Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 755/612/16-ц
провадження № 61-14687св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козій Дар`ї Олександрівни на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2018 року у складі судді Галагана В. І., постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Семенюк Т. А., Рейнарт І. М.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Козій Д. О. на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2018 року, постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна»), третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним договору фінансового лізингу, застосування наслідків недійсності правочину та про визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що 10 травня 2012 року вона і відповідач уклали договір про фінансовий лізинг № 00004932 (далі - договір, контракт), за умовами якого з урахуванням Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (додаток до договору фінансового лізингу) (далі - Загальні умови) ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбаває об`єкт лізингу - транспортний засіб VW Tiguan FL 1.4 ТSІ, 2012 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_4 та передає його їй на умовах фінансового лізингу. Поручителем за договором про фінансовий лізинг є ОСОБА_2 .
Вважає, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» веде нечесну підприємницьку практику, оскільки включив несправедливі умови до договору про фінансовий лізинг, а також визначив в договорі про фінансовий лізинг валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США, що суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансовий лізинг» ЦК України.
На підставі викладеного, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, ОСОБА_1 просила визнати договір про фінансовий лізинг від 10 травня 2012 року № 00004932, укладений між сторонами, недійсним з моменту його укладення; визнати за нею право власності на об`єкт лізингу - зазначений транспортний засіб; стягнути з відповідача ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь позивачки грошові кошти в розмірі 119 761,62 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано договір про фінансовий лізинг № 00004932 від 10 травня 2012 року, укладений між позивачем та ТОВ «Порше Лізинг Україна», недійсним з моменту його укладення.
Застосовано наслідки недійсності правочину та стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь позивача ОСОБА_1 сплачені кошти на загальну суму 377 853,88 грн.
Застосовано наслідки недійсності правочину та зобов`язано ОСОБА_1 повернути в натурі транспортний засіб VW Tiguan FL 1.4 TSI, 2012 року випуску, на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» зі складанням акту приймання-передачі майна за підписами уповноважених осіб сторін.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуваний договір укладений з недотриманням вимог статті 799 ЦК України, оскільки не посвідчений нотаріально, тому наявні правові підстави для визнання спірного договору фінансового лізингу недійсним з моменту його укладення.
При цьому місцевий суд зазначив, що у порушення вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» указаний договір є несправедливим, як такий, що ввів позивачку в оману, оскільки призвів до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін на користь відповідача та завдав позивачу шкоди, а тому цей договір, в силу зазначеної норми, має ознаки недійсності за статтями 203 215 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимоги позивача ґрунтуються на договорі про фінансовий лізинг, який є нікчемним в силу статей 220 779 ЦК України, а в судовому порядку нікчемний договір недійсним не визнається.
Відмовляючи у застосуванні наслідків недійсності нікчемного правочину, апеляційний суд врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності та, у відповідності до вимог частини третьої статті 261 ЦК України встановивши час початку виконання договору про фінансовий лізинг, дійшов висновку про необхідність застосування в цій частині вимог наслідків спливу позовної давності.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Козій Д. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» просило суд касаційну скаргу відхилити.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
22 листопада 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 10 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про фінансовий лізинг № 00004932 , згідно з яким лізингодавець ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало лізингоодержувачу ОСОБА_1 у фінансовий лізинг автомобіль марки VW Tiguan FL 1.4 ТSІ, 2012 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_4.
Вартість об`єкта лізингу становить 32 133 дол. США, сплата авансового платежу - 6 426,60 дол. США, обсяг фінансування - 25 706,40 дол. США, лізинговий платіж - 711,10 дол. США, адміністративний платіж - 481,99 дол. США, строк - 60 місяців, лізингових платежів - 60.
За актом прийому-передачі від 17 травня 2012 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» поставив ОСОБА_1 предмет лізингу - автомобіль VW Tiguan FL 1.4 ТSІ, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 .
17 травня 2012 року позивач сплатила за договором 258 092,26 грн та здійснювала лізингові платежі до 26 жовтня 2015 року.
23 лютого 2015 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1/1 до договору про фінансовий лізинг, відповідно до умов якої сторони домовилися змінити строк дії лізингу та внесли зміни до граф договору «Кількість лізингових платежів», «Строк лізингу (місяців)» та «Лізинговий платіж» розділу «Об`єкт лізингу», з 23 лютого 2015 року викладено їх у новій редакції: «Кількість лізингових платежів - 84», «Строк лізингу (місяців) - 84», «Лізинговий платіж» - еквівалент 475,76 дол. США.
Згідно з підпунктом 6.4.2 пункту 6 Загальних умов процентна ставка є змінною і визначається на основі змінної процентної ставки у розмірі трьохмісячної ставки LIBOR для доларів США/EURIBOR для Євро (відповідно до умов Контракту). Передбачено, що у випадку, якщо трьохмісячна ставка LIBOR для доларів США/EURIBOR для Євро зміниться у порівнянні з останнім коригуванням процентної ставки або, відповідно, датою доставки Об`єкта лізингу більше, ніж на 0,25 процентних пунктів, робиться аналогічне абсолютне коригування проценту (з додаванням абсолютної вартості такого збільшення до абсолютного розміру проценту) на дату виставлення рахунку, після відповідного календарного кварталу.
Згідно з підпунктом 6.3 пункту 6 Загальних умов сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість об`єкта лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну євро/долара США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого банку) з купівлі та продажу євро/доларів США до української гривні) (далі - «обмінний курс»), як буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов`язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
У частині другій статті 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 628 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статями 526 530 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Відповідно до статей 215 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Частиною другою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Згідно із статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Апеляційний суд правильно виходив з того, що сторонами порушено вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору лізингу за участю фізичної особи.
Оскільки Договір фінансового лізингу від 10 травня 2012 року № 00004932 укладений в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, як того вимагають вищевказані норми матеріального права, тому відповідно до вимог частини першої статті 220 ЦК України цей договір є нікчемним і не створює правових наслідків для сторін.
Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
Зазначений договір є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань.
Таким чином, визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
За таких обставин відсутні підстави для надання юридичної оцінки окремим пунктам договору на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
Отже, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, обґрунтовано виходив із того, що у спорі про визнання договору фінансового лізингу недійсним встановлено правові підстави для визнання цього договору нікчемним.
Щодо позовної давності за вимогами застосування наслідків нікчемного правочину
Установлено, що відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності.
Відповідно до статей 256 257 260 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (статті 251 - 254 ЦК України).
Згідно із частинам першою та третьою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Судами встановлено, що виконання договору між сторонами розпочалося з дня його укладення, тобто - з 17 травня 2012 року.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статей 626 - 629 ЦК України).
Відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, з урахуванням встановлених обставин, обґрунтовано виходив із того, що відносно вимог застосування наслідків нікчемного (недійсного) правочину сплив строк позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі.
Доводи касаційної скарги щодо безпідставного застосування апеляційним судом строку позовної давності, оскільки початок його обчислення необхідно проводити з часу, коли позивачці стало відомо про несправедливі умови Договору про фінансовий лізінг - з вересня 2014 року, є необґрунтованими, оскільки протирічать приписам частини третьої статті 261 ЦК України.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козій Дар`ї Олександрівни залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. П. Курило