Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 756/8945/15-ц
провадження № 61-40020св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Київська міська рада,
треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Наталія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Олександр Леонідович, Головне управління юстиції в особі 11-ї Київської державної нотаріальної контори,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року у складі судді Яценко Н. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2018 року: Іванченка М. М., Желепи О. В., Рубан С. М.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр О. С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр О. Л., Головне управління юстиції в особі 11-ї Київської державної нотаріальної контори, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 22 січня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. С., зареєстрований в реєстрі за № 105; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що до неї у порядку спадкування перейшло право власності на спірну квартиру, яка вибула з володіння власника поза його волею.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр О. С., Головне управління юстиції в особі 11-ї Київської державної нотаріальної контори, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно в порядку спадкування задоволено частково.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 31,1 кв. м, загальною - 47 кв. м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_6 , є власником квартири АДРЕСА_1 і її право власності підлягає захисту шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування у апеляційного суду відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасуватирішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 , не проживала з ним, а отже не має права на віндикаційний позов, обставини, встановлені судом у справі № 756/5019/13-ц, не можуть вважатись преюдиціальними. Судами безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотань про витребування доказів, суди дійшли висновків, які не відповідають обставинам справи.
Судові рішення оскаржуються у частині задоволення позовних вимог, в іншій частині, враховуючи положення статті 400 ЦПК України, не є предметом перегляду у касаційному порядку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , після смерті якого відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , що належала на праві приватної власності ОСОБА_6 станом на день його смерті.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2015 рокуу справі № 756/5019/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду містка Києва від 11 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року, встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано заповіт, складений 22 листопада 2005 року ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корольчук О. С., недійсним.
Свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_1 у період з 2002 року по день смерті ОСОБА_6 , також свідки зазначали, що вони проживали разом та мали спільний бюджет.
Покази свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 судом апеляційної інстанції оцінено критично.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року у справі № 756/5019/13-ц в порядку забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Проте, незважаючи на ухвалу суду про забезпечення позову, було укладено правочини щодо відчуження спірної квартири.
22 січня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 105, відповідного до якого ОСОБА_20 продав, а ОСОБА_3 придбав спірну квартиру.
У пункті 3 зазначеного договору купівлі-продажу № 105 зазначено, що квартира належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про власності на житло від 09 грудня 1997 року, яке видане Державним комунальним управлінням ЖГ Мінського району м. Києва на підставі розпорядження № 992 від 09 грудня 1997 року. Право власності за ОСОБА_2 зареєстроване в БТІ м. Києва 10 грудня 1997 року в реєстровій книзі за №1440.
При цьому, згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про права власності на житло від 09 грудня 1997 року власником квартири значиться ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не ОСОБА_2 .
За фактом шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 Оболонським РУ ГУ МВС України в м. Києві відкрито кримінальне провадження № 12014100050003453 від 08 травня 2014 року за частиною першою статті 190 КК України.
В подальшому квартира АДРЕСА_1 неодноразово відчужувалась за договором купівлі-продажу від 31 січня 2014 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 487, а також за договором купівлі-продажу від 08 травня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляром О. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1091.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Подібні положення містяться й у статті 321 Цивільного кодексу України.
Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Частино першою статті 1264 ЦК України визначено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
У відповідності з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Статтями 328 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статі 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Відповідно до статей 386 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши вказані норми матеріального права, обґрунтовано виходив із того, що спірна квартира підлягає витребуванню на користь спадкоємця ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, оскільки на протязі більше п`яти років до моменту смерті спадкодавця ОСОБА_13 (у тому числі і на час відкриття спадщини) постійно проживала зі спадкодавцем, що встановлено судовим рішенням у справі № 756/5019/13-ц і не спростовано при розгляді цієї справи.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що квартира АДРЕСА_1 , власником якої був ОСОБА_6 і яка входить до складу спадщини, вибула з володіння титульного власника поза його волею, а тому підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на користь спадкоємця, який прийняв спадщину.
Права добросовісного набувача підлягають захисту, зокрема, шляхом застосування механізму, передбаченого статтею 661 ЦК України.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги є такими, що не спростовують правильних по суті висновків судів, а значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що згідно частини першої статті 410 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосував до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, об`єктивно встановивши обставини справи, дійшли цілком обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у частині витребування спірного майна з чужого незаконного володіння.
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400 402 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович