Київенерго», приймаючи оскаржуване позивачами рішення від 20 лютого 2012 року, діяла відповідно до вимог чинного законодавства та в межах своїх повноважень. Також судом зазначено, що як перший ордер від 01 березня 2012 року № 1016, так і другий ордер від 03 серпня 2012 року № 126 на право користування жилою площею в гуртожитку - кімнатою АДРЕСА_1 , видані ОСОБА_2 правомірно.
Не погоджуючись із указаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, якими вважала такі обставини:всі підписанти протоколу від 20 лютого 2012 року № 02/2012 займали на 20 лютого 2012 року керівні посади в Київенерго і ніякого відношення до профспілкового комітету або до комітету комсомолу не мали, як це вимагає пункт 9 Положення про гуртожитки, яке затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208, тобто комісія з надання права користування жилою площею у гуртожитках ПАТ «Київенерго» складалась тільки з представників керівничого складу ПАТ «Київенерго», до складу комісії не були включені повноважні члени профспілкового комітету та комітету комсомолу ПАТ «Київенерго»; відповідно до статуту ПАТ «Київенерго» комісія з надання права користування житловою площею у гуртожитках ПАТ «Київенерго» не є органом товариства і відповідно до статей 202 203 216 236 ЦК України, пункту 9 Положення до цього рішення № 02/2012 про надання дозволу на укладення договору користування житловою площею у кімнаті гуртожитку не створює юридичних наслідків, а дії посадових осіб відповідача-підписантів протоколу № 02/2012 є неправомірними діями при вирішенні питання про надання жилого приміщення; філія «Енергосервіс» ПАТ «Київенерго» ліквідована ще у 2005 році, а тому спірний ордер від 03 серпня 2012 року № 126 на право користування кімнатою № 103 у гуртожитку на АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_2 , є недійсним, оскільки виданий неіснуючою, ліквідованою філією. Крім того, відповідно до пункту 3.7 Статуту, товариство має круглу печатку та штамп та може мати інші печатки та штампи для забезпечення господарської діяльності, але у статуті не вказано, що інші печатки є рівноцінними з круглою печаткою товариства; філія «Житлотеплоенерго Київенерго» ПАТ «Київенерго» ліквідована 18 квітня 2005 року, отже на час прийняття рішення про надання дозволу ОСОБА_2 на укладення договору користування кімнатою № 103, ні філії, ні керівника філії «Житлотеплоенерго Київенерго» ПАТ Київенерго» не існувало; ОСОБА_5 не може надаватися першочергово жиле приміщення, у тому числі і у гуртожитках ПАТ «Київенерго».
Встановивши, що зазначені заявником та її представником нововиявлені обставини не впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається, суди у справі № 754/7805/13, відмовили у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, оскільки позовні вимоги, у тому числі і визнання ордера на жиле приміщення недійсним, обґрунтовувались зокрема тим, що ордер може бути виданий лише на вільне приміщення, у зв`язку з чим не можуть братись до уваги як предмет доказування інші підстави щодо визнання ордеру недійсним, вказані як нововиявлені обставини.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «ЕК «Київенерго», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій щодо ордеру недійсними відмовлено, у зв`язку з преюдиційністю судових рішень про відсутність порушених прав ОСОБА_1 .
Аналогічно, у справах № 2-601/2011, № 757/10962/14-ц, № 826/9396/14 встановлені обставини про самовільне зайняття ОСОБА_1 спірної кімнати № 103 у гуртожитку, відсутність у неї будь-яких законних прав на зайняття цього приміщення, відсутність прав на вселення в спірну кімнату, законність рішення ПАТ «Київенерго» щодо видачі спірних ордерів ОСОБА_2 , правомірність органів реєстраційної служби при проведенні реєстраційних дій, у тому числі і відмови у задоволенні звернень ОСОБА_1 .
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного закономінтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) сформульовано висновок, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Установивши, що судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено відсутність у ОСОБА_1 права користування кімнатою АДРЕСА_1 , та правомірність видачі ОСОБА_2 оспорюваного ордера, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушених, оспорених чи невизнаних прав позивача.
ОСОБА_1 самовільно без законних підстав заселилася до кімнати № 103 гуртожитку, а отже, надання ордеру на проживання сім`ї ОСОБА_2 не порушує її прав.
У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 202/1556/18.
Проте зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час перегляду справи у межах доводів касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
У постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 202/1556/18 висловлено правову позицію про те, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Отже, тривалий час проживання особи у житловому приміщенні, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Зазначені норми права та їх тлумачення свідчать по те, що за умови постійного проживання особи у житловому приміщенні, ставлення її до цього приміщення як до свого постійного житла, за умови відсутності іншого житла, або за умови потреби у такому житлі як соціально незахищеної особи, для виселення цієї особи з такого житла не має підстав.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися, оскільки у цій постанові Верховним Судом встановлено обставини, відмінні, від тих, які встановлено в оскаржуваних судових рішеннях суду у справі, що переглядається.
Висновки, викладені у вказаній постанові Верховного Суду, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_1 на праві користування належать кімнати №№ 101, 102 у цьому гуртожитку, тобто позивач забезпечена житлом. Факт самовільного зайняття кімнати № 103 у гуртожитку та наявність у ОСОБА_1 на праві користування двох інших кімнат у цьому ж гуртожитку не може бути підставою для задоволення цього позову лише з посиланням на фактичне проживання позивача у кімнаті № 103 .
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний