№ 755/5401/17

Постанова

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 755/5401/17

провадження № 61-35657св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Головне управління Національної поліції України у місті Києві,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Лапчевської О. Ф., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції України у місті Києві (далі - ГУ НП України у місті Києві) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового розслідування, посилаючись на те, що 15 березня 2016 року він звернувся до Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києві із заявою про вчинення керівниками компанії Рапала ВМС Корпорейшн та її Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куїн Україна» протиправних дій, які містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 182, частиною другою статті 189, частиною другою статті 192, частиною другою статті 206, частиною першою статті 370 та частиною другою статті 383 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Ведення досудового розслідування було доручено слідчому Левчуку Є. В., однак він не вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відповідних відомостей. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2016 року було зобов`язано слідчого Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києві внести відомості до ЄРДР за його заявою, однак слідчий Левчук Є. В. не виконав належним чином зазначеної ухвали суду та відкрив кримінальне провадження № 1201610040005654 лише за статтею 192 КК України. Крім того, не провівши жодних слідчих дій, 30 квітня 2016 року слідчий Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києві Левчук Є. В. закрив вказане кримінальне провадження. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 вересня 2016 року постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 30 квітня 2016 року № 1201610040005654 скасовано і поновлено досудове розслідування. 16 грудня 2016 року відносно слідчого Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києві Левчука Є.В. внесені відомості до ЄРДР № 42016101040000231 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 382, частиною шостою статті 27, частиною першою статті 396 КК України. Внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування йому завдано моральної шкоди, яка полягає у позбавленні права на захист від порушень і протиправних посягань, душевних стражданнях, приниженні честі та гідності, порушенні нормальних життєвих та ділових стосунків, втраті найближчих життєвих перспектив, необхідності докладати додаткових психологічних зусиль для організації життя. Також він змушений був припинити наукову роботу та докладати зусиль для ліквідації інших негативних наслідків психологічного характеру, а саме: постійного стресу, погіршення сну, занепокоєності, відчуття несправедливості. Оскільки компанія Рапала є іноземним інвестором, то орган досудового розслідування також є учасником конфлікту у сфері правовідносин з іноземним елементом, і розмір завданої моральної шкоди має визначатися на підставі практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У зв`язку із зазначеним розмір моральної шкоди він оцінив у сумі 700 920 грн, виходячи з розрахунку 5 000 євро за кожне з чотирьох порушень органом досудового розслідування в особі слідчого Левчука Є. В. статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція), що складає 594 000 грн, та податок на доходи фізичних осіб - 18 %. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати Державу Україна в особі Державної казначейської служби України відшкодувати йому за рахунок державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органу досудового розслідування, в розмірі 700 920 грн.

В запереченні на позовну заяву Державна казначейська служба України зазначила, що жодних прав та інтересів позивача не порушувала, не вступала у правовідносини з ним і не завдала шкоди, тому не може нести відповідальності за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Позивач не був підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні, до нього не застосовувалися запобіжні заходи чи адміністративні стягнення, тому на нього не поширюються положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а підстави для відшкодування йому моральної шкоди за рахунок коштів державного бюджету України відсутні. Крім цього заявлені позовні вимоги не відповідають встановленому законом способу захисту порушених прав і позивачем не підтверджено факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, втрат немайнового характеру.

В запереченні на позовну заяву ГУ НП України у місті Києві зазначило, що спірні відносини виникли в межах кримінального провадження, а порядок кримінального провадження на території України визначається лише Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), яким не передбачено відшкодування моральної шкоди органами досудового розслідування навіть у разі визнання незаконними дій або бездіяльності слідчого. За заявами позивача триває досудове розслідування, під час якого не допускається незаконне втручання у здійснення повноважень слідчими, тому відсутні підстави для розгляду справи в порядку цивільного судочинства і відшкодування шкоди. Крім цього, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено вичерпний перелік підстав та коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, заподіяної органами слідства. Цей закон не поширюється на осіб, які подали заяву про вчинення злочину.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у складі судді Арапіної Н. Є. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено наявності правових підстав, передбачених статтями 1174 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1 000 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що правовідносини, які склалися між сторонами, врегульовані статтею 1174 ЦК України, про що позивач надав відповідні докази. Заявлений позов є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню, оскільки ухвалами Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2016 року, від 13 грудня 2016 року, від 04 вересня 2017 року, які набрали законної сили, доведено неправомірність дій представників органу досудового розслідування. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань і виходив із засад розумності та справедливості.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не дав належної оцінки зібраним доказам, не звернув уваги на багаторазові порушення органом досудового розслідування його права на ефективний засіб юридичного захисту, яке гарантовано статтею 13 Конвенції, не застосував практику ЄСПЛ щодо розміру справедливих сатисфакцій, та неправильно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

У серпні 2018 року ГУ НП України у місті Києві подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому просив відхилити цей відзив у зв`язку з його необґрунтованістю, відсутністю в ньому дати складання та печатки державного органу, а також зазначив, що численні зловживання органу досудового розслідування підтверджено документально, тому викладені відповідачем пояснення зводяться лише до намагання виправдати діяльність цього органу.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва.

18 липня 2018 року справа № 755/5401/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Апеляційним судом встановлено, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2016 року у справі № 755/6341/16-к було задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києвіта зобов`язано слідчого Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києві виконати вимоги, передбачені статтею 214 КПК України, за заявою ОСОБА_1 від 15 березня 2016 року.

05 травня 2016 року слідчим Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києвінаправлено позивачу повідомлення про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 20 квітня 2016 року до ЄРДР за № 1201610040005654, за частиною першою статті 192 КК України.

30 квітня 2016 року слідчим Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києві винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 1201610040005654 від 20 квітня 2016 року, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 вересня 2016 року у справі № 755/10109/16-к скаргу ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження від 30 квітня 2016 року та відвід слідчого Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києві Левчука Є. В. було задоволено частково та скасовано постанову слідчого Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києві Левчука Є. В. від 30 квітня 2016 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 1201610040005654, від 20 квітня 2016 року.

Постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 від 16 вересня 2016 року було скасовано постанову слідчого Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті КиєвіЛевчука Є. В. від 30 квітня 2016 року про закриття кримінального провадження та відновлено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1201610040005654.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2016 року у справі № 755/10109/16-к було задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 та зобов`язано прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 виконати вимоги, передбачені статтею 214 КПК України, за заявою ОСОБА_1 від 10 листопада 2016 року.

16 грудня 2016 року прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 внесено відомості до ЄРДР за № 42016101040000231 про обвинувачення за частиною третьою статті 382 КК України слідчого Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києві за невиконання судового рішення. 19 грудня 2016 року до ЄРДР за № 42016101040000231 внесено відомості про збільшення обвинувачення за частиною шостою статті 27, частиною першою статті 396 КК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року у справі № 755/8922/17 було задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 та зобов`язано уповноважених співробітників Київської місцевої прокуратури № 4 виконати вимоги, передбачені статтею 214 КПК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року у справі № 755/10109/16-к було задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києві та зобов`язано слідчого Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києві у кримінальному провадженні № 1201610040005654 виконати вимоги, передбачені статтею 220 КПК України.

Відповідно до статей 55 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на положення статей 10 23 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» і просив зобов`язати Державу Україна в особі Державної казначейської служби України відшкодувати йому за рахунок державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 700 920 грн, завдану незаконними діями органу досудового розслідування.

Однак шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої вказаної статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Оскільки в цій справі підставою для відшкодування шкоди є встановлена судовими рішеннями протиправна бездіяльність органу досудового слідства, то відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 03 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначив, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, який набрав законної сили 11 вересня 1997 року, зазначена Конвенція та відповідні протоколи до неї були ратифіковані, тобто з часу набрання законної сили норми Конвенції повинні застосовуватися також при вирішенні спорів судами України.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

З огляду на викладене, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що заявлені позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди, не підлягають задоволенню з підстав, передбачених частиною першою статті 1176 ЦК України. При цьому, взявши до уваги, що неправомірність дій посадових осіб органу досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1201610040005654 встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що спірні правовідносини врегульовано статтею 1174 ЦК України.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 5, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд врахував характер порушень з боку Дніпровського управління поліції ГУ НП України у місті Києві, глибину фізичних і душевних страждань позивача, його необхідність докладати додаткових зусиль для відновлення своїх прав, втрачений ним час, вимоги розумності і справедливості, у зв`язку з чим обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000 грн.

Доводи касаційної скарги про неправильне визначення апеляційним судом розміру відшкодування моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки не узгоджуються з вимогами частини третьої статті 23 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-80 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що висновком експертного дослідження № 1-29/05, складеним 29 травня 2015 року Українським центром судових експертиз, визначено компенсацію завданих йому компанією «Рапала» моральних страждань в розмірі 60 мінімальних заробітних плат, також не заслуговують на увагу, оскільки апеляційним судом встановлено факт заподіяння позивачу моральних страждань внаслідок неправомірних дій посадових осіб органу досудового слідства, а не компанії «Рапала». Вказані доводи заявника зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов