Постанова
Іменем України
29 грудня 2022 року
місто Київ
справа № 756/10745/21
провадження № 61-5591св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Національна академія державного управління при Президентові України,
третя особа - голова комісії з реорганізації Національної академії державного управління при Президентові України - проректор з науково-педагогічної роботи (фінансово-економічні питання) Київського національного університету імені Тараса Шевченка Білявська Ольга Борисівна
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 грудня 2021 року у складі судді Банасько І. М.та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національної академії державного управління при Президентові України, у якому просила:
- поновити її на посаді начальника відділу забезпечення якості освітнього процесу управління аналізу й організації навчальної роботи Національної академії державного управління при Президентові України;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 липня 2021 року до дня ухвалення рішення суду.
- визнати незаконними дії відповідача щодо невидачі їй трудової книжки в день звільнення, зобов`язати оформити трудову книжку та стягнути середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 12 січня 2010 року вона працювала в Національній академії державного управління при Президентові України, з 05 листопада 2018 року - на посаді начальника відділу забезпечення якості освітнього процесу управління аналізу й організації навчальної роботи Національної академії державного управління при Президентові України.
14 травня 2021 року роботодавець вручив їй письмове попередження про скорочення займаної нею посади у зв`язку з припиненням юридичної особи (Національної академії державного управління при Президентові України) у результаті її реорганізації (на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2021 року № 147-р та наказу Міністерства освіти і науки України від 16 березня 2021 року № 316).
11 червня 2021 року, у порядку передбаченому статтею 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), їй запропоновано вакантну посаду провідного фахівця навчально-лабораторного центру організації навчального процесу, від якої вона відмовилася.
Наказом Національної академії державного управління при Президентові України від 18 червня 2021 року № 453-ос її звільнено з роботи з 14 липня 2021 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Посилалася на те, що її звільнення з роботи відбулося з порушенням частини першої статті 49-2 КЗпП України, оскільки зроблена їй роботодавцем пропозиція укласти контракт терміном на один рік для виконання функцій провідного фахівця навчально-лабораторного центру організації навчального процесу є обмеженням її прав, гарантованих статтею 43 Конституції України, а також вимог статті 42 КЗпП України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що на підставі наказу Міністерства освіти і науки України від 16 березня 2021 року № 316 у відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема реорганізація та скорочення чисельності штату працівників. Національна академія державного управління при Президентові України дотрималася вимог статті 49-2 КЗпП Українищодо порядку попередженняОСОБА_1 про наступне вивільнення та обов`язку її працевлаштування, запропонувавши позивачу вакантну посаду провідного фахівця навчально-лабораторного центру організації навчального процесу, від якої вона відмовилася. Посилання позивача про те, що для виконання функцій провідного фахівця навчально-лабораторного центру організації навчального процесу, їй, у порушення вимог закону, запропоновано укласти контракт терміном на один рік, належними та допустимими доказами не підтверджено. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового норм законодавства.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилалася на:
- пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16-ц, від 13 травня 2021 року у справі № 377/759/19, від 19 травня 2021 року у справі № 345/1663/18 та від 26 січня 2022 року у справі № 671/875/20;
- пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме - суди не в повній мірі з'ясували обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, зокрема не дослідили штатний розпис відповідача та його правонаступника у період від дня попередження позивача про наступне звільнення до дня її звільнення;
- пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме - суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання про витребування штатного розпису, відповідно до якого у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка до дати повідомлення працівників про скорочення їх посад, було введено 394 штатних одиниці.
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 та пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від голови комісії з реорганізації Національної академії державного управління при Президентові України - проректора з науково-педагогічної роботи (фінансово-економічні питання) Київського національного університету імені Тараса Шевченка Білявської О. Б., в якому третя особа просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на те, що затверджений штатний розпис Київського національного університету імені Тараса Шевченка на дату звільнення її з роботи містив велику кількість вільних вакансій є припущенням позивача, що не ґрунтується на наявних у справі доказах, та спростовується наявною в матеріалах справи довідкою від 02 грудня 2021 року. Суди обґрунтовано не досліджували доводи позивачки про наявність у неї переважного права на залишення на роботі, оскільки всі посади Національної академії державного управління при Президентові України підлягали скороченню.
У відповіді на відзив від ОСОБА_1 , що надійшла до Верховного Суду у липні 2022 року, заявник зауважила, що в суді першої інстанції, вона ініціювала питання про витребування штатного розпису, але суд першої інстанції його не вирішував, взявши до уваги пояснення третьої особи. З огляду на наведене, вважала, що суди дійшли висновку про виконання роботодавцем вимог статті 49-2 КЗпП України на підставі аналізу довідки від 02 грудня 2021 року, виданої головою комісії з реорганізації Національної академії державного управління при Президентові України - проректора з науково-педагогічної роботи (фінансово-економічні питання) Київського національного університету імені Тараса Шевченка Білявської О. Б., що не містить інформації: про наявність чи відсутність вакансій у цій юридичній особі; чому 11 червня 2021 року позивачу було запропоновано лише одну посаду; чому штатний розпис Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка був затверджений ще до моменту повідомлення працівників Національної академії державного управління при Президентові України про їх скорочення.
Справа надійшла до суду касаційної інстанції у липні 2022 року.
Установлені судами фактичні обставини справи
Суди встановили, що наказом Національної академії державного управління при Президентові України від 12 січня 2010 року № 14-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника програмно-методичного відділу фахової підготовки та стажування управління з навчальної роботи Національної академії державного управління при Президентові України з 12 січня 2010 року як обрану за конкурсом.
Наказом Національної академії державного управління при Президентові України від 05 листопада 2018 року № 875-ос ОСОБА_1 за її згодою переведено на посаду начальника забезпечення якості освітнього процесу управління аналізу й організації навчальної роботи, з 05 листопада 2018 року.
Указом Президента України від 05 листопада 2020 року № 487/220 «Про впорядкування використання об'єктів державної власності, що перебувають в управління Державного управління справами», Національну академію державного управління при Президентові України передано до сфери управління Міністерства освіти і науки України.
На виконання зазначеного указу, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2021 року № 147 «Деякі питання реорганізації закладів освіти» вирішено реорганізувати Національну академію державного управління при Президентові України шляхом приєднання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 16 березня 2021 року № 316 «Про реорганізацію закладів освіти» уточнено, що Національна академія державного управління при Президентові України (код ЄДРПОУ 23696843) реорганізовується шляхом приєднання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (код ЄДРПОУ 02070944) як структурний підрозділ.
14 травня 2021 року ОСОБА_1 ознайомилася з попередженням роботодавця про те, що займана нею посада підлягає скороченню у зв`язку з припиненням юридичної особи (Національної академії державного управління при Президентові України) у результаті її реорганізації (на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2021 року № 147-р та наказу Міністерства освіти і науки України від 16 березня 2021 року № 316).
11 червня 2021 року ОСОБА_1 ознайомилася з повідомленням про її звільнення, в цей же день їй було запропоновано вакантну посаду провідного фахівця науково-методичного центру організації навчального процесу, від якої вона відмовилася без зазначення причин.
Наказом Національної академії державного управління при Президентові України від 18 червня 2021 року № 453-ос, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу забезпечення якості освітнього процесу управління аналізу й організації навчального процесу з 14 липня 2021 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згідно з довідкою про заробітну плату від 12 липня 2021 року заробіток позивача за травень - червень 2021 року складав 34 933,82 грн, середня заробітна плата за два останні місяці, що передували звільненню, - 14 060,86 грн.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Національна академія державного управління при Президентові України (код ЄДРПОУ 23696843) перебуває у стані припинення, 19.03.2021.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно із статтею 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга цієї статті).
В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджено його за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.
Реорганізація - це інша форма припинення юридичної особи. Під час реорганізації юридична особа теж припиняється, однак всі її права й обов`язки у порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. Реорганізація може здійснюватися злиттям, приєднанням, поділом та перетворенням юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
14 травня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про те, що займана нею посада підлягає скороченню. У зв`язку з реорганізацією Національної академії державного управління при Президентові України шляхом її приєднання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка як структурного підрозділу,
Згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Отже, за правилами частини другої статті 40, частин першої, третьої
статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані усі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
Зазначені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (№ П/9901/310/18) (провадження № 11-431асі18).
Установивши, що при звільненні ОСОБА_1 з посади начальника відділу забезпечення якості освітнього процесу управління аналізу й організації навчальної роботи Національної академії державного управління при Президентові України на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, відповідачем дотримано вимог статті 49-2 КЗпП України, зокрема, у межах строку попередження про наступне вивільнення (11 червня 2021 року) запропоновано позивачу вакантну посаду провідного фахівця навчально-лабораторного центру організації навчального процесу, від якої вона відмовилася, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про поновлення її на роботі задоволенню не підлягають.
Зазначеного висновку суди дійшли на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин і доказів у справі, зокрема додатку до попередження, підписаного позивачем 11 червня 2021 року, а також довідки від 02 грудня 2021 року, виданої головою комісії з реорганізації Національної академії державного управління при Президентові України - проректора з науково-педагогічної роботи (фінансово-економічні питання) Київського національного університету імені Тараса Шевченка Білявською О. Б.
Твердження заявника про те, що суди дійшли передчасного висновку про виконання роботодавцем обов`язку з її працевлаштування, без належного з`ясування фактичних обставин справи, зокрема, без дослідження штатного розпису відповідача та його правонаступника у період від дня її попередження про наступне звільнення до дня її фактичного звільнення з роботи, клопотання про витребування яких були нею заявлені в суді першої інстанції, однак не були вирішенні судом, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, а також самостійно витребовувати докази.
ОСОБА_1 в позовній заяві та під час розгляду справи в суді першої інстанції не посилалася на те, що Національною академією державного управління при Президентові України при її звільненні на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України не було запропоновано усіх посад, на які вона могла претендувала відповідно до її освіти та кваліфікації, а у разі їх відсутності - інших існуючих вакансії у всій юридичній особі.
Як на підставу позову, позивач посилалася виключно на те, що роботодавець не дотримався визначеного статтею 49-2 КЗпП України порядку її працевлаштування, оскільки запропонував їй вакантну посаду лише 11 червня 2021 року, а не одночасно з повідомлення про скорочення займаної нею посади. Крім того, вважала така посада їй була запропонована з порушенням вимог закону, оскільки передбачала укладення строкового трудового договору, що обмежувало її трудові права.
З матеріалів справи та звукозаписів судових засідань від 30 вересня 2021 року, від 22 жовтня 2021 року, від 12 листопада 2021 року, від 02 грудня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 не заявляла клопотань про витребування штатного розпису відповідача та його правонаступника Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а тому такі і не могли бути предметом дослідження судами.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 не обґрунтовувала позовні вимоги обставинами, на які вона посилається у касаційній скарзі, під час розгляду справи у суді першої інстанції, не скористалась своїми процесуальним правом заявити клопотання про витребування доказів, Верховний суду вважає необґрунтованими її доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі
№ 761/41149/16-ц, від 13 травня 2021 року у справі № 377/759/19, від 19 травня 2021 року у справі № 345/1663/18 про те, що оскільки обов`язок працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
За правилами цивільного судочинства, суд першої інстанції розглядає справу у межах заявлених вимог, підстав позову, та наявних у справі доказів на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень. Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не надав належної оцінки самостійно отриманим нею 16 грудня 2021 року та долученим до апеляційної скарги доказам, а саме: наказам ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 25 березня 2021 року № 188-32, від 07 квітня 2021 року № 222-32, від 07 квітня 2021 року № 225-32, від 29 квітня 2021 року № 274-32щодо зміни структури та штатного розпису університету є неспроможними, оскільки відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду апеляційної інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках. Тоді як позивач не надала доказів на підтвердження того, що у неї існували об`єктивні та непереборні перешкоди в наданні таких документів до суду першої інстанції.
Аналізуючи наведене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи на підставі наявних у справі доказів з дотриманням вимог процесуального закону.
Необґрунтованимитакож є аргументи ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на наявність у неї переважного права на залишення на роботі як працівника з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці, та не врахував у цьому аспекті правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 671/875/20, оскільки позивач наведеним не обґрунтовувала підстави поновлення її на роботі. Крім того, за встановлених судами обставин скорочення всіх наявних у Національній академії державного управління при Президентові України посад, правило, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України про те, що при скороченні чисельності чи штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією та продуктивністю, не застосовується.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
А. С. Олійник
В. В. Яремко