№ 755/15727/21

Постанова

Іменем України

05 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 755/15727/21

провадження № 61-9736св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Дніпровський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Кирилюк Г. М. від 08 вересня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

На обгрунтування заявлених вимог зазначив, що він в 1967 році, у неповнолітньому віці разом з батьками переїхав на постійне проживання до м. Білицьке Добропільської міськради Донецької області. З 01 вересня 1967 року по 10 червня 1975 року він навчався в Білицькій восьмирічній школі № 8 м. Добропілля та проживав разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 . З 1975 року по 1978 рік він навчався в Донецькому технікумі фізичної культури і спорту та проживав за адресою: АДРЕСА_2 . По досягненні 17-річного віку, 04 липня 1977 року відділом внутрішніх справ Київського райвиконкому м. Донецька йому було видано паспорт громадянина СРСР. Указує на те, що з 12 липня 1978 року по 30 листопада 1981 року він був прописаний та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому, в грудні 1981 року він переїхав для подальшого проживання в Росію, до м. Ростов-на-Дону.

Зазначає, що факт його постійного проживання на території УРСР відповідно до положень частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» є підставою для оформлення набуття ним громадянства України за територіальним походженням. Маючи намір підтвердити факт постійного проживання в УРСР до 24 серпня 1991 року та оформити набуття громадянства України за територіальним походженням, він звернувся до Добропільської міської ради для отримання відповідної довідки, проте, листом від 06 серпня 2021 року Добропільська міська рада повідомила йому, що надати такі відомості неможливо через відсутність відповідної інформації у реєстрі територіальної громади. Окрім того, він звернувся до Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області для підтвердження факту видачі йому паспорта громадянина СРСР, проте листом від 02 липня 2021 року його було повідомлено про відсутність можливості надати запитувану інформацію через залишення облікових матеріалів на тимчасово окупованій території в м. Донецьку.

Указує, що він не має можливості реалізувати своє право та оформити набуття громадянства України за територіальним походженням, оскільки через відсутність в Добропільській міській раді відомостей про його прописку й проживання в м. Білицьке та через залишення облікових документів щодо видачі йому паспорту громадянина СРСР на тимчасово окупованій території в м. Донецьк, він позбавлений можливості належним чином довести, що він постійно проживав на території УРСР до 24 серпня 1991 року.

З огляду на викладене, просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 в період з 01 вересня 1967 року по 08 вересня 1975 року та з 12 липня 1978 року по 30 листопада 1981 року постійно проживав на території УСРСР в м. Білицьке Добропільської міської ради Донецької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 червня 2022 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність належних та допустимих доказів, які переконливо свідчать про постійне проживання ОСОБА_1 на території України у відповідності до критеріїв, визначених статтею 1 Закону України «Про громадянство України», якою безперервним (постійним) проживанням в Україні визнається проживання на території України особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищує 90 днів, а в сумі за рік 180 днів, а також про те, що відповідно до вимог статті 3 Закону України «Про громадянство» заявник проживав на території України станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року (тобто саме на момент проголошення незалежності України та на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України»).

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука І. В. задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.

Апеляційний суд, ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення дійшов до висновку про відсутність визначених статтею 8 Закону України «Про громадянство» підстав для задоволення заяви про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 24 серпня 1991 року.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, у якій просить скасувати зазначену постанову та ухвалити нове судове рішення про задоволення його заяви.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 06 травня 2020 року в справі № 365/762/17, від 05 квітня 2021 року в справі № 523/14707/19, від 19 травня 2021 року в справі № 496/818/19, від 09 жовтня 2020 року в справі № 493/1988/19 (пункт 1 частини другої статі 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у казаній справі та витребувано цивільну справу № 755/15727/21 з Дніпровського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Осинники Кемеровської області, республіка РСФСР народився ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

30 червня 2021 року відділом освіти Добропільської міської ради на адвокатський запит від 19 червня 2021 року було надано відповідь в якій зазначалось, що ОСОБА_1 навчався у Білицькій восьмирічній школі № 8 в м. Добропілля Донецької області у період з 01 вересня 1968 року по 10 червня 1975 року. Зазначено, що місце проживання на період навчання у школі: АДРЕСА_1 .

У період з 1975 року по 1978 рік ОСОБА_1 навчався в Донецькому технікумі фізичної культури і спорту, що підтверджується копією диплома НОМЕР_1 .

04 липня 1977 року ОСОБА_1 відділом внутрішніх справ Київського райвиконкому м. Донецька було видано паспорт громадянина СРСР НОМЕР_2 .

06 серпня 2021 року виконавчий комітет Добропільської міської ради надав відповідь на адвокатський запит № 1118 від 21 липня 2021 року про реєстрацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , виконавчий комітет Добропільської міської ради в якій зазначив, що дані про реєстрацію ОСОБА_1 та його батьків в діючій та архівній картотеці відсутні. За наявними обліковими даними відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС у Донецькій області та згідно бази даних ЄІАС УМП ДМС України відомості щодо документування паспортом громадянина України, паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні.

Зазначено, що підтвердити чи спростувати факт документування паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_2 неможливо, оскільки матеріали щодо документування паспортом громадянина України, паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, залишилися на території м. Донецька, який наразі, у відповідності до Указу Президента України від 07 лютого 2019 року № 32/2019 віднесено до переліку тимчасово окупованих територій Донецької області.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Згідно з підпунктами а), в) пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується: громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Пунктом 44 Порядку передбачено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до ІНФОРМАЦІЯ_4 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 9 Закону України «Про громадянство України» безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.

Статтею 1 Закону України «Про громадянство України» визначено, що безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.

Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, законом не передбачено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не доведено факт постійного (безперервного) проживання на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року. Суд встановив, що заявник з 1981 року проживав постійно на території Російської Федерації, а повернувся в Україну лише в 2001 році.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун