Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 756/936/18
провадження № 61-4104св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві,
третя особа - виконуючий обов`язки начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві Храпчун Вадим Олександрович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у складі судді: Андрейчука Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченко М. М., Рубан С. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві, третя особа - виконуючий обов`язки начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві Храпчун В. О., про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 серпня 2017 року ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві. Наказом № 627к від 22 грудня 2017 року звільнена з 29 грудня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, скорочення штату працівників.
Позивач вказувала, що звільнення незаконне, оскільки мала переважне перед іншими право на залишення на роботі згідно із пунктом 3 частини першої статті 42 КЗпП. У попередженні про звільнення не вказувалося про скорочення саме її посади; рішення про звільнення приймалось особами, які безпосередньо не володіють інформацією про її особисті якості та професійний рівень; іншої роботи не пропонувалось.
ОСОБА_1 просила:
визнати незаконним наказ про її звільнення № 627к від 22 грудня 2017 року;
поновити її на роботі на посаді головного спеціаліста сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві;
стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2017 року по дату винесення рішення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року про виправлення описки, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП відбулося із дотриманням трудового законодавства;
посилання про те, що відповідачем не запропоновано вакантних посад суди відхилили, оскільки відповідачем надано відомості про наявність в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві трьох вакантних посад, а саме: начальник відділу фінансового контролю та аудиту Управління (кваліфікаційні вимоги: повна вища освіта відповідного напряму підготовки, стаж роботи на посадах керівників з фінансової або економічної роботи: для магістра - не менше 3 років, спеціаліста - не менше 5 років); головний спеціаліст сектору медичної експертизи відділу фінансового контролю та аудиту Управління (кваліфікаційні вимоги: повна вища освіта за спеціальністю «Лікувальна справа» або інше, наявність сертифіката лікаря-спеціаліста, стаж роботи за фахом не менше 3-х років); водій автотранспортних засобів адміністративно-господарського відділу Управління (кваліфікаційні вимоги: повна або базова середня освіта, професійно-технічна освіта (навчальний заклад з підготовки водіїв автотранспортних засобів), спеціальна підготовка за типовими навчальними планами і програмами підготовки водіїв автотранспортних засобів категорії «В» та кваліфікаційна атестація, стаж роботи за фахом не менше 5 років). Фах та спеціальність позивача не відповідає зазначеним посадам, тому роботодавець не порушив вимоги статті 49-2 КЗпП України;
твердження позивача щодо переважного права залишення на посаді відхилені судами з тих підстав, що за змістом статті 42 КЗпП України правило порівняння характеристик застосовується до всіх працівників, які обіймають таку ж посаду. Оскільки немає працівників, які продовжували б роботу на такій же посаді, відсутні підстави для оцінки переважного права позивача;
апеляційний суд відхилив посилання позивача про те, що судом першої інстанції неналежним чином досліджено питання членства позивача у профспілковій організації. Відповідно до даних листа № 108 від 06 липня 2018 року Київського міського комітету профспілки працівників державних установ міста Києва в період з 01 серпня 2017 року по 29 грудня 2017 року Первинна профспілкова організація Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві перебувала на профспілковому обліку в Профспілці працівників державних установ м. Києва та на централізованому бухгалтерському обслуговуванні міськкому. ОСОБА_1 була членом первинної профспілкової організації Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві, яка перебувала на профспілковому обліку в Профспілці працівників державних установ м. Києва. Відповідно до даних протоколу № 7 засідання профспілкового комітету Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 18 грудня 2017 року надано згоду на розірвання трудових договорів з працівниками Подільського відділення - членами профспілки, зокрема з ОСОБА_1 (підстава пункт 1 часини першої статті 40 КЗпП);
подання роботодавця про звільнення ОСОБА_1 розглянуто на засіданні профспілкового комітету Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві за відсутності працівника. Проте зазначене не є беззаперечною підставою для визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі, оскільки процедура проведення звільнення роботодавцем була дотримана.
Аргументи учасників справи
У лютому 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
у попередженні про скорочення штату не вказано, що посада, яку обіймає ОСОБА_1 скорочується і саме вона підлягає звільненню;
відповідачем наявні вакантні посади не було запропоновано, а тому роботодавцем не був виконаний обов`язок по працевлаштуванню позивача, як працівника, оскільки їй не були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення;
відповідачем не надано доказів виконання вимог частини першої статті 42 КЗпП;
суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержало власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення;
суди не звернули уваги на відсутність в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про реєстрацію первинної профспілкової організації Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві. Зазначене дає підстави для висновку, що первинна профспілкова організація Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві не існувала та не діяла;
позивачу не було відомо про існування цієї первинної організації, оскільки вона вважала, що була членом первинної профспілкової організації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві;
відповідачем не надано до матеріалів справи копію статуту первинної профспілкової організації Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві;
протокол № 1 профспілкової організації Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 01 вересня 2017 року та протокол № 7 засідання профспілкового комітету Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 18 грудня 2017 року містять ознаки підробки або виготовлення значно пізніше;
ОСОБА_1 не була запрошена 18 грудня 2017 року на засідання профкому Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, на якому розглядалось письмове подання про розірвання трудового договору.
У травні 2019 року управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що відповідачем надана довідка від 10 серпня 2018 року № 4160-6 щодо вакансій, які існували в Управлінні від моменту попередження позивача про вивільнення по фактичну дату звільнення, та причин неможливості їх пропонування позивачу. Оскілки Первинна профспілкова організація Подільського відділення перебувала на профспілковому обліку та на централізованому бухгалтерському обслуговуванні в Профспілці працівників державних установ м. Києва, вона є первинною організацією вказаної профспілки. Відповідач надав відповідь Первинної профспілкової організації управління про те, що позивач не входила до її членів, натомість позивач не надала доказів вступу в профспілку управління. Безпідставне твердження позивача про порушення процедури розгляду подання роботодавця, адже роботодавець не має права здійснювати контроль за діяльністю профспілки. Внаслідок скорочення жодної штатної одиниці головного спеціаліста сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення не залишилось в структурі Управління. Тому відсутні підстави для застосування частини першої статті 42 КЗпП.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року працювала в управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві на посаді головного спеціаліста сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві.
Відповідно до постанов Правління Фонду соціального страхування України від 12 вересня 2017 року № 47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України», від 10 жовтня 2017 року № 50 «Про затвердження структури органів Фонду», наказів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 15 травня 2017 року № 13-ос «Про затвердження структури та граничної чисельності працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», від 16 червня 2017 року № 75-к «Про затвердження граничної чисельності працівників відділень управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві», від 23 жовтня 2017 року № 580 «Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у місті Києві» (з урахуванням змін згідно із наказом від 24 листопада 2017 року № 680), в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві мали зміни в організації виробництва і праці, що потягло за собою скорочення штату та чисельності працівників з 01 січня 2018 року, зокрема, замість п`яти відділень (Голосіївське, Лівобережне, Подільське, Святошинське та Центральне) Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у місті Києві має лише два - Лівобережне та Правобережне, чисельність штатних одиниць управління та відділень зменшилась з 455 до 300.
Відповідно до наказу № 124 від 24 жовтня 2017 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України «Про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та скорочення чисельності працівників» встановлено з 01 січня 2018 року граничну чисельність працівників управління та відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві у кількості 290 штатних одиниць. Згідно з наведеним наказом вирішено до 01 листопада 2017 року попередити працівників про скорочення чисельності працівників.
Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві 27 жовтня 2017 року інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (форма № 4-ПН) подана до Шевченківського районного центру зайнятості.
27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 попереджена відповідачем про зміни в організації виробництва і праці, про скорочення штату працівників та можливе звільнення відповідно до статті 40 КЗпП, що підтверджується її особистим підписом.
Відповідно до даних протоколу № 7 засідання профспілкового комітету Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 18 грудня 2017 року надано згоду на розірвання трудових договорів з працівниками Подільського відділення - членами профспілки, зокрема, ОСОБА_1 (підстава - пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).
Наказом за підписом в. о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві Храпчуна В. О. № 627к від 22 грудня 2017 року ОСОБА_1 29 грудня 2017 року звільнена на підставі пункту 1 частини першої статі 40 КЗпП у зв`язку зі скороченням штату працівників.
У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».
У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».
У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 вказано, що «оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності (частина друга та третя статті 43 КЗпП).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року в справі №817/894/17 (адміністративне провадження №К/9901/29705/18) вказано, що «статтею 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» регламентовано порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, та встановлено, що у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі нез`явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез`явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. Судами встановлено, що відповідач звернувся до Голови профспілкового комітету Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області з поданням від 19 квітня 2017 року №2756/09 щодо надання згоди на звільнення, зокрема, ОСОБА_1. Подання розглянуто за відсутності всіх працівників, стосовно яких воно внесено, зокрема й ОСОБА_1. Судами встановлено, про відсутність заяви ОСОБА_1 про розгляд заяви за її відсутності. Запрошення на засідання профспілкового комітету позивачем заперечується. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що приписи чинного законодавства України та положення Колективного договору щодо застосування переважного права залишення на роботі були залишенні поза увагою не лише роботодавцем, а й профспілковим комітетом, а тому згода профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_1 не може бути визнана такою, що має юридичне значення, оскільки розгляд подання роботодавця проведено з порушенням вимог статті 43 КЗпП».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 755/14412/18 (провадження № 61-14061св19) вказано, що: «статтею 43 КЗпП України передбачено порядок розгляду подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Так, згідно з частиною третьою цієї статті подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. Таким чином, розгляд подання власника або уповноваженого ним органу про звільнення працівника за відсутності на засіданні органу профспілки цього працівника (за виключенням, якщо від нього надійшла письмова заява про розгляд подання без його участі або він повторно без поважних причин не з`явився на засідання) свідчить про порушення встановленого статтею 43 КЗпП України порядку його розгляду, а тому згода профспілкового комітету на розірвання трудового договору з працівником, надана на такому засіданні, не може бути визнана такою, що має юридичне значення. Частиною 9 статті 43 Кодексу законів про працю України передбачено, що якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті. У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення. Установивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник або уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду».
Суди встановили, що подання роботодавця про звільнення ОСОБА_1 розглянуто на засіданні профспілкового комітету Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві за відсутності працівника.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18) зроблено висновок: «як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення при час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору».
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції при розгляді справи не дотримався вказаних положень трудового законодавства та помилково зазначив, що розгляд подання про звільнення за відсутності працівника не є беззаперечною підставою для визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі, оскільки процедура проведення звільнення роботодавцем була дотримана. При цьому не перевірив чи запрошувався працівник на засідання органу профспілки.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Доводи касаційної скарги про те, що відсутні в єдиному державному реєстрі реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про реєстрацію первинної профспілкової організації Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, колегія суддів відхиляє.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 761/2275/18 (провадження № 61-46293св18) зазначено, що: «професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі; організації профспілки - організаційні ланки профспілки, визначені статутом профспілки, що діють у межах повноважень, наданих статутом та цим Законом; За змістом цієї норми саме профспілка як громадська організація діє за статутом, а первинна організація профспілки є організаційною ланкою профспілки. Оскільки профспілка є громадською організацією, то на неї поширюються положення Закону України «Про громадські об`єднання», або Закону України «Про об`єднання громадян», який на сьогодні втратив чинність. За положеннями цих законів громадське об`єднання зі статусом юридичної особи повинно бути зареєстровано в Державному реєстрі юридичних осіб. Спростовуючи доводи позиваки про надання згоди на звільнення неналежною профспілковою організацією, суди обґрунтовано виходили з того, що первинна профспілкова організація, якою є Первинна профспілкова організація Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві є організаційною ланкою Профспілки працівників державних установ м. Києва. Ця Профспілка зареєстрована на підставі Статуту, а реєстрація первинної організації профспілки здійснюється шляхом повідомлення первинною організацією про створення у вищестоящий орган профспілки та відповідний територіальний орган юстиції і роботодавця. За таких обставин суди обґрунтовано дійшли до висновку про те, що згоду на звільнення надала відповідна первинна організація профспілки».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року скасувати.
Передати справу № 756/936/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук