№ 755/1303/18

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 755/1303/18

провадження № 61-16569св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кругленко Микола Сергійович, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2019 року у складі судді Катющенка В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк», Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом визнання недійсним іпотечного договору.

Позов мотивовано тим, що 15 лютого 2008 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», було укладено кредитний договір № 2622/0208/71-012, відповідно до умов якого банк надав йому кредит на придбання житла в розмірі 50 000,00 дол. США на строк з 15 лютого 2008 року до 08 лютого 2036 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 15 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 2622/0208/71-012-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Б. Л. за реєстровим № 485, за умовами якого він ( ОСОБА_1 ) передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , придбану за кредитні кошти на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Б. Л. за реєстровим №482.

У зв`язку з укладенням сторонами договору іпотеки, 15 лютого 2008 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дмух Б. Л. наклав заборону відчуження на квартиру, зазначену в іпотечному договорі, про що вніс відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстровим № 486.

06 серпня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу права вимоги від 15 червня 2012 року № 937, укладеного між правонаступником ПАТ «Омега Банк» ПАТ «Дельта Банк», з однієї сторони, та ПАТ «Альфа-Банк», з другої сторони, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дмух Б. Л. вніс до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зміни, а саме: зареєстровано нове обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1 , за реєстраційним № 12829172, заборонено відчуження нерухомого майна за реєстраційним № 12829050, за якими новим обтяжувачем квартири та іпотекодержателем за договором іпотеки стало ПАТ«Альфа-Банк».

28 листопада 2017 року він звернувся до нотаріуса із заявою щодо розпорядження іпотечним майном шляхом укладення договору дарування, проте отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з обтяженням квартири іпотекою та її перебуванням під забороною відчуження.

Зазначає, що договір іпотеки укладено в момент, коли він ще не був власником квартири АДРЕСА_1 , оскільки указаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ним на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15 лютого 2008 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 , лише 21 лютого 2018 року.

На думку позивача, перебування квартири в іпотеці банку та під забороною відчуження створює йому перешкоди у реалізації права на розпорядження нерухомим майном, яке перебуває у його приватній власності.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у розпорядженні нерухомим майном, квартирою АДРЕСА_1 , шляхом визнання недійсним іпотечного договору від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012-Z-1, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Б. Л., зареєстрованим в реєстрі за № 485.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що оскільки державна реєстрація договору купівлі-продажу квартири відбулася у державному реєстрі правочинів 15 лютого 2008 року, то з цього моменту у ОСОБА_1 виникло право власності на квартиру, після чого він мав право розпоряджатися квартирою на власний розсуд, у тому числі й передавати її в іпотеку. Відповідно до частини п`ятої статті 18 Закону України «Про іпотеку», частин п`ятої, шостої статті 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» перешкод для оформлення договору іпотеки квартири 15 лютого 2008 року, тобто у той самий день, коли було укладено і договір купівля-продажу квартири, не було.

Крім того, суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Кругленко М. С., просив суд скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності є помилковими, оскільки позовні вимоги у цій справі мають негаторний характер. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується.

Також, на переконання заявника, суди не застосували при вирішенні спору норми частини шостої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не врахували, що укладення іпотечного договору та накладення заборони відчуження передували державній реєстрації права власності на квартиру.

Договір іпотеки міг бути вчиненим, а обтяження зареєстрованим, виключно після державної реєстрації права власності.

На переконання заявника, усупереч вимогам статей 12 77 78 81 89 263 ЦПК України суди належним чином не дослідили доказів, які містяться у матеріалах справи, та помилково вважали доведеними обставини переходу до ПАТ «Альфа-Банк» права вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу інші учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 755/1303/18 із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

15 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2622/0208/71-012, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 000,00 доларів США на строк з 15 лютого 2008 року до 08 лютого 2036 року включно, на умовах, передбачених кредитним договором.

Цільове призначення кредитних коштів - для здійснення ОСОБА_1 розрахунків за договором купівлі-продажу, укладеним між ним та ОСОБА_2 з метою придбання квартири АДРЕСА_1 .

15 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Б. Л.

За домовленістю сторін ціна квартири визначена у розмірі 479 750,00 грн.

15 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 2622/0208/71-012-Z-1, відповідно до якого на виконання основного зобов`язання за кредитним договором № 2622/0208/71-012 ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру правочинів від 15 лютого 2008 року нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 15 лютого 2008 року зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Б. Л. у реєстрі нотаріальних дій за № 482.

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 21 лютого 2008 року № НОМЕР_1 , виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Б. Л. за реєстровим номером № 482.

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 937, за яким продавець продав (відступив) права вимоги та передав їх покупцю, а покупець набув права вимоги за кредитними та іпотечними договорами відповідно до акта приймання-передачі кредитних файлів (а. с. 164-170).

З копії указаного договору купівлі-продажу права вимоги відомо, що 25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступило на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги, які, відповідно, набуває ПАТ «Альфа-Банк».

Згідно з витягом з реєстру позичальників за договором купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року до ПАТ «Альфа-Банк» перейшло право вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 12622/0208/17-012, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1

28 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Приходьку І. О. було відмовлено у посвідченні договору дарування квартири АДРЕСА_1 , оскільки в Державному реєстрі речових прав на зазначену квартиру накладено заборону на відчуження нерухомого майна та іпотека.

15 листопада 2018 року представником АТ «Альфа-Банк» до суду першої інстанції була подана заява про застосування строку позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій виходили насамперед з необґрунтованості позовних вимог, оскільки встановили, що передача кредитору предмета іпотеки відбулась відповідно до вимог положень ЦК України, Закону України «Про іпотеку» і Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». Водночас, під час розгляду справи в суді першої інстанції АТ «Альфа-Банк» заявило клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

За змістом частини третьої статті 640 ЦК України в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору іпотеки від 15 лютого 2008 року, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 657 ЦК України в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору іпотеки від 15 лютого 2008 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Приписами частин першої, другої та четвертої статті 182 ЦК України в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору іпотеки від 15 лютого 2008 року, встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до вимог статті 210 ЦК України в редакції, в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору іпотеки від 15 лютого 2008 року, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Частинами третьою та четвертою статті 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Особливості укладення договору іпотеки на забезпечення кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, визначаються Законом України «Про іпотеку» і Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Так, положеннями частини п`ятої статті 18 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору іпотеки від 15 лютого 2008 року, передбачено, що у разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору іпотеки від 15 лютого 2008 року, іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухомість, що належить третім особам та стане власністю іпотекодавця після укладення такого договору, посвідчується нотаріусом до моменту оформлення права власності іпотекодавця на нерухомість. Обтяження іпотекою нерухомого майна підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу квартири, 15 лютого 2008 року, ОСОБА_1 мав право передавати квартиру в іпотеку.

Підстави звернення до суду з позовом щодо недійсності договору іпотеки, а також доводи апеляційної та касаційної скарг у цій частині є необґрунтованими і зводяться до власного тлумачення заявником вимог законодавства України, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій усупереч вимогам статей 12 77 78 81 89 263 ЦПК України належним чином не дослідили доказів, які містяться у матеріалах справи, та помилково вважали доведеними обставини переходу до ПАТ «Альфа-Банк» права вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012, колегія суддів відхиляє з огляду на предмет позову, а також предмет доказування у цій справі.

Водночас під час вирішення спору суди попередніх інстанцій виходили з того, що у задоволенні позову необхідно відмовити як за необґрунтованістю, так і у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якого 15 листопада 2018 року заявлено представником АТ «Альфа-Банк».

Колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій помилковим.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження 14-252цс18) зроблено правовий висновок про те, що, виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

За таких обставин застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог.

Отже, встановивши, що позовні вимоги у цій справі є необґрунтованими, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у позові у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи заявника з посиланням на відповідну судову практику про те, що на позовні вимоги, які є предметом позову у цій справі, позовна давність не поширюється.

Пред`явлений позивачем позов про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом визнання недійсним іпотечного договору об`єднує два способи захисту, передбачені статтею 16 ЦК України: припинення дії, яка порушує право, та визнання правочину недійсним. Однак фактично позивач оспорює дійсність іпотечного договору та не порушує питання про припинення будь-якої дії, яка порушує право.

Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові, однак всупереч вимогам статей 263-265 ЦПК України неправильно застосував норми інституту позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, допущені порушення норм матеріального права не виправив.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, однак неправильно застосували норми матеріального права, а встановлення додаткових обставин, а також дослідження та оцінка доказів у справі не потребується, колегія суддів, враховуючи вимоги частини третьої статті 400 ЦПК України, вважає за можливе змінити судові рішення у частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 на підставі статті 412 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кругленко Микола Сергійович, задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В інших частинах рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк