ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12листопада 2024 року
м. Київ
справа № 755/19780/21
провадження № 61-7883св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Мазура Ю. Ю.
від 04 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., від 28 березня
2024 року, і виходив з такого.
Основний зміст позовних вимог і заперечень на них
1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, - ОСОБА_2 , про визнання договору про відступлення права вимоги б/н від 10 грудня 2012 року та договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 10 грудня 2010 року частково недійсними.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 27 грудня 2006 року між позичальником ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено споживчий кредитний договір № ML-009/920/2006, за умовами якого банк надав
ОСОБА_2 кредит у розмірі 62 000 доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 13,99 % річних.
3. Позивачка вказувала, що 27 грудня 2006 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між нею та ЗАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки № PCL-009/920/2006, згідно з яким вона передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , та належить їй на праві приватної власності.
4. 10 грудня 2010 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю б/н. 10 грудня 2010 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги. Зазначала, що про укладення договорів відповідачі її не повідомляли і жодних підтверджуючих документів на її адресу не надсилали.
5. Зауважувала, що договір купівлі-продажу кредитного портфелю б/н від 10 грудня 2010 року не містить інформації щодо відступлення права вимоги за кредитним договором саме позичальника ОСОБА_2 . Окрім того, договір про відступлення права вимоги б/н від 10 грудня 2010 року не містить доказової бази та істотних умов щодо відступлення права вимоги саме за іпотечним договором.
6. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила: визнати частково недійсним договір про відступлення права вимоги б/н від 10 грудня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. і зареєстрований 10 грудня 2010 року у реєстрі за № 9590, та договір купівлі-продажу кредитного портфелю б/н від 10 грудня 2010 року, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в частині відступлення права вимоги за споживчим кредитним договором № ML-009/920/2006, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , та за договором іпотеки (майнової поруки) № PCL-009/920/2006 від 27 грудня 2006 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04 жовтня
2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі виконали всі вимоги, які є необхідними для дійсності договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 10 грудня 2010 року та договору про відступлення права вимоги від 10 грудня 2010 року. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 вересня 2014 року у справі № 755/27827/13-ц про стягнення заборгованості та постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 755/13805/16-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлено правомірність відступлення права вимоги за кредитним договором № ML-009/920/2006 від 27 грудня 2006 року від АТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на встановлені постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у справі
№ 755/13805/16-ц обставини, як преюдиційні, при вирішенні цієї справи. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що позивачкою не доведено, що її право або цивільний інтерес (як особи, яка не є стороною вказаних правочинів) порушено вчиненням оспорюваних правочинів. Сам факт визнання судом договору про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами недійсним не є тим правовим засобом, що ефективно захистить цивільний інтерес позивачки. Відступлення ПАТ «ОТП Банк» прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами не свідчить про порушення прав позивачки, як іпотекодавця.
11. На час укладення іпотечного договору зобов`язання за кредитним договором, з метою забезпечення виконання яких укладався іпотечний договір, виконані не були, а сам договір іпотеки не було розірвано чи припинено у встановленому законом порядку.
12. Разом з тим, обґрунтованими визнані аргументи скаржниці, що суд першої інстанції безпідставно послався на постанову Київського апеляційного суду
від 14 червня 2023 року у справі № 755/27827/13-ц та встановлені у цій справі обставини, як преюдиційні, оскільки вказана постанова була скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
13. 24 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та
апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами
норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що
суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування
норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц, у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 179/1354/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того вказує, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі вимог апеляційної скарги та не залучив до участі у справі ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Згідно з доводами касаційної скарги, судом першої інстанції було порушено норми ЦПК України щодо процесуальних строків розгляду справи, не направлення вчасно процесуальних ухвал учасникам справи, прийнято з порушенням строків до розгляду відзиву на позов, а також допущено інші процесуальні порушення, які, на думку ОСОБА_1 , вплинули на результат та тривалість розгляду справи.
16. Заявниця вказує, що договір про відступлення права вимоги б/н
від 10 грудня 2010 року не містить інформації щодо відступлення права вимоги за кредитним договором саме позичальника ОСОБА_2 . Договір про відступлення права вимоги б/н від 10 грудня 2010 року не має відношення до кредитних правовідносин між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк», або
ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Зазначений договір не містить умов щодо відступлення права вимоги саме за іпотечним договором. Відповідачі не надали іпотекодавцю належних доказів відступлення прав вимоги за вказаним кредитним договором та договором іпотеки від кредитора ЗАТ «ОТП Банк» до нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
17. Зазначає, що договір про відступлення права вимоги б/н від 10 грудня 2010 року за договорами іпотеки, нібито посвідчений нотаріусом
у м. Дніпропетровськ, є договором, який підлягає вартісній оцінці, однак не містить жодних розмірів плати, за яку були відступлені права вимоги, загальної кількості кредитних договорів. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар І. М. до державного реєстру речових прав 17 грудня 2010 року безпідставно внесено запис, оскільки лише з 01 січня 2016 року нотаріуси були наділені повноваженнями державного реєстратора. Приватним нотаріусом 10 грудня 2010 року нотаріальні дії відносно нерухомого майна позивачки не вчинялися. Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту внесення про це запису до реєстру для реєстрації нотаріальних дій. Запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії. Таким чином нотаріальна діє є вчиненою з моменту підписання нотаріусом нотаріально посвідченого документа і проставлення на ньому печатки.
18. Згідно з доводами касаційної скарги, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» банківських ліцензій та ліцензій на надання фінансових послуг ніколи не отримувало, не мало та не має права на розрахунково-касове обслуговування рахунків клієнтів банку, тому і не мало жодного юридичного права отримувати права вимоги за кредитними зобов`язаннями в іноземній валюті, забезпеченими іпотекою. Діяльність ТОВ «ОТП Факторинг Україна» жодним чином не пов`язана із здійсненням саме валютних операцій в іноземній валюті. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не є учасником/членом платіжних систем та не має спеціальних дозволів на право здійснення валютних операцій і на розрахунково-касове обслуговування клієнтів банку, в тому числі і валютного рахунку позичальника. Тобто ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ніколи не було ані кредитором, ані іпотекодержателем.
19. Заявниця стверджує, що від банку не надходило повідомлень щодо заборгованості перед ним як перед первісним кредитором. Таким чином, кредитний договір та договір іпотеки ймовірно перебувають на балансі у банка, що свідчить про відсутність правових підстав у товариства на набуття прав іпотекодержателя та кредитора.
20. Зазначає, що оспорювані договори укладені з порушенням вимог щодо форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу, і це, відповідно до
статті 203 ЦК України, зумовлює їх недійсність.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
21. Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/19780/21.
22. 28 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23. 27 грудня 2006 року між позичальником ОСОБА_2 та
ЗАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір № ML-009/920/2006, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 62 000 доларів США на споживчі цілі зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 13,99 % річних.
24. 27 грудня 2006 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № PCL-009/920/2006, за умовами якого вона передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру
АДРЕСА_1 , та належить їй на праві приватної власності.
25. 10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-009/920/2006 від 27 грудня 2006 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 .
26. Відповідно до пункту 3.1 статті 3 договору купівлі-продажу кредитного портфелю, в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець
(ПАТ «ОТП Банк») продає (переуступає) покупцю (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов`язується сплатити на користь продавця винагороду.
27. Згідно з витягом з додатку 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 10 грудня 2010 року, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за кредитним договором № ML-009/920/2006 від 27 грудня
2006 року, укладеним з ОСОБА_2 .
28. 10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого банк передав та відступив фактору сукупність прав за договором іпотеки
№ PCL-009/920/2006 від 27 грудня 2006 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .
29. Відповідно до витягу з додатку 1 до договору про відступлення права вимоги від 10 грудня 2010 року до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за договором іпотеки № PCL-009/920/2006 від 27 грудня
2006 року.
30. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 вересня
2014 року у справі №755/27827/13-ц позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором
№ ML-009/920/2006 від 27 грудня 2006 року задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № ML-009/920/2006 від 27 грудня 2006 року у сумі 55 673, 43 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17 червня 2014 року становить 654 056, 69 грн, відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 6 046, 42 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17 червня 2014 року становить 71 033, 91 грн, пеню за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 100 000 грн та судовий збір у розмірі 3 654, 00 грн, а всього 828 744, 960 грн.
31. Рішення набрало законної сили 03 грудня 2014 року та є чинним на момент розгляду цієї справи.
32. В указаному рішенні встановлено, зокрема, обставини щодо переходу прав вимоги до боржника ОСОБА_2 за кредитним договором
№ ML-009/920/2006 від 27 грудня 2006 року від первісного кредитора ПАТ «ОТП Банк» до нового кредитора ТОВ «ОТП Факторинг України» 10 грудня 2010 року.
Позиція Верховного Суду
33. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
34. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
35. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
36. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
37. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
38. Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких
є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
39. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
40. Правові висновки щодо розмежування правочинів, предметом яких
є відступлення права вимоги, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11 (провадження
№ 14-222цс18), від 10 листопада 2020 року в справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
41. Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
42. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на моментпереходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
43. Одним з випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
44. Визначення факторингу як кредитної операції міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
45. Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти
в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
46. Таким чином ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги. Це, зокрема, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
47. У постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).
48. Вичерпний перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, визначений у статті 1054 ЦК України. Такими є банк або інша фінансова установа.
49. Згідно з пунктом 1 частинипершої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 цього Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
50. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
51. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України)).
52. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
53. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно.
За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
54. У постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для відступу від зазначених висновків.
55. На момент укладення договорів купівлі-продажу кредитного портфелю
від 10 грудня 2010 року та договору про відступлення права вимоги
від 10 грудня 2010 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мало свідоцтво про реєстрацію фінансової установи № 241 від 03 грудня 2009 року, на підставі якого компанія мала право здійснювати такий вид фінансових послуг як надання факторингу, про що зазначено в додатку до свідоцтва про реєстрацію фінансових установ. А відсутність у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ліцензії на здійснення операцій валютними цінностями, є необхідною при укладенні кредитних валютних договорів, проте право вимоги за кредитними договорами, яке перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за договорами
від 10 грудня 2010 року, не є валютною операцією, яка потребує генеральної або індивідуальної ліцензії.
56. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
57. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
58. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
59. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився в незмінній частині й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на час підписання оспорюваних договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 12 листопада 2010 року та договору відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року не було додержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.
60. Відповідачами під час укладання договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року та договору відступлення права вимоги
від 10 грудня 2010 року були дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що правових підстав для визнання в судовому порядку недійсними вказаних договорів немає.
61. Доводи касаційної скарги про те, що договір купівлі-продажу кредитного портфеля б/н від 10 грудня 2010 року не містить інформації щодо відступлення права вимоги за кредитним договором стосовно позичальника ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження.
62. Відповідно до витягу з додатку 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 10 грудня 2010 року до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за кредитним договором № ML-009/920/2006 від 27 грудня
2006 року, укладеним з ОСОБА_2 .
63. Судами достовірно встановлено, що відповідно до витягу з
додатку 1 до договору про відступлення права вимоги від 10 грудня 2010 року до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за договором іпотеки № PCL-009/920/2006 від 27 грудня 2006 року.
64. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта іпотечного нерухомого майна нотаріус 17 грудня 2010 року вніс до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек відомості щодо заборони на нерухоме майно, іпотека квартири
АДРЕСА_1 , що знаходиться в межах його повноважень, відповідно до пункту 9 статті 34 Закону України «Про нотаріат» (в редакції станом на час внесення відомостей нотаріусом), згідно з якою, нотаріуси накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації.
65. Аналізуючи наведене, слід погодитися з судами попередніх інстанцій, що позивачкою не доведено неправомірності переходу прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами до ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
66. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
67. Позивачка належними доказами не довела, яким чином укладенням оспорюваних договорів порушуються її права та інтереси. Доказів виконання боргових зобов`язань боржником також надано не було, навпаки рішення рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 вересня
2014 року у справі № 755/27827/13-ц (яке є чинним на момент розгляду цієї справи) позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-009/920/2006 від 27 грудня
2006 року частково задоволено.
68. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд надав належну оцінку усім доводам та аргументам апеляційної скарги, зокрема щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є тотожними доводам касаційної скарги, вказавши, що посилання заявниці на безпідставне затягування судом першої інстанції строку розгляду справи, неналежне надіслання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви з додатками на адреси інших учасників судового процесу із суттєвим порушенням процесуального строку, недотримання встановленого нормами ЦПК України дводенного строку для здійснення поштових відправлень такого виду процесуальних документів не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення.
69. Слід звернути увагу заявниці на те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
70. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції, в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права.
71. Колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
72. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
73. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які послалася заявниця у касаційній скарзі.
74. У поданій 06 листопада 2024 року до Верховного Суду заяві заявниця також не навела обґрунтованих доводів, які б давали можливість зробити висновки щодо зловживання відповідачами своїми процесуальними права під час перегляду справи у суді касаційної інстанції та накладення на них штрафу в порядку статті 148 ЦПК України.
75. Враховуючи наведене, встановивши у межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 жовтня
2023 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович