Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 755/12779/17
провадження № 61-5305 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
представники відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_3 ;
третя особа - ОСОБА_4 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року у складі судді Астахової О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві спільної часткової власності належить 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 є власником 1/8 частини, а ОСОБА_4 - 1/2 частини цієї ж квартири. Вказана квартира, загальною площею 52,2 кв. м, складається з двох житлових кімнат, площами 14,2 кв. м та 18,4 кв. м, коридора, площею 8,2 кв. м, ванної кімнати, площею 3,2 кв. м, вбиральні, площею 1,2 кв. м, кухні, площею 7,0 кв. м.
Зазначав, що сторони не дійшли згоди щодо порядку користування квартирою АДРЕСА_1 . Так, відповідач займає кімнату, площею 14,2 кв. м, яка обладнана замком на дверях, ключів від якого інші співвласники квартири не мають. ОСОБА_2 не пускає ні його, ні ОСОБА_4 до цієї кімнати, чим чинить йому перешкоди у користуванні спільним майном.
Вказував, що не перебуваючи з ОСОБА_4 у родинних чи сімейних відносинах, вимушено спільно користується кімнатою, площею 18,4 кв. м, що порушує його права та інтереси, оскільки такий порядок користування не відповідає часткам у спільному майні учасників та не враховує баланс інтересів співвласників, не забезпечує рівні умови здійснення ними своїх прав.
Зазначав, що у зв`язку із складними відносинами, що склались між сторонами, він не має можливості вільно користуватися належною йому часткою у праві спільної часткової власності.
Ураховуючи викладене та посилаючись на те, що кімната, площею 14,2 кв. м, максимально відповідає його частці та частці відповідача у праві спільної часткової власності на квартиру, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням та вселити його до квартири АДРЕСА_1 ; встановити порядок користування цією квартирою та виділити у спільне користування позивача та відповідача кімнату, площею 14,2 кв. м, залишивши у користуванні ОСОБА_4 кімнату, площею 18,4 кв. м, та залишивши у спільному користуванні коридор, площею 8,2 кв. м, ванну кімнату, площею 3,2 кв. м, вбиральню площею 1,2 кв. м, кухню, площею 7,0 кв. м; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у вселенні та користуванні житловим приміщенням - кімнатою, площею 14,2 кв. м; зобов`язати ОСОБА_2 звільнити від належних відповідачу речей у кімнаті, площею 14,2 кв. м, загальну площу 10 кв. м з метою розміщення особистих речей позивача та передати ОСОБА_1 запасний ключ від кімнати, площею 14,2 кв. м, у спірній квартирі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні кімнатою, площею 14,2 кв. м, квартири АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 другий примірник ключів від кімнати, площею 14,2 кв. м, квартири АДРЕСА_1 .
У іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 вселився до спірної квартири з моменту набуття її у власність і на даний час продовжує в ній проживати, що не заперечується сторонами і підтверджується показами свідків, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог в частині вселення позивача до квартири АДРЕСА_1 . Судом встановлено, що кімнатою, площею, 14,2 кв. м, у спірній квартирі користується відповідач і такий порядок користування встановлено з 2012 року. Вказана кімната обладнана замком і ключів від неї позивач не має. Отже, суд вважав доведеним факт створення позивачу відповідачем перешкод, як співвласнику 3/8 частин спірної квартири, у користуванні спільною частковою власністю, зазначивши, що порушене право позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб, а саме: шляхом зобов`язання відповідача не чинити позивачу перешкод у користуванні кімнатою, площею 14,2 кв. м, та надання ОСОБА_1 другого примірнику ключів від вказаної кімнати. Разом з тим, ураховуючи, що спірна квартира складається із двох ізольованих кімнат, при цьому співвласників квартири троє і вони не перебувають між собою у родинних, сімейних відносинах, відповідач заперечує щодо спільного користування із позивачем кімнатою, площею 14,2 кв. м, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість встановлення порядку користування квартирою шляхом виділу позивачу та відповідачу у користування кімнати, площею 14,2 кв. м, а третій особі - 18,4 кв. м, оскільки такий порядок користування квартирою не враховує баланс інтересів співвласників та не забезпечує рівні умови здійснення ними своїх прав. Вимоги позивача щодо зобов`язання ОСОБА_2 звільнити від належних відповідачу речей у кімнаті, площею 14,2 кв. м, загальну площу 10 кв. м з метою розміщення особистих речей позивача задоволенню також не підлягають, оскільки позивачем не доведено обставин того, що речі ОСОБА_2 займають 10 кв. м у кімнаті, площею 14,2 кв. м.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом обгрунтовано відхилені доводи ОСОБА_2 про те, що відповідачем та попереднім співвласником квартири було визначено порядок користування житловим приміщенням, за яким у користування ОСОБА_2 виділена житлова кімната, площею 14,2 кв. м, з огляду на те, що порядок користування квартирою, який мав місце раніше, не може створювати прав та обов`язків для позивача та третьої особи, які є новими власниками 7/8 частини спірної квартири. Також судом враховано, що попередні співвласники спірної квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з підстав неможливості спільного проживання та користування квартирою звертались до суду із позовом про припинення права власності ОСОБА_2 на 1/8 частки у спільному майні на підставі статті 365 ЦК України, у задоволенні якого рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2016 року було відмовлено. При ухваленні рішення апеляційний суд посилався на відповідні правові позиції Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати в частині незадоволених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову повністю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 755/12779/17 із Дніпровського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що тлумачення частини третьої статті 358 ЦК України свідчить про те, що надання співвласнику у користування частини майна має ґрунтуватися на встановленні відповідності між розміром частки в праві спільної часткової власності та часткою того майна, надання якого у користування вимагає такий співвласник. За домовленістю співвласників може бути допущений відступ від засад відповідності між розміром частки у праві та розміром частки у майні. Судами попередніх інстанції не враховано, що запропонований позивачем порядок користування квартирою відступає від розміру належної відповідачу частки в бік збільшення площі для відповідача, оскільки позивач просив звільнити від речей відповідача лише площу 10 кв. м у кімнаті, площею 14,2 кв. м, отже, права відповідача, як співвласника 1/8 частини спірної квартири, жодним чином не порушуються, тому позовні вимоги про встановлення запропонованого позивачем порядку користування спірною квартирою мають бути задоволені.
Судові рішення оскаржуються в частині незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спірною квартирою та звільнення від належних відповідачу речей у кімнаті, площею 14,2 кв. м, загальну площу 10 кв. м, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_4 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими та відповідають вимогам закону та Конституції України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
При цьому ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 07 липня 2017 року належить на праві спільної часткової власності 3/8 частини квартири, ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 07 липня 2017 року - 1/2 частини, а ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 20 червня 2012 року - 1/8 частини спірної квартири, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 5-11).
За даними технічного паспорту, квартира АДРЕСА_1 , складається з двох житлових кімнат, жилою площею 14,2 кв. м та 18,4 кв. м, коридору, площею 8,2 кв. м, ванної кімнати, площею 3,2 кв. м, вбиральні, площею 1,2 кв. м, кухні, площею 7,0 кв. м (а.с. 19, 20).
Встановлено, що ОСОБА_2 у спірній квартирі займає кімнату, площею 14,2 кв. м, і такий порядок користування встановлено з 2012 року, а ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - кімнату, площею 18,4 кв. м. Дана обставина визнається сторонами та підтверджується допитаними у судовому засіданні свідками.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За змістом статей 47 48 ЖК Української РСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі. Норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
Відповідно до Порядку застосування в м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів та Президії Київської міськради профспілок від 15 липня 1985 року № 582, в Києві рівень середньої забезпеченості жилою площею на одну особу дорівнює 9 кв. м, норма жилої площі для визнання особи такою, що потребує поліпшення житлових умов, - 7,5 кв. м.
Ураховуючи, що у спірній квартирі проживають троє осіб, не пов`язаних між собою родинними зв`язками, відповідач заперечує щодо спільного користування із позивачем кімнатою, площею 14,2 кв. м, а жила площа квартири становить 32,6 кв. м, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що визначення порядку користування квартирою призведе до погіршення житлових умов цих осіб.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі 756/9713/16-ц.
Разом з тим, ураховуючи, що встановлення зазначеного вище порядку користування квартирою є неможливим в даному випадку, апеляційний суд дійшов висновку про те, що усі приміщення квартири в силу її перебування в спільній частковій власності залишаються приміщеннями загального користування, з огляду на те, що дії відповідача в частині вчинення перешкод позивачеві у користуванні кімнатою, площею, 14,2 кв. м, є неправомірними.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, покази свідків і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович