№ 756/15524/18

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 756/15524/18-ц

провадження № 61-20134св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «УкрСиббанк», державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» м. Київ Коцюба Алла Євгеніївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект»,

треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васьківська Вікторія Станіславівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року у складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» м. Київ Коцюби А. Є. (далі - державний реєстратор Коцюба А. Є.), Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» (далі - ТОВ «Кей - Колект»), треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васьківська В. С., про визнання іпотечного договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 20 листопада 2018 року їхня донька ОСОБА_4 , яка перебувала в квартирі АДРЕСА_1 , яка є місцем постійного проживання, та належить їм на праві спільної сумісної власності згідно зі Свідоцтвом про право власності на житло від 30 червня 1998 року, повідомила, що невідомі особи зламали тамбурні двері та замок і потрапили до коридору загального користування. Коли приїхала патрульна поліція, то невідомі особи в усній формі повідомили, що вони є представниками нового власника квартири.

21 листопада 2018 року за місцем проживання за тією ж адресою прибули інші невідомі особи і знову почали розповідати, що саме вони є представниками нового власника і їм невідомо, хто перед цим приходив. Цього ж дня їм надано копію договору іпотеки від 05 вересня 2008 року № 93170, відповідно до умов якого іпотекодавцем є ОСОБА_3 , але предметом іпотеки є: квартира АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Мінської народної ради народних депутатів м. Києва Державне комунальне управління житлового господарства орган приватизації державного житлового фонду, 30 червня 1998 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 30 червня 1998 року № 1171, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 03 липня 1998 року, записаний у реєстрову книгу за № 1089. Предмет іпотеки складається з трьох жилих кімнат. Загальна площа предмета іпотеки становить 58,15 кв. м, жила - 40 кв. м.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30 червня 1998 року Державне комунальне управління житлового господарства Мінського району м. Києва посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 , дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (у рівних долях).

Відомості у договорі іпотеки не відповідають даним щодо власників квартири. Квартира і до цього часу знаходиться у спільній власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і жодного відношення до договору іпотеки вони не мають, згоди на його укладення не надавали, а тому вважають, що договір іпотеки є незаконним і має бути визнаний недійсним.

Згідно з Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 листопада 2018 року стало відомо, що 07 листопада 2018 року державний реєстратор Коцюба А. Є. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 43957269 від 09 листопада 2018 року 12:35:40, власником квартири визнано: ТОВ «Кей-Колект».

Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати договір іпотеки від 05 вересня 2008 року № 93170, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , недійсним; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43957269 від 09 листопада 2018 року, 12:35:40, Коцюба А. Є. , Київська філія комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу», м. Київ.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 березня 2021року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 05 вересня 2008 року № 93170, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 43957269 від 09 листопада 2018 року, державний реєстратор Коцюба А. Є., Київська філія комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» м. Київ.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір іпотеки укладений між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк», який змінив назву на АТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Кей-Колект», є недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог закону, без отримання згоди інших співвласників квартири, переданої банку в іпотеку.

Позивачами не пропущено строк звернення до суду із вимогою про визнання договору іпотеки недійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що співвласники були обізнані про укладення спірного договору іпотеки. В своєму позові вони зазначають, що про наявність договору іпотеки дізналися лише у листопаді 2018 року, протилежного суду не доведено. Клопотання про застосування строків позовної давності представник банку обґрунтовував посиланням на акт опису та арешту майна від 30 листопада 2011 року, разом з тим у цьому акті відсутні підписи позивачів, а тому відсутні підстави вважати, що позивачі були обізнані про договір іпотеки з 2011 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що, якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому, а отже, у ОСОБА_3 були відсутні повноваження на укладення оспорюваного договору та передачу квартири в іпотеки вцілому.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2021 року АТ «УкрСиббанк» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, від 30 липня 2021 року у справі № 670/23/18, Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-7цс14.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, у якій зазначено, що суди ухвалили рішення по суті заявлених вимог щодо належних відповідачів. Позови про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, а також позови про витребування майна з чужого незаконного володіння можуть бути пред`явлені протягом періоду порушення права власності, яке визнається триваючим.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частина третя статті 400 ЦПК України передбачає, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Обставини, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 30 червня 1998 року, Державне комунальне управління житлового господарства Мінського району м. Києва посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (у рівних долях).

Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року ОСОБА_6 засуджено за частинами другою та четвертою статті 190 КК України. Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_6 , продовжуючи свої дії, спрямовані на повторне заволодіння грошовими коштами ОСОБА_3 в особливо великих розмірах, зловживаючи довірою останнього, 05 вересня 2008 року у невстановлений досудовим слідством час, зустрівся з ОСОБА_3 у приміщенні ПАТ «УкрСиббанк» на вул. Дружби народів, 13 у м. Києві, де ОСОБА_3 , будучи впевненим в правомірності переконань ОСОБА_6 , передав останньому гроші в сумі 100 000,00 дол. США, що за курсом НБУ становило 485 030,00 грн. Після чого, ОСОБА_6 із метою приховування своїх протиправних дій, направлених на заволодіння вказаними грошовими коштами, оформив договір позики грошей, згідно з яким отримав від ОСОБА_3 гроші строком на шість місяців з щомісячною платою 7 % суми позики. Цивільний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в сумі 766 760,35 грн.

Відповідно до інформаційної довідки КП Київської міської ради Київського міського БТІ від 08 квітня 2019 року, квартира АДРЕСА_1 , на праві власності зареєстрована за: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 (у рівних долях) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району 30 червня 1998 року (Розпорядження № 1171).

З наданих суду матеріалів приватним нотаріусом Васьківською В. С., власником квартири АДРЕСА_1 , є лише ОСОБА_3 . Отже, документи, що надані нотаріусу при укладенні договору іпотеки не відповідають оригіналу правовстановлюючого документа на квартиру щодо власників спірного майна.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із наявності достатніх правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки, оскільки він суперечить вимогам частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України, частини другої статті 6 Закону України «Про іпотеку», так як укладений без отримання згоди інших співвласників спірної квартири ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Проте повною мірою Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України. Згідно з частиною першою цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК Українита іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статей 572 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку»предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до статті 578 ЦК Українита статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Згідно з частинами першою, другою статті 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Подібні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 761/31210/19.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, сторонами договору іпотеки від 05 вересня 2008 року № 93170 є АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 . Позов пред`явлено до державного реєстратора Коцюби А. Є., АКІБ «УкрСиббанк», а ОСОБА_3 є третьою особою, а не співвідповідачем. Позивачі клопотань про залучення ОСОБА_3 співвідповідачем не заявляли. Оскільки позивачі пред`явили позов лише до однієї сторони договору, а інша сторона договору є третьою особою, то висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про задоволення позову є помилковим, оскільки відсутні підстави для задоволення позову внаслідок неналежного складу відповідачів.

Установивши, що у цій справі як відповідач залучений лише АКІБ «УкрСиббанк» -одна зі сторін оспорюваного правочину (договору іпотеки) і не залучено як відповідача іпотекодавця - ОСОБА_3 , у задоволенні позову необхідно відмовити через неналежний склад відповідачів.

У своїй касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, від 30 липня 2021 року у справі № 670/23/18, Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-7цс14.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц сформульовано висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 30 липня 2021 року у справі № 670/23/18 вказав на те, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Отже, доводи касаційної скарги АКІБ «УкрСиббанк» про неврахування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, знайшли своє підтвердження.

При цьому Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , викладені у їхньому відзиві про те, що при поданні позову до суду ОСОБА_3 одразу був залучений стороною справи з таких підстав.

Відповідальними за наслідки порушення прав особи (не сторони договору) укладенням договору є обидві сторони договору. ОСОБА_3 , який є іпотекодавцем та не стверджує про непідписання оспорюваного договору, а в день його укладення в приміщенні банку передав ОСОБА_6 100 000 дол. США, що підтверджується вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року, повинен бути залучений до участі у справі як відповідач, а не третя особа. Залучення ОСОБА_3 до участі у справі третьою особою за вимогами про визнання договору іпотеки недійним, за яким він є іпотекодавцем, - порушує норми процесуального права, наслідком чого є відмова у задоволенні позову, оскільки відповідальність за порушення прав позивачів оспорюваним договором не може бути покладена тільки на одну сторону договору, це суперечить принципу законності та справедливості.

У постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18 та Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-7цс14, на які міститься посилання у касаційній скарзі як на приклади застосування норм права, сформульовано висновки про те, що за змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Отже, за змістом частини першої статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Оскільки суди попередніх інстанцій не вирішили питання про склад осіб, які повинні брати участь у справі, що є самостійною підставою для відмови у позові, тому суд касаційної інстанції не аналізує питання застосування позовної давності, як таке, що не має правового значення для вирішення цієї справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Отже, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКІБ «УкрСиббанк» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 5 763,00 грн (2 305,20 грн + 3 457,80 грн), тобто по 2 881,50 грн із кожного.

Керуючись статтями 409 410 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк»задовольнити.

РішенняОболонського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року, скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк», державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» м. Київ Коцюби Алли Євгеніївни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васьківська Вікторія Станіславівна, про визнання іпотечного договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750, місцезнаходження: вул. Андріївська, 2/12, м. Київ) судовий збір у розмірі 2 881,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750, місцезнаходження: вул. Андріївська, 2/12, м. Київ) судовий збір у розмірі 2 881,50 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко