Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 755/12185/19
провадження № 61-7400св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - ОСОБА_5 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана адвокатом Даниловим Юрієм Валентиновичем, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року в складі судді Астахової О. О. та на постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в складі колегії суддів Борисової О. В., Ратнікової В. М., Іванової І. В.,
ВСТАНОВИВ :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просив:
визнати недійсною довіреність від 20 травня 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В., зареєстровану в реєстрі за №439;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:66:148:0141 від 30 вересня 2016 року, укладений ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В., зареєстрований в реєстрі за №802, з застосуванням наслідків його недійсності;
визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0502 га кадастровий номер 8000000000:66:148:0141, яка розташована на АДРЕСА_1 ;
зобов`язати ОСОБА_3 відшкодувати збитки у розмірі 255 598 грн та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
14 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про відмову від позову, в якій повідомив, що він не уповноважував нікого на подачу цього позову, будь-яких претензій до відповідачів не має, наслідки закриття провадження у справі, передбачені частиною другою статті 256 ЦПК України, йому відомі та зрозумілі.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відмова від позову є процесуальним правом позивача, а підстав для неприйняття такої відмови судом не встановлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , залишено без задоволення, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що позивач не мав наміру відмовлятися від позову, оскільки вони спростовуються наявною у матеріалах справи його письмовою заявою від 14 лютого 2020 року про відмову від позову та закриття провадження у справі. Крім того, 23 червня 2020 року ОСОБА_1 особисто подав до Київського апеляційного суду заяву, в якій вказував на те, що він підтверджує факт його звернення до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про відмову від позову у цій справі. Зазначав, що його думка з цього питання не змінилася та він не просив нікого подавати апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції.
Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залучено до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його дочку ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що заява про закриття провадження у справі від 14 лютого 2020 року підписана позивачем під примусом ОСОБА_3 , апеляційний суд відхилив за відсутності відповідних доказів; інші посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 був хворою людиною, не розумів, що він підписує та не мав наміру відмовлятися від послуг адвоката, апеляційний суд відхилив, оскільки ОСОБА_1 не був визнаний недієздатним.
Аргументи учасників справи
У травні 2021 року представник ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права,і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно прийняли заяву ОСОБА_1 від 14 лютого 2020 року про відмову від позову, оскільки він не розумів значення своїх дій, а заяву про відмову від позову написав під примусом відповідачів.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 11 червня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року в справі № 617/726/15-ц (провадження № 61-16970св20) вказано, що «одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, в основі якого лежать дві ознаки: свобода та винятковість. Перша ознака полягає в тому, що ніхто не може бути примушений користуватися чи не користуватися своїм суб`єктивним правом, та сам суб`єкт визначає спосіб його реалізації. Друга - тільки носій, суб`єкт цього права може користуватися своїм правом, ніхто інший без його згоди не може цього робити. Основна логіка такого підходу до походження принципу диспозитивності цивільного судочинства зводиться до того, що, оскільки цивільний процес є процесуальною формою захисту суб`єктивних цивільних прав, право осіб цивільних правовідносин вільно розпоряджатися своїми правами має трансформуватися у процедурах цивільного судочинства через законодавче закріплення можливості зацікавлених осіб розпоряджатися матеріальними правами та процесуальними засобами їх здійснення».
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами, а суд зобов`язаний пересвідчитися в дійсній волі особи на вчинення таких дій.
Відповідно до частин першої, третьої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Право позивача відмовитися від позову на будь-якій стадії судового процесу також передбачено пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України.
До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
За правилами частини другої статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
відповідно до договору про надання правової допомоги від 02 липня 2019 року ОСОБА_1 уповноважив адвоката Данилова Ю. В. представляти його інтереси в усіх органах, в тому числі судових;
29 липня 2019 року адвокат Данилов Ю. В., діючи на підставі вказаного договору та ордеру серія КВ № 435489 від 29 липня 2019 року в інтересах ОСОБА_1 , подав до суду позов у цій справі, який відповідно до ухвали Дніпровського районного суду від 30 серпня 2019 року прийнятий до розгляду;
03 грудня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марчук К. В. листом № 01-24/305 повідомила суд першої інстанції, що на розгляді у Деснянському районному суді м. Києва перебуває справа № 754/12559/18 про визнання недієздатним ОСОБА_1 . Ухвалою суду від 13 листопада 2019 року призначено проведення судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 ;
14 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав до суду друковані заяви про припинення повноважень адвоката Данилова Ю. В. та про відмову від позову;
ухвалами Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року в судовому засіданні без участі ОСОБА_1 та за участі представника позивача Данилова Ю. В. , який заперечував проти задоволення заяв, припинено повноваження адвоката Данилова Ю. В. та прийнято відмову від позову ОСОБА_1 ;
25 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про прийняття відмови від позову та закриття провадження у справі (том 1 ас 188);
23 червня 2020 року ОСОБА_1 в канцелярію апеляційного суду подав заяву про підтвердження відмови від позову (том 2 ас 3);
адвокат Данилов Ю. В. представляв інтереси ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 02 липня 2019 року, укладеного між сторонами, та на підставі ордеру серія КВ № 435489 від 26 липня 2019 року.
Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору (стаття 29 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
Договір про надання правової допомоги від 02 липня 2019 року не містить умов щодо його розірвання на вимогу однієї із сторін. Відповідно до пункту 9 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печаткою виконавця та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
Враховуючи наведене, а також суперечливу поведінку ОСОБА_1 , який у липні 2019 року уповноважив адвоката Данилова Ю. В. представляти свої інтереси в суді та подати позов в його інтересах, 14 лютого 2020 року особисто подав заяви про відмову від позову та про припинення повноважень адвоката, 25 лютого 2020 року особисто подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про прийняття відмови від позову та закриття провадження, а 23 червня 2020 року особисто в канцелярію апеляційного суду подав заяву про підтвердження відмови від позову, суди не пересвідчилися у дійсні волі та вільно сформованого прагнення ОСОБА_1 , спрямованого на відмову від позову.
Таким чином, прийнявши відмову ОСОБА_1 від позову за відсутності відомостей про те, що подана заява відповідає його дійсній волі та є втіленням його волевиявлення, що позивачу відомі наслідки вчинення такої процесуальної дії, суд першої інстанції не виконав процесуальний обов`язок, визначений частиною другою статті 206 ЦПК України, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для прийняття відмови від позову та закриття провадження у справі, порушивши при цьому статтю 206 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно з частиною шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За таких обставин ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року не можуть вважатись законними і обґрунтованими, тому підлягають скасуванню, а справу необхідно передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 402 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана адвокатом Даниловим Юрієм Валентиновичем, задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук