ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 755/11126/16-а
адміністративне провадження № К/9901/30462/18, К/9901/30464/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 (судді - Собків Я.М., Вівдиченко Т.Р., Лічевецький І.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії, стягнення виплат та моральних збитків,
в с т а н о в и в :
26 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог), в якому просила: визнати незаконними дії відповідача при призначенні їй компенсаційної виплати, як особі, що доглядає за особою старшою 80-ти років, стягнути з відповідача недоплачені компенсаційні виплати у розмірі 25 375 грн. 73 коп., моральні збитки у розмірі 26000,00 грн. та зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації призначити та виплачувати їй компенсаційну виплату у розмірі прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку, встановленого законом України про державний бюджет на відповідний рік.
Позовні вимоги обґрунтовує протиправною поведінкою відповідача щодо виплати їй належної компенсації по догляду за особою старшою 80-ти років.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.02.2017 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017, апеляційну скаргу задоволено частково, скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щомісячної компенсаційної виплати як непрацюючій особі, яка здійснює догляд за інвалідом І групи або особою похилого віку, що досягла 80-річного віку, у розмірі прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку, встановленому законом України про державний бюджет на відповідний рік, починаючи з 14.01.2016; зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної компенсаційної виплати як непрацюючій особі, яка здійснює догляд за інвалідом І групи або особою похилого віку, що досягла 80-річного віку, у розмірі прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку, встановленому законом України про державний бюджет на відповідний рік, починаючи з 14.01.2016; задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З ухваленим у справі рішенням судом апеляційної інстанції не погодився відповідач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив їх скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник наголошує, що розмір присудженої позивачу компенсаційної виплати визначений Постановою №832 і у відповідача не було правових підстав нараховувати і виплачувати позивачу вказану компенсацію в іншому розмірі.
Крім того до суду надійшла касаційна скарга позивача, який, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просив їх змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення недоотриманих компенсаційних виплат у розмірі 30097,76 грн. та моральних збитків у розмірі 26000 грн.
Касаційна скарга обґрунтована, невідповідністю висновків суду апеляційної інстанції з приводу відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, з причин відсутності належної доказової бази.
Обома сторонами по справі були подані заперечення на касаційні скарги протилежної сторони по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, їй призначено компенсаційну виплату по догляду за особою похилого віку, що досягла 80-річного віку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на термін з 29.09.2015 по 22.04.2021 (довідка від 04.07.2016 №2039, довідка від 23.01.2017 №279, а.с. 3, 76).
Згідно довідок Центру по нарахуванню та виплаті пенсій та допомог від 04.07.2016 №2038, від 23.01.2017 №280, розмір щомісячних компенсаційних виплат ОСОБА_1 з вересня 2015 року по травень 2016 року становив у розмірі 16,16 грн., з червня 2016 року по листопад 2016 року - у розмірі 25 грн. та у грудні 2016 року - 25,99 грн.
Позивач звертався до відповідача із заявою від 22.02.2016 про надання роз`яснень на підставі якого нормативно-правового акту нараховується компенсаційна виплата працездатній особі, яка не працює і здійснює догляд за особою похилого віку, що досягла 80-річного віку.
Відповідачем на звернення позивача було надано відповідь від 25.02.2016 року, з якої вбачається, що така допомога призначається відповідно до «Стандарту надання послуги з призначення щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій особі, яка здійснює догляд за інвалідом 1-ї групи або за особою, яка досягла 80-річного віку», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики від 23.03.2012 року №158; розмір допомоги визначений п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» від 26.07.1996 №832, що індексується відповідно до індексу споживчих цін на кожний рік.
Вважаючи дії відповідача неправомірними, ОСОБА_1 звернулась до суду.
В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на те, що розмір щомісячних компенсаційних виплат для працездатних осіб, які доглядають за особою похилого віку, що досягла 80-річного віку, повинен бути не нижче прожиткового мінімуму. Оскільки ті виплати, які вона отримує від держави, є для неї єдиним джерелом доходу, то неприпустимо, щоб їх розмір не відповідав рівню прожиткового мінімуму, встановленого Основним Законом України.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення позивача до суду чинним законодавством не передбачено ні можливості, ні механізму перерахунку компенсаційних виплат по догляду за особою, яка досягла 80-річного віку у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму.
Не погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, позивач звернулась до суду апеляційної інстанції з відповідною апеляційною скаргою.
Суд апеляційної інстанції задовольняючи частково апеляційну скаргу, виходив з того, що сума компенсаційних виплат, яку отримує позивач від держави на підставі Постанови № 832, не може бути нижчою за прожитковий мінімуму, встановленого законами України на відповідний бюджетний рік.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, суд апеляційної інстанції встановив відсутність необхідних, визначених законодавством, умов (наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача) для застосування механізму відшкодування моральної шкоди.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується частково з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Як встановлено судами, виплата компенсації відповідачем станом на 2016 рік здійснюється виходячи з розмірів встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1990 №832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» (далі КМУ №832).
Водночас із змісту постанови КМУ №832 вбачається, що вона прийнята на виконання програми діяльності КМ України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11.10.1995.
Однак в подальшому, було прийнято Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 №966-IV (чинного на час розгляду і вирішення справи судами попередніх інстанцій, далі - Закон №966-IV).
Статтею 7 Закону №966-IV передбачено, що фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону №966-IV передбачено, що до приведення у відповідність із цим Законом, закони, інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
На виконання вимог статті 7 Закону №966-IV, Кабінет Міністрів України постановою від 29.04.2004 №558, затвердив Порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги (далі Порядок № 558), яким передбачено розміри компенсацій непрацюючим фізичним особам, які надають соціальні послуги.
Так, пунктом 2 Порядку №558 передбачено розмір компенсації, який залежить від особи якій надається соціальна допомога.
Таким чином, з прийняттям Закону №966-IV та постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 №558 змінилось правове регулювання порядку виплати та розмірів спірної компенсації, її виплата повинна здійснюватися відповідно до вимог Закону №966-IV та прийнятої на її виконання постанови Уряду, а тому колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду щодо протиправності виплати відповідачем спірної компенсації виходячи з розмірів встановлених постановою КМУ від 29.04.2004 №832.
Крім того, відповідно до статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом наведеної норми Основного закону, соціальні виплати мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, лише за умови, що вони є основним джерелом існування.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції до 15.12.2017) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В порушення вимог зазначеної процесуальної норми судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено чи має позивач інші джерела доходів і відповідно чи компенсація, яку він отримує, є його основним джерелом існування, що відповідно до статті 46 Конституції України давало б йому право на призначення компенсації в розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму.
Доказів, які б підтверджували або спростовували такі обставини, які є істотними у цій справі, судами не досліджено.
Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 30.08.2018 у справі №140/968/17.
Крім того, у своїх запереченнях та касаційній скарзі відповідач посилається на те, що він є неналежним відповідачем у цій справі, однак судами попередніх інстанцій таким доводам не надано оцінку.
Крім того, відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог суд апеляційної інстанції не з?ясував, коли саме позивач отримав перші виплати спірної компенсації, розмір таких виплат та відповідно коли позивач міг або ж повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
При цьому у випадку, якщо суд дійде висновку, що строк звернення до суду позивачем пропущено за правилами статті 100 КАС України застосовуються наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду, а не відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані по справі докази.
За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
п о с т а н о в и в :
Касаційні скарг ОСОБА_1 та Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації - задовольнити частково.
Постанову Дніпровського районного суду м. Києві від 16.02.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 - скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
Я.О. Берназюк
В.М. Кравчук