26.01.2023

№ 757/24677/18-ц

Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 757/24677/18-ц

провадження № 61-5125св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Мусійченком Данилом Леонідовичем, та ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у складі колегії суддів Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 14 жовтня 2004 року та 28 жовтня 2004 року уклав із Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ «ПриватБанк») договори банківських вкладів, за якими вніс до банку 158 512,68 грн та 203 411,38 грн відповідно. Вказані кошти зараховані на поточний рахунок № НОМЕР_1 по приходним касовим ордерам від 14 жовтня 2004 року та 28 жовтня 2004 року.

17 січня 2005 року та 31 січня 2005 року по закінченню строку дії договорів позивач, не знімаючи кошти вкладів, конвертував останні у валюту і уклав із банком нові договори вкладів вже у дол. США, а саме: договір № On01631625 на суму 30 320,31 дол. США, під 11 % річних, строк дії договору з 17 січня 2005 року по 18 квітня 2005 року, та № On01631628 на суму 38 912,20 дол. США, під 11 % річних, строк дії договору з 31 січня 2005 року по 01 травня 2005 року. Всього за договорами внесено 69 232,51 дол. США.

27 квітня 2005 року та 04 травня 2005 у зв`язку з закінченням строку дії депозитних договорів (в доларах) ОСОБА_1 , без зняття коштів за вкладами та нарахованими по ним процентами, конвертував вклади в євро і уклав нові договори банківського вкладу вже у валюті євро, а саме: договір № On48631298 на суму 24 197,89 євро, під 11 % річних, строк дії договору з 27 квітня 2005 року по 28 липня 2005 року, та № On48631303 на суму 31 045,77 євро, під 11 % річних, строк дії договору з 04 травня 2005 року по 05 серпня 2005 року. Всього за депозитними договорами у євро він передав банку 55 243,66 євро.

Звернувшись до банку 03 серпня 2005 року із заявою про повернення сум депозитів за договорами, позивач отримав відмову. Підставою для відмови у видачі вкладів банк зазначив, що вказані кошти до банку не надходили і в базах банку не обліковуються. За результатами службового розслідування було встановлено, що сумами вкладів позивача заволодів колишній співробітник банку, відносно якого порушено кримінальну справу. Питання повернення вкладів буде вирішено за результатами розгляду кримінальної справи відносно колишнього співробітника банку.

Вважав, що оскільки з 03 серпня 2005 року його вимога про повернення коштів за договорами банківського вкладу не виконана, є всі підстави для нарахування та стягнення із банку процентів на банківські вклади до дня фактичного повернення коштів за вкладом, а саме: до 13 травня 2018 року - дня, що передує подачі цього позову до суду у розмірі 79 232,62 євро, а саме: за договором № On48631298 від 27 квітня 2005 року у розмірі 34 734,25 євро (за період з 28 квітня 2005 року по 13 травня 2018 року) та за договором № On48631303 від 04 травня 2005 року у розмірі 44 498,37 євро (за період з 05 травня 2005 року по 13 травня 2018 року);

стягнення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України 3 % річних за несвоєчасне повернення коштів за договорами банківських вкладів та нарахованих на них процентів у розмірі 21 350,69 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 14 травня 2018 року становить 667 422,57 грн, а саме: за договором № On48631298 від 27 квітня 2005 року у розмірі 9 361,66 євро (за період з 04 серпня 2005 року (наступний день після пред`явлення вимоги до банку) по 13 травня 2018 року (день, що передує дню подання позову до суду) за виключенням періоду з 02 вересня 2014 року по 02 грудня 2014 року, коли діяли обмеження Національного банку України щодо видачі готівкових коштів із депозитних рахунків) та за договором № On48631303 від 04 травня 2005 року у розмірі 11 989,03 євро (за період з 07 серпня 2005 року (наступний день після дня, в який підлягали поверненню кошти за вкладом) по 13 травня 2018 року (день, що передує дню подання позову до суду) за виключенням періоду з 02 вересня 2014 року по 02 грудня 2014 року, коли діяли обмеження Національного банку України щодо видачі готівкових коштів із депозитних рахунків);

стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення, нарахованої відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за несвоєчасно повернуту суму складу у розмірі 7 793 002,12 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 14 травня 2018 року становить 243 609 246,27 грн, а саме: за договором № On48631298 від 27 квітня 2005 року у розмірі 3 417 006,73 євро за період з 04 серпня 2005 року по 13 травня 2018 року за виключенням періоду з 02 вересня 2014 року по 02 грудня 2014 року, коли діяли обмеження Національного банку України щодо видачі готівкових коштів із депозитних рахунків та за договором № On48631303 від 04 травня 2005 року у розмірі 4 375 995,39 євро за період з 07 серпня 2005 року по 13 травня 2018 року за виключенням періоду з 02 вересня 2014 року по 02 грудня 2014 року, коли діяли обмеження Національного банку України щодо видачі готівкових коштів із депозитних рахунків.

Позивач просив:

стягнути з відповідача кошти за договорами про депозитний вклад № On48631298 від 27 квітня 2005 року, № On48631303 від 04 травня 2005 року в загальній сумі 134 476,28 євро та 244 276 668,84 грн, з яких: сума вкладів - 55 243,66 євро, проценти за вкладами - 79 232,62 євро, три процента річних - 667 422,57 грн, пеня відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» - 243 609 246,27 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором вкладу № On48631298 від 27 квітня 2005 року в сумі 24 197,89 євро та проценти за цим вкладом - 714,67 євро (за період з 28 квітня 2005 року по 04 серпня 2005 року).

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором вкладу № On48631303 від 04 травня 2005 року в сумі 31 045,77 євро та проценти за цим вкладом - 879,49 євро (за період з 05 травня 2005 року по 07 серпня 2005 року).

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі трьох процентів від суми невиконаного зобов`язання, на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» в сумі 1 083 418,57 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних на підставі статті 625 ЦПК України в сумі 1 083 418,57 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 8 810 грн.

В задоволенні іншої частини відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження позовних вимог позивач додав до позову копії договорів про депозитний вклад від 17 січня 2005 року № On01631625, від 31 січня 2005 року № №On01631628, від 27 квітня 2005 року № On48631298, № On48631303, меморіальні ордери на суми 30 320,21 дол. США та 38 912,80 дол. США; з наявних в справі доказів вбачається, що загальна сума внесених позивачем коштів за договорами банківських вкладів складає 55 243,66 євро; матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов`язань за депозитними договорами. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти за депозитними договорами у розмірі 55 243,66 євро (24 197,89 + 31 045,77); проценти за користування вкладом; 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі 1 083 418,57 грн, що еквівалентно 32 011,28 євро (з 04 серпня 2005 року по 01 вересня 2014 року, 03 грудня 2014 року по 03 березня 2021 року за вкладом № On48631298 у розмірі 14 034,3 євро, з 07 серпня 2005 року по 01 вересня 2014 року, з 03 грудня 2014 року по 03 березня 2021 року за вкладом № On48631303 у розмірі 17 976,98 євро), пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки на спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, оскільки позивачем неправильно розрахована сума процентів за банківськими вкладами та пеня відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за вкладом № On48631298 у розмірі 714,67 євро за період з 28 квітня 2005 року по 04 серпня 2005 року, за вкладом № On48631303 в розмірі 879,49 євро за період з 05 травня 2005 року по 07 серпня 2005 року; пені за несвоєчасне виконання зобов`язання відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 1 083 418,57 грн, що еквівалентно 32 011,28 євро (за період з 04 серпня 2005 року по 01 вересня 2014 року, з 03 грудня 2014 року по 03 березня 2021 за вкладом № On48631298 у розмірі 14 034,30 євро, з 07 серпня 2005 року по 01 вересня 2014 року, з 03 грудня 2014 року по 03 березня 2021 року за вкладом № On48631303 у розмірі 17 976,98 євро).

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки банківські вклади позивачем були внесені спочатку в національній, а згодом конвертовані в іноземну валюту, тому стягнення коштів за договорами банківських вкладів повинно проводитись в валюті вкладу (євро), з визначенням еквіваленту в гривнях за офіційним курсом Національного банку України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року в частині стягнення трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України у розмірі 1 083 418,57 грн змінено, стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних на підставі статті 625 ЦК України за вкладами № On48631298 та № On48631303 у розмірі 5 115,40 євро.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року в частині стягнення пені в розмірі трьох процентів від суми невиконаного зобов`язання на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 1 083 418,57 грн скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення пені.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 6 000 грн.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року залишено без змін.

Сплачений АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 7 000 грн компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів за договорами банківського вкладу та процентів за цими вкладами, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з огляду на неповернення банком позивачу суми банківських вкладів, суд першої інстанції правильно захистив права позивача як вкладника і власника грошових коштів та стягнув суму вкладів у загальному розмірі 55 243,66 євро та належні за договорами проценти в межах строку дії депозитних договорів.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що колегія суддів враховує, що позивачем не надано копії депозитного договору № On01631539 від 28 жовтня 2004 року, однак факт його існування на думку суду доводиться приходним касовим ордером від 28 жовтня 2004 року про внесення коштів саме за депозитним договором № On01631539, а не за якимось іншим. Як і не надано підтвердження про конвертацію дол. США у євро відповідно до укладених депозитних № Оn48631298 від 27 квітня 2005 року та № Оn48631303 від 04 травня 2005 року, які не спростовують висновків суду про наявність підстав для стягнення вкладів у євро згідно договорів, оскільки сукупність наданих доказів свідчить про доведеність укладання договорів, внесення коштів і необхідність їх повернення.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3 % річних, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлені вимоги про стягнення 3 % річних за вкладами, які згідно умов депозитних договорів № Оn48631298 та № Оn48631303 мали бути повернуті банком ще у липні та серпні 2005 року. ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом у травні 2018 року, тому відповідно до положень частини четвертої статті 267 ЦК України та заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення 3 % річних, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у межах загального трирічного строку позовної давності за останні 3 роки до подачі такого позову, тобто із червня 2015 року, у загальному розмірі 5 115,40 євро.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені в розмірі 3 % від суми невиконаного зобов`язання на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», суд апеляційної інстанції виходив з того, що договірні правовідносини за депозитними договорами № Оn48631298 від 27 квітня 2005 року і № Оn48631303 від 04 травня 2005 року припинені, споживчих правовідносин між сторонами не існує, а у разі невиконання грошового зобов`язання банку зі сплати коштів (повернення вкладу і процентів), підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У червні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу, підписану представником Мусійченком Д. Л. , в якій просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в частині задоволених позовних вимог скасувати; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі; вирішити питання про стягнення судових витрат.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на припущеннях, що є порушення норм процесуального права, а мотиви, з яких виходили суди, не відповідають нормам матеріального права та сталій судовій практиці Верховного Суду. Суди, керуючись припущеннями, встановили, що між сторонами укладені договори депозитного вкладу, не з`ясували, чи передавались грошові кошти за спірними договорами банку та яким чином, не визначилися, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин та не застосували положення статей 1058 1059 ЦК України. Суди залишили поза увагою, що в матеріалах справи відсутні належні докази укладення договорів, внесення грошових коштів на депозитні рахунки у валюті євро (оригінали та/або посвідчені судом копії квитанцій (чи інші належні докази внесення грошових коштів)), переведення грошових коштів між рахунками ОСОБА_1 , відкриті позивачу особисті рахунки на підставі договорів банківського вкладу. Відповідач зазначає, що досудове слідство відносно ОСОБА_4 зупинено майже одразу після порушення кримінальної справи, справа не направлена до суду, тобто не встановлені всі фактичні обставини у цій справі, особа не визнана винуватою (або невинуватою), відсутні будь-які підтверджені доказами факти про нанесену шкоду ОСОБА_1 , не встановлено факт того, що ОСОБА_4 приймав грошові кошти (зокрема у ОСОБА_1 ), не встановлений факт наявності у ОСОБА_1 на той період готівки (по всіх депозитах), не встановлений факт того, чи діяв ОСОБА_4 , як працівник АТ КБ «ПриватБанк», чи як фізична особа. Суди не врахували відповідь банку від 17 серпня 2005 року, якою позивача було повідомлено про те, що договори банківського вкладу N° 0n48631298 від 27 квітня 2005 на суму 24197,89 євро та № 0n48631303 від 04 травня 2005 року на суму 31 045,77 євро у базі даних банку не значаться, грошові кошти по договорам в банк не надходили. Таким чином, враховуючи, що 21 грудня 2016 року держава в особі Міністерства фінансів України набула права власності на 100% акцій банку та на момент набуття права власності на акції зобов`язання за спірними договорами не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банку, відповідно до положень частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», спірні договори та зобов`язання за ними є нікчемними. Відсутність доказів дотримання письмової форми договорів про депозитний вклад (внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника), на думку відповідача, також свідчить про нікчемність спірних договорів. Надані позивачем до позовної заяви на підтвердження зарахування сум по депозитним договорам меморіальні ордери на суму 30 320,31 дол. США та 38 912,20 дол. США відповідно до статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», не відносяться до документів, які підтверджують факт внесення готівкових коштів на вкладний (депозитний) рахунок. Зазначені ордери не містять даних про посаду, прізвище та ініціали особи, яка їх підписала, що виключає можливість ідентифікації підписанта, замість номеру рахунку одержувача вказані номери договорів про депозитний вклад, валюта у зазначених ордерах вказана у дол. США, а заявлені до стягнення грошові суми у євро. Зазначає, що будь-які касові документи, які стосуються внесення грошових коштів на депозитні рахунки або зняття з рахунків ОСОБА_1 у валюті євро експертом, під час проведення почеркознавчої експертизи підпису ОСОБА_1 , не досліджувалися. У зв`язку із недоведеністю факту внесення ОСОБА_1 до банку грошових коштів, відсутні підстави для нарахування та стягнення процентів за договором банківського вкладу та застосування відповідальності на підставі статті 625 ЦК України, частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, рішення суду першої інстанції не містить мотивувальної частини відносно розрахунку відсотків, яка відсоткова ставка була застосована при нарахуванні відсотків та чому судом прийняті до уваги саме такі періоди нарахування відсотків. Апеляційний суд на вказане уваги не звернув, мотивів та розрахунків в постанові не навів, залишивши без змін рішення суду першої інстанції в цій частині. Суд першої інстанції не врахував вимоги статті 141 ЦПК України та постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 161/4985/17 від 20 березня 2019 року, відповідно до яких у разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору. У випадку залишення постанови Київського апеляційного суду без змін або зміни судового рішення Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, вважали необхідним зазначити у резолютивній частині рішення про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.

У червні 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_2 , в якій просить: рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року скасувати частково, залишивши в силі лише стягнення номіналів депозитів та процентів за строк дії; ухвалити у скасованих частинах нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції правильно визначив суми до стягнення у розрізі номінальних сум депозитів і процентів за період строків їх дії. Однак, всупереч практики Верховного Суду, не стягнув проценти за період після закінчення строків дії депозитних договорів. На думку позивача, у період ухвалення оскаржуваного судового рішення для судів нижчих інстанцій орієнтиром була саме постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 757/26293/16ц, яка однозначно підтверджувала такі стягнення, хоча і у зменшеному розмірі за ставкою «на вимогу». Суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача 3 % річних за частиною другою статті 625 ЦК України без обмеження строками, але визначена ним сума у гривні суперечить практиці Верховного Суду, яка фіксує правомірність стягнень за валютними вкладами у валюті (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16ц). Суд першої інстанції помилився у застосуванні частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», стягнувши пеню не у вигляді 3 % за день прострочення (як встановлено законом), а у розмірі 3 % річних. Висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», через припинення договірних відносин є помилковим. Позивач зазначає, що при реальному не поверненні коштів після заяв про їх повернення через закінчення строків їх дій, договори ніяк не можуть вважатись припиненими, оскільки зобов`язання залишилось не виконаним із-за порушення нормативного принципу, зафіксованого статтею 599 ЦК України, згідно до якого зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Крім того, пункт 14 договорів передбачає умови, що припинення має фіксуватись реальним виконанням.

У листопаді 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало письмові пояснення на касаційну скаргу, підписані представником Мусійченком Д. Л., в яких зазначили, що заперечують проти укладення між сторонами спірних договорів, постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, вважає правильною, оскільки після розірвання договорів банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин. Стягуючи 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув 3% річних по 03 березня 2021 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційної скаргою АТ КБ «ПриватБанк», витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 757/24677/18-ц, у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання рішення Печерського районного суду м.Києва від 02 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційної скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2022 року задоволено клопотання АТ КБ «ПриватБанк», подане представником Мусійченком Д. Л., про зупинення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року. Зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк», подане представником Мусійченком Д. Л., про повторне зупинення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року відмовлено.

У серпні 2022 року матеріали цивільної справи № 757/24677/18-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відзив АТ КБ «ПриватБанк», який підписаний представником Мусійченком Д. Л., на касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року, залишено без розгляду, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 червня 2022 року зазначено, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 127/11222/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 757/1536/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15, від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 756/420/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11226/18, від 25 жовтня 2018 року у справі № 201/475/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 червня 2022 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_1 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 11 січня 2020 року у справі № 335/11482/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 643/6454/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 757/56287/18ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 757/29269/18ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 756/14910/16ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 757/63940/16ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/3653/17ц, від 06 травня 2020 року у справі № 758/10471/15ц, від 20 травня 2020 року у справі № 175/2329/18ц, від 20 травня 2020 року у справі № 186/408/17ц, від 03 червня 2020 року у справі № 641/9189/16ц, від 03 червня 2020 року у справі № 367/1260/19, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16ц, від 20 березня 2019 року у справі № 757/26296/16ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/1191/189ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18, від 14 грудня 2021 року у справі № 757/71432/17ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 757/62173/19, від 14 грудня 2021 року у справі № 757/51306/17ц, від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15ц та у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс16, від 28 березня 2016 року у справі № 6-1699цс16, від 25 квітня 2012 року у справі № 6-20цс12, від 27 січня 2016 року у справі № 6-10+5цс16, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 14 жовтня 2004 року та 28 жовтня 2004 року між ОСОБА_1 і ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладені договори банківських вкладів № On01631524 та № On01631539 , за якими позивач вніс до банку за кожним вкладом відповідно 158 512,68 грн та 203 411,38 грн, строком на три місяці, які після закінчення терміну їх дії були переукладені та конвертовані.

17 січня 2005 року і 31 січня 2005 року між позивачем ОСОБА_1 і банком укладені наступні договори про депозитний вклад: № On01631625 на суму 31 142,70 дол. США зі строком повернення до 18 квітня 2005 року під 11 % процентів річних та № On01631628 на суму 38 912,20 дол. США зі строком повернення до 01 травня 2005 року під 11 % процентів річних. На виконання цих договорів банком видані відповідні меморіальні ордери.

По закінченню терміну дії цих депозитних договорів із вкладом в дол. США позивач ОСОБА_1 уклав з банком наступні строкові депозитні договори, з конвертацією у євро: № Оn48631298 від 27 квітня 2005 року на суму 24 197,89 євро під 11 % річних та № Оn48631303 від 04 травня 2005 року на суму 31 045,77 євро під 11 % річних строком на три місяці.

Також судом встановлено, що по закінченню строку депозитних договорів № Оn48631298 та № Оn48631303 позивач 03 серпня 2005 року звернувся до відповідача із заявою про повернення суми банківських вкладів з нарахованими процентами, однак банк відмовив у задоволені заяви посилаючись на відсутність обліку цих коштів в банку. При цьому банк не заперечуючи сам факт існування депозитних договорів № Оn48631298 та № Оn 48631303 зазначив, що останні оформлювались працівником цього банку ОСОБА_4 , відносно якого порушено кримінальну справу за частиною п`ятою статті 191 КК України.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про стягнення суми вкладів за договорами банківського вкладу

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

У частині першій статті 1060 ЦК України зазначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 718/2903/19 (провадження № 61-20521св21) зазначено, що «договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга вказаної статті). […] Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником (пункт 2.2 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516). Відповідно до пункту 1.6 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій… …Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. […] Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив існування між сторонами договірних відносин, зокрема за договором банківського вкладу «Інвестиційний» № 12 від 20 лютого 2014 року».

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, установивши факт укладення сторонами договорів банківського вкладу з внесенням позивачем грошових коштів на депозитні рахунки та відсутність доказів виконання відповідачем зобов`язання щодо їх повернення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і стягнення суми вкладів з АТ КБ «ПриватБанк».

За встановлених судами обставин укладення договорів банківського вкладу, внесення позивачем грошових коштів за вказаними договорами, а також відсутності наданих відповідачем доказів на підтвердження повернення позивачеві грошових коштів, доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження знаходження грошових коштів на депозитних рахунках, є необґрунтованими.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу

Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

За змістом положень статті 631 ЦК Українистроком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до статті 1061 ЦК Українибанк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 202/5076/19 (провадження № 61-7907св20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/12075/14-ц (провадження № 61-5369св19) зазначено, що «відповідно до змісту договорів про заощадження, звернення позивача із відповідною заявою про розірвання договорів вкладу свідчить про те, що ці договори розірвані з 16 червня 2014 року. […] Разом з тим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь проценти за період з 16 червня 2014 року (дати розірвання договорів) до 15 серпня 2016 року (дати ухвалення рішення судом першої інстанції) (а.с. 58, т. 2), вважаючи, що має право на отримання процентів за користування його коштами у розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу, розмір яких становить 1% річних. […] У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що: «в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. […] «в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. Встановивши, що договори про депозит є розірваними з 24 липня 2005 року, апеляційний суд не врахував, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 25 липня 2005 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів по договору за період з 25 липня 2005 року по 31 грудня 2016 року (457 863,01 грн) суди мали відмовити». У справі, що переглядається, суди встановили, що договори розірвані 16 червня 2014 року, а тому з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 16 червня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому в проценти за інший період не нараховуються».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 757/50728/17-ц (провадження № 61-9237св20) зазначено, що «строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок про те, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 уклав з банком наступні строкові депозитні договори: № Оn48631298 від 27 квітня 2005 року на суму 24 197,89 євро під 11 % річних, строком по 28 липня 2005 року та № Оn48631303 від 04 травня 2005 року на суму 31 045,77 євро під 11 % річних строком по 05 серпня 2005 року;

за договором про депозитний вклад № Оn48631298 від 27 квітня 2005 року днем повернення депозиту є 28 липня 2005 року, тому він є припиненим з 28 липня 2005 року;

у пункті 2 договору № Оn48631303 від 04 травня 2005 року, сторони домовились, що «сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до діючого законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору», тому враховуючи подану ОСОБА_1 03 серпня 2005 року заяву про повернення коштів, зазначений договір вважається розірваним з 05 серпня 2005 року на письмову вимогу вкладника;

суд першої інстанції стягнув з банку проценти за договором № On48631298 від 27 квітня 2005 року 714,67 євро (за період з 28 квітня 2005 року по 04 серпня 2005 року), за договором № On48631303 від 04 травня 2005 року в розмірі 879,49 євро (за період з 05 травня 2005 року по 07 серпня 2005 року);

суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку, що суд першої інстанції правильної стягнув з відповідача на користь позивача проценти за депозитними договорами в межах дії їх строку, залишив поза увагою, що суд першої інстанції помилково задовольнив вимоги про стягнення процентів за договором № On48631298 з 28 липня 2005 року по 04 серпня 2005 року, а за договором № On48631303, з 05 серпня 2005 року по 07 серпня 2005 року, оскільки з дати припинення договорів, права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України;

ураховуючи період дії депозитних договорів № On48631298 та № On48631303, судове рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів необхідно змінити, стягнути з відповідача на користь позивача проценти за договорами в межах дії їх строку, а саме: за договором № On48631298 у розмірі 663,62 євро, та договором № On48631303 у розмірі 860,78 євро.

Щодо позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 175/4055/19 (провадження № 61-11318св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК Українидосить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 461/7775/17 (провадження № 61-1176св21) зазначено, що «розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).[…] Законом № 1023-ХІІврегульовані договірні відносини за участі споживача. Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 757/50728/17-ц (провадження № 61-9237св20) зазначено, що «у справі, що переглядається, договір банківського вкладу від 02 вересня 2013 року № SАМDN25000737382109 розірваний 25 червня 2015 року шляхом подання 23 червня 2015 року заяви про повернення коштів за договором».

У справі, що переглядається:

у пункті 2 договору № Оn48631303 від 04 травня 2005 року, сторони домовились, що «сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до діючого законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору», тому враховуючи подану ОСОБА_1 03 серпня 2005 року заяву про повернення коштів, зазначений договір вважається розірваним з 05 серпня 2005 року, на письмову вимогу вкладника;

за таких обставин відсутні підстави для стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки у зв`язку припиненням 28 липня 2005 року дії договору про депозитний вклад № Оn48631298, та розірванням договору про депозитний вклад № Оn48631303 з 05 серпня 2005 року, припинено правовідносини за цими договорами;

суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина другастатті 625 ЦК України).

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК Українинарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу береться прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення 3 % річних за несвоєчасне повернення коштів за договорами банківських вкладів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, позивач заначив, що 3 % річних за несвоєчасне повернення коштів за договором про банківський вклад № On48631298 від 27 квітня 2005 року складає 9 361,66 євро (за період з 04 серпня 2005 року по 13 травня 2018 року, за виключенням періоду з 02 вересня 2014 року по 02 грудня 2014 року), та за договором про банківський вклад № On48631303 від 04 травня 2005 року у розмірі 11 989,03 євро (за період з 07 серпня 2005 року по 13 травня 2018 року за виключенням періоду з 02 вересня 2014 року по 02 грудня 2014 року). В прохальній частині позовної заяви просив стягнути 3 % річних у розмірі 667 422,57 грн.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву виклав заяву про застосування положення статті 267 ЦК України щодо наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України (т. 1 а. с. 88-97).

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються: прямо (стаття 268 ЦК України); опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.

У справі, що переглядається:

предметом спору є саме вимоги про стягнення коштів за договорами депозитних вкладів, а нарахування 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання, вимоги про стягнення якого нараховані та заявлені у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу, на зазначені вимоги позовна давність не поширюється (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20);

суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні даних позовних вимог в зв`язку зі спливом позовної давності;

разом з тим, суд першої інстанції, стягуючи з відповідача 3 % річних, не врахував вимоги статті 13 ЦПК України щодо меж заявлених вимог та помилково стягнув 3 % річних по 03 березня 2021 року.

Колегія суддів зазначає, що 3 % річних нараховуються на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування коштами (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року справі № 757/40017/17-ц (провадження № 61-4249св19)).

Так, за договором про банківський вклад № On48631298 від 27 квітня 2005 року 3 % річних складають 9 097,08 євро, що еквівалентно 285 557,36 грн; за договором № On48631303 від 04 травня 2005 року 3 % річних складають 11 663,85 євро, що еквівалентно 366 128,35 грн. Загальна сума 3 % річних складає 651 685,71 грн.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних за невиконання грошового зобов`язання необхідно змінити, зменшивши суму стягнення з 1 083 418,57 грн до 651 685,71 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційних скарг, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 718/2903/19 (провадження № 61-20521св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 175/4055/19 (провадження № 61-11318св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 461/7775/17 (провадження № 61-1176св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 757/50728/17-ц (провадження № 61-9237св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/12075/14-ц (провадження № 61-5369св19), оскаржені судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про стягнення 3 % річних скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині змінити, стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних за договорами про банківський вклад у розмірі 651 685,71 грн. Оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу змінити, стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором № On48631298 у розмірі 663,62 євро, за договором № On48631303 у розмірі 860,78 євро. Оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про стягнення суми вкладів за договорами банківського вкладу та постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», залишити без змін.

Оскільки оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про стягнення сум вкладів за договорами банківського вкладу залишені без змін, наявні підстави для поновлення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в цій частині.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору.

За таких обставин з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави належить стягнути судовий збір у розмірі 8810 грн.

Керуючись статями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Мусійченком Данилом Леонідовичем, та ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення 3 % річних скасувати.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення 3 % річних змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних за договором про депозитний вклад № On48631298 від 27 квітня 2005 року у розмірі 285 557,36 грн, за договором про депозитний вклад № On48631303 від 04 травня 2005 року у розмірі 366 128,35 грн, а всього 651 685,71 грн.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення процентів за договорами про депозитний вклад та судового збору змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором про депозитний вклад № On48631298 від 27 квітня 2005 року у розмірі 663,62 євро та за договором про депозитний вклад № On48631303 від 04 травня 2005 року у розмірі 860,78 євро.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 8810 грн.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми вкладів за договорами про депозитний вклад залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» залишити без змін.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в частині стягнення суми вкладів за договорами банківського вкладу.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в скасованій та зміненій частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук