Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 757/16900/20
провадження № 61-6276св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Верховна Рада України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Верховної Ради України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Іванової І. В., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання інформації такою,
що порушує немайнове право на використання імені.
Позов обґрунтований тим, що ВРУ на своєму офіційному сайті https://rada.gov.ua/ розмістила Пояснювальну записку від 03 березня
2020 року до проєкту Постанови ВРУ «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка опублікована за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до пункту 1 сторінки 1 абзацу першого знизу Пояснювальної записки зазначається наступне: «Зокрема, справа щодо притягнення
до кримінальної відповідальності колишнього секретаря РНБО ОСОБА_1 . Обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 до цього часу до суду не скерований, незважаючи на те що ще в жовтні 2019 року йому оголошено про підозру у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) та статті 366-1 (декларування недостовірної інформації) Кримінального кодексу України».
Вважав, що поширена відповідачем у пункті 1 Пояснювальної записки інформація порушує його право на використання імені та правовий принцип презумпції невинуватості.
Тобто, щодо нього ще на стадії досудового розслідування найвищий представницький орган влади визначає, як єдиний правильний результат проведення досудового розслідування необхідність складення саме обвинувального акта, і для прокуратури, і для суду, як під час досудового розслідування, так і під час розгляду справи по суті, зафіксовано відповідні настанови для подальших дій при проведенні досудового розслідування
та судового розгляду справ діяти виключно упередженим з обвинувальним ухилом щодо конкретної особи.
Вважав зазначену позицію відповідача такою, що суперечить частині першій статті 62 Конституції України та статті 283 КПК України.
Обвинувального вироку, який би набрав законної сили, стосовно нього немає.
ОСОБА_1 просив визнати такою, що порушує його немайнове право на використання імені та правовий принцип презумпції невинуватості, інформацію такого змісту: «Зокрема, справа щодо притягнення
до кримінальної відповідальності колишнього секретаря РНБО ОСОБА_1 . Обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 до цього часу до суду не скерований незважаючи не те, що ще в жовтні 2019 року йому оголошено про підозру у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) та ст. 366-1 (декларування недостовірної інформації) Кримінального кодексу України», ка міститься в абзаці сьомому пункту 1 тексту Пояснювальної записки
від ІНФОРМАЦІЯ_2 до проєкту Постанови від 05 березня 2020 року
№ 526-ІХ Верховної Ради України «ІНФОРМАЦІЯ_3», що розміщений на сайті Верховної Ради України за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 23 березня 2021 року, позов задоволено.
Визнано такою, що порушує немайнове право ОСОБА_1
на використання імені та правовий принцип презумпції невинуватості, інформацію: «Зокрема, справа щодо притягнення до кримінальної відповідальності колишнього секретаря РНБО ОСОБА_1 . Обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 до цього часу до суду
не скерований, незважаючи не те що ще в жовтні 2019 року йому оголошено про підозру у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) та ст. 366-1 (декларування недостовірної інформації) Кримінального кодексу України», яка міститься
в абз. 7 п. 1 тексту Пояснювальної записки від ІНФОРМАЦІЯ_2
до Постанови № 526-ІХ від 05 березня 2020 року Верховної Ради України «ІНФОРМАЦІЯ_3», розміщений на сайті Верховної Ради України. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_1 , відповідач розмістив на своєму сайті зазначений текст Пояснювальної записки, порушено немайнове право позивача
на використання імені. Наявність суспільного інтересу до публічних осіб
(в тому числі щодо порушених стосовно них кримінальних/адміністративних справ та ходу їх розслідувань) не виключає необхідності дотримання положення частини четвертої статті 296 ЦК України. Цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути і є предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Особливо в світлі існування (і можливості застосування) частини сьомої статті 296 ЦК України, в якій передбачена можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах тощо, і це не буде мати наслідком порушення її немайнового права.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У квітні 2021 року ВРУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що до основних конституційних повноважень Верховної Ради України (далі - ВРУ) належить, зокрема, прийняття законів, постанов та інших актів. Законопроект, проект іншого акта вноситься на реєстрацію разом з проектом постанови, яку пропонується ВРУ прийняти за результатами його розгляду, списком авторів законопроекту, пропозицією щодо кандидатури доповідача
на пленарному засіданні та пояснювальною запискою (стаття 91 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»).
Пояснювальна записка є обов`язковим супровідним документом
до законопроекту, проекту іншого акта парламенту, а також його складовою частиною при підготовці питання до розгляду, оскільки містить обґрунтування необхідності прийняття нормативного документа, в тому числі до Постанови Верховної Ради України «ІНФОРМАЦІЯ_3» (реєстр. № 3154).
Ураховуючи зміни, внесені до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» від 16 січня 2020 року, всі документи проходять через систему електронного документообігу. У зв`язку з цим парламент як орган законодавчої влади в публічній площині повинен дотримуватися регламентних процедур, що зумовлює створення справи законопроекту
в електронній формі. Водночас після внесення документів
в систему електронного врядування та прийняття Верховною Радою України рішення із зазначених питань, зокрема прийняття Постанови «ІНФОРМАЦІЯ_3», інформація у зареєстрованих документах (у тому числі в пояснювальній записці) не може бути змінена.
Використання імені ОСОБА_1 у внутрішній документації парламенту, до якої, безперечно, відповідно до статті 91 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» належить Пояснювальна записка до законопроекту № 3154 від ІНФОРМАЦІЯ_2, було зроблено
з припущенням авторів законопроекту, яке поставлено в провину Генеральному прокурору, про відсутність процесуального нагляду з боку прокуратури за досудовим розслідуванням у ряді резонансних кримінальних проваджень, зокрема і щодо позивача, якого підозрювали у вчиненні злочину під час перебування на публічній службі.
Отже, суди не встановили належного відповідача у справі, не врахували,
що автором права є суб`єкт законодавчої ініціативи, та залишили поза увагою, що розміщення на сайті тексту Пояснювальної записки не належить до повноважень ВРУ, а здійснюється структурними підрозділами Апарату ВРУ.
Відповідач вважає, що інформація, зазначена у Пояснювальній записці
до проєкту Постанови ВРУ, зокрема щодо притягнення до кримінальної відповідальності Першого заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони ОСОБА_1, завдяки інформації, поширеній у засобах масової інформації мала публічний та відкритий для загалу характер, оскільки стосувалася до особи, яка за службовим статусом займала відповідальне (особливо відповідальне) становище.
Крім того, інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу,
і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення (стаття 29 Закону України «Про інформацію»).
Зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/20787/18
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Доводи інших учасників справи
У червні 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначав,
що твердження скаржника є безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Печерського районного суду м. Києва та зупинено дію рішення Печерського районного суду м. Києва
від 18 вересня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ІНФОРМАЦІЯ_2 на сайті ВРУ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 розміщено Пояснювальну записку від ІНФОРМАЦІЯ_2 до проекту Постанови ВРУ «ІНФОРМАЦІЯ_3»,
в пункті 1 першої сторінки перший абзац знизу міститься наступна інформація: «…Зокрема, справа щодо притягнення до кримінальної відповідальності колишнього секретаря РНБО ОСОБА_1 . Обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 до цього часу до суду
не скерований, незважаючи не те що ще в жовтні 2019 року йому оголошено про підозру у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) та ст. 366-1 (декларування недостовірної інформації) Кримінального кодексу України…».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 01 червня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 28 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особистим немайновим благом, яке охороняється цивільним законодавством, є ім`я.
Відповідно до частини третьої статті 296 ЦК України використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.
Частиною четвертою статті 296 ЦК України передбачено, що ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення
та в інших випадках, передбачених законом.
Зазначене положення є похідним від гарантованої частиною першою статті 62 Конституції України презумпції невинуватості, яка передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те,
що за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_1 , інформація щодо нього зазначена в Пояснювальній записці від ІНФОРМАЦІЯ_2 до проєкту Постанови ВРУ «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка опублікована ВРУ за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 на офіційному сайті https://rada.gov.ua/, порушено немайнове право позивача
на використання імені.
Обґрунтовуючи відсутність порушення немайнового права позивача
на використання імені, відповідач у касаційній скарзі посилається на статтю 29 Закону України «Про інформацію», якою передбачено, що інформація
з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Частиною четвертою статті 296 ЦК України встановлено пряму заборону
на використання (обнародування) імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення
та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 272 ЦК України фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав, а згідно із частиною третьою статті 273 цього Кодексу діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.
Наведені положення законодавства виконують функцію утримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень
з метою забезпечення захисту суспільних інтересів та недопущенням нанесення шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду з підстав, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України).
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» від 22 квітня 2010 року наголошено,
що пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не забороняє владі інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає робити
це із максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості.
Тому колегія суддів зазначає, що наявність суспільного інтересу
не виключає необхідності дотримання норм частини четвертої статті 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону
не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Більше того, частиною сьомою статті 296 ЦК України передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права.
Згідно з частиною другою статті 5 цього Закону України «Про захист персональних даних» не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану
з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Водночас предмет позову у цій справі не стосується захисту персональних даних, а стосується захисту немайнового права на використання імені, яке порушено внаслідок недотримання відповідачем встановленої частиною четвертою статті 296 ЦК України заборони законодавця не використовувати ім`я особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї.
Крім того, з огляду на статтю 32 Конституції України необхідно розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема перелічених у статті 270 ЦК України, порушених у зв`язку з поширенням про особу інформації, недоторканність якої спеціально охороняється Конституцією та законами України
і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо така інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію.
Предметом позову у цій справі є захист особистого немайнового права
на використання імені, яке охороняється відповідно до частини четвертої статті 296 ЦК України. При цьому порушення прямої законодавчої заборони
на використання імені підозрюваної чи обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї не може тлумачитись як критика у засобах масової інформації чи висвітлення її слів та вчинків, про що йдеться у положеннях згаданої декларації, зважаючи
і на те, що відповідач не наділений правовим статусом засобу масової інформації.
Таким чином, колегія суддів, погоджуючись із висновками судів першої
та апеляційної інстанцій, вважає, що зазначення імені позивача у публікації на офіційному сайті відповідача до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо позивача є прямим порушенням нормам частини четвертої статті 296 ЦК України незалежно від того, чи є така особа публічною.
Разом із тим, колегія суддів не може погодитись з рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року,
в частині викладення резолютивної частини судового рішення, а саме: зазначення у тексті вислову «та правовий принцип презумпції невинуватості».
Так, відповідно до статті 62 Конституції України, пункту 10 частини 7, частини першої статті 17 КПК України особа вважається невинуватою
у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Таким чином, законодавець застосовує правову презумпцію невинуватості як одну
з засад кримінального провадження. Наявність у кримінальному процесі презумпції невинуватості зумовлена необхідністю запобігання складностям правозастосовчої практики у тих випадках, коли неможливо або вкрай складно достовірно встановити певну обставину, яка має значення
у кримінальну провадженні. Презумпція невинуватості відноситься
до правової презумпції, що спрямована на забезпечення прав людини, поваги до честі та гідності. Оскільки презумпція невинуватості відноситься до правової презумпції, що застосовується при здійсненні кримінального провадження, то включення спірного виразу у резолютивну частину судового рішення у цивільній справі може мати потенційний вплив
на результати потенційного кримінального провадження. Таке явище
є неприпустимим.
Наведені положення законодавства узгоджуються із частиною другою статті 6 Конвенція, яка передбачає, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку, а також із практикою ЄСПЛ.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хужин та інші проти Росії» від 23 жовтня 2008 року зроблено висновок, що презумпція невинуватості, закріплена у частині другій статті 6 Конвенції, є одним
з елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається
у частині першій цієї статті (рішення у справі «Аллен де Рібемон проти Франції» від 10 лютого 1995 року, п. 35), і спрямована на те, щоб убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов`язані з розглядом її справи
у суді.
Зокрема цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду,
в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина була доведена відповідно до закону (рішення у справі «Мінеллі проти Швейцарії» від 25 березня
1983 року). Разом із тим ця вимога стосується і висловлювань інших посадових осіб про перебіг розслідування кримінальної справи, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість обвинуваченої особи та впливають на оцінку фактів справи компетентним судом (рішення у справах «Аллен де Рібемон проти Франції», п. 41; «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року п.п. 41 - 43; «Бутвевічюс проти Литви» від 26 березня 2002 року, п. 49).
У рішенні ЄСПЛ «Корбан проти України» від 04 липня 2019 року зазначено, що частина друга статті 6 Конвенції не дозволяє посадовим особам оголошувати особу винною до засудження цієї особи судом. Посадові особи повинні повідомляти громадськість про кримінальні розслідування шляхом, наприклад, інформування про підозри, затримання та зізнання, якщо вони роблять це обережно. Має значення обране ними формулювання (рішення
у справі «Турьєв проти Росії» від 11 жовтня 2016 року, п. 19).
Як наголошує ЄСПЛ, вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (рішення
у справах «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року, п.п. 54, 56; «Нештяк проти Словаччини» від 27 лютого 2007 року, п.п. 88-89).
Аналогічне визначення презумпції невинуватості наведено у рішенні ЄСПЛ
у справі «Шагін проти України» від 10 грудня 2009 року, у якому наголошено на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною у вчиненні того чи іншого злочину (рішення у справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року,
п. 41).
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваних судових рішень в мотивувальній та резолютивній частинах шляхом виключити із абзацу другого резолютивної частини рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року словосполучення «та правовий принцип презумпції невинуватості».
Стосовно доводів касаційної скарги про те, що ВРУ не є належним відповідачем у справі
Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 89 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради проектів законів, постанов.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» законопроект, проект іншого акта вноситься
на реєстрацію разом з проектом постанови, яку пропонується Верховній Раді прийняти за результатами його розгляду, списком авторів законопроекту, пропозицією щодо кандидатури доповідача на пленарному засіданні та пояснювальною запискою, яка має містити: обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, цілей, завдань і основних його положень та місця в системі законодавства; обґрунтування очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування закону після його прийняття; інші відомості, необхідні для розгляду законопроекту.
Отже, Пояснювальна записка є обов`язковим документом, що надається разом із законопроектом, проєктом іншого акта, оскільки містить обґрунтування необхідності прийняття документа.
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на сайті ВРУ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 розміщено Пояснювальну записку від ІНФОРМАЦІЯ_2 до проекту Постанови ВРУ «ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Частинами першою, другою статті 8 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що у своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв
та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу. Неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства
і держави.
Відповідно до пункту 4 статті 11 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат на пленарному засіданні Верховної Ради України має право у порядку, передбаченому законом про регламент Верховної Ради України виступати із законодавчою ініціативою у Верховній Раді України.
Відповідно до частин першої - другої статті 12 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат має право законодавчої ініціативи, яке реалізується у формі внесення до Верховної Ради України:
1) законопроекту; 2) проекту постанови; 3) іншої законодавчої пропозиції. Порядок внесення законопроекту, проекту постанови чи іншої законодавчої пропозиції на розгляд Верховної Ради України та порядок їх розгляду визначаються законом про регламент Верховної Ради України.
Отже, народний депутат України, як суб`єкт права законодавчої ініціативи, відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» самостійно готує пояснювальну записку, визначає повноту і достатність інформації, яка міститься у пояснювальній записці та ставить свій підпис, що засвідчує автора пояснювальної записки, при цьому ВРУ не наділена правом вносити зміни до документів, створених народним депутатам.
На підставі викладеного можна зробити висновок, що діяльність народного депутата України при здійсненні законодавчої ініціативи у формі внесення до Верховної Ради України проекту постанови з відповідними документами, у тому числі і пояснювальної записки, є здійсненням депутатських повноважень.
Відповідно до статті 80 Конституції України, частини першої статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України» народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, а також при здійсненні депутатських повноважень, за винятком відповідальності
за образу чи наклеп.
Відповідно до частини четвертої статті 277 ЦК України поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює
Отже, автором Пояснювальної записки, в якій зазначено оспорювану позивачем інформацію, є ОСОБА_3 , який має статус народного депутата України, а тому належним відповідачем є саме Верховна Рада України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне змінити прийняті у справі рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, а також другий абзац резолютивної частини рішення Печерського районного суду
м. Києва від 18 вересня 2020 року виключити словосполучення
«та правовий принцип презумпції невинуватості».
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення судів попередніх інстанцій по суті не змінює, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 406 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Верховної Ради України задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року
та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частині в редакції цієї постанови,
а також виключити із абзацу другого резолютивної частини рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року словосполучення «та правовий принцип презумпції невинуватості».
Поновити дію рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун