Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 756/15779/15-ц
провадження № 61-14421св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд»,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду
м. Києва від 06 квітня 2021 року у складі судді Андрейчука Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (далі - ТОВ «Український лізинговий фонд»), третя особа - ОСОБА_3 , про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з 01 лютого 2014 року він працював начальником відділу продаж м. Київ та область управління продаж і розвитку ТОВ «Український лізинговий фонд». 16 листопада 2015 року був звільнений з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Своє звільнення він вважав незаконним та зазначив, що роботодавцем не було враховано його переважне право на залишення на роботі, оскільки він має на утриманні малолітню дитину, а його дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьох років. Також вказував, що він не був повідомлений про наступне вивільнення. У зв`язку з допущеними роботодавцем при його звільненні порушення трудового законодавства ОСОБА_1 просив суд поновити його на роботі, стягнути з
ТОВ «Український лізинговий фонд» на його користь невиплачену бонусну заробітну плату у сумі 40 000,00 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований до дня ухвалення рішення у справі.
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просив суд скасувати наказ ТОВ «Український лізинговий фонд» від 16 листопада 2015 року № 493-к/тр про його звільнення з роботи; поновити його на посаді начальника відділу продаж м. Київ та область управління продаж і розвитку ТОВ «Український лізинговий фонд»; стягнути з ТОВ «Український лізинговий фонд» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з середньомісячної заробітної плати у розмірі 32 042,51 грн; стягнути з ТОВ «Український лізинговий фонд» компенсацію моральної шкоди у сумі 80 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «Український лізинговий фонд» було запропоновано ОСОБА_1 дві посади, які були вакантними у товаристві станом на 10 вересня 2015 року, а саме: посаду фахівця відділу супроводу договорів лізингу управління обслуговування клієнтів та посаду менеджера (управителя) з страхування відділу страхування управління обслуговування клієнтів. Те, що ОСОБА_1 був ознайомлений з наявними на підприємстві вакантними посадами, але відмовився засвідчити це підписом, підтверджується актом від 10 вересня 2015 року.Інші вакантні посади, окрім запропонованих ОСОБА_1 , за період з 10 вересня 2015 року до 16 листопада 2015 року у
ТОВ «Український лізинговий фонд» не з`явились.Зважаючи на відсутність працівників, які продовжували б роботу на посаді, яку займав
ОСОБА_1 , у суду відсутні підстави для оцінки переважного права позивача на залишення на роботі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що роботодавець діяв правомірно та дотримався вимог трудового законодавства при звільненні позивача, а отже, звільнення відбулось без порушень норм закону. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Сам позивач у суді апеляційної інстанції визнав, що йому були запропоновані дві вакантні посади, однак, заяву про переведення його на вільні посади він не подавав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У серпні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 11 квітня 2018 року у справі
№ 520/10385/16-ц, 08 травня 2019 року у справі № 757/13677/17-ц, та не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 при звільненні не було запропоновано всі вакантні посади у ТОВ «Український лізинговий фонд». Позивачу було запропоновано 2 посади, які відповідач вказував як вакантні, станом на 10 вересня 2015 року, проте звільнено його було
16 листопада 2015 року. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відмовився від запропонованих посад.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У жовтні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ТОВ «Український лізинговий фонд», третя особа - ОСОБА_3 , про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 лютого 2014 року ОСОБА_1 був призначений в порядку переведення на посаду начальника відділу продаж м. Київ та область управління продаж і розвитку ТОВ «Український лізинговий фонд»
(а. с. 10-12, т. 1).
07 вересня 2015 року загальними зборами учасників ТОВ «Український лізинговий фонд» ухвалено рішення, оформлене протоколом № 15/09-07, про зміну організаційної структури товариства шляхом ліквідації відділу продаж м. Київ та область управління продаж і розвитку та скорочення посади начальника цього відділу (а. с. 91, т. 1).
На виконання рішення загальних зборів учасників ТОВ «Український лізинговий фонд» від 07 вересня 2015 року № 15/09-07 директором товариства видано наказ від 10 вересня 2015 року № 446-к/тр «Про внесення змін до штатного розпису», яким скорочено посаду начальника відділу продаж м. Київ та область управління продаж і розвитку
ТОВ «Український лізинговий фонд» (а. с. 92, Т. 1).
У зв`язку зі скороченням штату працівників ТОВ «Український лізинговий фонд» директором підприємства 10 вересня 2015 року було видано наказ
№ 447-к/тр «Про попередження про звільнення», яким наказано повідомити ОСОБА_1 про наступне вивільнення 16 листопада 2015 року, а також складено письмове повідомлення про вивільнення (а. с. 93, 98, т. 1).
Цього ж дня посадові особи ТОВ «Український лізинговий фонд» намагалися вручити ОСОБА_1 наказ ТОВ «Український лізинговий фонд»
від 10 вересня 2015 року № 446-к/тр «Про внесення змін до штатного розпису», наказ від 10 вересня 2015 року № 447-к/тр «Про попередження про звільнення» та повідомлення про наступне вивільнення, проте ОСОБА_1 , ознайомившись з їх змістом, відмовився від їх отримання, про що було складено акти, підписані юрисконсультом управління правового контролінгу ОСОБА_4 , начальником служби внутрішнього аудиту і контролю ОСОБА_5 , начальником управління по роботі з персоналом ОСОБА_6 та начальником управління продаж і розвитку ОСОБА_7 (а. с. 94, 96, 97, т. 1).
ТОВ «Український лізинговий фонд» було запропоновано ОСОБА_1 дві посади, які були вакантними у товаристві станом на 10 вересня
2015 року, а саме: посаду фахівця відділу супроводу договорів лізингу управління обслуговування клієнтів та посаду менеджера (управителя) з страхування відділу страхування управління обслуговування клієнтів
(а. с. 98, 99, т. 1).
Те, що ОСОБА_1 був ознайомлений з наявними на підприємстві вакантними посадами, але відмовився засвідчити це підписом, підтверджується актом від 10 вересня 2015 року, підписаним юрисконсультом управління правового контролінгу ОСОБА_4 , начальником служби внутрішнього аудиту і контролю ОСОБА_5 , начальником управління по роботі з персоналом ОСОБА_6 та начальником управління продаж і розвитку ОСОБА_7 (а. с. 95, т. 1).
Інших вакантних посад, окрім запропонованих ОСОБА_1 за період з 10 вересня 2015 року до 16 листопада 2015 року у ТОВ «Український лізинговий фонд» не з`явилось.
У довідці від 14 серпня 2020 року № 15, виданій ТОВ «Український лізинговий фонд», товариство вказало, що не приймало на роботу нових працівників у період з 10 вересня 2015 року до 16 листопада 2015 року.
За клопотанням представника ОСОБА_1 судом витребувано у Головному управлінні Державної податкової служби у м. Києві документи, які містять відомості щодо працевлаштування працівників у
ТОВ «Український лізинговий фонд» у період з 10 вересня 2015 року до
16 листопада 2015 року (а. с. 75-76, т. 2).
Згідно з інформацією, наданою Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві, у період з 10 вересня 2015 року до
16 листопада 2015 року працівники на роботу в ТОВ «Український лізинговий фонд» не приймались (а. с. 105-117, т. 2).
09 вересня 2015 року був прийнятий на роботу ОСОБА_8 , який став до роботи 10 вересня 2015 року (а. с. 117, т. 2).
Посади працівників ТОВ «Український лізинговий фонд», які були звільнені підприємством у період з 10 вересня 2015 року до 16 листопада 2015 року, не були запропоновані ОСОБА_1 , оскільки були скорочені роботодавцем (а. с. 143-160, т. 2).
Наказом ТОВ «Український лізинговий фонд» від 16 листопада 2015 року
№ 493-к/тр ОСОБА_1 було звільнено з роботи у зв`язку з скороченням штату працівників за пунктом 1 частиною першою
статті 40 КЗпП України (а. с. 15, т. 1).
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником -
ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15 та Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 травня 2020 року у справі
№ 755/3972/17-ц (провадження № 61-40672св18).
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що роботодавець діяв правомірно та дотримався вимог трудового законодавства при звільненні позивача, а отже, звільнення відбулось без порушень норм закону. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Доводи касаційної скарги про те, що роботодавець не врахував його переважне право на залишення на роботі, є необґрунтованими, оскільки у відповідача не було підстав для врахування переважного права працівника, оскільки позивач був один працівник у відділі і тому при скороченні відділу у нього не існувало переважного права перед будь-ким.
Посилання касаційної скарги про те, що вакантні посади позивачу було запропоновано лише при попередженні про майбутнє звільнення, а на час звільнення йому жодна посада не була запропонована, спростовується тим, що представник відповідача зазначив, що за весь період з 10 вересня
2015 року до 16 листопада 2015 року нові вакансії не з`явилися, а з заявами про переведення його на вільні посади, які йому були запропоновані, позивач не звертався.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович