Постанова
Іменем України
02 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 755/18995/18
провадження № 61-2574св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Імексбанк»,
третя особа: Державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пушкіна Крістіна Вікторівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року у складі судді Сирбул О. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С.. Матвієнко Ю О., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк», банк), третя особа: Державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пушкіна К. В. (далі - державний реєстратор), в якому просив: визнати недійсними договір про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги від 14 березня 2018 року № 77, договір про відступлення (купівля-продаж) права вимоги за іпотечним договором від 14 березня 2018 року № 143; скасувати рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пушкіної К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41238387 від 23 травня 2018 року щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути солідарно з відповідачів судовий збір.
Позовну заяву мотивував тим, що 14 березня 2018 року між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги, за яким банк відступив (продав), а ОСОБА_2 отримав (придбав) право вимоги до ОСОБА_1 , що належало банку на підставі договору кредиту від 23 березня 2007 року.
Банк відступив ОСОБА_2 права вимоги за іпотечним договором, укладеним між позивачем та банком 23 березня 2007 року, за яким позивач передав в іпотеку банку, у якості забезпечення виконання своїх кредитних зобов`язань належну йому на праві власності квартиру, що знаходиться в
АДРЕСА_1 .
14 березня 2018 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за іпотечним договором, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 143, за яким ОСОБА_2 отримав права вимоги та став іпотекодержателем за іпотечним договором.
18 травня 2018 року ОСОБА_2 задовольнив свої вимоги за договором іпотеки, відповідно до іпотечного застереження, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, про що державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант», ОСОБА_3 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 41238387 від 23 травня 2018 року) внесено відповідний запис про право власності ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позивач вважає, що оспорювані договори про відступлення права вимоги за своєю юридичною природою є договорами факторингу. З огляду на те, що за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорювані правочини суперечить приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, то вони підлягають визнанню недійсними відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що оспорювані позивачем договори не є договорами факторингу. Ці договори не містять умов, які б передбачали передання грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договорів не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за оспорюваними правочинами не є правовідносинами у сфері факторингу.
Зазначені правочини є договорами купівлі-продажу прав вимоги та за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512 - 519 ЦК України і суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявність у відповідача як нового кредитора, ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг, не вимагається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, уякій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11.
Суди не надали належної оцінки доводам позивача щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, зокрема, що оспорювані у цій справі договори містять ознаки факторингу та їх укладення з особою, яка не є фінансовою установою є порушенням вимог Закону України «Про фінансові послуг та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про банки та банківську діяльність», статей 512 514 1077 1079 ЦК України,
а отже, є підставою для визнання цих правочинів недійсними.
Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 березня 2018 року за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів від 13 березня 2018 року між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір № 77 про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги, згідно якого ПАТ «Імексбанк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» Матвієнко А. А., відступив (продав), а ОСОБА_2 отримав (придбав) право вимоги до ОСОБА_1 , що належало банку на підставі договору кредиту від 23 березня 2007 року № 24-07, укладеного між банком та ОСОБА_1 .
Пунктом 2.1 договору № 77 передбачено, що банк відступає за окремими договорами ОСОБА_2 права вимоги за договорами, що були укладені в якості забезпечення виконання позивачем зобов`язань за договором кредиту, в тому числі права вимоги за нотаріально посвідченим іпотечним договором укладеним між ОСОБА_1 та банком 23 березня 2007 року.
Відповідно до умов зазначеного іпотечного договору ОСОБА_1 передав в іпотеку банку, у якості забезпечення виконання своїх зобов`язань
за договором кредиту, належну йому на праві власності квартиру,
що знаходиться в АДРЕСА_1 .
На виконання пункту 2.1. договору № 77, 14 березня 2018 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за іпотечним договором, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 143.
На підставі укладеного між банком та ОСОБА_2 відповідач отримав права вимоги та став іпотекодержателем за іпотечним договором.
18 травня 2018 року ОСОБА_2 задовольнив свої вимоги за договором іпотеки, відповідно до іпотечного застереження, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1 , про що державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пушкіною К. Ю., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 41238387 від 23 травня 2018 року) внесено відповідний запис про право власності ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор
у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку в конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання;
5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора
у зобов`язанні.
Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає
у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату.
Аналіз положень ЦК України свідчить, що договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату;
2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити умови, визначені Законом України «Про фінансові послуг та державне регулювання ринків фінансових послуг»; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постанові
від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).
Положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19 (провадження № 61-6649св20)).
У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки спірні договори від 14 березня
2018 року, укладені в процедурі ліквідації банку, за своєю правовою природою є договорами про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, суб`єктний склад яких законом не обмежений.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами тих обставин, що спірні договори є договорами факторингу, що зумовлює наявність передбачених статтями 203 215 ЦК України підстав для визнання цих договорів недійсними, є необґрунтованими та спростовуються установленими у цій справі обставинами, за якими оспорювані позивачем правочини є договорами купівлі-продажу прав вимоги та за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України і суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та постанову Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11 (провадження № 61-2309св18), оскільки висновки у цих справах стосуються інших фактичних обставин та суб`єктного складу учасників відступлення права вимоги, а також змісту договорів відступлення, ніж у справі, яка переглядається.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.
Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, зокрема, надання переваги поданим стороною позивача доказам, які за доводами заявника доводять підстави недійсності договорів відступлення права вимоги до боржника у кредитному зобов`язанні, що відбулось на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в процедурі ліквідації банку.
Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин та поданих сторонами доказів.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк