№ 754/9320/16-ц

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 754/9320/16-ц

провадження № 61-19881св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Айбокс», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва у складі судді

Журавської О. В. від 11 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду

м. Києва у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А.,

Кулікової С. В., від 12 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі -

ПАТ «Дельта Банк», банк), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос»

(далі - ТОВ «ФК «Геліос»), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Айбокс» (далі -

ТОВ «Айбокс»), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО), про визнання правочину недійсним, визнання відсутнім права вимоги.

Позов мотивовано тим, що 22 травня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Айбокс» укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2002859/1, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти із максимальним лімітом заборгованості 80 000 000 грн на строк до 31 грудня 2017 року, за користування якими позичальник зобов`язався сплачувати

16 % річних.

Під час здійснення тимчасової адміністрації та перевірки правочинів, які відповідно до частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» мають ознаки нікчемних, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб виявлено, що 25 червня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе відповідальність за всіма зобов`язаннями позичальника за вказаним кредитним договором із загальним обсягом відповідальності, який не може перевищувати

3 500 000 грн.

Позивач вказував, що умови договору поруки суперечать одна одній, а зміст договору поруки суперечать чинному законодавству України, даний договір фактично укладений після запровадження особливого режиму контролю та визнання банку проблемним, а погашення заборгованості відбувалось з рахунку поручителя у проблемному банку й таке погашення відбувалось напряму, а не через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України (надалі - НБУ). При цьому від імені позивача спірний договір поруки підписаний одноособово головою Ради директорів, яка не була уповноважена на укладання договору поруки з відповідачем відповідно до статуту АТ «Дельта Банк», а протокол засідання кредитного комітету не відповідає Положенню про Кредитний комітет та Малий кредитний комітет АТ «Дельта Банк». Зокрема, оспорюваний договір поруки датований заднім числом та відрізняється за формою та змістом від інших договорів поруки, які забезпечують виконання вказаного кредитного договору. Зазначав, про наявність підстав вважати, що договір поруки від 25 червня 2014 року мав на меті фактичне забезпечення активами банку (майновими правами за кредитним договором, договорами застави, поруки, право регресу за якими набув поручитель у відповідній сумі) грошових вимог до банку самого поручителя.

Зазначав, що 12 лютого 2015 року поручителем здійснено погашення кредиту у сумі 3 500 000 грн за рахунок коштів, на які розповсюджувалась порука у період відсутності простроченої заборгованості та коли строк виконання зобов`язання ще не настав. Укладення оспорюваного договору та виконання кредитного зобов`язання відбулось у період застосування до банку Національним банком України сектору особливого режиму контролю з метою підтримання його ліквідності.

Мотивуючи тим, що правочин, укладений всупереч нормативно-правовим актам Національного банку України, банк вважав, що є підстави для визнання його недійсним.

Ураховуючи наведене, ПАТ «Дельта Банк» просило суд: визнати недійсним договір поруки від 25 червня 2014 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 ; визнати відсутнім у ОСОБА_1 права вимоги за договором кредитної лінії від 22 травня 2014 року № НКЛ-2002859/1, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Айбокс», яке виникло на підставі договору поруки від 25 червня 2014 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено.

Визнано недійсним договір поруки від 25 червня 2014 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .

Визнано відсутнім у ОСОБА_1 права вимоги за договором кредитної лінії від 22 травня 2014 року, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та

ТОВ «Айбокс», яке виникло на підставі договору поруки від 25 червня

2014 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір від імені банку укладено та підписано особою, яка не мала повноважень на укладення зазначеного договору без відповідного рішення колегіального органу управління банку (Ради директорів), без погодження з куратором банку, в обхід запроваджених обмежень діяльності банку, з порушенням порядку здійснення погашення заборгованості готівкою, за відсутності простроченої заборгованості до настання строку виконання зобов`язання, що свідчить про зменшення заборгованості на обліку банку без перерахування реальних грошових коштів, а тому наявні передбачені законом підстави для визнання недійсним оспорюваного договору поруки від 25 червня 2014 року та відсутнім у відповідача права вимоги за кредитним договором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову. Вважав, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про те, що спірний договір поруки було підписано неуповноваженою на це особою не заслуговують на увагу та суперечать статуту банку. Посилання банку на те, що існували обмеження щодо отримання банком коштів виключно у грошовій формі жодним чином не стосується укладення договору поруки, який є новим і додатковим забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором від 22 травня 2014 року, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та

ТОВ «Айбокс». Спірний договір поруки було укладено до визнання банку проблемним та неплатоспроможним, тому відсутні підстави вважати спірний договір нікчемним на підставі положень статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та для задоволення позову банку. Вказує, що що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року було змінено постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року та викладено пункт другий резолютивної частини у іншій редакції: визнано протиправними дії та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В., оформлені повідомленнями про нікчемність правочинів № 3699 та № 3701 від 22 грудня 2015 року щодо визнання нікчемними, зокрема, договору поруки № П2002859-11 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_1 та AT «Дельта Банк».

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2018 року від ПАТ «Дельта Банк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 12 лютого 2020 року справу призначено.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2020 року до участі у справі залучено правонаступника ПАТ «Дельта Банк» - ТОВ «ФК «Геліос».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 травня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Айбокс» укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2002859/1.

Відповідно до пункту 1.1. договору кредитної лінії від 22 травня 2014 року, кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - «Транш», а в сукупності - «Транші», та на умовах, визначених цим договором, у межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості - 80 000 000 грн зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 16 % річних, у порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 31 грудня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 червня 2014 було укладено договір поруки № П-2002859-11 між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1.1. договору поруки поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ТОВ «Айбокс» зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені у розмірі та у випадках, передбачених договором невідновлювальної кредитної лінії № НКЛ-2002859/1, що укладений «22» травня 2014 року між кредитором та позичальником, за умовами якого позичальник зобов`язаний повернути кредитору отриманий кредит у розмірі 80 000 000 грн зі сплатою процентів у розмірі, у строки (терміни) та на умовах, зазначених у договорі кредиту та у договорах про внесення змін та доповнень до договору кредиту, що укладені на дату укладення цього договору та/або можуть бути укладені у майбутньому, з кінцевим терміном повернення кредиту до «31» грудня

2017 року включно або у термін, що вказаний у пункті 1.1. договору кредиту, а також сплачувати можливі штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту та цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої порукою вимоги.

Згідно з пунктом 1.3. договору поруки, у разі невиконання позичальником забезпечених порукою зобов`язань, поручитель доручає кредитору здійснювати договірне списання грошових коштів з будь-яких рахунків поручителя (у національній та/або іноземній валюті), відкритих (чи тих, що будуть відкриті ним у кредитора у сумах, що підлягають сплаті за договором кредиту та будь-яким іншим договором укладеним між позичальником та кредитором щодо погашення заборгованості за кредитом, нарахованими процентами за користування ним, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені. Поручитель доручає кредитору здійснювати таке договірне списання у сумі, визначеній кредитором самостійно на підставі договору кредиту, будь-яку кількість разів протягом строку дії цього договору до повного виконання будь-яких зобов`язань поручителя перед кредитором за цим договором. При цьому сторони погодили, що договірне списання з будь-якого поточного рахунку поручителя є заздалегідь погодженим і не потребує повідомлення поручителя та/або позичальника у будь-якій формі.

Пунктом 2.1. договору поруки встановлено, що зміст забезпеченого порукою зобов`язання складає: погасити основну суму заборгованості за договором кредиту в сумах та у терміни, зазначені у договорі кредиту; сплатити проценти за користування кредитом в розмірі, у строки (терміни) та на умовах, визначених у договорі кредиту; сплатити можливі штрафні санкції, визначені договором кредиту; сплатити інші витрати, пов`язані зі здійсненням забезпеченої порукою вимоги.

У підпунктах 3.1.1., 3.1.2. пункту 3.1. договору поруки зазначено, що поручитель зобов`язаний протягом одного банківського дня від дати отримання письмової вимоги кредитора про невиконання позичальником забезпеченого порукою зобов`язання виконати відповідне зобов`язання шляхом перерахування непогашеної суми кредиту, непогашеної суми процентів за користування кредитом, комісій, можливих штрафів та пені на рахунок кредитора, зазначені у такій вимозі. У разі невиконання позичальником та поручителем забезпеченого порукою зобов`язання відповідати перед кредитором як солідарні боржники всім своїм майном, на яке згідно із чинним законодавством України може бути звернено стягнення.

У пункті 3.2. договору поруки визначено, що поручитель має право: 3.2.1. попередивши письмово кредитора не пізніше як за п`ять банківських днів достроково виконати зобов`язання забезпечене порукою; 3.2.2. зворотної вимоги до позичальника у межах суми виконаного ним зобов`язання, як кредитор, що набув всіх прав за цим зобов`язанням.

Підпунктом 3.4.1. пункту 3.4. договору поруки закріплено, що кредитор має право у разі невиконання позичальником та поручителем забезпеченого порукою зобов`язання звернути стягнення на все майно поручителя та/або позичальника як солідарних боржників згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до меморіального ордеру від 12 лютого 2015 року № 11696197 (платник ОСОБА_1 ) проведено банківську операцію із призначенням платежу «зняття з обліку застави згідно з договором від 25 червня 2014 року № П-2002859-11, за кредитним договором від 22 травня 2014 року № НКЛ-2002859/1».

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно із яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В. В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 серпня 2015 року № 147 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» по 02 жовтня 2015 року включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. по 02 жовтня 2015 року включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким розпочато процедуру ліквідації банку з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного Закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В. В. на два роки з 05 жовтня

2015 року по 04 жовтня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Згідно частини 4 цієї статті особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 531 ЦК України встановлено, що боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до положення частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).

Згідно зі статтями 627 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно (частина третя статті 34 Закону).

Згідно з частиною п`ятою статті 34 Закону під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

У силу частини першої статті 36 Закону з дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

При цьому, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб діє від імені банку в межах повноважень Фонду (частина третя статті 37 Закону).

У свою чергу, приписами частини другої статті 38 цього Закону передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Таким чином, з контексту наведених норм права вбачається законодавчо визначене право уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на визнання правочинів неплатоспроможного банку нікчемними у випадках, визначених у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно частини третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Таким чином встановлено, що спірний договір поруки було укладено

25 червня 2014 року, тобто до віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних постановою Правління Національного банку України

від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою було встановлено ряд обмежень у діяльності банку, а тому позовні вимоги банку задоволенню не підлягають.

Крім того враховано, що дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» щодо визнання спірного у цій справі правочину нікчемним були предметом розгляду у суді, за результатом якого було прийнято постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року, яку було змінено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року та викладено пункт другий резолютивної частини у іншій редакції: Визнано протиправними дії та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в

ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. оформлені повідомленнями про нікчемність правочинів № 3699 та 3701 від 22 грудня 2015 року щодо визнання нікчемними, зокрема, договору поруки № П-2002859-11

від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_1 та AT «Дельта Банк».

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що правочин є нікчемним відповідно до вимог закону, а не згідно з рішенням (наказом) банку, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 (провадження

№ 11-104апп18), проте суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили умови договору поруки і не навели достатніх правових підстав для визнання цього правочину недійсним з підстав, передбачених статтями 203 215 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що за результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

З огляду на вищевикладене, посилання судів попередніх інстанцій на рішення Господарського суду м. Києва від 10 листопада 2016 року у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, яким встановлено обґрунтованість висновку уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення адміністрації

ПАТ «Дельта Банк» про нікчемність правочину, що був предметом розгляду, на підставі частини третьої статті 38 Закону, колегією суддів до уваги не беруться.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання судів попередніх інстанцій, як на підставу для визнання оспорюваного договору поруки недійсним, на те, що від імені банку оспорюваний правочин підписано одноособово головою Ради директорів Поповою О. Ю., яка не мала таких повноважень, оскільки не була уповноважена рішенням Ради директорів.

Відповідно до розділу 6.5 статуту ПАТ «Дельта Банк» рада директорів є виконавчим органом банку та діє на підставі положення про раду директорів (пункти 6.5.1, 6.5.5).

Згідно з пунктом 6.5.10.1 статуту голова ради директорів без довіреності (доручення) представляє банк в усіх підприємствах, установах та організаціях як в Україні, так і за її межами, вчиняє правочини, укладає договори, угоди, видає довіреності, підписує будь-які документи та здійснює інші дії в межах своїх повноважень.

У підпункті 6.5.10.12 пункту 6.5.10 розділу 6.5 статуту визначено, що голова ради директорів здійснює інші функції за дорученням загальних зборів акціонерів, спостережної ради або ради директорів банку.

Відповідно до пункту 4.2 положення про раду директорів ПАТ «Дельта Банк» голова ради директорів має право без доручення (довіреності) діяти від імені банку відповідно до рішень ради директорів, в тому числі представляти інтереси банку, вчиняти правочини від імені банку, видавати накази та давати розпорядження, обов`язкові до виконання всіма працівниками банку.

Повноваження голови ради директорів, визначені в Положенні про раду директорів, не містять обмежень повноважень голови ради директорів на укладення договорів від імені банку (що визначено пунктом 6.5.10.1 статуту ПАТ «Дельта Банк») виключно відповідними рішеннями ради директорів, а тому посилання судів на відсутність повноважень у голови ради директорів ПАТ «Дельта Банк» Попової О. Ю. на підписання оспорюваного договору є помилковими.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 755/11560/16-ц (провадження № 61-38539св18) та від 14 серпня 2019 року у справі № 756/9470/16-ц (провадження № 61-21061св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги:

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не правильно встановив характер правовідносин, що склалися між сторонами, та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», оскільки відсутні підстави для визнання оспорюваного договору поруки від 25 червня

2014 року недійсним.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального права, додаткових збирання доказів матеріали справи не потребують, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо клопотання про розгляд справи з викликом сторін

У травні 2018 року від ПАТ «Дельта Банк» надійшло клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у

пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78), § 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Axen v. Germany», § 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги

пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали аргументи щодо поданої касаційної скарги, остання розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Щодо інших клопотань сторін

18 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання

ТОВ «ФК «Геліос» про зупинення розгляду справи до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду справи № 920/653/16, однак у задоволенні клопотання слід відмовити, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, яку передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, інші підстави та предмет позовних вимог, встановлено різні фактичні обставини, тобто правовідносини не є подібними.

Цього ж дня від ТОВ «ФК «Геліос» надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з виключною правовою проблемою, необхідністю для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені ТОВ «ФК «Геліос» аргументи, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.

Крім того, 18 лютого 2020 року від ТОВ «ФК «Геліос» на адресу Верховного Суду надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, зокрема від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 910/3896/17, від 19 березня 2019 року у справі

№ 910/7838/18, від 18 червня 2019 року у справі № 910/7839/18.

У задоволенні зазначеного клопотання слід відмовити, оскільки правовідносини у справі, яка переглядається, та у справах, які перебували на розгляді Касаційного господарського суду, не є подібними, а тому й підстав для застосування частини третьої статті 403 ЦПК України немає.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос»,до ОСОБА_1 , треті особи: товариства з обмеженою відповідальністю «Айбокс», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання договору недійсним, визнання відсутнім права вимоги відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович