Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 755/9504/21
провадження № 61-7786 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 січня 2022 року у складі судді Хромової О. О. та постанову Київського апеляційного суду
від 21 липня 2022 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С.,
Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом
до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України
(далі - ДКС України), Головного управління Національної поліції у м. Києві, (далі - ГУНП у м. Києві), в якому, з урахуванням уточнень, просили суд стягнути з Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 2 016 000,00 грн моральної шкоди та 64 601,95 грн матеріальних збитків; на користь ОСОБА_2 - 1 008 000,00 грн моральної шкоди
та 6 844,53 грн матеріальних збитків.
В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 16 липня 2013 року
між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» (далі - ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», товариство) укладено договір купівлі-
продажу заставної № 39/2013-БВ щодо придбання квартири у житловому комплексі «Паркові озера», розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 . Вважали, що при укладенні даного договору товариством порушено вимоги законів України: «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про іпотеку», «Про інвестиційну діяльність»,
а також відповідні роз`яснення Міністерства юстиції України, викладені
у листі від 27 жовтня 2010 року № 820-0-2-10-31, у зв`язку з чим оформлення договору купівлі-продажу квартири через заставу відбулося у незаконний спосіб. При цьому відбулася зміна вартості квартири.
Вказували, що 23 січня 2015 року за фактом звернення ОСОБА_2
до правоохоронних органів із відповідною заявою, відкрито кримінальне провадження № 12015100040001096 щодо ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15 та частиною першою статті 190 КК України (шахрайство).
09 лютого 2015 року слідчим винесено постанову про закриття даного кримінального провадження, яку скасовано ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 20 березня 2015 року (справа
№ 755/5229/15-к).
У подальшому, 25 травня 2015 року, слідчим винесено постанову
про закриття кримінального провадження, яка також скасована ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня
2015 року (справа № 755/14381/15-к).
26 листопада 2015 року їх визнано потерпілими у даному кримінальному провадженні, проте 30 червня 2018 року слідчим винесено постанову
про закриття кримінального провадження, яка, в свою чергу, скасована постановою прокурора Київської міської прокуратури № 4 від 27 вересня 2018 року, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні відновлено.
Разом із цим, 21 березня 2020 року слідчим винесено постанову
про закриття кримінального провадження, яка 21 квітня 2021 року також скасована ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва (справа № 755/14381/15-к).
Позивачі вважали, що відповідальні у даній справі посадові особи правоохоронних органів не виконують передбачені нормами КПК України слідчі дії у кримінальному провадженні, не контролюють та свідомо затягують досудове розслідування. Указане призвело до систематичного
у них стресового стану, їх моральних та душевних страждань. Тобто
їм завдано моральну шкоду, яку оцінено відповідно до спеціальної методики. Крім того, у них погіршився стан здоров`я, що призвело
до значних витрат на лікування, які й складають розмір матеріальних збитків.
Зазначали, що моральна шкода та матеріальні збитки, завдані їм неправомірними діями й бездіяльністю працівників правоохоронних органів, повинні відшкодовуватися Державою.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд їх позов
задовольнити.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскарження позивачами бездіяльності слідчих під час досудового розслідування в межах кримінального провадження є механізмом реалізації права на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні
та визнання незаконною бездіяльності органів досудового слідства
в судовому порядку. Вказане не є безумовною підставою для відшкодування моральної та майнової шкоди.
Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність наявності усіх складових деліктної, цивільно-правової відповідальності для покладення
на державу обов`язку по відшкодуванню шкоди, на завдання якої посилаються позивачі, недоведеність факту завдання такої шкоди
у визначеному позивачами розмірі та причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та процесуальною діяльністю уповноважених осіб правоохоронних органів.
Районний суд урахував прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) і судову практику Верховного Суду у подібних справах.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 січня 2022 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства, оскільки вказані позивачами обставини не є безумовною підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди, а забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, слідчого у рамках досудового розслідування, є однією із засад кримінального провадження (стаття 24 КПК України).
При цьому наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб правоохоронних органів саме по собі не може свідчити
про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди.
Суд апеляційної інстанції вказав, що сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивачів зобов`язано відповідачів вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії
та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачам моральну шкоди.
Крім того, позивачами не доведений розмір заподіяної їм майнової шкоди, оскільки у позовних вимогах цей розмір зазначений як вартість придбаних ліків та лабораторних досліджень, що не належать до витрат, пов`язаних
із відновленням порушеного права.
Апеляційним судом враховано відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у даній категорії справ.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій зазначається те, що судами застосовано норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2022 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк заявниками надіслано матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги
та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року справу призначено
до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували судову практику Верховного Суду у даній категорії справ. Також посилаються на прецедентну судову практику ЄСПЛ щодо неефективності розслідування та надмірної тривалості кримінальних проваджень.
Заявники зазначають, що судами попередніх інстанцій не досліджено наявні у матеріалах справи докази, не надано оцінку протиправним діям працівників правоохоронних органів, які протягом 2015-2021 років
не вчиняли слідчих дій, передбачених КПК України, для ефективного досудового розслідування кримінального правопорушення, неодноразово безпідставно закривали кримінальне провадження. У зв`язку з цим, відбувалися постійні зміни слідчих, які розслідували кримінальне правопорушення.
При цьому уповноважені особи правоохоронних органів не з`являлися
на судові засідання, не реагували на подані ними заяви по суті, проігнорували можливість надати власні заяви, пояснення, взяти участь
у судових дебатах, чим порушили принцип змагальності судового процесу.
Вважають, що такими діями працівників правоохоронних органів їм завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, постійних стресових і нервових ситуаціях, у яких вони повинні доводити свою правоту, погіршенні стану здоров`я. Указане свідчить про наявність причинного зв`язку між відповідними протиправними діями й заподіяною їм шкодою. Розмір моральної шкоди, а саме 3 024 000,00 грн, на їхню думку визначений правильно, а матеріальні збитки у розмірі 66 642,79 грн складають вартість ліків і досліджень для лікування хвороб, отриманих у період проведення досудового розслідування.
Крім того, суди попередніх інстанцій не з`ясували глибину їхніх моральних страждань, не витребували матеріали досудового розслідування з метою аналізу дій слідчих й ухвалення законного рішення, порушили інші норми процесуального права.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ГУНП у м. Києві, в якому вказано, що доводи касаційної скарги
є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України
у м. Києві із заявою про те, що 16 липня 2013 року директор товариства
з обмеженою відповідальністю «Інтеграл Буд» ОСОБА_3 , перебуваючи по вулиці Воскресенській, 7 у місті Києві, намагався шахрайським шляхом заволодіти її грошовими коштами, посилаючись на те, що 16 липня
2013 року між нею і ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент»» укладено договір купівлі-продажу заставної № 39/2013-БВ (а. с. 26-30) для придбання квартири у житловому комплексі «Паркові озера».
За результатами розгляду заяви вказані відомості 23 січня 2015 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12015100040001096 із правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15,
частиною першою статті 190 КК України (шахрайство) (а. с. 33).
09 лютого 2015 року слідчим слідчого відділу Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України
у м. Києві (далі - слідчий) Бай Р. Я. вказане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення
(а. с. 32).
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва
від 20 березня 2015 року вищевказану постанову про закриття кримінального провадження скасовано (справа № 755/5229/15-к)
(а. с. 33, зворот).
25 травня 2015 року постановою слідчого Бай Р. Я. кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а. с. 40).
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва
від 07 серпня 2015 року вказану постанову слідчого про закриття кримінального провадження скасовано (справа № 755/14381/15-к) (а. с. 41).
26 листопада 2015 року старшим слідчим ГУНП у м. Києві Левковим В. А. повідомлено ОСОБА_1 про те, що його заява, яка надійшла 26 листопада 2015 року, розглянута та приєднана до матеріалів кримінального провадження № 12015100040001096. Кім того, оскільки кримінальним правопорушенням завдано майнову шкоду, відповідно до статті 55
КПК України він являється потерпілими у вказаному кримінальному провадженні (а. с. 45).
27 червня 2017 року Київською місцевою прокуратурою № 4 повідомлено ОСОБА_1 про те, що за результатами проведеного досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні слідчим 29 жовтня 2016 року прийнято рішення про його закриття на підставі пункту 2
частини першої статті 284 КПК України. За результатами вивчення матеріалів кримінального провадження встановлено, що рішення слідчого про закриття даного провадження прийнято передчасно, без врахування всіх обставин у даному провадженні. У зв`язку з цим, вищевказана постанова слідчого про закриття провадження скасована та в порядку статті 36 КПК України слідчому надано відповідні письмові вказівки для активізації досудового розслідування (а. с. 50).
30 червня 2018 року постановою слідчого Вовка В. В. кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а. с. 56).
Постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 від 27 вересня 2018 року вказану постанову слідчого Вовка В. В. про закриття кримінального провадження скасовано (а. с. 58).
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань; зобов`язано уповноважену особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1 від 15 лютого 2019 року (вх № 3-1000) про вчинення кримінального правопорушення, розпочати досудове розслідування
та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (справа № 757/18068/19-к) (а. с. 63).
21 березня 2020 року слідчим Григорчук Д. І. закрито кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України
у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 190
КК України (а. с. 65-66).
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва
від 21 квітня 2021 року вказану постанову про закриття кримінального провадження скасовано (справа № 755/14381/15-к) (а. с. 67-69).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» закріплено,
що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом
чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування
за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної
та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями
чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових
чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури
і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність»,
«Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно
від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено,
що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176
ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176
ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується
на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил
про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,
їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання
про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій
особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади
при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом ? моральною шкодою.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня
2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність
за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором
або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня
1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику
в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку
з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми,
при настанні інших негативних наслідків.
У пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору
про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості
та справедливості.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачі обґрунтовували заявлені вимоги безпідставними, на їхню думку, закриттями кримінального провадження, які в подальшому скасовувалися в судовому порядку,
неефективністю та тривалістю кримінального провадження, що завдало їм матеріальних збитків, які полягають у витратах на лікування, та моральну шкоду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13
ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вказані позивачами обставини
не є безумовною підставою для задоволення їх позову, оскільки забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій
чи бездіяльності є однією із засад кримінального провадження, регламентовано статтею 24 КПК України, згідно з якою, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій
чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
При цьому, врахувавши відповідні норми ЦПК України, суди вірно вказали, що позивачами не доведено завдання їм моральної шкоди, що є їхнім процесуальним обов`язком у силу положень статей 12 81 ЦПК України,
як і розмір заподіяної їм майнової шкоди, який ними безпідставно визначено як вартість придбаних ліків та лабораторних досліджень.
Колегія суддів зазначає, шо для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.
Слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією
з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності
за шкідливі наслідки протиправного діяння.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій вірно виходили із того, що позивачі не надали достатніх, належних
і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння їм моральних страждань, встановлення факту протиправності дій, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) правоохоронних органів, а відтак правильними є висновки судів
про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1
та ОСОБА_2 .
Крім того, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України
на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії
чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді
за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги
на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства,
як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень,
дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Проте наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
Метою оскарження позивачем бездіяльності слідчих у цій справі було фактично оспорювання їхньої процесуальної діяльності.
Разом із цим, зазначене не є безумовним доказом неправомірної бездіяльності у розумінні вимог ЦК України.
При цьому у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилаються позивачі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2021 року у справі
№ 686/11712/20 (провадження № 61-15359св20) указано, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності
у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.
При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або матеріальної шкоди.
Отже, у даному спорі відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , так як останні не довели наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Подібні за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах:
від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження
№ 61-4779св18); від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц (провадження № 61-15913св20); від 08 вересня 2021 року у справі
№ 638/164/18 (провадження № 61-446св21); від 01 грудня 2021 року у справі
№ 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21) та інших.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами відповідних правових висновків Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки висновки, зроблені судами по суті вирішення спору, узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду у подібних справах, застосовані судами правові позиції є релевантними. При цьому судова практика у цій категорії справ
є сталою.
З урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Посилання касаційної скарги про те, що уповноважені особи правоохоронних органів не з`являлися на судові засідання, не реагували
на подані позивачами заяви по суті, проігнорували можливість надати власні заяви, пояснення, взяти участь у судових дебатах та інше,
чим порушили, на думку заявників касаційної скарги, принцип змагальності судового процесу, відхиляються Верховним Судом, оскільки вони зводяться до власного тлумачення норм процесуального права, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Крім того, вказані посилання, як і доводи про необхідність надання оцінки матеріалам досудового розслідування та діям слідчих, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Таким чином, висновки суду першої інстанції, з яким погодився
й суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позову, у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,
а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог
статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення
та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надано оцінку всім важливим аргументам сторін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів
не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень
не впливають.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416
ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а судові рішення -
без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 січня 2022 року
та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Ю. В. Черняк