ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 755/19064/14-к
провадження № 51-1534 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_7
суддів: ОСОБА_8 ОСОБА_9
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_10
прокурора ОСОБА_11
захисників ОСОБА_12, ОСОБА_13
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року стосовно
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Магнітогорськ Челябінської
області Російської Федерації, який проживає за
адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону станом на 21 травня 2014 року),
ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
уродженки м. Києва, яка проживала за
адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону станом на 21 травня 2014 року).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону станом на 21 травня 2014 року), та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю вчинення ними даного кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у тому, що вони, будучи службовими особами, в невстановлений досудовим розслідуванням час вступили в попередню змову, спрямовану на отримання неправомірної вигоди від громадянина ОСОБА_3 , який звернувся до Центру обліку бездомних громадян Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради, розташованого за адресою: пров. Лобачевського, 8-А, м. Київ (далі Центр), з проханням надання допомоги в отриманні тимчасової реєстрації.
ОСОБА_2 , працюючи на посаді фахівця з соціальної роботи вказаного Центру, будучи службовою особою, реалізуючи свої злочинні наміри, направлені на отримання неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дій з використанням службового становища, 23 квітня 2014 року в невстановлений час, перебуваючи на робочому місці в кабінеті № 28 Центру, під час зустрічі з ОСОБА_3 , який звернувся до неї з проханням надання допомоги в отриманні тимчасової реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , висунула вимогу про позитивне рішення даного питання лише за умови передачі ним грошових коштів в розмірі 2000 грн.
Продовжуючи свої злочинні дії, направлені на отримання неправомірної вигоди, директор Центру ОСОБА_1 , будучи службовою особою, діючи за попередньою змовою з фахівцем з соціальної роботи цього ж Центру ОСОБА_2 , 21 травня 2014 року приблизно о 15:55, перебуваючи у службовому кабінеті № 28, діючи умисно з корисливих мотивів, одержав від ОСОБА_3 неправомірну вигоду в сумі 2000 грн за вирішення питання, пов`язаного з постановкою на реєстраційний облік за адресою: АДРЕСА_3 .
Органом досудового розслідування дії обвинувачених кваліфіковано за ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону станом на 21 травня 2014 року): ОСОБА_1 , як одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб; ОСОБА_2 , як одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись із вироком суду першої інстанції:
- не врахував того, що негласні слідчі (розшукові) дії (далі - НСРД) проводились у відповідності до вимог КПК України на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва, а відтак необґрунтовано визнав дані, отримані за результатом їх проведення недопустимими доказами;
- безпідставно вказав на те, що під час освідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було порушено їхнє право на захист, оскільки не було зазначено їхнього правового статусу, повідомлено про підозру лише після проведення такої слідчої дії;.
- дійшов хибного висновку про те, що сторона обвинувачення під час судового розгляду не підтвердила походження грошових коштів для проведення НСРД;
- постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив закрити касаційне провадження стосовно ОСОБА_2 та скасувати оскаржуване судове рішення стосовно ОСОБА_1 з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Захисники заперечували як проти задоволення касаційної скарги, так і проти закриття касаційного провадження стосовно ОСОБА_2 , просили залишити оскаржуване судове рішення без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 ст. 419 КПК України визначено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Прокурор у поданій касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону станом на 21 травня 2014 року).
Проте Суд із такими доводами не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Положенням ст. 17 КПК України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, з дотриманням вимог статей 86 87 94 КПК України зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні ними злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
Не погоджуючись із такими висновками суду першої інстанції, сторона обвинувачення подала апеляційну скаргу, просила виправдувальний вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, та призначити кожному з них покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, з конфіскацією майна.
Зокрема, в апеляційній скарзі прокурор стверджував про безпідставне виправдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , покликаючись на відсутність порушень з боку сторони обвинувачення при виконанні вимог ст. 290 КПК України щодо відкриття матеріалів, які стали підставою для проведення НСРД в даному кримінальному провадженні.
Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції з такими твердженнями сторони обвинувачення не погодився.
Так, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ухвала слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2014 року та доручення СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві № 313Т від 19 травня 2014 року, що слугували процесуальними підставами для проведення НСРД у виді аудіо- та відеоконтролю особи ОСОБА_2 , проведених оперуповноваженим ВДСБЕЗ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_4 , не були відкриті стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про необхідність визнання даних, отриманих за результатами проведення НСРД, недопустимими доказами.
При цьому, аргументуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції правомірно зважив на те, що під час судового розгляду як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції не було надано підтвердження того, що сторона обвинувачення своєчасно вживала заходи з метою розсекречування таких процесуальних документів в ході досудового розслідування для ознайомлення з ними сторони захисту.
Крім того, відповідно до технічного запису судового засідання від 16 березня 2021 року прокурор під час апеляційного розгляду підтвердив відсутність у матеріалах кримінального провадження ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2014 року.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з мотивами суду апеляційної інстанції щодо недопустимості відомостей із матеріалів НСРД через невідкриття стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України процесуальних документів, що стали підставою для проведення слідчих дій, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними.
Наведене також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к, провадження № 13-43 кс 19) про те, що процесуальні документи, які стали підставою для проведення негласних слідчих розшукових дій (ухвали, постанови, клопотання) та які на стадії досудового розслідування не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, з тієї причини, що їх не було в розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи в суді за умови своєчасного вжиття прокурором усіх необхідних заходів для їх отримання. Якщо ж сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК України і суд, за приписами ч. 12 ст. 290 КПК України, не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Також колегія суддів касаційного суду уважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про ненадання прокурором доказів походження грошових коштів у розмірі 2000 грн, які були використані для проведення НСРД, оскільки сторона обвинувачення не забезпечила участь у судовому засіданні свідків обвинувачення ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для з`ясування вказаних обставин, а відтак доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з судом першої інстанції про порушення права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на захист під час їхнього освідування, оскільки не було зазначено його правовий статус, повідомлено про підозру відбулось після проведення такої слідчої дії, то Суд вважає за необхідне зазначити таке.
За змістом ст. 241 КПК України освідування - це слідча дія, що полягає в огляді підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. Вказана слідча дія здійснюється на підставі постанови прокурора, яка перед початком її проведення пред`являється особі, що підлягає освідуванню. Про проведення освідування складається окремий протокол згідно з вимогами КПК України.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції щодо визнання недопустимими протоколів освідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через їхню невідповідність указаним вимогам КПК України.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов логічного висновку про те, що під час судового розгляду за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінки кожного доказу, наданого стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, висунуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення за ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону станом на 21 травня 2014 року) не знайшло свого підтвердження. Достатніх та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інкримінованого кримінального правопорушення стороною обвинувачення не надано, у зв`язку з чим правомірно залишив ухвалений судом першої інстанції виправдувальний вирок без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Що стосується прохання прокурора, висловленого в судовому засіданні, про закриття касаційного провадження стосовно ОСОБА_2 у зв`язку з її смертю, то Суд, з урахуванням позиції сторони захисту та відсутності підстав для скасування оскаржуваного судового рішення визнав за недоцільне ухвалювати в даному кримінальному провадженні два процесуальні рішення, з огляду на те, що предмет касаційної перевірки стосувався спільного обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і доказів, зібраних для його підтвердження.
Колегія суддів касаційного суду переконана, що таке рішення відповідає положенням КПК України і не порушує прав жодного учасника провадження.
Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд
постановив:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9