№ 756/8758/21

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 756/8758/21

провадження № 61-4457св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що з 27 листопада 2004 року вона перебувала з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року (справа № 752/20905/15-ц). У них народилося двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діти зареєстровані та проживають разом із нею.

Після розірвання шлюбу відповідач перестав допомагати матеріально, цікавитися успіхами дітей і станом їх здоров`я, піклуватися про фізичний, духовний та моральний розвиток дітей та взагалі самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Відповідач має заборгованість по сплаті аліментів, незважаючи на те, що займається бізнесом та є співзасновником декількох підприємств, є працездатною людиною з відсутністю інвалідності чи інших перешкод для працевлаштування.

Крім того зазначала, що відповідач не приймає участі в оздоровленні дітей та понесенні витрат на це, при цьому чинить їй перешкоди у виїзді з дітьми на закордонні курорти шляхом відмови надавати дозвіл на виїзд дітей за кордон для відпочинку, у зв`язку із чим вона вимушена постійно звертатися до Служби у справах дітей за отриманням такого дозволу, що потребує додаткових зусиль і часу. Проживаючи з дітьми в одному місті - м. Києві, відповідач понад два роки взагалі не бачився з дітьми та навіть не намагався з ними зустрітися. Ухилення відповідача від виконання ним батьківських обов`язків має системний характер, змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року у складі судді Шевчука А. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 щодо його доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, взявши до уваги довідку з навчального закладу та висновок служби у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, дійшов висновку про наявність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 на час ухвалення рішення досягла повноліття, тому правові підстави для позбавлення відповідача батьківських прав щодо повнолітньої дитини відсутні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чередника С. В. задоволено.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні спорів про позбавлення батьківських прав судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів злісного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей й застосування до нього такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав не буде відповідати інтересам дітей.

Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей не є обов`язковим для суду, а є лише доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці у сукупності з іншими доказами.

Аналізуючи наявний у справі висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд апеляційної інстанції зазначив, що із висновку не убачається, що батько втратив будь-який інтерес до дітей і ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, навпаки, у висновку вказано про те, що батько дітей ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав, вказував, що після розлучення з позивачкою спілкування з дітьми було регулярним та з часом зменшилося, діти перестали відповідати на його телефонні дзвінки. Висновок не містить інформації щодо вжиття органами опіки та піклування заходів по сприянню налагодження теплих та довірливих відносин між батьком та дітьми, а також інформації щодо винної поведінки батька, що становить реальну загрозу для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку через невиконання батьком його батьківських обов`язків, а тому суд не погодився з вказаним висновком органу опіки та піклування.

Апеляційний суд також зазначив, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на час розгляду справи досягла повноліття та втратила правовий статус дитини, є законним та обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року й залишити в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 02 листопада 2022 року у справі № 679/1606/19 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2023 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 756/8758/21 із Оболонського районного суду м. Києва.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, вирішуючи спір, не врахував той факт, що відповідач ухиляється від виконання ним своїх обов`язків щодо виховання дитини. Саме по собі заперечення відповідача проти позову про позбавлення батьківства та апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не свідчать про інтерес останнього до дитини. Натомість наявність попереджень відповідача Службою у справах сім`ї та дітей про необхідність зміни своєї поведінки по відношенню до дитини й відсутність будь-яких дій відповідача для налагодження відносин з дитиною, свідчить про винну поведінку відповідача та її незмінність, свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками.

Судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду у подібних, на думку заявника, справах.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - Чередника С. В. , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах; апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 27 листопада 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року (справа № 752/20905/15-ц) (а. с. 11, 15- 16).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 13, 14).

Із довідки шкільного навчального закладу від 18 травня 2021 року № 5 убачається, що батько учениці 6-Д класу ОСОБА_4 - ОСОБА_2 контакту зі школою не підтримує, із вчителями не спілкується. Дитину до школи приводять і забирають мати/бабуся (а. с. 23).

Висновком органу опіки та піклування Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 30 листопада 2021 року № 100-18087 визначено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 96-101).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 указаної Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності й доводам сторін, зробив обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки нею не надано належних та допустимих доказів винної поведінки ОСОБА_2 щодо умисного злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Установивши, що ОСОБА_2 не втратив інтересу до участі у вихованні дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має намір на відновлення відносин з нею, апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність ОСОБА_1 необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивач, ані орган опіки та піклування належно не аргументували.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який оцінено у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав. Отже, суд обґрунтовано не погодився з вказаним висновком органу опіки та піклування, що відповідає положенням частини шостої статті 19 СК України.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, як правильно встановив апеляційний суд, у справі не встановлено.

Отже, відмова судом у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який бажає брати участь у вихованні та спілкуванні з малолітньої дитиною, відповідає якнайкращим інтересам дитини, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Посилання касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у наведених ОСОБА_1 як приклад неправильного застосування норм права постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечать загальним висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, крім іншого такі висновки зроблені за інших обставин, встановлених у кожній із зазначених справ та наявних у ній доказів.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами проведена належна правова оцінка доказів.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович