№ 754/8118/18

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 754/8118/18

провадження № 61-7232св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3, в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Комунальне підприємство «Дарницьке лісопаркове господарство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року у складі судді Скрипки О.І. та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3, в інтересах держави в особі Київської міської ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Комунальне підприємство «Дарницьке лісопаркове господарство» (далі - КП «Дарницьке лісопаркове господарство»), про визнання особи такою, що не набула права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, скасування державної реєстрації, повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42017100030002280 від 25 лютого 2017 року за частиною першою статті 197-1 КК України, місцевою прокуратурою встановлено порушення вимог земельного та містобудівного законодавства при використанні ОСОБА_1 земельної ділянки в межах Броварського, Білодібровського та Дніпровського лісництв у Деснянському районі міста Києва (код ділянки 62:299:0002).

Встановлено, що на земельній ділянці в межах Броварського, Білодібровського та Дніпровського лісництв у Деснянському районі міста Києва (код ділянки 62:299:0002) здійснюється самовільне будівництво закладу громадського харчування за відсутності документів, які дають право на виконання будівельних робіт та затвердженої у встановленому порядку проектної документації.

За інформацією Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 14 серпня 2017 року земельна ділянка, яка розташована в межах Броварського, Білодібровського та Дніпровського лісництв у Деснянському районі міста Києва (код ділянки 62:299:0002) площею 97 331,94 кв. м обліковується за комунальним підприємством «Дарницьке лісопаркове господарство» на підставі технічного звіту про встановлення зовнішніх меж земельної ділянки та належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 13 березня 2018 року N° 18-0025-03, складеним спеціалістом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) встановлено, що рішенням Київської міської ради від 05 березня 2015 року № 207/1072 надано дозвіл КП «Дарницьке лісопаркове господарство» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (код 62:299:0002) площею 10, 29 га у Білодібровському лісництві у Деснянському районі в постійне користування для ведення лісового господарства.

Під час обстеження вказаної земельної ділянки (код 62:299:0002) з виїздом на місце встановлено факт розміщення та будівництва ОСОБА_1 споруд закладу громадського харчування. На території земельної ділянки розміщені будівельні матеріали.

Згідно з матеріалами топографо-геодезичних та вишукувальних робіт визначення зовнішніх меж земельної ділянки, виконаних КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» встановлено, що загальна площа земельних ділянок під некапітальними спорудами становить 0,0164 га, під капітальними спорудами 0, 0635 га. Загальна площа земельної ділянки, яка використовується для експлуатації та обслуговування будівель та споруд закладу становить 0, 21 га.

Рішення щодо передачі будь-яким юридичним чи фізичним особам земельної ділянки у власність чи користування для розміщення будівель та споруд закладу громадського харчування, Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів, не приймала. Інформація щодо реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у Департаменті земельних ресурсів відсутня. Отже, є самовільне зайняття земельної ділянки.

Посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності м. Києва та виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею. Водночас, будь-які рішення про передачу вказаної земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 . Київською міською радою не приймалися, документи, то посвідчують право користування нею, у відповідача відсутні, що свідчить про її самовільне зайняття для розміщення та будівництва закладу громадського харчування.

Крім того, факт самовільного будівництва на зайнятій ОСОБА_1 земельній ділянці підтверджено протоколами про адміністративне правопорушення № 86 та № 87 від 03 лютого 2017 року, складеним відділом контролю за Благоустроєм Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації. В даному протоколі відповідач зобов`язався оформити проектно-дозвільну документацію на проведення будівельних робіт та оформити контрольну картку на тимчасове порушення благоустрою.

Також, адміністративною комісією при виконавчому органі КМР (КМДА) на ОСОБА_1 постановами № 726 та № 727 від 27 березня 2017 року накладено штраф у розмірі 1 360 грн за кожне правопорушення окремо.

Зазначав, що Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) рішення про присвоєння поштової адреси об`єктам нерухомого майна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 не приймалося.

Разом з тим на підставі договорів купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 17 лютого 2017 року № 292 та від 17 лютого 2017 року № 295, ОСОБА_1 відчужено ОСОБА_2 по частині нежитлової будівлю загальною площею 193,4 кв. м у літері «А», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані договори 17 лютого 2017 року посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко І. О. та зареєстровано в реєстрі за № 292 та № 295.

Вважав, що оскільки об`єкти нерухомості збудовано на спірній земельній ділянці, що не відведена ОСОБА_1 , іншим особам, для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, тобто є самочинним будівництвом, будь-які об`єкти нерухомості в експлуатацію не приймалися, а тому на підставі статей 376, частини другої статті 328, статті 331 ЦК України право власності у ОСОБА_1 або інших осіб на будь-які споруди, об`єкти не виникало, та не могло бути реалізовано шляхом розпорядження майном, зокрема, шляхом укладення з ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 17 лютого 2017 року.

Ураховуючи наведене, заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 просив суд:

- визнати ОСОБА_1 таким, що не набув право власності на нежитлову будівлю площею 193,4 кв. м на АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини нежитлової будівлі, а саме: Ѕ частини нежитлової будівлі в літ. А на АДРЕСА_1 , загальною площею 193,4 кв. м, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 33908664 від 17 лютого 2017 року та № 33909235 від 17 лютого 2017 року, відповідно до яких до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути Київській міській раді земельну ділянку загальною площею 0,21 га, яка розташована в межах Броварського, Білодібровського та Дніпровського лісництв у Деснянському районі м. Києва, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан, шляхом знесення будівель, споруд, звільнення земельної ділянки від будівельних матеріалів.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про залишення позовної заяви без розгляду задоволено.

Позов заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3, в інтересах держави в особі Київської міської ради, залишено без розгляду.

Ухвала районного суду мотивована тим, що оскільки прокуратурою 20 червня 2018 року в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до Київської міської ради було направлено запит, а позов до суду надійшов 21 червня 2018 року, отже, позивач не обґрунтував та не надав належних та допустимих доказів того, що Київська міська рада не виконує або ж неналежно виконує свої повноваження з моменту отримання відповідного повідомлення, а посилання позивача на це у позовній заяві має вигляд припущення.

Районний суд дійшов висновку про недотримання позивачем статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та про відсутність правових підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України залишив позовну заяву без розгляду, оскільки вона подана від імені заінтересованої особи особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 залишено без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність і обґрунтованість постановленої ухвали не впливають.

Суд апеляційної інстанції відхилив твердження прокуратури про те, що клопотання ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду було подано поза межами підготовчого засідання, оскільки в матеріалах справи відсутня ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, тому підстав вважати, що підготовче засідання було закрито, немає.

При цьому прокурор не обґрунтував наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, зокрема, не довів, що компетентні органи, яких прокурор зазначив як позивачів, не здійснюють своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі перший заступник керівника Київської міської прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга першого заступника керівника Київської міської прокуратури мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих висновків , що при пред`явленні позову прокурором не дотримано порядку, передбаченого частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах.

Вважає, що суди попередніх інстанцій обмежили доступ до правосуддя для захисту суспільних інтересів, порушили статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і статтю 55 Конституції України.

Посилається на те, що судами не враховано, що на момент звернення прокурора до суду з позовом у червні 2018 року спірна земельна ділянка вже тривалий час використовувалася без правовстановлюючих документів з 26 вересня 2016 року, про що Київській міській раді повинно було бути відомо, проте, належних заходів щодо захисту інтересів територіальної громади нею вчинено не було.

Стверджує, що суди помилково та формально зосередилися на часовому проміжку, що минув між листом прокурора від 20 червня 2018 року, адресований Київській міській раді) та поданням позову 21 червня 2018 року.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень перший заступник керівника Київської міської прокуратури зазначає те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 131-1 Конституції України, статті 56 ЦПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та залишити позов заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3, в інтересах держави в особі Київської міської ради, без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України. Вважає, що заступником керівника Київської місцевої прокуратури № 3 було підтверджено підстави для представництва інтересів Київської міської ради в суді. Посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18, від 20 січня 2021 року у справі № 927/468/20, які не були враховані судами.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року справу призначено до розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника керівника Київської міської прокуратури підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно із частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час пред`явлення позову, покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення Європейського суду з прав людини від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії»).

Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Виходячи зі змісту наведених норм права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Таким чином у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на те, що порушення відповідачами земельного законодавства порушує інтереси держави в особі Київської міської ради, яка позбавлена можливості ефективно та виключно в інтересах територіальної громади міста розпоряджатися землями міста Києва. При цьому зазначив, що Київською міською радою заходи цивільно-правового характеру поновлення прав територіальної громади не вживалися, отже, відповідно до статті 26 Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України наявні правові підстави для звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави.

Суд першої інстанції вивчивши зміст позовної заяви та обґрунтування прокуратури, щодо наявності підстав для їх участі, 22 червня 2018 року відкрив провадження в даній справі.

В подальшому, справа перебувала у провадженні суду до 04 грудня 2020 року, коли на підставі заяви представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 була постановлена оскаржена ухвала про залишення позову без розгляду.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 257 ЦПК України передбачає вичерпний перелік підстав для залишення позовної заяви, провадження за якою відкрите, без розгляду через виникнення обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Пунктом 1 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.

Повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновки судів попередніх інстанцій про недотримання прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», що виключає наявність у нього повноважень на звернення до суду, є неправильними, оскільки прокурор заявив позов в інтересах держави на підставі статті 56 ЦПК України та на виконання абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви обґрунтував, на його думку підстави для представництва інтересів територіальної громади м. Києва, а також обґрунтував, у чому, з погляду позивача, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову). Тому Верховний Суд вважає правильними доводи прокурора щодо наявності у нього права на звернення до суду із цим позовом, оскільки ним у тексті позовної заяви обґрунтувано, на його думку, підстави для представництва інтересів держави, а також у чому полягає порушення інтересів держави.

Ураховуючи викладене, відсутні підстави для залишення позову без розгляду.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими, отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди обох попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк