Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 756/8212/15
провадження № 61-11314св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2019 року у складі судді Шевчука А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня
2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В.,
Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у її власності є квартира АДРЕСА_1 .
У червні 2015 року їй стало відомо про те, що 14 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н. П. посвідчено договір іпотеки, предметом якого була зазначена квартира, за яким іпотекодержателем є ОСОБА_2 , а вона є іпотекодавцем.
За умовами цього договору іпотеки вона отримала від відповідача грошові кошти у розмірі 150 772,00 грн, що еквівалентно 11 500,00 дол. США, а на забезпечення виконання договору позики передала йому належну їй квартиру.
Зазначає, що вказаний договір іпотеки вона не підписувала, підпис в графі «іпотекодавець» зроблений не нею, а іншою особою, тому на підставі частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України такий договір має бути визнаний недійсним.
Посилаючись на вказані обставини, просила суд:
визнати недійсним договір іпотеки від 14 серпня 2014 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н. П. та зареєстрований в реєстрі за № 4629;
вилучити з реєстру заборон відчуження запис про заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний № 4630.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Суди виходили із того, що волевиявлення позивача щодо укладення оспорюваного договору іпотеки від 14 серпня 2014 року не суперечило її внутрішній волі та вчинено нею особисто, про що свідчить її підпис в договорі та похідних документах, пов`язаних з оформленням іпотеки та підтверджується належними і допустимими доказами, а тому суд дійшов висновку, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Зокрема, позивачем не надано оригіналів документів на підтвердження її права власності на квартиру АДРЕСА_1 , не спростовано належними та допустимими доказами отримання від ОСОБА_2 позики та оформлення пакету документів зобов`язального характеру з рукописними текстами і власноручними підписами ОСОБА_1 , які передували договору іпотеки. Позивачем не доведено того, що оригінали документів, які містять особисті відомості та дані, оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, які беззаперечно були використані під час оформлення оспорюваного правочину вибули чи вибували з володіння проти її волі.
Згідно висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №17695/17696/18-32/26167/18-32 від 05 грудня 2018 року проведеного в межах розгляду даної цивільної справи за клопотанням сторін та ухвалою суду від 30 липня 2018 року встановлено, що підпис у примірнику договору іпотеки належного ОСОБА_1 та у примірнику договору іпотеки належного ОСОБА_2 від 14 серпня 2014 року, укладеного між
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в графі «іпотекодавець», у договорі позики від 14 серпня 2014 року на лицевій стороні нижче друкованого тексту, а також на зворотній стороні аркуша в графі «позичальник», у розписці від
14 серпня 2014 року на зворотній стороні аркуша нижче рукописного тексту та в Акті прийому-передачі від 14 серпня 2014 року нижче рукописного тексту в графі «передала» виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки і застосування технічних засобів самою ОСОБА_1 (а. с. 166-171).
Суд критично ставиться до копії висновку Київського міського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 11 березня 2016 року за №278/тдд наданого позивачем за яким підпис у договорі іпотеки від 14 серпня 2014 року на дев`ятій сторінці у графі іпотекодавець виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 70-72) з огляду на те, що вказане дослідження було проведено не в межах розгляду даної цивільної справи, більше того не містить відомостей про мету дослідження договору іпотеки при розслідуванні кримінальної справи по факту заволодіння шахрайським шляхом невстановленою особою грошовими коштами. Висновок № 46/19 ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» від 10 квітня 2019 року проведений за ініціативою адвоката Розова О. С. та Рецензія на висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №17695/17696/18-32/26167/18-32 від 05 грудня 2018 року здійснені з власної ініціативи представника позивача, поза межами судового засідання, без дотримання процедури повідомлення експертів про завідомо неправдивий висновок за статтями 384 385 КК України, а також проведені по технічних копіях документів.
Надані представником позивача вказані докази не спростовують висновок експертів за результатами проведення судово - почеркознавчої експертизи №17695/17696/18-32/26167/18-32 від 05 грудня 2018 року, оскільки вони суперечать іншим доказам по справі у їх сукупності.
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не зазначили жодних законних мотивів відхилення висновку від 11 березня 2016 року
№ 278 та висновку почеркознавчої експертизи від 10 квітня 2019 року
№ 46/19, рецензії від 04 квітня 2019 року.
Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань позивача: про виклик в судове засідання судового експерта для надання пояснень з приводу висновку за результатами почеркознавчої експертизи від 10 квітня 2019 року № 46/19; про виклик експертів Куріпко К. П. , Тарасюк І. М. та Шкарівської Н. І. для надання пояснень з приводу наданого висновку судово-почеркознавчої експертизи від 05 грудня 2018 року №17695/17696/18-32/26167/18-32; про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи.
Наведені порушення допустив також суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні клопотання про виклик в судове засідання судового експерта та заяви про забезпечення доказів шляхом призначення у справі повторної судово-почеркознавчої експертизи.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 рокувідкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено,що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права).
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 14 серпня 2014 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н. П. посвідчив та зареєстрував у реєстрі за № 4629 договір іпотеки, укладений між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець), за яким
ОСОБА_1 на забезпечення виконання всіх зобов`язань перед ОСОБА_2 за договором позики від 14 серпня 2014 року передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 червня 2000 року Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району міста Києва.
Відповідно до п. 7.7 договору іпотеки договір містить весь обсяг домовленостей між сторонами щодо предмета спору, всі його умови без виключень є особисто сторонами прочитаними, осмисленими, зрозумілими, прийнятними в повному обсязі, в підтвердження чого даний договір скріплюється підписом сторін.
Згідно з п. 7.8 договору іпотеки цей договір складено у трьох примірниках - по одному для сторін та один примірник - нотаріусу, кожен з яких має однакову юридичну силу.
За змістом договору іпотеки він підписано сторонами у присутності приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу
Кучеренко Н. П. Особи громадян, які підписали договір встановлено, їх дієздатність та належність ОСОБА_1 предмету іпотеки перевірено.
Допитаний свідок ОСОБА_7 , який пояснив, що позивач за місяць до оформлення оспорюваного договору іпотеки від 14 серпня 2014 року особисто звернулась до нього з проханням оформити кредит під заставу майна й надала документи на підтвердження особи. Оскільки установа, в якій він працює, не займалася заставним кредитуванням, то позивачу було запропоновано звернутися з цього приводу до ОСОБА_2 , який погодився під заставу нерухомого майна надати їй грошові кошти.
Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово - почеркознавчої експертизи від 05 грудня 2018 року №17695/17696/18-32/26167/18-32:
підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Іпотекодавець:» в примірнику договору іпотеки від 14 серпня 2014 року, належному ОСОБА_1 , виконаний самою ОСОБА_1 ;
підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Іпотекодавець:» в примірнику договору іпотеки від 14 серпня 2014 року, належному ОСОБА_2 , виконаний самою ОСОБА_1 ;
підпис від імені ОСОБА_1 на лицевій стороні нижче друкованого тексту, а також на зворотній стороні аркуша в графі «позичальник», в договорі позики від 14 серпня 2014 року виконаний самою ОСОБА_1 ;
підпис від імені ОСОБА_1 на зворотній стороні аркуша нижче рукописного тексту нижче рукописного тексту в розписці про отримання коштів від 14 серпня 2014 року виконаний самою ОСОБА_1 ;
підпис від імені ОСОБА_1 нижче рукописного тексту в графі «Передала:» в Акті прийому-передачі від 14 серпня 2014 року виконаний самою ОСОБА_1 .
Вказаний висновок складений трьома судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз: Куріпко К. П. - головний судовий експерт відділу почеркознавчих досліджень лабораторії криміналістичних видів досліджень, судовий експерт першого кваліфікаційного класу, яка має вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст», стаж експертної роботі з 1995 року; Тарасюк І. М. - старший судовий експерт відділу почеркознавчих досліджень лабораторії криміналістичних видів досліджень, судовий експерт четвертого кваліфікаційного класу, яка має вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень - «спеціаліст», стаж експертної роботи з 2016 року; Шкарівською Н. І. - судовий експерт відділу почеркознавчих досліджень лабораторії криміналістичних видів досліджень, судовий експерт п`ятого кваліфікаційного класу, яка має вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень - «магістр», стаж експертної роботи з 2017 року. Вказані експерти попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 КК України.
Зі змісту вказаного висновку експертизи вбачається, що у розпорядженні експертів були оригінали досліджуваних документів, а саме: два примірники договору іпотеки від 14 серпня 2014 року на 05 арк.; договір позики від
14 серпня 2014 року на 01 арк.; розписка про отримання коштів від 14 серпня 2014 року від імені ОСОБА_1 на 01 арк.; акт прийому передачі від
14 серпня 2014 року від імені ОСОБА_1 на 01 арк.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Згідно частини другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
У частині першій статті 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року в справі № 335/5977/17 (провадження № 61-13350св20) вказано, що відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У справі, що переглядається суди відмовили в задоволенні позову про визнання договору іпотеки недійсним внаслідок недоведеності, що позивач не підписувала цей договір, однак суди не врахували, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; правовим наслідком недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору є його нікчемність; позовна вимога про визнання такого правочину недійсним не є належним способом захисту прав, тому в задоволенні позову судам необхідно було відмовити з цієї підстави.
За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову, але помилились щодо мотивів такої відмови.
Суди встановили, що оспорюваний правочин та документи, пов`язані з оформленням договору іпотеки від 14 серпня 2014 року підписані
ОСОБА_1 , який посвідчив приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н. П. та зареєстрував у реєстрі за № 4629. Тому колегія суддів вважає, що відсутні обставини, які б свідчили про нікчемність зазначеного правочину.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року в справі № 335/5977/17 (провадження № 61-13350св20), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити у мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.
Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року змінити,виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук