Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 755/398/17
провадження № 61-8743св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 в особі законного представника-опікуна ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_5 ,
треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рильська Раїса Семенівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лабутіна Юлія Юріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника недієздатної особи - адвоката Панкеєвої Олесі Олександрівни, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 травня 2021 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 в особі законного представника - опікуна ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору дарування квартири та витребування квартири з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 вересня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Рильською Л. С. та зареєстровано у реєстрі за № 4745. Відповідно до пункту 1 вказаного договору дарування квартири ОСОБА_1 подарувала,
а ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру
АДРЕСА_1 .
На момент укладення договору дарування позивач не усвідомлювала своїх дій та не могла керувати ними, оскільки страждала легкою розумовою відсталістю, що підтверджується рішенням Деснянського районного суду міста Києва
від 30 вересня 2015 року про визнання її недієздатною та висновком судово-психіатричної експертизи від 15 грудня 2014 року № 252. Дана обставина
є підставою для визнання договору дарування недійсним, оскільки на момент укладення договору ОСОБА_1 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
11 квітня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 передала належну їй на праві власності квартиру, а ОСОБА_6 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно пункту 3 вказаного договору, продаж вчинено за ціною
342 550,00 грн, які ОСОБА_3 отримала повністю від ОСОБА_6
до підписання цього договору.
У подальшому ОСОБА_6 продав спірну квартиру ОСОБА_4 згідно договору купівлі продажу-квартири від 18 серпня 2015 року.
Просили суд визнати недійсним договір дарування квартири
АДРЕСА_1 від 07 вересня 2001 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С., витребувати
з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 травня 2021 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири
АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 07 вересня 2001 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. та зареєстрований в реєстрі за № 4745. Витребувано
з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до висновку експертної комісії Київського міського центру судово-психіатричної експертизи
від 23 вересня 2020 року № 533, ОСОБА_1 станом на 2001 рік страждала стійким хронічним психічним розладом у вигляді легкої розумової відсталості
з вираженими амоційно-вольовими порушеннями (F 70.8) на тлі затримки розвитку мови внаслідок глухоти (H 91), тобто на момент посвідчення договору дарування від 07 вересня 2001 року за своїм психічним станом
не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Таким чином, спірний договір дарування, було вчинено особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності та є недійсним, а тому також підлягає задоволенню вимога про витребування із володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 спірну квартиру.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи
у задоволенні позову зазначив, що висновок районного суду, про задоволення позову та витребуванням квартири від ОСОБА_4 із застосуванням положень ЦК України 2004 року є помилковими, оскільки позивачкою оспорювався договір дарування від 07 вересня 2001 року, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положеннями статті 55 ЦК Української РСР, чинного на час укладення оспорюваного правочину.
При цьому, суд першої інстанції розглянув справу і ухвалив 05 травня 2021 року оскаржуване рішення про витребування спірної квартири від ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , допустив процесуальне порушення, а саме розгляд справи і ухвалення оскаржуваного рішення відносно померлої особи
( ОСОБА_4 ) і не притягнення до участі у справі правонаступників померлого).
Апеляційний суд залучив до участі у справі ОСОБА_5 , як спадкоємця померлого відповідача у справі - ОСОБА_4 .
Залучена апеляційним судом до участі у справі третя особа ОСОБА_7
не є спадкоємцем ОСОБА_4 оскільки за життя останнього шлюб був розірваний, проте ОСОБА_7 згоду набула право спільної сумісної власності
на вказану квартиру в порядку встановленому законодавством і таке її право презюмується.
Помилкове незалучення районним судом, як належного співвідповідача співвласника спірної квартири - ОСОБА_7 , не може бути виправлене апеляційним судом, оскільки ЦПК України не передбачає можливості залучення співвідповідачів на стадії апеляційного розгляду.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2022 року ОСОБА_1 в особі законного представника-опікуна ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати і справу направити до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою,
що ОСОБА_4 помер до ухвалення рішення суду першої інстанції правонаступництво ОСОБА_5 мав вирішувати суд першої інстанції
до ухвалення рішення, а в апеляційній інстанції, відповідно до положень статті 352 ЦПК України апеляційна скарга ОСОБА_5 мала розглядатись, як особи, яка не брала участі у справі та права якої вирішені судом, а не правонаступника. Разом із тим апеляційний суд залучив ОСОБА_7 як третю особу, яка підтримала апеляційну скаргу ОСОБА_5 замість того, щоб у встановленому законом порядку подати свою апеляційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на зазначає пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Посилається на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 932/11378/20-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 465/7405/17, від 11 серпня 2022 року у справі № 904/5693/20, від 15 червня 2021 року у справі
№ 904/5726/19, від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц.
Доводи інших учасників справи
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 посилається на те,
що доводи касаційної скарги не спростовують правильного по суті судового рішення апеляційного суду, який правильно встановив обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/398/17, витребувано її з Дніпровського районного суду м. Києва.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира
АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру серії НОМЕР_1 .
07 вересня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. та зареєстровано у реєстрі
за № 4745.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору дарування квартири, ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1 .
11 квітня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 передала, належну їй на праві власності, а ОСОБА_6 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно пункту 3 вказаного договору, продаж вчинено за суму 342 550,00 грн, які ОСОБА_3 отримала повністю від ОСОБА_6 до підписання цього договору.
ОСОБА_6 продав спірну квартиру ОСОБА_4 згідно договору купівлі продажу квартири від 18 серпня 2015 року за № 2788.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єктів нерухомого майна від 27 грудня 2016 року за № 77120742. право приватної власності на квартиру під номером
АДРЕСА_1 зареєстровано
за ОСОБА_4 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року
у справі № 755/7264/14, визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_2 недієздатною та призначено опікуном недієздатної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Дане рішення набрало законної сили та в апеляційному порядку
не оскаржувалось.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним вищезазначеного договору дарування квартири ОСОБА_2 , діючи в інтересах своєї матері ОСОБА_1 , вказував, що остання на час укладання договору
не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Відповідно до висновку експертної комісії Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 23 вересня 2020 року № 533, ОСОБА_1
на 2001 рік страждала стійким хронічним психічним розладом у вигляді легкої розумової відсталості з вираженими емоційно-вольовими порушеннями (F 70.8) на тлі затримки розвитку мови внаслідок глухоти (H 91). ОСОБА_1 момент посвідчення договору дарування від 07 вересня 2001 року за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
18 серпня 2015 року квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_4 за згодою дружини ОСОБА_7 (пункт 6 договору). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю. Ю.
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2 , шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 був розірваний 18 грудня 2018 року.
Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_7 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , проте нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва з тих підстав, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за іншою особою.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 12 вересня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 55 ЦК УРСР (у редакції 1963 року, чинній на момент виникнення правовідносин між сторонами), угода, укладена громадянином, хоч
і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
Підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 55 ЦК Української РСР, може бути лише абсолютна неспроможність особи
в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правила статті 55 ЦК Української РСР поширюються на ті випадки, коли немає підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те,
що у момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій
і не міг керувати ними.
Змагальність сторін і диспозитивність цивільного судочинства є одними
з основних засад (принципів) останнього.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав
та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд, діючи на виконання завдань цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи та дотримуючись основних засад судочинства, якими серед іншого є верховенство права, змагальність
та диспозитивність сторін, не має права самостійно ініціювати питання про призначення у справі експертизи чи витребування інших доказів.
Ураховуючи те, що відповідно до висновку експертної комісії Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 23 вересня 2020 року № 533 ОСОБА_1 , страждаючи психічним захворюванням, в момент укладання спірного договору дарування не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, на підставі статті 55 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) наявні підстави для визнання цього договору недійсним.
Щодо застосування апеляційним судом заяви про сплив позовної давності
Відповідно до правової позиції, сформованій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_4 не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи на 05 травня 2021 року, вся кореспонденція, що направлялась відповідачу, поверталась до суду з підстав закінчення терміну зберігання на відділенні поштового зв`язку отримувача.
Разом із тим, звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою правонаступник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав заяву про застосування строку позовної давності.
Вирішуючи справу, апеляційний суд не надав належної оцінки тому,
що особа, яка вважає, що її права або інтереси порушені, може звернутися
до суду за їх захистом лише в межах визначеного законодавством строку.
Так, за правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,
є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться
в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Спірний нотаріально посвідчений правочин був укладений між сторонами 07 вересня 2001 року, однак, за захистом своїх прав позивачі звернулися до суду лише у грудні 2016 року, тобто зі спливом трьох років після вчинення зазначеної нотаріальної дії.
Враховуючи, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статей 387 і 388 ЦК України є похідною, а тому
у її задоволенні теж необхідно відмовити.
Апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, однак помилився щодо мотивів такої відмови. За таких обставин оскаржену постанову апеляційного суду слід змінити в мотивувальній частині, виклавши
її у редакції цієї постанови, а в іншій частині слід залишити без змін.
Щодо клопотанні про скасування заходів забезпечення позову
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_5 , від імені якого діє адвокат Будова Я. М., про скасування заходів забезпечення позову у справі № 755/398/17, які вжиті ухвалою Дніпровського районного суду від 06 серпня 2018 року, шляхом зняття арешту, накладеного на спірну квартиру.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.
У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або
у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд
у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію
до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (частина дев`ята-десята статті 158 ЦПК України).
З матеріалів справи випливає, що ухвалою Дніпровського районного суду
від 06 серпня 2018 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2015 року зареєстрованого в реєстрі за № 2788 виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Лабутіною Ю. Ю.
Ураховуючи наведене, а також те, що за результатами перегляду справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення щодо вирішення спору по суті,
а змінив лише мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_8 , тому колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого
2020 року, оскільки підстава і потреба у забезпеченні позову відпала.
Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника недієздатної особи - адвоката Панкеєвої Олесі Олександрівни, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Дніпровського районного суду від 06 серпня 2018 року, а саме: накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано
за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2015 року зареєстрованого в реєстрі за № 2788 виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю. Ю.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун