№ 756/8833/18

Постанова

Іменем України

29 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 756/8833/18

провадження № 61-8230св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, ОСОБА_2 ,

третя особа - Національне агентство з питань запобігання корупції,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представницею ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду

від 13 липня 2022 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Вербової І. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - Концерн РРТ), ОСОБА_2 , третя особа - Національне агентство з питань запобігання корупції, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за час затримки повного розрахунку, відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що в Концерні РРТ він обіймав посаду першого заступника генерального директора, тобто посаду, перебування на якій відповідно до Номенклатури посад працівників Концерну потребує оформлення та надання допуску до державної таємниці.

Після закінчення терміну дії допуску до державної таємниці позивач надав відповідний пакет документів до Служби безпеки України (далі - СБУ) для його переоформлення, проте листом від 18 квітня 2018 року № 26/2/1-2188-п/дск СБУ повідомило Концерн про відмову у наданні позивачу допуску до державної таємниці.

Вказує, що у зв`язку з відмовою у надані допуску до державної таємниці він звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до СБУ, третя особа - Концерн РРТ, про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні допуску до державної таємниці, в якому 30 травня 2018 року відкрито провадження у справі.

Позивач наголошує, що неодноразово звертався до керівника Концерну РРТ

Семерея П. І. з проханням повторного направлення до СБУ документів для отримання допуску до державної таємниці, але відповідач відмовив у підписанні згаданих документів та незаконно звільнив позивача.

25 травня 2018 року позивачу разом із попередженням про звільнення надано перелік вакантних у Концерні посад, в якому, на думку позивача, жодна не відповідала його кваліфікації та професії.

На думку ОСОБА_1 , така ситуація склалася через його звернення 15 травня 2018 року до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) та Національної поліції із заявою про порушення ОСОБА_2 вимог Закону України «Про запобігання корупції», які свідчать про вчинення ним правопорушень, передбачених статями 172-6 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також статті 366-1 Кримінального кодексу України.

14 червня 2018 року видано наказ № 11/ос про звільнення ОСОБА_1 із посади на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає, що його звільнення має ознаки злочину, передбаченого частиною одинадцятою статті 172 КК України (звільнення у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції»), через що за його заявою Шевченківським УП ГУНП у м. Києві 01 червня 2018 року відкрито кримінальне провадження № 12018100100006086.

В обґрунтування наявності підстав відшкодування моральної шкоди позивач зазначив, що у вересні 2017 року він у Концерні РРТ взяв довгострокову безвідсоткову позику на індивідуальне житлове будівництво. Звільненням йому завдано душевних хвилювань та позбавлено стабільного заробітку і створено важкі умови життя (т. 1, а. с. 2-14).

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ Концерну РРТ від 14 червня 2018 року № 11/ОС «Про припинення трудового договору», визнати його звільнення незаконним, поновити його на посаді першого заступника генерального директора Концерну РРТ, стягнути з Концерну РРТ середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та середній заробіток за весь час затримки невиплачених сум, що підлягали виплаті при звільненні, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Концерну РРТ від 14 червня 2018 року № 11/ОС «Про припинення трудового договору». Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника генерального директора Концерну РРТ із 14 червня 2018 року. Стягнуто з Концерну РРТ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу - 1 618 053,44 грн. Стягнуто з Концерну РРТ на користь ОСОБА_1

12 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу. В іншій частині позову до Концерну РРТ - відмовлено. У задоволенні позову до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що на час звільнення позивач мав статус викривача,

у зв`язку з чим його не могло бути звільнено згідно з частиною третьою статті 53 Закону «Про запобігання корупції» у редакції, яка діяла на момент звільнення, що підтверджується відповіддю НАЗК на адвокатський запит та листом НАЗК до суду з поясненнями, в яких зазначено, що ОСОБА_1 є викривачем. Звільнення за таких обставин порушує вимоги статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» та є підставою для поновлення на роботі (частина перша статті 235

КЗпП України).

Постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2022 року апеляційну скаргу Концерну РРТ задоволено. Рішення Солом`янського районного суду

м. Києва від 03 червня 2021 року скасовано, постановлено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що оскільки посада першого заступника генерального директора Концерну РРТ передбачає наявність допуску до державної таємниці, тому скасування такого допуску унеможливлює перебування позивача на цій посаді. Враховуючи, що позивач відмовився від переведення на запропоновані посади, які є у Концерні РРТ, тому він підлягав звільненню. Апеляційним судом враховано, що на час вирішення справи СБУ повторно питання щодо надання допуску позивачу до державної таємниці не розглядало, отже, ОСОБА_1 і на тепер не має допуску до державної таємниці, процедура погодження звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скасуванням допуску до державної таємниці розпочата до моменту подання ОСОБА_1 заяви до НАЗК про корупцію (за 7 днів), а закон не встановлює заборони звільнення особи, якщо її звільнення не пов`язане з повідомленнями про корупцію.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_1 через представницю ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду

від 13 липня 2022 року, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 04 березня

2020 року у справі № 755/32663/14, від 05 червня 2020 року у справі

№ 487/3850/19, від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/8080/18, від 12 квітня

2022 року у справі № 761/36215/14, від 06 липня 2022 року у справі

№ 947/12894/20, Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі

№ 6-40цс15. Заявник зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Також заявник просить скасувати ухвалу апеляційного суду про відкриття провадження у справі. Вказує, що в ухвалі про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження відсутнє будь-яке обґрунтування поважності причин поновлення строку на апеляційне оскарження,

а в матеріалах справи відсутнє клопотання від заявника про поновлення строку на оскарження.

У жовтні 2022 року Концерном РРТ подано до суду відзив на касаційну скаргу,

з вимогами про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані ухвалу та постанову апеляційного суду - без змін. Зазначив, що від дати отримання повідомлення про відмову у наданні допуску до державної таємниці та початку процедури погодження звільнення заявника, до дати повідомлення заявником про вчинення генеральним директором правопорушень, пов`язаних

з корупцією, минув майже місяць, що свідчить про те, що заявник подав це повідомлення виключно з тим, щоб гарантувати собі неможливість звільнення відповідно до частини третьої статті 53 Закону України «Про запобігання корупції». Водночас, факта порушень Концерном РРТ та ОСОБА_2 законодавства про запобігання корупції перевіркою НАЗК, проведеною за звернення позивача, не встановлено, що спростовує доводи заявника у цьому контексті.

ОСОБА_2 у жовтні 2022 року подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що висновки апеляційного суду не суперечать наведеними у касаційній скарзі висновками Верховного Суду, оскільки висновки більшості наведених постанов Верховного Суду

є нерелевантними до спірних правовідносин.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 призначений на посаду начальника відділу супутникових технологій та розвитку Концерну РРТ відповідно до наказу від 27 січня 2006 року № 3/ок.

Наказом від 17 серпня 2015 року № 45/ок ОСОБА_1 переведено на посаду першого заступника генерального директора Концерну РРТ.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2016 року № 735-р на ОСОБА_1 тимчасово покладено обов`язки генерального директора Концерну РРТ (до призначення генерального директора Концерну в установленому порядку).

Відповідно до наказу Адміністрації державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації від 19 жовтня 2016 року № 646 припинено контракт

з генеральним директором Концерну РРТ ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 вважається таким, що приступив до виконання обов`язків генерального директора Концерну РРТ із 25 жовтня 2016 року (до призначення генерального директора Концерну РРТ в установленому порядку).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 року № 947-р генеральним директором Концерну РРТ призначено ОСОБА_2 .

Відповідно до наказу Адміністрації державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації від 26 грудня 2017 року № 719 припинено виконання обов`язків генерального директора Концерну РРТ ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 вважається таким, що приступив до виконання обов`язків генерального директора Концерну РРТ із 28 грудня 2017 року.

Наказом генерального директора Концерну РРТ ОСОБА_2 від 02 січня

2018 року № 2-ок затверджено Розподіл обов`язків між генеральним директором, першим заступником генерального директора та технічним директором, затверджено Схему взаємозаміни між генеральним директором, першим заступником генерального директора та технічним директором.

Абзацом 2 пункту 6.4 Статуту Концерну РРТ визначено, що у разі неможливістю генеральним директором виконувати свої обов`язки з поважних причин або

у випадках, передбачених законодавством, їх виконання покладається на першого заступника генерального директора.

Відповідно до Номенклатури посад працівників Концерну РРТ, перебування на яких потребує оформлення та надання допуску до державної таємниці (обліковий

від 29 квітня 2014 року № 91/ДСК) зі змінами від 30 березня 2015 року № 5 (обліковий від 26 лютого 2015 року До 41/ДСК), посада першого заступника генерального директора Концерну РРТ віднесена до переліку посад працівників, перебування на яких потребує оформлення та надання допуску до державної таємниці та передбачає отримання допуску форми 3.

Отже, позивач обіймав посаду першого заступника генерального директора, перебування на якій потребує допуску до державної таємниці.

Концерн РРТ через закінчення строку дії раніше виданого ОСОБА_1 допуску до державної таємниці звернувся до СБУ із вмотивованим запитом від 20 березня 2018 року № 24дск щодо переоформлення заступнику генерального директора ОСОБА_1 допуску до державної таємниці за формою 3.

За результатами проведеної перевірки СБУ складено висновок від 18 квітня

2018 року про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, про що листом від 18 квітня 2018 року № 26/2/1-2188п/дск повідомлено Концерн РРТ. Підставою для такого рішення СБУ стало повідомлення ОСОБА_1 недостовірної інформації про себе, зокрема, приховування факту авторства та створення позивачем акаунтів у соціальних мережах ВКонтакте та Одноклассники на власне ім`я. За анкетними даними позивач повідомив СБУ про наявність лише одного особистого акаунту в соціальній мережі Facebook на ім`я « ОСОБА_1 ». Тим самим, на думку СБУ, позивач порушив норми пункту 1 частини 2 статті 23 Закону України «Про державну таємницю».

У зв`язку з відмовою у наданні допуску, Концерном РРТ видано наказ від 23 квітня 2018 року № 5дск «Про припинення доступу до секретної інформації

ОСОБА_1 ».

У пункті 6.6 Статуту Концерну РРТ визначено, що перший заступник генерального директора, головний бухгалтер та керівник юридичної служби призначаються та звільняються генеральним директором за погодженням з Уповноваженим органом управління.

07 травня 2018 року Концерн РРТ звернувся до Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України з листом про погодження звільнення

ОСОБА_1

14 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до НАЗК із заявою про вчинення генеральним директором Концерну РРТ порушень, пов`язаних з корупцією.

21 травня 2018 року Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України листом № 12/01-2265 на вих. № 1680/2-04 від 07 травня

2018 року погоджено звільнення ОСОБА_1

25 травня 2018 року першому заступнику генерального директора Концерну РРТ ОСОБА_1 надано для ознайомлення попередження про те, що посада, яку він обіймає, вимагає доступу до державної таємниці, у зв`язку з відмовою

у наданні такого допуску на підставі листа СБУ від 18 квітня 2018 року № 26/2/1-2188-п/дск він підлягає звільненню на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Також до попередження долучено перелік вакантних посад

у Концерні РРТ станом на 25 травня 2018 року, на які ОСОБА_1 може бути переведений за його згодою.

Наказом від 25 травня 2018 року № 178/в ОСОБА_1 надано додаткову відпустку як постраждалому внаслідок аварії на ЧАЕС із 29 травня до 13 червня

2018 року.

Наказом від 14 червня 2018 року № 11/ос ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника генерального директора Концерну РРТ у зв`язку з відмовою

у наданні допуску до державної таємниці та відмовою від переведення на запропоновані посади на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/8144/18 скасовано рішення СБУ про відмову у наданні

ОСОБА_1 допуску до державної таємниці за формою 3 з підстав відсутності доказів. Зобов`язано СБУ повторно розглянути питання щодо надання позивачу допуску до державної таємниці за формою 3.

В судовому засіданні апеляційним судом встановлено, що СБУ повторно питання про надання допуску до державної таємниці ОСОБА_1 не розглядало. На час вирішення справи у суді апеляційної інстанції у ОСОБА_1 допуск до державної таємниці відсутній.

Правове обґрунтування

Положення трудового законодавства

Пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Отже, відмова у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці працівнику, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці, унеможливлює перебування такого працівника на відповідній посаді та виконання ним своїх трудових функцій.

Такі обставини, які унеможливлюють продовження трудових відносин, а саме: відмова чи скасування допуску до державної таємниці, за своєю суттю не залежать ані від волі роботодавця, ані від волі працівника, проте законодавець покладає на роботодавця обов`язок вжити передбачених законом заходів для працевлаштування працівника.

Так, частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Положення законодавства про державну таємницю

Суспільні відносини, пов`язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України врегульовані

Законом України від 21 січня 1994 року № 3855-XII «Про державну таємницю» (далі - Закон № 3855-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону № 3855-XII допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону № 3855-XII спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про державну таємницю» державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації мають право провадити діяльність, пов`язану з державною таємницею, після надання їм Службою безпеки України спеціального дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею.

Частиною другої статті 26 Закону № 3855-XII передбачено, що скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України в разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв`язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Пунктом 1 частини другої статті 23 Закону № 3855-XII визначено, що у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що громадянина, якому відмовлено

у допуску до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов`язану з державною таємницею, чи звільнено.

Щодо застосування Закону України «Про запобігання корупції» при звільненні позивача

Частиною третьої статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» у редакції, чинній на час звільнення позивача передбачалося, що особа або член її сім`ї не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Для застосування наведених положень Закону важливим є встановлення моменту набуття особою статусу викривача. Відповідно до Закону особа набуває статусу викривача з моменту, коли вона здійснила всі залежні від неї дії для повідомлення компетентного органу про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

Саме з моменту набуття особою статусу викривача, на таку особу поширюються положення статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», тобто особа набуває імунітет від негативних заходів впливу. Водночас, такий імунітет не

є абсолютним і має певні межі, враховуючи його правове спрямування.

Серед обставин, які є підставою для набуття імунітету викривача, потрібно виділити такі: особою здійснено повідомлення про порушення саме Закону України «Про запобігання корупції», а не іншого закону, і саме тих вимог, які ним визначені, у тому числі встановлених ним заборон і обмежень.

Іншим обов`язковим елементом, за наявності якого особа набуває імунітет викривача, є застосування до нього негативних заходів впливу, перелік яких не

є вичерпним.

І третьою обставиною, яка необхідна для набуття передбаченого законом імунітету викривача, є наявність зв`язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

Про наявність зв`язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою може свідчити, зокрема, але не виключно, такі обставини: певна послідовність подій (спочатку повідомлення особою про факти корупції, потім - застосування до викривача негативних наслідків); наближеність в часі цих подій (застосування негативних наслідків до викривача відбулося незадовго після повідомлення ним про факти корупції); наявність різного роду погроз до викривача після повідомлення ним про факти корупції; відсутність в минулому (до моменту повідомлення) обґрунтованих претензій до працівника, в тому числі й з боку осіб, про корупційні діяння яких ним повідомлено.

Перевірка наявності чи відсутності наведених обставин дає змогу стверджувати про відсутність чи наявність причинного зв`язку між виданням оспорюваного наказу про звільнення із діяльністю позивача як викривача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, установивши, що ОСОБА_1 обіймав посаду першого заступника генерального директора, перебування на якій потребує надання допуску до державної таємниці, позивачу СБУ відмовило у наданні допуску до державної таємниці, він відмовився від переведення на запропоновані вакантні посади, зробив обґрунтований висновок, що звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України проведено з дотриманням вимог закону.

Суд апеляційної інстанції правомірно не погодився із висновками суду першої інстанції про те, що порушено процедуру звільнення, передбачену пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки керівництвом Концерну не вирішувалося питання переведення позивача на іншу роботу. Спростовуючи такий висновок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції мотивовано вказав на те, що порядок переведення працівників регулюється статтею 32 КЗпП України, в якій зокрема визначено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві,

в установі, організації допускається тільки за згодою працівника. КЗпП не встановлює вимог до форми повідомлення про переведення чи повідомлення про незгоду з таким переведенням.

На підставі наведених норм, проаналізувавши наявні у справі матеріалів, які підтверджують, що одночасно з повідомлення про можливе звільнення у зв`язку із відмовою СБУ у наданні допуску до державної таємниці позивачу надали до відома перелік посад, які були вакантними на підприємстві, а також відсутність

в матеріалах справи належних доказів того, що позивач надав свою згоду на переведення на іншу посаду, апеляційний суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що при звільнені позивача процедура звільнення не порушена.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, також дійшов обґрунтованого висновку про те, що при звільненні позивача на нього не поширювались положення статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на час звільнення).

Оцінюючи послідовність подій, а саме: висновок СБУ про відмову у наданні позивачу допуску до державної таємниці складено 18 квітня 2018 року, у зв`язку

з чим роботодавцем 07 травня 2018 року розпочато процедуру погодження

з Уповноваженим органом управління звільнення позивача, 14 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до НАЗК із заявою про вчинення генеральним директором Концерну РРТ порушень, пов`язаних з корупцією, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що на позивача на момент звільнення не поширювався імунітет викривача, оскільки обставини, які унеможливили перебування позивача на посаді та стали підставою для звільнення, виникли до того, як позивач звернувся із заявою до НАЗК. Хоча наказ про звільнення позивача приймався 14 червня 2018 року, тобто вже після звернення позивача із заявою до НАЗК, проте хронологія подій підтверджує відсутність причинно-наслідкового зв`язку між виникненням об`єктивних підстав для звільнення позивача та повідомленням ним про корупцію.

Верховний Суд погоджується, що за встановлених у цій справі обставин, зокрема, відсутність у позивача допуску до державної таємниці, що унеможливлює виконання ним посадових обов`язків першого заступника генерального директора Концерну РРТ, відсутність згоди позивача на переведення на іншу вакантну посаду, відсутність причинно-наслідкового зв`язку між повідомлення про корупцію та початком погодження звільнення позивача із займаної посади з Уповноваженим органом управління, свідчить про дотримання відповідачем законодавчо встановленої процедури звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2

частини першої статті 40 КЗпП України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що СБУ не виконала рішення

у адміністративній справі та повторно не розглянула питання про надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, не спростовують висновків судів про те, що на момент звільнення позивач не мав допуску до державної таємниці, що унеможливлювало його перебування на посаді, яка передбачає допуск до державної таємниці.

Твердження у касаційній скарзі про те, що у позивача не було обов`язків, виконання яких потребує допуск до державної таємниці, що підтверджується наказом «Про розподіл обов`язків між керівництвом Концерну РРТ», а тому він міг обіймати посаду першого заступника генерального директора, Верховний Суд оцінює критично з огляду на таке.

Накази про розподіл обов`язків між керівництвом мають тимчасовий характер,

у той час як Номенклатура посад працівників Концерну РРТ, перебування на яких потребує оформлення та надання допуску до державної таємниці, передбачає, що посада першого заступника генерального директора Концерну РРТ віднесена до посад працівників, перебування на яких потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці, а також положення пункту 6.4 Статуту Концерну РРТ, яким визначено, що у разі неможливістю генеральним директором виконувати свої обов`язки з поважних причин або у випадках, передбачених законодавством, їх виконання покладається на першого заступника генерального директора.

Наведені положення локальних нормативних документів Концерну РРТ Верховний Суд оцінює як такі, що містять імперативну вказівку про те, що особа, яка перебуває на посаді першого заступника генерального директора, повинна мати допуск до державної таємниці відповідної форми.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду

від 04 березня 2020 року у справі № 755/32663/14, від 05 червня 2020 року у справі № 487/3850/19, від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/8080/18, від 12 квітня

2022 року у справі № 761/36215/14, від 06 липня 2022 року у справі

№ 947/12894/20, Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі

№ 6-40цс15.

У постановах від 04 березня 2020 року у справі № 755/32663/14 та від 12 квітня 2022 року у справі № 761/36215/14 Верховним Судом переглядалися рішення за нововиявленими обставинами, де оскаржувалися накази про звільнення, прийняті відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників).

У справі № 487/3850/19 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для звільнення позивача з роботи, оскільки із скасуванням позивачу допуску до державної таємниці роботодавець повинен був запропонувати вакантні посади для переведення працівника на іншу роботу, а тому відповідно до статті 235 КЗпП України позивач підлягав поновленню на посаді.

У справі № 361/8080/18 оскаржувався наказ про звільнення, прийнятий відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул, у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин).

У справі № 947/12894/20 оскаржувався наказ про звільнення, прийнятий відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників).

Отже, посилання у касаційній скарзі на те, що оскаржувані рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 755/32663/14, від 05 червня 2020 року у справі

№ 487/3850/19, від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/8080/18, від 12 квітня

2022 року у справі № 761/36215/14, від 06 липня 2022 року у справі

№ 947/12894/20, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки у справі, що переглядається,позивача звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із відсутністю доступу до державної таємниці та відмовою від переведення на вакантну посаду, наявну у роботодавця, тобто підстави звільнення у справах, наведених як приклад, є відмінними від справи, що переглядається.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що реалізація положень

статті 263 ЦПК України відбувається шляхом застосування висновків саме

у подібних відносинах.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, потрібно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Проте, оскаржуване рішення не суперечить наведеному висновку, оскільки посадові обов`язки позивача вимагають наявності допуску до державної таємниці, а за відсутності такого допуску у позивача та за його незгоди на переведення на іншу посаду, таке звільнення допускається, оскільки неможливо перевести працівника, без його згоди, на іншу роботу.

Також заявник зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Оскільки суд апеляційної інстанцій встановив усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи та ухвалення законного, обґрунтованого рішення, на підставі наявних у справі доказів, досліджених у судовому засіданні, які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів здійснена судом апеляційної інстанцій, отже, відсутні підстави стверджувати, що апеляційний суд при розгляді справи порушив вимоги процесуального закону.

Вирішуючи спір, апеляційний суд повно та всебічнодослідив наявні у справі докази

і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не встановлено.

Щодо вимог касаційної скарги про скасування ухвали про відкриття апеляційного провадження

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства

є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Доводи заявника про відсутність у матеріалах справи заяви Концерну РРТ про поновлення строку на апеляційне оскарження визнаються безпідставними, оскільки таке клопотання містилося у самій апеляційній скарзі.

Апеляційний суд, вирішуючи питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, оцінивши наведені заявником обставини щодо дати отримання ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, усунення заявником недоліків, які стали причиною повернення апеляційної скарги, дати наступного звернення з апеляційною скаргою, дійшов висновку, що наявні поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження, а тому є підстави для його поновлення.

В питанні оцінки наявності поважних причин суд наділений певною дискрецією. Процесуальні рішення про поновлення строку на оскарження можуть бути скасовані судом вищої інстанції у випадку їх очевидної необґрунтованості. У цій справі заявником не наведено обставин, які б давали підстави для висновку, що рішення апеляційного суду про поновлення строку на оскарження

є невмотивованим, а тому немає підстави для його скасування.

Враховуючи, що касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі

пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, і передбачених

частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено, так і не встановлено обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представницею ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний