03.11.2023

№ 755/14779/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 755/14779/21

провадження № 61-12420св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну і касаційну скарги - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Бірюк Микола Миколайович, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року у складі судді Катющенко В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачеві у зв`язку з неусуненням її недоліків.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2022 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто у зв`язку з неусуненням недоліків.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2022 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 березня 2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

27 квітня 2023 року до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача ОСОБА_4 - адвоката Бірюка М. М., у якій він просив зупинити провадження у справі до моменту залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До цієї заяви додано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_1 та копію заяви ОСОБА_4 про прийняття спадщини від 07 квітня 2023 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним закрито.

Судове рішення мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутність у нього цивільної процесуальної дієздатності на момент відкриття провадження у справі свідчить про неправомірність виникнення цивільного процесу, тобто, провадження у цій справі не підлягає відкриттю і справа за позовом не підлягає розгляду у суді в порядку цивільного судочинства. Зазначене стосується також і обставин, коли провадження у справі відкрито та розглядається судами першої та апеляційної інстанцій, втім позивач помер ще до відкриття провадження у справі, а тому суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

Крім того, провадження у цій справі відкрито 29 березня 2023 року, а позивач помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вказаний проміжок часу цивільна справа перебувала в провадженні апеляційного суду за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 щодо оскарження ухвали суду про повернення позовної заяви, проте представник позивача у належний спосіб не повідомив суд апеляційної інстанції, а в подальшому і суд першої інстанції до відкриття провадження у справі про припинення цивільної правоздатності позивача у зв`язку із його смертю.

Суд першої інстанції, врахувавши висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16, Верховного Суду у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 127/328/17, від 30 червня 2022 року у справі № 686/29393/20 та керуючись положеннями статті 255 ЦПК України, виходив з того, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 , дочка померлого ОСОБА_1 , яка вважає себе єдиними спадкоємцем та прийняла спадщину шляхом подання до П`ятої київської державної нотаріальної контори відповідної заяви, звернулась до апеляційного суду із апеляційною скаргою на ухвалу про закриття провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про закриття провадження у справі у зв`язку зі смертю позивача до його відкриття відповідають встановленим обставинам справи, адже провадження відкрито після смерті позивача, коли у нього вже була відсутня правоздатність, а тому суд правомірно закрив провадження, яке відкрито помилково, через відсутність у суду інформації про смерть позивача до відкриття провадження у справі.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи заявника про те, що саме з вини суду провадження не було відкрито за життя позивача, зауважив, що такі аргументи не впливають на законність постановленої ухвали, оскільки спадкоємець наділена такими ж правами, як і позивач і має право звернутись за захистом своїх порушених прав, обравши такі способи захисту, які зможуть призвести до захисту прав спадкоємця, зокрема про визнання права власності на майно в порядку спадкування чи витребування майна на користь спадкоємця. У спадкоємця є таке ж право на оспорювання правочину, як і у померлого позивача, оскільки внаслідок укладення такого правочину, спадкоємець позбавлений права успадкувати майно, яке належало б спадкодавцеві, якби не був укладений правочин, дійсність якого оспорюється. Разом з тим не є належним способом захисту повернення майна у власність померлої особи, а тому саме спадкоємець має заявити вимоги в своїх інтересах, або про визнання за ним права власності в порядку спадкування, або про витребування майна, залежно від того, скільки разів воно було відчужене і в межах розгляду таких вимог доводити недійсність правочину, вчинення якого перешкоджає спадкоємцю отримати спадщину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Бірюк М. М., просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на частину другу статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16 є некоректним та невиправданим, оскільки в справі № 185/998/16 предметом розгляду є інші правовідносини між сторонами, а саме мова йде про неможливість відкриття провадження у цивільній справі за умови якщо позов подано після смерті відповідача у справі, навіть якщо інформація про смерть відповідача не була відома позивачу, а тому посилання суду першої інстанції на окремі частини висновку Верховного Суду без контексту самої справи є необґрунтованими.

З огляду на положення статей 43 44 48 49 83 ЦПК України, заявник вважає очевидним, що статус позивача та сторін у справі виникає з моменту подання ОСОБА_1 позовної заяви, зокрема, враховуючи те, що лише позивач та відповідач мають право оскаржувати ухвали про повернення позову в апеляційному порядку.

На думку заявника, станом на дату звернення ОСОБА_1 з позовною заявою до суду, а саме 06 вересня 2021 року, він відповідав визначеним судом першої інстанції критеріям цивільної процесуальної дієздатності.

З незалежних від позивача та його правонаступника обставин, провадження за позовною заявою відкрите лише 29 березня 2023 року, тобто через 18 місяців з дати подання позовної заяви, що само по собі є порушенням права на справедливий суд.

Заявник вказує, що повідомити суди першої та апеляційної інстанцій про смерть ОСОБА_1 не було можливості через відсутність у спадкоємців позивача інформації про розгляд справи в апеляційному суді та про відкриття провадження у справі судом першої інстанції, у зв`язку із ненадходженням процесуальних документів.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2023 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування немає, касаційну скаргу залишити без задоволення.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Бірюк М. М., у серпні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Справа № 755/14779/21 надійшла до Верховного Суду 29 вересня 2023 року.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 березня 2023 року відкрите провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 27 грудня 2022 року, виданим Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

В матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_4 про прийняття спадщини від 07 квітня 2023 року № 8-187, поданої нею до П`ятої київської державної нотаріальної контори.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відсутність у позивача цивільної процесуальної дієздатності на момент відкриття провадження у справі свідчить про те, що провадження у цій справі не підлягає відкриттю і справа за позовом не підлягає розгляду у суді в порядку цивільного судочинства. Зазначене стосується також і обставин, коли провадження у справі відкрито та розглядається судами першої та апеляційної інстанцій, втім позивач помер ще до відкриття провадження у справі, відтак суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, врахувавши висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16, Верховного Суду у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 127/328/17, від 30 червня 2022 року у справі № 686/29393/20 та керуючись положеннями статті 255 ЦПК України, виходив з того, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статі 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

У статті 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Частиною першою статті 47 ЦПК України передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Згідно з частиною першою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Отже, процесуальне правонаступництво, у справах, де таке правонаступництво допускається, у разі смерті фізичної особи можливе в порядку статті 55 ЦПК України шляхом залучення правонаступника, однак лише за умови, що смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

ЦПК України не містить норм, які б передбачали можливість здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі.

У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.

Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому, незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.

Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливе шляхом залучення правонаступника померлої сторони (учасника) та лише за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства, є порушенням прав, свобод та інтересів третіх осіб.

Схожі правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 200/21020/15?ц.

У справі, що переглядається, суди встановили, що у вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу у зв`язку з не усуненням її недоліків.

27 квітня 2023 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_4 - Бірюка М. М. , у якій останній просив зупинити провадження у справі до моменту залучення до участі у справі правонаступників після смерті ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до якої долучив копію свідоцтва про смерть ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до дня відкриття провадження у справі (29 березня 2023 року), і на момент смерті ОСОБА_1 не набув статусу сторони у справі, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі частини першої статті 255 ЦПК України. При цьому, на момент смерті ОСОБА_1 дана цивільна справа перебувала на розгляді у суді апеляційної інстанції щодо оскарження ухвали суду про повернення позовної заяви, проте представник позивача у належний спосіб не повідомив суд апеляційної інстанції, а в подальшому і суд першої інстанції, про те, що цивільна правоздатність позивача припинилась його смертю до відкриття провадження у справі.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року у справі № 681/1267/22.

Доводи касаційної скарги про те, що на час подачі позову, а саме 06 вересня 2021 року ОСОБА_1 був живий та мав цивільну процесуальну дієздатність не заслуговують на увагу, оскільки позов не був прийнятий до провадження суду, а відповідно ОСОБА_1 не набув статусу позивача у справі. Провадження було відкрито після смерті ОСОБА_1 , коли правосуб`єктність померлої особи припинилась.

Доводи касаційної скарги заявника про те, що провадження у справі не було відкрито за життя позивача саме з вини суду, аналогічні аргументам, наведеним заявником у апеляційній скарзі та були предметом перевірки судом апеляційної інстанції, таким доводам надана належна оцінка.

Заявник у касаційній скарзі вказує на помилковість посилання судів першої та апеляційної інстанції на правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16, оскільки процесуальні норми щодо яких зроблений висновок у цій справі не є тотожними із висновками у справі, що переглядається. Заявник зазначає, що цій справі вказано на неможливість відкриття провадження у справі за умови якщо позов поданий після смерті відповідача у справі, навіть якщо інформація про смерть відповідача не була відома позивачеві.

Такі аргументи заявника суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки у справі № 185/998/16 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок відповідно до вимог частини другої статті 416 ЦПК України, згідно з яким: «Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі». Отже, висновки, наведені у цій постанові, є релевантними до обставин справи, що переглядається.

Верховний Суд, враховуючи усі обставини вказаної справи, вважає оскаржувані рішення суду законними та справедливими, такими, що відповідають верховенству права, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Щодо залишення відзиву на касаційну скаргу без розгляду

Відповідно до частин першої, четвертої статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

З огляду на відсутність доказів надсилання іншим учасникам справи копії відзиву та доданих до нього документів зазначений відзив не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає залишенню без розгляду.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Бірюк Микола Миколайович, залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко