Постанова
Іменем України
14 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 757/20989/18
провадження № 61-18771св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 червня 2019 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської службипро відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що слідчим прокуратури Львівської області Незнайком С. В . проводиться досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201814140000125 від 05 липня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України), в якому він (позивач) не визнаний потерпілим. Стверджував, що понад пів року триває бездіяльність слідчого Незнайка С. В. у вказаному кримінальному провадженні, не проводяться необхідні слідчі дії. За його скаргою ухвалою слідчого-судді Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року скасовано як незаконну постанову слідчого Незнайка С. В. про закриття кримінального провадження з підстав порушення його (позивача) прав як потерпілого.
Позивач зазначав, що внаслідок вказаної бездіяльності слідчого Незнайка С. В. йому завдано моральної шкоди, яка полягає у нервовому стресі, переживаннях, порушенні режиму сну, яку він оцінив у 250 000 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач належними та допустимими доказами не довів заподіяння йому моральної шкоди неправомірними діями чи бездіяльністю слідчого прокуратури Львівської області Незнайка С. В.
Крім того, позивач не оскаржував неправомірні дії чи бездіяльність слідчого прокуратури Львівської області Незнайка С. В.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для справи, не надали належної оцінки тому, що протиправність дій слідчого прокуратури Львівської області Незнайка С. В. доведена та встановлена судом, що не потребує додаткового доказування, оскільки факт скасування судом постанови про закриття кримінального провадження вже вказує на незаконність дій слідчого та завдання моральної шкоди позивачу.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що слідчим прокуратури Львівської області Незнайком С. В. проводилося досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201814140000125 від 05 липня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України. 29 серпня 2018 року вказаним слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 07 листопада 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову від 29 серпня 2018 року про закриття кримінального провадження.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).
За змістом статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Тобто відповідачем у зазначених категоріях справ є держава Україна, а не посадова особа, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Згідно з частиною другою статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала, у визначених цією нормою випадках, який не є вичерпним, оскільки пункт 3 передбачає, що її відшкодування можливе за наявності інших випадків, передбачених законом.
ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди бездіяльністю слідчого прокуратури Львівської області Незнайка С. В. у кримінальному провадженні № 4201814140000125.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 1, 5 частини першої статті 303 КПК України на стадії досудового провадження можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а також нездійснення інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк; рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим.
За частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Водночас наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно- наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальним рішенням слідчого у кримінальному провадженні.
Водночас, встановивши, що позивач достатніми та допустимими доказами не довів факт заподіяння йому моральної шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між прийняттям постанови про закриття кримінального провадження, бездіяльністю слідчого прокуратури та настанням шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги, що незаконність постанови про закриття кримінального провадження підтверджена ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року, якою зазначена постанова була скасована, не свідчать про неправильність висновків судів, оскільки судами правильно зазначено, що сам по собі факт скасування постанови про закриття кримінального провадження не підтверджує, що вказаними діями позивачу завдана моральна шкода.
Заявник помилково вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Наведена ним практика Європейського суду з прав людини також не стосується предмету спору.
Отже, доводи, наведені у касаційній скарзі зводяться до власного тлумачення позивачем норм права та до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний