№ 755/21709/15-ц

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 755/21709/15-ц

провадження № 61-18474св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Верланова С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 08 лютого 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/2979. Згідно з п. 1.1. кредитного договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 69 342 дол. США. Позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, грошові кошти в рахунок погашення заборгованості по кредиту та відсотках не сплатив, чим грубо порушив умови кредитного договору.

05 жовтня 2015 року позивачем була направлена вимога про усунення порушень зобов`язань на адресу відповідача. Однак, у встановлений термін заборгованість за кредитом відповідачем погашена не була.

Через невиконання відповідачем своїх зобов`язань утворилася заборгованість на загальну суму 70 301,22 дол. США.

Просило суд стягнути на користь банку з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту № 10-29/2979 від 08 лютого 2008 року (додаткова угода № 1 від 10 квітня 2007 року) у сумі 70 301,22 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ (23,0152) на 03 листопада 2015 року становить 1 617 997,81 грн, з них: сума заборгованості за кредитом - 54 705,19 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 1 259 051,82 грн; сума заборгованості за відсотками - 11 827,11 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 272 203,47 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 489,25 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 11 260,13 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 3 279,67 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 75 482,39 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в ході судового розгляду встановлено, що стороною позивача не надано повний обсяг матеріалів для проведення судової економічної експертизи, що позбавляє суд встановити дійсну суму заборгованості за договором кредиту № 10-29/2979 від 08 лютого 2008 року (додаткова угода № 1 від 10 квітня 2007 року). Відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості не можливо встановити факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором саме в такому розмірі, як зазначає позивач. У зв`язку із недоведеністю, а саме відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості за кредитним договором в розмір 70 301,22 дол. США, а також наявності у позивача прав кредитора за кредитним договором, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року скасовано.

Позов ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором кредиту № 10-29/2979 від 08 лютого 2008 року (додаткова угода № 1 від 10 квітня 2007 року) у сумі 56 452,14 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ (23,0152) на 03 листопада 2015 року становить 1 299 257,29 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 54 705,19 дол. США, що згідно курсу НБУ на 03 листопада 2015 року складає 1 259 051,82 грн; сума заборгованості за відсотками - 1 746,95,95 дол., що згідно курсу НБУ на 03 листопада 2015 року складає 40 206,40 грн та судовий збір у розмірі 48 721,96 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц. У заяві про видачу готівки вказана сума 69 342,00 дол. США та зазначено її еквівалент у гривні 350 177,10 грн, що спростовує доводи відповідача щодо неотримання ним коштів в іноземній валюті та надання кредиту лише у гривні.

З наданого суду розрахунку простроченої заборгованості (а. с. 10-11, т. 1) вбачається, що станом на 12 березня 2014 року у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 108,36 дол. США, яка до 12 червня 2014 року не була погашена і зросла до 278,53 дол. США. За таких обставин, в силу вимог п. 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Отже, на користь банку підлягають стягненню відсотки за користування кредитом нараховані до моменту закінчення кредитного договору, тобто по 11 червня 2014 року. Загальний розмір відсотків, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1 746,95 дол. США (11 827,11 (заявлена банком до стягнення сума) - 10 080,16 (сума відсотків нарахована за межами дії договору за період з 11 червня 2014 року по 02 листопада 2015 року).

Пеня, яка заявлена банком до стягнення, розрахована починаючи з 02 листопада 2014 року (а. с. 12-13, т. 1), в той час як чинність кредитного договору припинена 11 червня 2014 року. За таких обставин відсутні підстави для стягнення пені, нарахованої за межами дії договору.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом та суми заборгованості за відсотками є невмотивованою, оскільки: спростовується наявними доказами у справі, а саме встановленим судом першої інстанції ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості, а також наявності у позивача прав кредитора за ним; встановлений апеляційним судом факт припинення чинності кредитного договору з 11 червня 2014 року та нарахування сум заборгованості за межами дії договору. Апеляційний суд не спростував встановленої судом першої інстанції відсутності належних доказів позивача та ненадання позивачем судовим експертам первинних документів для проведення у справі судово-економічної експертизи, що була призначена ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року. Ні до позову 2015 року, ні експертам у 2018 році, ані ПАТ «Укрсоцбанк», ані у подальшому АТ «Альфа-Банк» до 13 квітня 2021 року не надали первинних документів, які є належними та допустимими доказами у справі, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх відсутність.

Матеріали справи спростовують твердження ПАТ «Укрсоцбанк» щодо видачі та зарахування на валютний рахунок позичальника ОСОБА_1 кредитних коштів в дол. США, оскільки не містять жодних первинних документів і кредитної справи ОСОБА_1 . Однак законом встановлено обов`язок банку відповідно до п. 5.1 Положень про організацію операційної діяльності в банках України, затверджених Постановою Правління НБУ № 254 від 18 червня 2003 року, інформацію, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизувати на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Банк не зараховував сплачені позичальником дол. США на валютний рахунок позичальника тому що такого рахунку позичальнику не відкривалось банком, про що свідчить відсутність договору про надання банківських послуг. Заява на видачу готівки не є належним доказом отримання, навіть не є доказом перерахування коштів на будь-який рахунок. Позивач не надав жодних підтверджень того, що при здійснені банківських операцій в іноземній валюті, банком було внесена інформація у Реєстр валютних операції, що передбачено чинним законодавством. Також не надано заяву позичальника про купівлю іноземної валюти або банківських металів для фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю, відповідно до Постанови НБУ 05 березня 2003 року № 82. АКБ СР «Укрсоцбанк» з 01 березня 2005 року по 31 грудня 2015 року не мав у наявності готівкового дол. США та не видавав споживачам фінансових послуг кредитів в доларах США, що підтверджується офіційною відповіддю Національного Банку України. Позивачем не надано жодного документу, який би свідчив про здійснення конвертації іноземної валюти - дол. США в гривню, тому у суду не було підстав посилатись на пункт 2.1 кредитного договору, але був обов`язок встановити відсутність таких доказів у позивача та виявити допущені кредитором порушення при здійснення конвертації іноземної валюти - дол. США в гривню. Як було встановлено в судовому засіданні 26 липня 2016 року, станом на 2008 рік у ПАТ КБ «ПриватБанк» Генеральна ліцензія була відсутня і отримана лише у 2011 році. Тому кредит надавався у гривні в розмірі 350 177,10 грн, який по факту було погашено відповідачем достроково з переплатою значної суми ще у 2013 році, що безпідставно була отримана позивачем. Як свідчать квитанції про сплату ОСОБА_1 коштів позивачу, станом на 07 квітня 2014 року була сплачена значно більша сума коштів, а саме на 7 890,60 дол. США та на 15 871,40 грн більше, ніж домовлялись. Тому станом на момент подачі позову заборгованості перед позивачем взагалі не існувало.

Окрім того, вимога банку про усунення порушень зобов`язань від 05 жовтня 2015 року, копія якої у т. 1 на а. с. 20 позичальнику не надсилалась та, відповідно, ОСОБА_1 не отримувалась, що підтверджується відсутністю відомостей про її поштове відправлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення або з описом та щодо отримання ОСОБА_1 такого відправлення.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом (т. 1 на а. с. 10) до 10 травня 2011 року позичальник не вніс передбачений п. 3.3.8. договору платіж та з 20 жовтня 2011 року за позичальником обліковується прострочена заборгованість, яка за твердженнями позивача станом на 09 жовтня 2015 року не була сплачена у порядку та строки передбачені договором. При цьому банк подав до суду позов 09 грудня 2015 року, тобто позивачем пропущено позовну давність, про застосування наслідків якої заявлено відповідачем у цій справі. Ті обставини, що кредитним договором та додатковою угодою передбачено погашення заборгованості щомісячними платежами та, що останній платіж по договору відповідач здійснив 07 квітня 2014 року, не спростовують факту зміни строків виконання зобов`язань позичальника по кредитному договору у повному обсязі, що вбачається зі змісту п. 4.4 кредитного договору. З моменту невиконання/неналежного, на думку позивача, зобов`язань позичальником - з 10 травня 2011 року дія договору кредиту припинилась і загальна позовна давність спливла 20 травня 2014 року, тому що з 10 травня 2011 року виникло за твердженнями позивача прострочення позичальника та відповідно до п. 4.4. умов договору обов`язок відповідача щодо повернення кредиту у повному обсязі. Тобто з 20 травня 2011 року умови кредитного Договору та Додаткової угоди, будь - які графіки погашення не діяли, а відповідно і не діяли жодні розрахунки відносно штрафних санкцій, що були передбачені умовами таких договорів.

У лютому 2022 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що на вимогу суду та за клопотанням відповідача банком надавалися додатково докази у справі, в тому числі розрахунок заборгованості, належним чином завірені копії виписки по рахунку про отримання кредиту, заяви на видачу готівки (які підтверджують отримання кредиту та як наслідок наявність боргу), копії виписки з реєстраційних документів Банку. Крім того, відповідач неодноразово в своїх вимогах та запереченнях, в тому числі і в своїй касаційної скарзі підтверджує, що укладав з банком спірний договір та отримував відповідну суму коштів на особисті, відкриті на його ім`я рахунки.

Крім того умови та порядок видачі кредиту чітко прописаний в кредитному договорі, був відомий позичальнику та він вибрав саме такі умови кредитування, із запропонованого переліку, на власний розсуд. Зазначені умови при підписанні договору кредиту та додаткових угод до нього Банком виконані у повному обсязі, позивачу надана вся необхідна інформація про існуючи умови кредитування, їх ризики та переваги про що він особисто розписався у відповідних документах, копії яких завірені належним чином надавалися до суду. В касаційній скарзі йдеться про відсутність, тобто не надання сторонами експерту деяких документів, але копії більшої їх частини з пояснення про причини неможливості надання оригіналів є в матеріалах справи.

Щодо розрахунку заборгованості відповідача перед Банком, то він є обґрунтований, містить всю необхідну інформацію про суть нарахувань їх періоди, суми, назви та цілком ґрунтується на договорі.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 6-1009цс17, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15, від 04 липня 2018 року у справі № 758/13818/16, від 16 грудня 2020 року у справі № 511/2864/16, від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18).

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за договором кредиту № 10-29/2979 від 08 лютого 2008 року у сумі 54 705,19 дол. США та суми заборгованості за відсотками - 1 746,95 дол. США. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 08 лютого 2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/2979, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 69 342,00 дол. США, зі сплатою 13,2 % процента річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості за кредитом та процентів за його використання: починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання кредиту, позичальник щомісячно 08 числа кожного місяця рівними частинами сплачує кредитору суму грошових коштів, яка включає заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом у розмірі 802,00 дол. США з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 08 лютого 2032 року (включно), на умовах визначених з цим договором.

У пункті 2.1 кредитного договору зазначено, що надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових коштів в іноземній валюті (долари США) з наступною її конвертацією (обміном) через операційну касу кредитора в гривні та прийняттям суми в гривнях для перерахування на цілі, визначені п. 1.2 цього договору.

Відповідно до п.п. 3.3.8., 3.3.9. п. 3.3. статті 3 договору кредиту, позичальник зобов`язаний: сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 2.4., 2.5., 2.6. цього договору; своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1. цього договору.

Відповідно до п. 4.2. статті 4 договору кредиту, у разі прострочення позичальником терміну сплати комісії за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку, визначеного в п. 3.3.16. цього договору, терміну сплати комісії за дострокове погашення кредиту (частини кредиту), визначеного в п. 3.3.17. цього договору, строків сплати процентів, визначених п. 2.4. цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п.п. 1.1., 2.8.3., 3.2.3. 4.4., 5.4. цього договору позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі 1 відсоток від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період.

Згідно п. 4.5. статті 4 договору кредиту у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених п.п. 3.3.9., 3.3.10. цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

У заяві про видачу готівки вказана сума 69 342 доларів США та зазначено її еквівалент у гривні 350 177,10 грн.

10 квітня 2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору кредиту № 10-29/2979 від 08 лютого 2007 року, відповідно до умов якого в зв`язку з достроковим погашенням частини кредиту позичальником, сторони домовилися здійснити перерахунок ануїтетного платежу, встановивши розмір останнього у сумі 670, починаючи з 10 квітня 2007 року.

05 жовтня 2015 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про усунення порушень зобов`язань з вимогою сплатити заборгованість.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, у ОСОБА_1 станом на 03 листопада 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 70 301,22 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ (23,0152) на 03 листопада 2015 року становить 1 617 997,81 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 54 705,19 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 1 259 051,82 грн; сума заборгованості за відсотками - 11 827,11 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 272 203,47 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 489,25 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 11 260,13 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 3 279,67 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 75 482,39 грн.

З наданого суду розрахунку простроченої заборгованості, станом на 12 березня 2014 року у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 108,36 дол. США, яка до 12 червня 2014 року не була погашена і зросла до 278,53 дол. США.

З 15 жовтня 2019 року, внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк», правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є АТ «Альфа-Банк», з дати затвердження Передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк».

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (стаття 1054 ЦК України).

У частині першій статті 1048 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 758/13818/16 (провадження №61-1473св17), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «відповідно до пункту 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.9-3.3.10 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів. У справі, яка переглядається, встановлено, що з листопада 2008 року по 24 вересня 2015 року ОСОБА_1 здійснено наступні платежі по тілу кредиту: 24 листопада 2008 року в розмірі 109,44 доларів США, 30 вересня 2015 року в розмірі 3 000 доларів США, останній платіж за простроченою заборгованістю по кредиту 24 березня 2009 року в розмірі 112,93 доларів США, за процентами 17 вересня 2010 року в розмірі 773,78 доларів США та 24 вересня 2015 року в розмірі 3000 доларів США. З наведеного слідує, що останній платіж за кредитним договором було здійснено 24 березня 2009 року, що свідчило про неналежне виконання позичальником обов`язків, покладених кредитним договором, а тому за визначенням пункту 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 25 травня 2009 року. Оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено на 25 травня 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 10 листопада 2016 року. За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно). Ухваливши рішення про стягнення щомісячних платежів за кредитом, відсотків за користування кредитом, пені за тілом кредиту та пені за відсотками за період з 31 травня 2015 року по 30 травня 2016 року, апеляційний суд не врахував, що у зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання (підпункт 4.5 кредитного договору) і що банк мав право з 25 травня 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом, однак позовну заяву подав лише у листопаді 2016 року. Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що після зміни строку виконання зобов`язання - 25 травня 2009 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою підпункту 4.5 договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягали виконанню».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15 (провадження № 61-283 св 18), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «розрахунок заборгованості апеляційним судом належним чином не досліджений, висновки щодо відсутності заборгованості за кредитним договором за усіма її складовими не зроблені. Зокрема, судом ніяким чином не обґрунтовано відмову у стягненні заборгованості ОСОБА_6 перед банком за тілом кредиту, неустойкою та комісією. Встановивши, що зміна відсоткової ставки з 30 % до 34,8 % була проведена банком з порушенням умов договору, апеляційний суд не вирішив питання про часткове задоволення позову, виходячи з попередньої відсоткової ставки. Посилання суду на те, що він не має повноважень визначати розмір заборгованості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах закону. Те ж саме стосується висновку суду про неможливість здійснення ним перевірки розрахунку заборгованості через не надання позивачем виписки з особового рахунку відповідача. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року в справі № 336/337/16-ц (провадження № 61-2704св18).

Договір як універсальний регуляторприватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, підстави та правові наслідки щодо зміни договору.

Згідно частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20) вказано, що:

«у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що «у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party)».

Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що:

contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність;

contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань);

contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою;

у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, друга статті 367 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

У справі, що переглядається:

апеляційний суд встановив, що 08 лютого 2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/2979, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 69 342,00 дол. США, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 08 лютого 2032 року (включно); у пункті 2.1 кредитного договору зазначено, що надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових коштів в іноземній валюті (долари США) з наступною її конвертацією (обміном) через операційну касу кредитора в гривні та прийняттям суми в гривнях для перерахування на цілі, визначені п. 1.2 цього договору; відповідно до п.п. 3.3.8., 3.3.9. п. 3.3. статті 3 договору кредиту, позичальник зобов`язаний: сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 2.4., 2.5., 2.6. цього договору; своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1. цього договору; у заяві про видачу готівки вказана сума 69 342 доларів США та зазначено її еквівалент у гривні 350 177,10 грн. Апеляційний суд надав належну оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та обґрунтовано відхилив доводи відповідача щодо не підтвердження банком первинними документами отримання коштів відповідачем в іноземній валюті;

у відзиві на апеляційну скаргу Банку відповідач також зазначав, що відповідно до пункту 4.4 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, зокрема, визначених п.п. 3.3.2 - 3.3.8. цього Договору, протягом більше, ніж 10 робочих днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом до 10 травня 2011 року позичальник не вніс передбачений договором платіж, чим змінив строк виконання зобов`язань позичальника по кредитному договору у повному обсязі відповідно до умов пункту 4.4 кредитного договору. Тому з 20 травня 2011 року дія договору кредиту припинилась, у зв`язку з чим посилався на те, що з цього моменту умови кредитного договору, будь - які графіки погашення не діяли, а відповідно і не діяли жодні розрахунки відносно штрафних санкцій, що були передбачені умовами таких договорів, а тому 20 травня 2014 року спливла і позовна давність;

скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у позові, суд апеляційної інстанції вказаним доводам відповідача належної оцінки не надав і такі доводи не відхилив, відповідні обставини не перевірив, що у тому числі потребує здійснення тлумачення умов пунктів 4.4 та 4.5 кредитного договору відповідно до статті 213 ЦК України, а за потреби - із застосовуванням тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).

За таких обставин висновок апеляційного суду, що строк виконання основного зобов`язання настав 12 червня 2014 року згідно умови пункту 4.5 кредитного договору є передчасним.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20), дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині частково ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року в частині задоволених позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту № 10-29/2979 від 08 лютого 2008 року скасувати.

Передати справу № 274/59/16 в зазначеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук