23.06.2024

№ 756/4833/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 756/4833/21

провадження № 61-18531св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Вовченко Кристина Сергіївна, на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ ФК «Довіра та Гарантія», Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С. А., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

В обґрунтування позову Товариство посилалось на те, що 10 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк», назву якого у подальшому було змінено на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс-Банк»), та ОСОБА_1 було укладено договір № 6-034/07Р про надання кредитних коштів у іноземній валюті для споживчих цілей у розмірі 312 000,00 доларів США на строк до 01 серпня 2022 року.

Вказані кошти були надані для придбання об`єкту житлової нерухомості, а саме - квартири АДРЕСА_1 , яка була набута ОСОБА_1 у власність за договором купівлі-продажу № 3686, посвідченим приватним нотаріус Київського міського нотаріального округу Сень-Силка І. В.

Вказана квартира стала предметом договору іпотеки № 6-034/07Р, укладеного 14 серпня 2007 року АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , для забезпечення виконання зобов`язання останнього за кредитним договором № 6-034/07Р.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києві від 04 червня 2015 року у справі № 756/4383/15-ц в межах поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 визнано право власності по частині на квартиру АДРЕСА_1 .

28 вересня 2015 року ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу нерухомого майна, реєстровий № 2253, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А., відповідно до якого квартира під АДРЕСА_1 була передана у власність ОСОБА_2 .

В подальшому, 29 жовтня 2015 року (тобто, через один місяць), квартира АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_4 , на підставі договору дарування, укладеним між ОСОБА_2 ( Дарувальник ) та ОСОБА_4 ( Обдаровувана ), в інтересах якої діяв її законний представник - батько ОСОБА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. С. за реєстровим № 1434.

Разом із тим, ще у червні 2015 року у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитом.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року у справі № 756/7110/15-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 204 215,66 доларів США.

На виконання указаного рішення суду Оболонським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 2/756/666/16 від 25 травня 2016 року.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві Гавриліва А. В. від 07 червня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 2/756/666/16 від 25 травня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 6-034/07Р від 10 серпня 2007 року у сумі 204 215,66 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 12 травня 2015 року становить 4 204 772,26 грн.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року, яке ухвалено у справі № 756/7110/15-ц, не виконано.

10 серпня 2017 року між ПАТ КБ «Правекс Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги № б/н, відповідно до якого останнє отримало право вимоги за кредитним договором № 6-034/07Р від 10 серпня 2007 року.

Позивач зазначає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28 вересня 2015 року, реєстровий № 2253, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А., було укладено з метою ухилення від виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, а тому такий договір є фіктивним і має бути визнаний судом недійсним.

Крім того, згідно з умовами вказаного договору, квартира АДРЕСА_1 була відчужена ОСОБА_1 в цілому, у той час як відповідно до рішення Оболонського районного суду м. Києві від 04 червня 2015 року останньому на праві власності належала лише її частина, що свідчить про порушенням норм чинного законодавства.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 2253, виданий 28 вересня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А., відповідно до якого продавець, а саме ОСОБА_1 передав у власність покупцю - ОСОБА_2 наступне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 та застосувати наслідки недійсності правочину;

- відновити становище сторін договору купівлі-продажу, серія та номер: 2253, виданий 28 вересня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А., яке існувало до порушення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на дату укладення оспорюваного договору в ОСОБА_1 були відсутні правові підстави для фіктивного відчуження свого майна, оскільки жодного судового рішення про стягнення з нього на користь позивача грошових коштів не існувало.

Також суд вказав, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу квартири вчинено із дотриманням вимог чинного законодавства України, а саме з нотаріальним посвідченням, з отриманням згоди колишньої дружини відповідача та з визначенням експертом ринкової вартості об`єкту нерухомості.

При цьому спірну квартиру було відчужено за ринковою вартості, згідно Звіту про оцінку майна, про що зазначено в п. 2.2 оспорюваного договору.

Розрахунки між сторонами оспорюваного договору з урахуванням вимог Постанови НБУ № 210 від 06 червня 2013 року відбувалися у безготівковій формі, про що свідчить долучене платіжне доручення № 1 від 28 вересня 2015 року на суму - 1 444 800 грн.

Вказані обставини та докази, на думку суду, підтверджують реальність правовідносин, що виникли між сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу, та спростовують позицію позивача.

У зв`язку із цим, суд дійшов висновку, що доводи позивача з приводу фраудаторності оспорюваного договору ґрунтуються на припущеннях, а наявні у справі докази підтверджують факт реального настання правових наслідків, обумовлених договором.

Також суд вказав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення позовних вимог не створить для нього жодних правових наслідків, не захистить та не відновить його права.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ТОВ ФК «Довіра та Гарантія» звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» задоволено частково, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 2253, виданий 28 вересня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А., відповідно до якого продавець, а саме ОСОБА_1 передав у власність покупцю - ОСОБА_2 наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 та застосовано наслідки недійсності правочину.

Відновлено становище сторін договору купівлі-продажу, серія та номер: 2253, виданого 28 вересня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуМихайленком С. А., яке існувало до порушення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири судове провадження у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» було розпочате, а само зобов`язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором об`єктивно вже існувало, що свідчить про наявність підстав для висновку, що оспорюваний договір є фраудаторним.

При цьому суд вказав, що ані ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», ані ПАТ «Правекс-Банк» не були учасниками оскаржуваного договору купівлі-продажу, тому не повинні були володіти інформацією щодо існування договору з часу його укладення, у зв`язку із чим підстави для застосування у цій справі строку позовної давності відсутні.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

26 грудня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вовченко К. С. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

30 січня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 22 вересня 1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб.

ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_1 .

10 серпня 2007 між АКБ «Правекс-Банк», який у подальшому змінило своє найменування на ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 6-034/07Р, відповідно до якого банком ОСОБА_1 надано кредит на загальну суму 312 000,00 доларів США на строк до 01 серпня 2022 року.

14 серпня 2007 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В., зареєстрованого в реєстрі за № 3868, набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києві від 04 червня 2015 року у справі № 756/4383/15-ц позов задоволено; поділено майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 наступним чином: визнано за ОСОБА_3 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 111,70 кв. м, що складається з трьох жилих кімнат житловою площею 60,70 кв.м; визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 111,70 кв.м, що складається з трьох жилих кімнат житловою площею 60,70 кв.м.

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Правекс-Банк»), ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сень-Силка І. В., ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», про визнання недійсним договору іпотеки № 6-034/07Р, укладеного 14 серпня 2007 року АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 (справа № 756/12508/14-ц).

Як вбачається з витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 28 вересня 2015 року на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києві від 18 березня 2015 року у справі № 756/12508/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Правекс-Банк», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотекибуло припинено обтяження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

28 вересня 2015 року ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_1 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_2 .

Як вбачається з матеріалів, наданих на вимогу суду приватним нотаріусом Михайленком С. А., ОСОБА_3 надала згоду на продаж її чоловіком ОСОБА_1 нерухомого майна, зокрема квартири АДРЕСА_1 .

У подальшому між ОСОБА_2 та малолітньою ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якої діяв її законний представник - батько ОСОБА_1 , було укладено договір дарування квартири від 29 жовтня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Соколовим О. С., зареєстрований в реєстрі за № 1434.

Через неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе обов`язків за кредитним договором утворилася заборгованість, у зв`язку із чим у червні 2015 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулось до суду з відповідним позовом до боржника.

12 серпня 2015 року було розпочато судове провадження за вказаним позовом (справа № 756/7110/15-ц).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року у справі № 756/7110/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором від 10 серпня 2007 року № 6-034/07Р у сумі 204 215,66 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 12 травня 2015 року становить 4 204 772,26 грн.

На виконання указаного рішення суду Оболонським районним судом м. Києві було видано виконавчий лист № 2/756/666/16 від 25 травня 2016 року.

Державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Гаврилів А. В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 07 червня 2016 року згідно виконавчого листа № 2/756/666/16 від 25 травня 2016 року.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року, ухвалене у справі № 756/7110/15-ц, не виконано.

У подальшому між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ КБ «Правекс-Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимог за кредитними договорами № б/н, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 6-034/07Р від 10 серпня 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», у зв`язку із чим ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року у справі № 756/7110/15-ц замінено стягувача у виконавчому провадженні.

Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 756/12508/14ц (провадження № 61-20573св19) позов ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Правекс-Банк», ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сень-Силка І. В., ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», про визнання недійсним договору іпотеки, задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 14 серпня 2007 року № 6-034/07Р, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк».

12 січня 2022 року, під час розгляду справи судом першої інстанції, представником відповідача ОСОБА_1 подано клопотання про застосування строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

Частинами першою, другою статті 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

За пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18.

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом зроблено висновок, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.

У справі, яка переглядається, встановлено, що через неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе обов`язків за кредитним договором утворилася заборгованість, у зв`язку із чим у червні 2015 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулось до суду з відповідним позовом до боржника.

12 серпня 2015 року було розпочато судове провадження за вказаним позовом (справа № 756/7110/15-ц), а рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року у справі № 756/7110/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором № 6-034/07Р від 10 серпня 2007 року у сумі 204 215,66 доларів США.

Вказане рішення суду не виконано.

Разом із цим встановлено, що 28 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якового спірна квартира перейшла у власність ОСОБА_2 , яка у свою чергу вже 29 жовтня 2015 року на підставі договору дарування передала її у власність доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

З огляду на викладене, установивши, що відчуження майна, за рахунок якого можливо було забезпечити виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитом, під час судового провадження про стягнення з нього боргу за умови відсутності іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення (що було належним чином підтверджено в ході розгляду справи матеріалами виконавчого провадження), на користь особи, яка через місяць після цього подарувала цю ж квартиру доньці боржника, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав, передбачених положеннями статті 234 ЦК України, для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, 12 січня 2022 року, під час розгляду справи судом першої інстанції, представником відповідача ОСОБА_1 подано клопотання про застосування строку позовної давності, яке мотивовано тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено на користь ОСОБА_2 28 вересня 2015 року, а з позовом позивач звернувся до суду лише у березні 2021 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При таких обставинах, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Установивши, що ні ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», ні ПАТ «Правекс-Банк» не були учасниками оскаржуваного договору купівлі-продажу, а тому не повинні були володіти інформацією про існування договору з часу його укладення, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування в цій справі строку позовної давності.

Посилання у касаційній скарзі на долучення до матеріалів справи за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Правекс-Банк», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки № 6-034/07Р від 14 серпня 2007 року (справа № 756/12508/14-ц) документів про відчуження ОСОБА_1 спірної квартири, не може бути взято судом до уваги, оскільки ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» в якості третьої особи у цій справі було залучено лише 19 жовтня 2017 року, у вказаному судовому засіданні вказане Товариство присутнім не було, а достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження участі вказаної юридичної особи в судових засіданнях у цій справі в подальшому або на підтвердження ознайомлення представника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» з матеріалами цієї справи суду не надано.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Вовченко Кристина Сергіївна, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов