Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 756/1853/15-ц
провадження № 61-2565св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В. від 19 січня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідача борг за договором позики в розмірі 9 281 400 грн.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 23 січня 2013 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 639 440 грн, що еквівалентно 80 000 дол. США, кінцевий строк погашення позики 26 липня 2013 року. Відповідач грошові кошти не повернув. Станом на 10 лютого 2015 року курс дол. США становить 24,95 грн за 1 дол. США. У зв`язку із чим сума боргу становить 1 996 000 грн. Пунктом 4.2 договору позики встановлено, що за несвоєчасне повернення позики відповідач зобов`язаний сплатити позивачу неустойку у розмірі 1% від суми заборгованості за кожний календарний день існування простроченої заборгованості. Таким чином, неустойка за 365 днів прострочення сплати боргу становить 7 285 400 грн. Просить стягнути з відповідача на його користь суму боргу в розмірі 9 281 400 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 липня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 9 281 400 грн та судовий збір в розмірі 3 654 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач зобов`язання повернути кошти позивачу в термін визначений договором позики не виконав, а тому права позивача підлягають захисту.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 9 281 400 грн та судовий збір в розмірі 3 654 грн.
Апеляційний суд, фактично погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для стягнення з позичальника боргу у заявленому позивачем розмірі, однак встановив, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
17 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги, що сума неустойки, нарахована позивачем за один рік, в 11 разів перевищила суму коштів, які були передані за договором позики та майже в 4 рази перевищила розмір основного зобов`язання, ураховуючи пункт 3.1. договору.
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18; у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2018 року в справі № 913/89/18, від 04 грудня 2018 року в справі № 916/65/18, від 03 липня 2019 року в справі № 917/791/18, від 22 жовтня 2019 року в справі № 904/5830/18, від 15 липня 2020 року в справі № 185/1265/17; постановах Верховного Суду України від 04 вересня 2014 року в справі № 6-100цс14, від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1120цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 756/1853/15-ц з Оболонського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2021 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 23 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко С. Ю. та зареєстровано за № 44, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 639 440 грн, що еквівалентно 80 000 дол. США. Кінцевий строк погашення позики 26 липня 2013 року.
Пунктом 4.2 договору позики встановлено, що за несвоєчасне повернення позики відповідач зобов`язався сплатити позивачу неустойку в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.
Відповідач свої зобов`язання щодо повернення коштів відповідно до умов договору не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 9 281 400 грн, яка складається із: основної заборгованості за договором позики - 1 996 000 грн та неустойки в розмірі 7 285 400 грн.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошові кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 4.2 договору позики встановлено що за несвоєчасне повернення позики відповідач зобов`язаний сплатити позивачу неустойку в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.
Установлено, що 23 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко С. Ю. та зареєстровано за № 44, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 639 440 грн, що еквівалентно 80 000 дол. США. Кінцевий строк погашення позики 26 липня 2013 року.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Апеляційний суд вважав, що оскільки відповідач свої зобов`язання щодо повернення коштів відповідно до умов договору не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 9 281 400 грн, яка складається із: основної заборгованості за договором позики - 1 996 000 грн та неустойки в розмірі - 7 285 400 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для стягнення основної суми боргу за договором позики в розмірі 1 996 000 грн у зв`язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань, оскільки доказами у справі підтверджено, що відповідач порушив умови договору позики та у строк, обумовлений договором, гроші не повернув.
Проте колегія суддів з висновками апеляційного суду в частині стягнення пені за неналежне виконання зобов`язання повністю погодитись не може з огляду на таке.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 551 ЦК України).
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Такого висновку дійшли й Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц.
Стягуючи пеню, яка передбачена умовами договору позики, в розмірі 7 285 400 грн, апеляційний суд не врахував, що стягнення пені у розмірі, який більше ніж у чотири рази перевищує розмір збитків, не може вважатися таким, що відповідає загальним засадам цивільного судочинства (стаття 3 ЦК України), а тому колегія суддів, з урахуванням меж касаційного перегляду та встановлених судом обставин, вважає за можливе зменшити розмір пені до 1 996 000 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині стягнення пені змінити, зменшивши її розмір з 7 285 400 грн до 1 996 000 грн. У решті вимог постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені змінити, зменшивши її розмір з 7 285 400 грн до 1 996 000 грн.
В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун