№ 755/14848/18-ц

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 755/14848/18-ц

провадження № 61-10034св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Ступак О. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київський загон воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до начальника загону виробничого підрозділу Київського загону воєнізованої охорони «Південно-Західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» та голови комісії по трудових спорах Виробничого підрозділу Київського загону воєнізованої охорони «Південно-Західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» про встановлення факту порушення трудового законодавства, пов`язаного з розглядом і вирішенням трудового спору.

Позовна заява мотивована тим, що він перебуває у трудових відносинах з Київським загоном воєнізованої охорони «Південно-Західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - Київським загоном ВО РФ «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця») на посаді старшого стрільця 5-го підрозділу СК «Дарниця». Відносно нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Вбачаючи порушення свого права, він звернувся до комісії по трудових спорах, проте рішенням комісії його заяву залишено без задоволення.

Посилаючись на те, що комісією по трудових спорах порушено його права та вимоги статей 226 227 228 КЗпП України, ОСОБА_1 просив:

- встановити факт, що порушення трудового законодавства, яке відбулось щодо нього у період з 08 серпня по 26 вересня 2018 року, є таким, що пов`язане з розглядом і вирішенням трудового спору;

- визнати незаконною відмову відповідача-1 в реєстрації його заяви

від 26 вересня 2018 року в порядку статті 225 КЗпП України та зобов`язати відповідача надати йому згідно заяви від 08 серпня 2018 року належним чином завірену копію наказу від 03 серпня 2018 року № 70 і протоколу оперативної наради до нього;

- визнати недійсним рішення комісії по трудових спорах від 25 вересня

2018 року як такого, що складене з порушенням трудового законодавства в порядку статей 225 226 227 228 КЗпП України, та зобов`язати відповідача-2 скласти рішення у відповідності до статті 227 КЗпП України, а протокол засідання комісії по трудовим спорам від 25 вересня 2018 року у відповідності статті 228 КЗпП України згідно вимог статей 223 226 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вимог щодо встановлення факту порушення трудового законодавства, яке відбулось у період з

08 серпня по 26 вересня 2018 року, таким, що пов`язане з розглядом і вирішенням трудового спору, а також в частині визнання незаконною відмови відповідача в реєстрації його заяви від 26 вересня 2018 року в порядку статті 225 КЗпП України та зобов`язання надати йому згідно заяви від 08 серпня 2018 року належним чином завірену копію наказу від 03 серпня 2018 року № 70 і протоколу оперативної наради до нього, залишено без розгляду.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Залишаючи без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вимог щодо встановлення факту порушення трудового законодавства, яке відбулось у період з 08 серпня по 26 вересня 2018 року, а також в частині визнання незаконною відмови відповідача в реєстрації заяви від 26 вересня 2018 року та зобов`язання надати належним чином завірену копію наказу від 03 серпня 2018 року № 70 і протоколу оперативної наради до нього, суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні позивач відмовився від позовних вимог в цій частині та просив задовольнити позов частково.

Відмовляючи в задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що комісія по трудових спорах розглянула заяву позивача повно та об`єктивно, встановила та дослідила обставини, що мали місце, надала їм належну оцінку у межах своїх повноважень, перевірила висновки, вказані у наказі про оголошення позивачу догани, та 25 вересня 2018 року постановила рішення за результатом розгляду, у зв`язку із чим відсутні підстави для визнання цього рішення комісії недійсним, як такого, що складене з порушенням трудового законодавства.

Рішення суду першої інстанції в частині залишення позовних вимог без розгляду до апеляційного суду не оскаржувалось.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не просить вирішити по суті трудовий спір щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності, не заявляє вимог про відновлення його трудових прав, а фактично просить привести рішення комісії з трудових спорів за формою та змістом до вимог закону, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вказаних вимог ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні його позовних вимог та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення в частині цих позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті

389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не перевірено наявність в матеріалах справи виписки з протоколу засідання комісії по трудових спорах та не досліджувалися обставини ненадання її оригіналу або завіреної копії, у зв`язку із чим висновок суду апеляційної інстанції, що предметом спору є трудовий спір між сторонами з посиланням на пункт п`ятий постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим. Судом апеляційної інстанції не враховано вимоги статті 151 КЗпП України. Вважає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника АТ «Укрзалізниця»на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на те, що оскаржувані рішення є законними, обґрунтованими, винесеними із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Київським загоном ВО РФ «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на посаді старшого стрільця 5-го підрозділу СК «Дарниця».

03 серпня 2018 року наказом начальника Київського загону воєнізованої охорони № 70 ОСОБА_1 оголошено догану за грубе порушення трудової дисципліни, невиконання службових інструкцій щодо загальних обов`язків чатового та охорони вантажу працівниками воєнізованої охорони.

Не погоджуючись із наказом від 03 серпня 2018 року № 70 ОСОБА_1 звернувся в комісію по трудових спорах.

Судами установлено, що ОСОБА_1 був запрошений на засідання комісії по трудових спорах на 21 серпня 2018 року і 25 вересня 2018 року.

25 вересня 2018 року комісія по трудових спорах Київського загону воєнізованої охорони у складі її голови та 14 членів комісії, за участю заявника ОСОБА_1 , розглянувши його заяву, дійшла висновку, що дисциплінарне стягнення у виді догани застосоване законно та обґрунтовано, оскільки ОСОБА_1 були грубо порушені вимоги пункту 4.3.2 розділу 4, пункту 7.1. розділу 7 «Керівництва з організації служби стрілецьких та стрілецько-пожежних підрозділів відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті України» ЦУО № О-029; пункту 3.4.12 розділу 3 «Методичні рекомендації з вогневої підготовки відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті» ЦУО-0044 та Правил внутрішнього трудового розпорядку.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до начальника загону та голови комісії по трудових спорах виробничого підрозділу Київського загону воєнізованої охорони «Південно-Західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» та остаточно просив визнати недійсним рішення комісії по трудових спорах від 25 вересня 2018 року як такого, що складене з порушенням трудового законодавства в порядку статей 225 226 227 228 КЗпП України, та зобов`язати відповідача-2 скласти рішення у відповідності до статті 227 КЗпП України, а протокол засідання комісії по трудовим спорам від 25 вересня 2018 року у відповідності статті 228 КЗпП України згідно вимог статей 223 226 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За вимогами частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині підлягають залишенню без змін, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Щодо розгляду судами вимог, відповідачем за якими визначено Київський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниці»

Як вбачається з рішень судів попередніх інстанцій, суди розглядали вимоги ОСОБА_1 , за якими відповідачем був зазначений Київський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниці».

При цьому, судами не враховано, що Київський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниці» є відокремленим підрозділом філії.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) зазначено, що філії та представництва, які не є юридичними особам, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.

Аналогічні висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 рокуу справі № 712/13066/18(провадження № 61-14548св19) та

від 17 листопада 2021 рокуу справі № 199/9361/19 (провадження

№ 61-14387св20).

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції враховує, що з позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що відповідачами він зазначив: начальника загону виробничого підрозділу Київського загону ВО «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та голову комісії по трудових спорах виробничого підрозділу Київського загону ВО «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 після пред`явлення позову не подавав заяву про заміну співвідповідачів: начальника загону та голову комісії по трудових спорах виробничого підрозділу Київського загону ВО «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на відповідача - Київський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниці».

Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач зазначив відповідачами саме начальника загону та голову комісії по трудових спорах виробничого підрозділу Київського загону ВО «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», внаслідок чого помилково визначили відповідачем у цій справі Київський загін ВО «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Щодо ефективності способу захисту, визначеного ОСОБА_1 .

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес,

які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення

до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду

та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права

чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня

2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження

№ 14-338цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження 14-364цс19 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі

№ 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19 (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня

2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити

до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня

2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20).

Як вбачається з рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 визначено неефективний спосіб захисту.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

За вимогами статті 150 КЗпП України, дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV Кодексу).

Відповідно до статті 221 Кодексу законів про працю України трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах та районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Згідно зі статтею 225 КЗпП України працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком.

За приписами статті 226 КЗпП України комісія по трудових спорах зобов`язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат. У разі нез`явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез`явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Комісія по трудових спорах має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи. Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів. Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Питання про відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід. На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем.

Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні. У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім`я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу, результати голосування і мотивоване рішення комісії. Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу (стаття 227 КЗпП України).

Відповідно до статті 228 КЗпП України у разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада

1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що незалежно від того, працівником, власником або уповноваженим ним органом порушена справа, після вирішення спору в КТС, суд розглядає її в порядку позовного провадження як трудовий спір, що вирішувався в КТС, тобто, як вимогу працівника до підприємства, установи, організації.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 брав участь у засіданнях комісії по трудових спорах, із протоколів яких вбачається, які дії позивача (порушення яких обов`язків) призвели до порушення трудової дисципліни, з`ясовано перелік пунктів Посадової інструкції, порушених позивачем, обставини вчинення проступку.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не просив вирішити по суті трудовий спір щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності, не заявляв вимог про відновлення його трудових прав, а фактично просив привести рішення комісії з трудових спорів за формою та змістом до вимог закону.

Враховуючи, що комісія по трудових спорах повно та об`єктивно розглянула заяву позивача за його присутності, встановила та дослідила обставини, що мали місце, та надала їм належну оцінку у межах своїх повноважень, перевірила висновки, вказані у наказі про оголошення позивачу догани, та

25 вересня 2018 року постановила рішення за результатом розгляду, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним рішення комісії по трудових спорах від 25 вересня 2018 року як такого, що складене з порушенням трудового законодавства, та зобовязання відповідача-2 скласти рішення та протокол засідання комісії у відповідності до вимог статей 226 227 228 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги стосовно встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, спростовуються матеріалами справи, в якій зокрема, наявний і оригінал рішення комісії з трудових спорів від 25 вересня 2018 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною другою статті 410 ЦПК України передбачено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з принципу процесуальної економії, відповідно до якого ефективність позовної вимоги треба оцінювати залежно від того, чи призведе її задоволення до реального захисту права чи інтересу позивача без необхідності повторного, додаткового звернення до суду; з метою недопущення надмірного формалізму та дотримання принципу пропорційності, враховуючи межі доводів касаційної скарги, суб`єктний склад сторін, визначений позивачем, та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що помилкове зазначення судами відповідачем Київського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниці» не є підставою для скасування рішень судів в оскаржуваній частині та закриття провадження у справі, оскільки позивач зазначав відповідачами саме начальника загону та голову комісії по трудових спорах виробничого підрозділу Київського загону ВО «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

При цьому, враховуючи, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, який не призведе до поновлення його прав, що правомірно зазначено судами попередніх інстанцій в якості підстави для відмови в задоволенні позову, колегія суддів касаційного суду не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень .

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК Україниу попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК Україниу редакції від 03 жовтня

2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,

§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказане вище у сукупності, колегія суддів вважає, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції в цій частині не спростовують.

Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання недійсним рішення комісії по трудових спорах від 25 вересня 2018 року як такого, що складене з порушенням трудового законодавства в порядку статей 225 226 227 228 КЗпП України, та зобов`язання відповідача скласти рішення у відповідності статті 227 КЗпП України, а протокол засідання комісії по трудовим спорам від 25 вересня 2018 року у відповідності статті 228 КЗпП України, згідно вимог статей 223 226 КЗпП України, та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян О. В. Ступак С. Ф. Хопта