Постанова
Іменем України
22 березня 2023 року
м. Київ
справа № 757/13688/21-ц
провадження № 61-12610 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Сібірцева Олена Сергіївна,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Усенко Микола Миколайович,
треті особи: Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація
(як орган опіки та піклування), Печерська районна у місті Києві державна адміністрація (як орган опіки та піклування),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Усенка Миколи Миколайовича, на рішення Печерського районного суду м. Києва
від 12 серпня 2021 року у складі судді Вовка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року у складі колегії суддів:
Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація (як орган опіки та піклування), Печерська районна у м. Києві державна адміністрація (як орган опіки та піклування), про визначення місця проживання дітей, у якому просив суд визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ним за місцем його фактичного проживання.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 27 жовтня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. До цього часу з 2004 року вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У них народилося двоє дітей: дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Подружнє життя у них не склалося, а тому з грудня 2015 року вони припинили шлюбні відносини. Рішенням Печерського районного суду
м. Києва від 07 лютого 2017 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано (спарва № 757/48250/16-ц).
Позивач указував, що після припинення шлюбних відносин між ним
та ОСОБА_2 діти проводили час та проживали з кожним із батьків почергово, спору щодо місця проживання дітей між батьками не було. Зазначене підтверджується рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року у справі № 757/59837/17-ц, яким позов ОСОБА_2 до нього про визначення місця проживання дітей залишено без задоволення.
З 2018 року ОСОБА_2 вчиняла йому перешкоди у спілкуванні з дітьми. 14 січня 2019 року розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 20 за його зверненням визначено способи його участі у вихованні малолітніх дітей.
Зазначав, що ситуація почала погіршуватися після того, як ОСОБА_2
у 2019 році прийняла іслам та вступила у релігійний шлюб з громадянином російської федерації ОСОБА_4 (релігійне ім`я - ОСОБА_5 ). З грудня 2020 року ОСОБА_2 змінила місце проживання дітей, забрала їхні документи з навчальних закладів.
Позивач указував, що на момент звернення до суду із цим позовом йому
невідомо місцезнаходження та стан дітей. Він звертався для вирішення цієї проблеми до органу опіки та піклування, органів Національної поліції України.
ОСОБА_2 самовільно змінила місце проживання дітей, чим порушила їхні права та інтереси у частині навчання, духовного розвитку, збереження родинних зв`язків з батьком. Зазначав, що на день звернення до суду з цим позовом йому невідоме місце перебування дітей.
Уважав, що наявні правові підстави для визначення місця проживання дітей разом із ним, так як він має офіційну роботу і сталий дохід, може забезпечити потреби дітей, має власне житло, де створені належні умови для проживання, відпочинку і навчання дітей. Крім того, він позитивно характеризується з місця роботи та проживання, має власний транспортний засіб, веде здоровий спосіб життя, всебічно забезпечує потреби дітей,
їх культурний, релігійний та духовний розвиток, потреби в оздоровленні
та відпочинку, бере участь в організації їх навчання. Тобто він повністю опікується дітьми та фінансово їх утримує. У нього тісний родинний зв`язок із дітьми, він сумлінно ставиться до виконання свого батьківського обов`язку.
Позивач посилався на неможливість залишення дітей разом із їхньою матірю - ОСОБА_2 , оскільки вона не має роботи і сталого доходу, умови проживання не відповідають необхідним вимогам, ОСОБА_2 вирізнається антисоціальними проявами, неодноразово порушувала законодавство, як і її новий співмешканець, що підтверджується відкритим кримінальним провадженням відносно неї та іншими доказами, у тому числі, відомостями з автоматизованої системи виконавчого провадження та судовими рішеннями, які свідчать про притягнення ОСОБА_2
та її нового співмешканця до адміністративної відповідальності.
Крім того, колишня дружина разом втручається в релігійне виховання дітей, що може негативно вплинути на їх психологічний та емоційний стан. Під час проживання дітей з матір`ю у них погіршився стан здоров`я. При цьому
у лютому 2021 року його колишня дружина втретє уклала шлюб, зокрема,
з громадянином російської федерації ОСОБА_6 .
Такі постійні зміни чоловіків, середовища, оточення, місця проживання, віросповідання та способу життя негативно впливають на стан та розвиток дітей, особливо малолітнього сина. Залишення дітей з ОСОБА_2
не відповідатиме інтересам дітей.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визначено місце проживання дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком - ОСОБА_1 , за місцем його фактичного проживання.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір
у розмірі 908,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спірних правовідносинах постійне проживання сина разом із батьком за місцем його проживання відповідатиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини. Позивач сумлінно ставиться до своїх батьківських обов`язків, створив усі умови для гармонійного розвитку дитини й безперервне проживання сина разом із батьком в конкретній ситуації забезпечить його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Залишення сина з матір`ю, на думку суду першої інстанції, не відповідало
б інтересам дитини, зважаючи на неспокійне та нестійке середовище,
у якому вона проживає, а також, яке характеризується численними порушеннями законодавства як безпосередньо нею, так і її середовищем. При цьому підтверджено факти невиконання ОСОБА_2 належним чином своїх батьківських обов`язків, у тому числі, залишення дітей
на тривалий час без будь-якого догляду з боку дорослих.
Такі висновки зроблено судом на підставі правової оцінки поданих сторонами та витребуваних судом доказів.
Крім того, районний суд уважав обґрунтованими висловлені позивачем побоювання щодо життя та здоров`я дітей, а також загрози неотримання дітьми загальної середньої освіти.
При цьому визначення місця проживання сина з батьком не впливає
на його взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав
та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , районний суд виходив
із того, що дочка позивача та відповідача - ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла 14 років, тому вона самостійно визначає своє місце проживання (частина третя стаття 160 СК України).
Суд першої інстанції врахував висновок Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 17 червня
2021 року № 103/4955/41/3 (далі - висновок органу опіки та піклування
від 17 червня 2021 року № 103/4955/41/3), яким рекомендовано визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 .
Районний суд урахував положення Конвенції про права дитини
від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), норми Закону України «Про охорону дитинства» СК України, прецедентну судову практику Європейського Суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) та правові позиції Верховного Суду у подібних справах.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2021 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції зробив правильні висновки по суті вирішення спору, частково задовольнивши позов ОСОБА_1 , правильно встановив фактичні обставини спору, надав вірну правову оцінку поданим сторонам
і витребуваним судом доказам.
Апеляційний суд указав, що суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що позивач сумлінно виконує свої батьківські обов`язки, у тому числі, уважно ставиться до освіти дітей, регулярно здійснює оплату за навчання. ОСОБА_2 проживає разом із дітьми у квартирі, яка належить на праві власності третім особам, вона характеризується антисоціальними проявами, притягалася до адміністративної відповідальності, здійснює регулярні тривалі поїздки за кордон без участі дітей.
Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми матеріального права,
що й суд першої інстанції, урахував прецедентну практику ЄСПЛ
та відповідні правові висновки Верховного Суду й вказав про те,
що залишення сина з батьком відповідатиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини.
Крім того, судом враховано висновок органу опіки та піклування
від 17 червня 2021 року № 103/4955/41/3, яким рекомендовано визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком. Указаний висновок складено з метою дотримання інтересів дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків батьків
щодо дитини.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання апеляційної скарги про те,
що суд першої інстанції безпідставно не врахував відзив на позов,
так як відзив подано до суду із пропуском строку для його подачі, поважних причин для поновлення строку подачі відзиву відповідачем не наведено.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не заслухав та не врахував думку дитини щодо місця проживання, оскільки ОСОБА_2 було відомо про розгляд справи в суді першої інстанції, проте, вона не подавала до суду клопотання про з`ясування думки дитини, належного обґрунтування відсутності вказаного клопотання не викладено і в апеляційній скарзі.
При цьому судом апеляційної інстанції було вирішено заслухати думку дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо визначення місця його проживання, однак, відповідач не забезпечила явку дитини
в судове засідання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Усенко М. М., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій, з урахуванням її уточненої редакції, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник,
посилається на таке: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_1 судові рішення у частині відмови у задоволенні його позову
в касаційному порядку не оскаржив, а тому судові рішення у відповідній частині не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року визнано наведені представником ОСОБА_2 - адвокатом Усенком М. М., підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Усенка М. М., на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року залишено без руху
з наданням строку для усунення її недоліків.
У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Усенка М. М.,про поновлення строку
на касаційне оскарження задоволено. Поновлено представнику
ОСОБА_2 - адвокату Усенку М. М.,строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2021 року
та постанови Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі.Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сібірцевої О. С.,
про розгляд справи за участю сторін відмовлено. Справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про приєднання доказів, яке залишається без розгляду, оскільки, по-перше, строк на доповнення доводів касаційної скарги сплив, а, по-друге, суд касаційної інстанції докази, у тому числі нові, не досліджує (стаття 400 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій
при вирішенні спору не враховано судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у даній категорії справ щодо необхідності забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Судами
безпідставно не заслухано думку дитини щодо визначення місця
її проживання (стаття 160 СК України), не враховано зв`язок матері та дітей.
Вказує, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв відзив на позовну заяву та інші докази відповідача, що вплинуло на правильність вирішення справи.
Син позивача та відповідача - ОСОБА_1 , відвідує навчальний заклад, приймає участь у позакласних гуртках, а ОСОБА_2 приймає участь
у його навчальному процесі. Тобто матір не має негативного впливу
на дітей, виконує свої обов`язки по вихованню дітей. Вона має у власності нерухоме майно, транспортний засіб, власні заощадження, проживає
в орендованій квартирі, де створені належні умови для проживання дітей.
Матеріальний стан матері задовільний для належного виховання
й утримання дітей.
Суди попередніх інстанцій не надали оцінки поданим відповідачем доказам. Висновки судів про наявність підстав для часткового задоволення позову ґрунтуються виключно на доводах позивача й оцінці поданих ним доказів. Вважає безпідставними висновки судів про антисоціальну поведінку відповідача, які ґрунтуються лише на факті відкритого кримінального провадження за участі останньої.
Зазначається, що ОСОБА_2 разом із дітьми внаслідок уведення
в Україні правового режиму воєнного стану переїхала в Грузію, тому
відповідач й просила відкласти розгляд справи до закінчення воєнного стану.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Сібірцевої О. С., в якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу представника позивача, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Вказується, що ОСОБА_2 зловживає своїми процесуальними правами, посилаючись на те, що судами не було заслухано думку дитини
при вирішенні спору, так як вона не брала участі в судових засіданнях, порушила строки для подання процесуальних заяв та доказів, клопотань
в інтересах дітей не подавала, в суді апеляційної інстанції не з`являлася, знаходилася за кордоном, подаючи клопотання про відкладення розгляду справи та необхідність заслухати думку дитини. Факт введення на території України воєнного стану не позбавляє відповідача можливості взяти участь
у розгляді справи в режимі відеоконференції. Після введення в Україні воєнного стану ОСОБА_2 незаконно вивезла малолітнього сина
за кордон, а дочка залишилася проживати з батьком.
Суди попередніх інстанцій ухвалили законні рішення по суті вирішення спору, яку відповідають принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Із 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю
без реєстрації шлюбу.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох спільних дітей: дочку -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 63, 64, т. 1).
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року
у справі № 757/48250/16-ц шлюб, зареєстрований 27 жовтня 2012 року
між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано (а. с. 65-66, т. 1).
Після припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1
та ОСОБА_2 діти почергово проживали: з матір`ю за адресою:
АДРЕСА_1 , з батьком
за адресою: АДРЕСА_2 .
Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 14 січня 2019 року № 20 за зверненням ОСОБА_1 визначено способи участі батька у вихованні малолітніх дітей (а. с .69, т. 1).
ОСОБА_2 змінила місце проживання дітей, не повідомивши про
це ОСОБА_1 , що підтверджується листом Служби у справах дітей
та сім`ї Дніпровської у місті Києві районної державної адміністрації
від 27 січня 2021 року № 103008-355 (а. с. 73, т. 1), відповідними заявами ОСОБА_1 до правоохоронних органів (а. с. 100-101, 102-103, т. 1).
Відповідно до листа управління організаційно-аналітичного забезпечення
та опреативного реагування Головного управління Національної поліції
у м. Києві Національної поліції України від 10 березня 2021 року
№ 63-аз/125/12/03-2021 ОСОБА_1 звертався до органів Національної поліції України 25 лютого 2021 року, 02 березня 2021 року, 06 березня
2021 року з повідомленням про те, що ОСОБА_2 не дає йому бачитися із дітьми, перебування дітей невідоме (а. с. 51-52, т. 2).
Згідно з листом Дніпровського управління поліції Головного управління поліції у м. Києві Національної поліції України від 02 червня 2021 року
№ 6033/125/50-2021 слідчим відділом указаного правоохоронного органу здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні
від 19 травня 2021 року № 12021100040001545 за фактом зникнення безвісті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України (умисне вбивство) (а. с. 59, т. 2).
Вищевказане підтверджуються також витягом з ЄРДР від 19 травня
2021 року № 12021100040001545 (а. с. 60, т. 2).
Відповідно до листа Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної
в місті Києві державної адміністрації від 31 травня 2021 року № 103008-2096 спеціалістами служби у справах дітей та сім`ї неодноразово здійснювалися візити за адресою: АДРЕСА_1 ,
з метою підтвердження фактичного місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але двері не відчиняли
(а. с. 61, т. 2).
Під час проживання з матір`ю - ОСОБА_2 , дитину - ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , було відраховано із навчального закладу, дитина не відвідувала навчальні заклади, про що підтверджується: листом товариства з обмеженою відповідальністю «Академія сучасної освіти»
від 02 грудня 2020 року № 303, листами Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 лютого 2021 року
№ 108, Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 лютого 2021 року № 33/02-483, Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 лютого 2021 року № 103/45-547, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 лютого 2021 року
№ 35-736, Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації
від 18 лютого 2021 року № 107-37-443 (а. с .74-82, т. 1).
ОСОБА_2 змінила освітній заклад дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується листом Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 24 грудня 2020 року № 142, листом ТОВ «Академії сучасної освіти» від 02 грудня 2020 року № 302 (а. с .88, 89, т. 1).
ОСОБА_1 здійснює нотаріальну діяльність та має сталий дохід, добре матеріальне становище, що підтверджується витягом із Єдиного реєстру нотаріусів від 12 березня 2021 року, податковою декларацією про майновий стан та доходи за 2020 рік від 18 лютого 2021 року, договором купівлі-продажу машиномісця від 16 жовтня 2020 року, Витягом із Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 12 лютого 2021 року; позитивно характеризується у професійній сфері, що підтверджується Відзнакою Президента України відповідно до Указу від 19 серпня 2016 року № 336, Подякою Прем`єр-міністра України від 06 грудня 2016 року № 19012, Подякою Київського міського голови від 31 травня 2020 року № 105497, Подякою Голови Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Подякою Міністерства юстиції України відповідно до Наказу від 01 вересня 2020 року № 2712/03, Подякою благодійного фонду «Зміни одне життя - Україна» від 2016 року (а. с. 110-122, 132-137, т. 1).
Відповідно до характеристики за місцем проживання, складеної директором товариства з обмеженою відповідальнісю «Резиденція Ренесанс» від 03 березня 2021 року № 01-03/03-2021, ОСОБА_1
є зразковим громадянином, скарг на нього та компрометуючих матеріалів немає (а. с.131, т. 1).
Згідно з актом обстеження умов проживання від 21 травня 2021 року, затвердженим начальником Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 проживає
у чотирикімнатній квартирі з усіма комунальними зручностями,
що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 . Квартира охайна та простора, з сучасним дизайнерським ремонтом, облаштована необхідними меблями та побутовою технікою, складається з чотирьох окремих кімнат, трьох санвузлів, гардеробної, кухні та двох лоджій. Квартира знаходиться на 2-му поверсі 9-ти поверхового будинку, загальна площа становить приблизно - 170 кв. м. Для проживання дітей відведено по окремій кімнаті. У кімнаті для малолітньої ОСОБА_7 знаходиться двоспальне ліжко, вбудована шафа, робочий стіл з кріслом, шафа-стелаж, дві приліжкові тумбочки. У кімнаті для малолітнього ОСОБА_8 вбудована шафа, диван розкладний, робочий стіл з кріслом, великий торшер, дитячий столик, вбудований стелаж з іграшками, книгами
та іншими дитячими речами. За місцем проведення обстеження створено гарні умови для проживання, навчання, відпочинку та розвитку малолітніх дітей (а. с. 66, т. 2).
Відомості з указаного акту обстеження умов проживання збігаються
із зображенням на світлинах, наданих ОСОБА_1 (а. с. 123-127, т. 1).
Квартира, у якій проживає ОСОБА_1 та створено умови для проживання дітей, належить на праві власності матері ОСОБА_1 - ОСОБА_9 ,
та дітям у рівних частинах, що підтверджується інформаційною довідкою
з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 лютого
2021 року № 243300895 (а. с. 128-130, т. 1).
Діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , також зареєстровані у вищевказаній квартирі, що підтверджується характеристикою, складеною директором товариства з обмеженою відповідальнісю «Резиденція Ренесанс»
від 03 березня 2021 року № 01-03/03-2021 (а. с .131, т. 1).
ОСОБА_1 веде здоровий спосіб життя, антисоціальними проявами
не вирізняється, що підтверджується: довідкою Комунального некомерційного підприємства «Київський міський психоневрологічний диспансер № 2» виконавчого органу Київської міської ради від 09 лютого 2021 року № 36, сертифікатом про проходження профілактичного наркологічного огляду від 23 лютого 2021 року серії РРТ № 589483, договором про надання послуг від 22 травня 2020 року № 33875, укладеним між ОСОБА_1 і ТОВ «Юніверсал Фітнес Солюшн», довідкою Міністерства внутрішніх справ України від 03 лютого 2021 року серії ААА
№ 1013630 (а. с. 138-149, т. 1).
ОСОБА_1 підтвердив здійснення ним оздоровлення дітей та організацію навчальних подорожей, зокрема: путівкою про проходження мовного практикуму та заміського тематичного відпочинку від 02 червня 2020 року, рахунком на оплату від 02 червня 2020 року № 02/06, путівкою
для проходження мовного практикуму та заміського тематичного відпочинку в Британському таборі на території заміського комплексу « GrandAdmiralResort&SPA » від 10 липня від 10 липня 2020 року № 10/07, заявою ОСОБА_2 на згоду перебування дітей за кордоном
від 30 грудня 2019 року, листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 11 лютого 2021 року № 91-5100/0/15-21 (а. с. 170-176, т. 1).
ОСОБА_1 уважно ставиться до освіти дітей та регулярно здійснює оплату за їх навчання, що підтверджується: листом товариства
з обмеженою відповідальністю «Академія сучасної освіти» від 02 грудня 2020 року № 303, рахунком-фактурою від 12 лютого 2020 року № А-135060, платіжним дорученням від 15 жовтня 2020 року № 337, рахунком-фактурою від 12 березня 2020 року № А-139071, платіжним дорученням від 15 жовтня 2020 року № 333, рахунком-фактурою від 14 квітня 2020 року № А-139773, рахунком-фактурою від 10 травня 2020 року № А-140711, платіжним дорученням від 15 жовтня 2020 року № 335, рахунком-фактурою від 10 травня 2020 року № А-140711, платіжним дорученням від 15 жовтня 2020 року № 339, рахунком-фактурою від 18 березня 2019 року № К4-0000103, квитанцією акціонерного товариства «Кристалбанк» від 18 березня
2019 року № ПН 865539, договором про надання послуг № 1101082020
з організації вивчення предметів за шкільною програмою Канади або США від 01 серпня 2020 року, довідкою товариства з обмеженою відповідальністю «АКАДЕМІК СТАРТ» від 09 березня 2021 року
(а. с. 178- 192, т. 1).
ОСОБА_1 на постійній основі здійснює утримання дітей, шляхом фінансування їх поточних потреб, що підтверджується: довідкою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») від 08 лютого 2021 року № 1SMO7GLTUTTDEBOM, довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 09 лютого 2021 року № ITSBBN0BKGFOS0AA, виписками АТ КБ «ПриватБанк» із рахунку ОСОБА_1 за періоди:
з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року, з 01 січня 2020 року
по 31 березня 2020 року, з 01 квітня 2020 року по 30 червня 2020 року,
з 01 липня 2020 року по 30 вересня 2020 року, з 01 жовтня 2020 року
по 31 грудня 2020 року (а. с. 199-213, т. 1).
Діяльність підприємств, у яких ОСОБА_2 була учасником, припинено, що підтверджується офіційними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с .214-217, т. 1).
Судами встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази того,
що ОСОБА_2 працевлаштована та має сталий дохід.
У грудні 2020 року, у період проживання дітей з матір`ю, ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , зверталася за медичною допомогою,
що підтверджується висновком лікаря-радіолога від 05 грудня 2020 року, консультативним висновком спеціаліста від 09 грудня 2020 року
та фіскальними чеками товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР КІНЕЗІТЕРАПІЇ» за період із 09 грудня 2020 року по 24 грудня 2020 року
(а. с. 224-228, т. 1).
У матеріалах справи відсутні докази того, що у власності ОСОБА_2
є нерухоме майно.
Нерухоме майно, у якому діти проживали разом із ОСОБА_2 , перебуває у власності третіх осіб, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
від 05 лютого 2021 року № 243260054 (а. с. 229-230, т. 1).
Судами встановлено, що ОСОБА_2 характеризується антисоціальними проявами.
Згідно з листом Голосіївського районного суду м. Києва від 15 грудня
2020 року № 1-кп/752/1649 у провадженні суду здійснюється судовий розгляд у межах кримінального провадження № 12019100000000925 відносно, у тому числі, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
частиною другою статті 206 КК України (протидія законній господарській діяльності) (а. с. 231, т. 1).
ОСОБА_2 притягалася до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей), що підтверджується листом Печерського управління поліції Головного управління поліції
у м. Києві від 24 лютого 2021 року № 154-Аз/125/52/02-2021 (а. с. 53, т. 2).
06 жовтня 2018 року до Печерського управління поліції Головного управління поліції у місті Києві надійшла заява ОСОБА_1 про те,
що його колишня дружина - ОСОБА_2 , неналежним чином виховує
їх спільного малолітнього сина - ОСОБА_1 , 2009 року народження, який у присутності матері та сторонніх осіб виражався на адресу батька нецензурними словами. По даній події відносно ОСОБА_2
у присутності понятих складено адміністративний протокол за статтею 184 КУпАП (а. с. 54-55, т. 2).
ОСОБА_2 з листопада 2020 року регулярно виїжджала за кордон
без дітей, що підтверджується листами Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України
від 11 лютого 2021 року № 91-5100/0/15-21-Вих, від 16 червня 2021 року
№ 91-22157/0/15-21-Вих (а. с. 45-46, т. 1; 91, т. 2).
У матеріалах справи відсутні відомості про те, під доглядом кого
із дорослих перебували діти під час указаних виїздів за кордон
ОСОБА_2 .
Згідно з висновком органу опіки та піклування від 17 червня 2021 року
№ 103/4955/41/3 рекомендовано визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 (а. с. 94-95, т. 2).
У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат
Радченко А. В., подавав клопотання про відкладення розгляду справи,
в яких зазначалося, що ОСОБА_2 разом із сином - ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок введення в Україні правового режиму воєнного стану не знаходяться у місті Києві. До клопотання
від 04 жовтня 2022 року додано докази перебування ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , у місті Тбілісі (Грузія) (а. с .29, 67-76, т. 4).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої
цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Усенка М. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи
чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної
в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового
або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором)
між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися
з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність
за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного
з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання
і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право
і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови
для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати
її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних
і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини
до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби
між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль
до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки
або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом
їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитинина рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено,
що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася
з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно
до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне
в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним
у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться
з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна
або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я,
в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права
та обов`язки щодо дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається
за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати
та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними
чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»,
заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти:
по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків
із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною
або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини
є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини,
які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свободне надає батькам права вживати заходів,
які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав
та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання,
й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли
будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення
для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків
на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Такі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 01 березня
2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23).
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення
з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення
та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки
та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він
є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 (батько) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (матір) про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив частково позов ОСОБА_1 й визначив місце проживання сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ним за місцем його фактичного проживання.
У задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судами відмовлено,
так як вона досягла 14 років і в силу положень частини третьої статті 160
СК України самостійно визначає своє місце проживання.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків
до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують
між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси,
чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року
у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором
у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів
від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності.
У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди
на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи,
які стосуються прав дітей.
Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини
на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді,
яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого
та спокійного дитинства.
Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися,
що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дітей
та порушення батьківських прав позивача відповідачем.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги
чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи,
які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,
не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суди попередніх інстанцій, застосувавши вищенаведені норми матеріального права, надавши належну правову оцінку поданим сторонам
і витребуваним судом доказам, зробили вірний висновок про те,
що у спірних правовідносинах найкращим інтересам дитини відповідатиме його постійне проживання разом із батьком, за місцем проживання якого створено всі необхідні умови для гармонійного розвитку дитини.
З урахуванням конкретних обставин даної справи, безперервне проживання сина з батьком забезпечує його розвиток у безпечному, спокійному
та стійкому середовищі, що є благополучним.
Верховний Суд погоджується з тим, що проживання сина з батьком відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки батько сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків. При цьому судами враховано позитивну характеристку позивача та його ділову репутацію, наявність у нього постійної роботи, сталого доходу.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вірно вважав, що інше рішення не відповідало б інтересам дитини, зважаючи на неспокійне та нестійке середовище, у якому проживає ОСОБА_2 , яка, разом із іншим, залишала дітей на тривалий час без будь-якого догляду з боку дорослих.
Суди обґрунтовано звернули увагу на те, що ОСОБА_2 безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право
та обов`язок піклуватися про їх здоров`я, стан розвитку, незалежно від того, з ким вони будуть проживати. Визначення місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком не впливає на його взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей
з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.
Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).
Разом із цим, Верховний Суд наголошує, що у разі зміни обставин
у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Крім того, суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку висновку органу опіки та піклування від 17 червня 2021 року
№ 103/4955/41/3, яким рекомендовано визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
з батьком - ОСОБА_1 .
При цьому суд апеляційної інстанції вірно наголосив на тому, що вказаний висновок було ухвалено з метою дотримання інтересів дитини
з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.
Таким чином, виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки
не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, висновки судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини разом із батьком за місцем його фактичного проживання є правильними, вони ґрунтується на вимогах закону, підтверджується матеріалами справи
та спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів по суті вирішення спору, вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом. При цьому вони були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи,
яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у подібних справах (частина четверта статті 263 ЦПК України), яка у цій категорії справ є сталою, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги в основному зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв відзив на позовну заяву та докази
на підтвердження доводів ОСОБА_2 .
Аналогічні доводи було викладено і в апеляційній скарзі (а. с. 192-198, т. 3).
Провадження у вказаній справі відкрито ухвалою суду першої інстанції
від 26 березня 2021 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні
13 липня 2021 року представник відповідача ознайомився з матеріалами справи (а. с. 96, т. 2).
03 серпня 2021 року до суду першої інстанції надійшла заява відповідача
від 28 липня 2021 року про продовження строків для подання відзиву
на позовну заяву та повернення до етапу підготовчого провадження
(а. с .172-173, т. 2).
10 серпня 2021 року до районного суду надійшла заява представника відповідача про відкладення розгляду справи (а. с. 181-182, т. 2).
Відзив на позовну заяву разом із додатками до нього подано до суду першої інстанції 10 серпня 2021 року (а. с. 1-157, т. 3).
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги
про те, що районний суд безпідставно не розглянув клопотання відповідача про продовження строків для подання відзиву на позовну заяву
та повернення на стадію підготовчого провадження, зробив висновок
про їх необґрунтованість.
Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідачем не наведено
у відповідному клопотанні наявності достатніх правових підстав
для повернення справи до стадії підготовчого провадження. При цьому ОСОБА_2 була повідомлена про дату та час підготовчого судового засідання у даній справі 19 травня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням з відміткою про вручення поштового відправлення (а. с. 79, т. 2). Разом із цим, у підготовче судове засідання вона не з`явилася, про причини своєї неявки не повідомила.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані висновки
про те, що відзив подано до суду із пропуском строку для його подачі, оскільки про розгляд справи судом першої інстанції відповідачу стало відомо 19 травня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням з відміткою про вручення поштового відправлення, а відзив на позовну заяву подано до суду 10 серпня 2021 року й поважних причин для поновлення строку подачі відзиву відповідачем не наведено.
Крім того, суд апеляційної інстанції вірно відхилив посилання апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не заслухав та не врахував думку дитини щодо місця її проживання, так як судом встановлено, що відповідачу було відомо про розгляд справи в суді першої інстанції й вона не зверталася до суду першої інстанції із відповідним клопотанням. При цьому апеляційний суд указав, що апеляційна скарга не містила належного обґрунтування відсутності вказаного клопотання.
Верховний Суд погоджується з такими висновками.
У липні 2022 року до апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_2 - адвоката Радченкова А. В., про розгляд справи
за відсутності особи, яка подала апеляційну скаргу, та її представника
(а. с .237, т. 3).
У серпні 2022 року представник відповідача подав до апеляційного суду заяву, в якій просив відкласти розгляд справи, посилаючись на те,
що відповідач хоче, щоб суд заслухав думку дитини, однак, через введення в Україні воєнного стану вона разом із сином не знаходяться у місті Києві.
Протокольною ухвалою від 09 серпня 2022 року суд апеляційної інстанції задовольнив указане клопотання представника відповідача і відклав розгляд справи (а. с .243-244, т. 3).
У вересні 2022 року представник відповідача подав до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи, аналогічну тій, яку було подано
у серпні 2022 року (а. с .29-30, т. 4).
Протокольною ухвалою від 06 вересня 2022 року суд апеляційної інстанції задовольнив указане клопотання представника відповідача і відклав розгляд справи (а. с .30-31, т. 4).
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції надав можливість відповідачу заслухати думку дитини щодо визначення місця її проживання, як і можливість реалізувати інші процесуальні права. Проте, відповідач
не забезпечила явку дитини в судове засідання.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб,
які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
У силу положень статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом,
а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій
(частина четверта статті 12 ЦПК України).
Реалізація конституційного права на суд покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися
від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи,
а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ
у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня
1989 року).
Процесуальна поведінка відповідача не свідчить про те, що сторона максимально використовувала всі засоби для прискорення процедури слухання й сприяла своєчасному, всебічному й повному з`ясуванню
всіх обставин справи.
При цьому розгляд справи без урахування думки дитини не спростовує правильності висновків судів попередніх інстанцій, оскільки суди ухвалили рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , дослідивши
та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості
та достатності у їх сукупності, з урахуванням відповідних норм СК України
та положень Конвенції про права дитини щодо необхідності забезпечення найкращих інтересів дитини.
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною
у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 462/4705/19 (провадження
№ 61-7914св22).
Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про те,
що апеляційний суд безпідставно не зупинив, чи не відклав розгляд справи до закінчення воєнного стану, так як указане не передбачено нормами
ЦПК України (статті 240 251 252 ЦПК України). При цьому суд апеляційної інстанції задовольняв клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи (а. с .243-244, т. 3; 30-31, т. 4).
Таким чином, висновки суду першої інстанцій та суду апеляційної інстанції
у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють
спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили
порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи.
Судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть
бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення
без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції
та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,
на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416
ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення
та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат касаційним судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 410 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Усенка Миколи Миколайовича, залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2021 року
та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року
в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець