№ 754/6033/18

Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 754/6033/18

провадження № 61-2852св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, 01 грудня 2011 року між ним та подружжям

ОСОБА_4 і ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого він позичив, а подружжя прийняло у борг грошові кошти в сумі 102 000,00 дол. США двома частинами. Відповідно до умов указаного договору він передав подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 75 000 дол. США зі строком повернення до 01 грудня 2014 року, та другу частину позики 27 000 дол. США зі строком повернення за вимогою позичальника.

Вказаний договір оформлений в присутності ОСОБА_2 та двох свідків шляхом написання власноруч ОСОБА_4 письмових розписок. Зазначені грошові кошти позичені ним подружжю для добудови та ремонту нерухомості.

У зв`язку із складнощами, які виникли у позичальників, вони не змогли виконати свої зобов`язання у строк до 01 грудня 2014 року та за взаємною згодою він погодився почекати, коли у подружжя покращиться фінансовий стан та вони повернуть кошти. Протягом 2015-2017 років ОСОБА_4 неодноразово запевняв його про повернення коштів після продажу нерухомості, та з метою переконання в дійсності вказаних намірів протягом лютого 2017 року перерахував йому частину боргу за договором позики: 12 лютого 2017 року перерахував на його картковий рахунок 6 119,25 грн, 12 травня 2017 року -

6 119,25 грн та 03 червня 2017 року - 6 119,25 грн.

У ІНФОРМАЦІЯ_1 він дізнався про смерть ОСОБА_4 , при цьому

ОСОБА_2 запевняла його про те, що вона виконає зазначені зобов`язання, але ці обіцянки не виконала та позичені кошти йому не повернула, а в подальшому почала уникати спілкування та зустрічі для вирішення вказаного спору в добровільному порядку.

У зв`язку із ухиленням відповідача від виконання взятих на себе ОСОБА_4 зобов`язань за договором позики та прийняттям відповідачем спадщини після смерті ОСОБА_4 , з урахуванням того, що вказані кошти були позичені ними як подружжям, позивач просив суд:

стягнути з ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 2 674 440,00 грн, що еквівалентно 102 000,00 дол. США згідно курсу НБУ станом на 10 травня

2018 року;

стягнути з відповідача грошову компенсацію в порядку відшкодування моральної шкоди у сумі 30 000,00 грн та судовий збір у сумі 8 810,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог щодо 75 000 дол. США суд виходив із того, що строком виконання відповідачем зобов`язань за договором позики від 01 грудня 2011 року було визначено 01 грудня 2014 року, а відтак саме

з 02 грудня 2014 року почався перебіг позовної давності. Позовна давність відносно вимог позивача за договором позики, укладеного у вигляді боргової розписки від 01 грудня 2011 року, відповідно до якої ОСОБА_4 взяв у борг грошові кошти в сумі 75 000,00 доларів США, сплив 02 грудня 2017 року, разом з тим позов подано до суду 11 травня 2018 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування якого просив представник відповідача, тому суд вважав за необхідне застосувати позовну давність щодо стягнення грошових коштів у сумі 75 000,00 дол. США.

При цьому суд не прийняв як доказ твердження позивача, що відповідач перераховував йому на картковий рахунок, з метою погашення боргу кошти, з тих підстав, що витяг по руху коштів по рахунку позивача не містить зазначення призначення платежу та не містить зазначення за яким саме з договорів, укладених померлим, він за життя здійснював переказ коштів для погашення боргу.

Крім того, за змістом позовних вимог, за життя між ОСОБА_5 та

ОСОБА_4 було укладено договір позики, яка за твердженням позивача, використана в інтересах сім`ї. Предметом спору у цій справі є стягнення боргу за договором позики, укладеного у вигляді боргової розписки з подружжям. При цьому, боргова розписка містить підпис тільки померлого ОСОБА_4 . Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики, укладеного у вигляді боргових розписок, посилаючись на статті 526 611 626 636 1049 1050 ЦК України.

Однак відповідач посилається на те, що взагалі не була обізнана, що її чоловік мав за життя боргові зобов`язання. В суді для повного та всебічного розгляду справи були допитані свідки, з урахуванням пояснень яких суд дійшов висновку, що відповідач була обізнана про укладення її померлим чоловіком спірних договорів позики у вигляді боргових розписок та про наявність цих боргових зобов`язань, була присутня при отриманні її померлим чоловіком ОСОБА_4 від позивача в позику коштів, однак згоди на отримання її чоловіком позики не підписувала. В наданих розписках не вказано цільового призначення коштів, тобто на які цілі була отримана позика не зафіксовано. Крім того, як вбачається з письмових матеріалів справи, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 було зареєстровано на праві власності за відповідачем 07 грудня 2017 року за договором купівлі-продажу з попереднім власником, доказів того, що вказана нерухомість належала подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на час укладення померлим договору позики та використання її для добудови та ремонту нерухомості суду надано не було. Досліджуючи питання про те чи були позичені кошти витрачені в інтересах сім`ї суд дійшов висновку про відсутність доказів, які б достовірно підтверджували такі обставини, а зміст договорів позики не вказує у чому полягали інтереси сім`ї позичальника при укладенні ним таких договорів.

Суд посилався на постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року №639/7335/15, постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №372/1558/16 та висновок, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

За наведених обставин суд дійшов висновку про недоведеність виникнення у відповідача обов`язку стосовно повернення коштів у розмірі 27 000 дол. США.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_6 , задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики у розмірі 101 309 доларів 14 центів США та витрати по сплаті судового збору у розмірі 21 650,58 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно виписки АТ «Приватбанк» № 6ЕО5LAU4JD8A4E5N від 03 травня 2018 року, 12 лютого,

12 травня, 03 червня 2017 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти з банківської картки ОСОБА_7 по 6 119,25 грн кожна (а. с. 9, 10, т. 1), що свідчить про часткове виконання позичальником своїх зобов`язань за договором позики від 01 грудня 2014 року в частині позики 75000 доларів США. Оскільки позичальником за договором позики

ОСОБА_4 були вчиненні дії, що свідчать про визнання ним боргового зобов`язання перед позивачем, то вказане свідчить про переривання позовної давності, тому висновок суду першої інстанції про її пропуск є помилковим.

Посилання відповідача у справі та суду першої інстанції щодо недопустимості вказаного доказу колегія суддів вважала необґрунтованим, оскільки надана позивачем виписка АТ «Приватбанк» по рахунку № НОМЕР_1 позивача, вказані кошти були перераховані з особистої картки, виданої АТ «Приватбанк» саме ОСОБА_4 . Відповідач у справі не надала на підтвердження вказаних заперечень доказів існування між позивачем та ОСОБА_4 інших правочинів, за якими б ОСОБА_4 мав зобов`язання перерахувати позивачу у справі ОСОБА_1 вказані суми.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині незаконності рішення місцевого суду щодо відмови у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 27 000 доларів США апеляційний суд вказав, що Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи 30 червня 2020 року справу № 638/18231/15-ц, зазначила, що належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Як встановлено при розгляді справи, при укладенні вказаних правочинів

01 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 була присутня

ОСОБА_2 , що нею не заперечувалося та підтверджується показами допитаних судом першої інстанції свідків. Тобто, відповідач була обізнана про вчинений її чоловіком правочин та не висловлювала щодо цього будь яких заперечень, таким чином висловила свою згоду на укладення вказаного правочину в інтересах сім`ї. Відповідач, заперечуючи проти позову, та зазначаючи про те, що вказані кошти ОСОБА_4 були використані не в інтересах сім`ї, не надала на підтвердження вказаних доводів відповідні докази. Крім того, сам факт заперечення відповідачем та її представника щодо позовних вимог з підстав пропуску позовної давності є підтвердженням фактичного визнання наявності в неї зобов`язань перед позивачем як солідарного боржника.

Вирішуючи вказаний позов в частині заявлених позивачем ОСОБА_1 вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів враховувала, що між сторонами виникли правовідносини, які врегульовують зобов`язання, що виникають із договорів позики, кредиту та банківського вкладу та не передбачають відшкодування вказаної шкоди. Укладаючи вказаний правочин сторонами не визначався такий вид відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання як відшкодування моральної шкоди. Тому вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_8 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Аргументи учасників справи

У лютому 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд застосував статті 253 256 257 261 264 1046 1047 1049 ЦК України всупереч правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня

2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18); викладеній Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц (провадження N 61-2935св18), у постанові від 25 квітня 2018 року у справа

№ 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18).

У відзиві на апеляційну скаргу заперечуючи проти її задоволення відповідач з посиланням на статтю 1281 ЦК України, зокрема зазначала, що позивач не звертався до неї із вимогою кредитора, у тому числі в розумінні вказаної норми права, що у матеріалах справи відсутні докази дотримання позивачем порядку та строків пред`явлення кредиторських вимог до спадкоємців тощо. Суд апеляційної інстанції запереченням відповідача в цій частині оцінки не надав, норми статей 1281 1282 ЦК України до спірних правовідносин не застосував, норми статей 1046 1047 ЦК України щодо відносини позики застосував всупереч правовим позиціям Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем позовні вимоги заявлені з дотриманням загальної позовної давності та застосував до спірних правовідносин положення статей 253 256 257 261 264 ЦК України. Проте, така позиція суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18). Як вбачається з матеріалів справи, спадкодавець ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, позивач мав пред`явити кредиторські вимоги до відповідачки до 27 травня 2018 року. Суд апеляційної інстанції при перевірці законності рішення суду першої інстанції не врахував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо дотримання позивачем порядку та строків пред`явлення кредиторських вимог до спадкоємців, визначеного статтею 1281 ЦК України та щодо вартості майна, одержаного у спадщину, належним чином не перевірив.

Застосовуючи у цій справі статті 61 65 СК України, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, апеляційний суд не врахував, що вказана справа не є подібною із цією справою, оскільки відсутні ознаки подібності: різний суб`єктний склад учасників (кредитор та солідарні боржники у справі

№ 638/18231/15-ц, та кредитор і спадкоємець боржника - у цій справі); різний зміст правовідносин (солідарне зобов`язання подружжя за кредитним договором, укладеним одним із подружжя за письмовою згодою другого із подружжя у справі № 638/18231/15-ц, та відповідальність спадкоємця за кредиторськими зобов`язаннями спадкодавця - у цій справі), різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин тощо.

Апеляційний суд в постанові не навів жодних мотивів та посилань на норми матеріального права, з яких підстав суд апеляційної інстанцій скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 лютого

2019 року у справі № 755/7730/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі

№ 645/3265/13-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 757/37203/16-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 522/407/15-ц, від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, від 16 травня 2018 року у справі

№ 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня

2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі

№ 910/719/19).

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Результат аналізу змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 01 грудня 2011 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір позики у вигляді боргових розписок, відповідно до яких ОСОБА_4 взяв у борг грошові кошти в сумі 102 000,00 дол. США двома частинами: 27 000, 00 та 75 000, 00 дол. США.

Відповідно до умов визначених в борговій розписці, сума боргу 75 000,00 дол. США повинна була бути повернута позивачу до 01 грудня 2014 року, що стосується повернення іншої частини грошових коштів, то кінцевий термін в борговій розписці не зазначений.

Вказані розписки були складені ОСОБА_4 , що підтверджується висновком експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса № 2664 та судово-технічної експертизи документів

№ 2851.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя позичальник грошові кошти за договором позики не повернув.

Боргові розписки містить підпис тільки померлого ОСОБА_4 . Відповідач згоди на отримання її чоловіком позики не підписувала. В розписках не вказано цільового призначення коштів.

Відповідач була обізнана про укладення її померлим чоловіком спірних договорів позики у вигляді боргових розписок.

Приватним нотаріусом КМНО Скульською Т. А. повідомлено, що нею відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємцем померлого ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 54065510 від

13 листопада 2018 року до складу спадщини померлого ОСОБА_4 увійшов незакінчений будівництвом будинок АДРЕСА_2 .

Згідно виписки АТ «Приватбанк» №6ЕО5LAU4JD8A4E5N від 03 травня 2018 року, 12 лютого, 12 травня, 03 червня 2017 року на розрахунковий рахунок позивача надійшли грошові кошти з банківської картки ОСОБА_7 по 6119,25 грн. кожна.

Позиція Верховного Суду

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. […] Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. […] Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань».

За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК Україниу мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALAv. UKRAINE, № 4436/07,§ 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивач пред?явив вимоги до відповідача посилаючись у тому числі на прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_4 . Відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі заперечувала укладення вказаних договорів в інтересах сім`ї та заявляла про необізнаність щодо отримання відповідних коштів позики її померлим чоловіком, тому вказувала, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми статей 1281 1282 ЦК України, а позивач не звертався до неї із вимогою кредитора спадкодавця.

Суд першої інстанції, зробивши висновки про недоведеність наявності у відповідача зобов`язань перед позивачем як солідарного боржника за договором позики, наведені доводи сторін не перевірив, тому належної оцінки правовідносинам сторін та підстав для стягнення коштів позики з урахуванням вимог статей 1281 1282 ЦК України не надав. Суд апеляційної інстанції на відповідні доводи апеляційної скарги уваги не звернув та недоліки рішення суду в цій частині не усунув.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц (провадження № 61-12830св21) зазначено, що «у справі, яка переглядається, суди встановили правову природу укладеного між сторонами договору, а саме, що зобов`язання випливають з договору позики, за яким борг не повернуто. З тексту договорів позики вбачається, що стороною договорів є відповідач, який підтверджував отримання сум у борг з обов`язком їх повернення, інших даних, а також підпису відповідачки боргові розписки не містять. Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 була обізнана про договір позики та не заперечувала проти такої позики, а також те, що кошти отримані ОСОБА_2 за договором позики, останнім використані та витрачені в інтересах сім`ї, не надано, а відтак висновок суду апеляційної інстанції про те, що унаслідок укладення ОСОБА_2 договору позики виникло зобов`язання в інтересах сім`ї не відповідає вимогам закону та не узгоджується з матеріалами справи. Покладаючи на відповідачку обов`язок по сплаті частини боргу за договорами позики, суд виходив із того, що відповідачі перебувають у шлюбі, а відтак повинні нести відповідальність перед кредитором спільно. Проте перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї. Подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах: від 28 серпня 2019 року № 638/20603/16, від

03 травня 2018 року № 639/7335/15 та постанові Верховного Суду України від

19 червня 2013 року в справі № 6-55цс13».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року в справі № 522/13732/20 (провадження № 61-4633св21) вказано, що «суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суди встановили, що відповідач згоди на отримання її чоловіком позики не надавала; в розписках не вказано цільового призначення коштів позики, пов`язаного з інтересами сім`ї; установлені обставини не підтверджують, що кошти за договорами позики були надані та використані в інтересах сім`ї, що заперечувалось відповідачем.

За таких обставин апеляційний суд не врахував, що:

умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя;

перебування позичальника у шлюбі на час виникнення правовідносин позики, як і обізнаність його подружжя про укладення договору позики, не свідчить про згоду на укладення вказаного правочину саме в інтересах сім`ї та само по собі не є підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу;

подання заяви про застосування позовної давності є правом відповідача, передбаченим статтею 267 ЦК України, з якою закон не пов`язує визнання позову або обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог;

за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг коштів позики в інтересах сім`ї.

Тому апеляційний суд безпідставно поклав обов`язок доведення, що вказані кошти ОСОБА_4 були використані не в інтересах сім`ї, лише на відповідача, у зв`язку з чим зробив передчасний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості.

Суди обох інстанції при вирішенні питання застосування позовної давності до вимог позивача в частині стягнення 75 000 дол. США не врахували, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, однак якщо право позивача порушене не було, суд відмовляє у позові через його необґрунтованість. При цьому судові рішення не містять мотивів, за яких суди зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду та необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц (провадження № 61-12830св21), від 09 лютого 2022 року в справі

№ 522/13732/20 (провадження № 61-4633св21), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасувати.

Справу № 754/6033/18 в зазначеній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконаннюне підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук