Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 757/26052/17-ц
провадження № 61-1143св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди завданої злочином.
Позовна заява мотивована тим, що 16 жовтня 2003 року між
ОСОБА_1 та ТОВ БК «БудІнвестХолдінг» було укладено договір
№ 570-Д інвестування будівництва, відповідно до якого інвестор інвестує кошти у будівництво квартири за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 106,18 кв.м, загальною вартістю 143 907,50 грн. ТОВ БК «БудІнвестХолдінг» після закінчення будівництва у другому кварталі 2005 року передає інвестору зазначену квартиру.
Відповідно до довідки від 25 грудня 2003 року № 570 виданої ТОВ БК «БудІнвестХолдінг» станом на 25 грудня 2003 року позивачем повністю внесено кошти на будівництво однокімнатної квартири АДРЕСА_2 .
Згодом з`ясувалось, що відносно генерального директора ТОВ НВФ «Вест» ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу за частиною другою статті 364-1 КК України, по якій позивача було визнано потерпілим.
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада
2014 року, який ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 березня
2015 року залишено без змін, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364-1 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі
20 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить
340 000,00 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки. Цивільний позов позивача було залишено без розгляду та було роз`яснене право пред`явлення даного позову в порядку цивільного судочинства.
Вищезазначеним вироком Святошинського районного суду міста Києва
від 05 листопада 2014 року встановлено, що позивачу, як потерпілому по кримінальній справі, було заподіяно матеріальну шкоду діями відповідача, внаслідок яких ОСОБА_2 незаконно заволодів грошовими коштами позивача у розмірі 704 076,60 грн.
05 лютого 2016 року Святошинським районним судом міста Києва було прийняте рішення у справі № 759/12511/15-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 704 076,60 грн, моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн, а всього стягнуто 754 076,60 грн.
01 квітня 2016 року, згідно з пунктом 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», було відкрито виконавче провадження
№ 51553338 щодо стягнення коштів з ОСОБА_2 відповідно до виконавчого листа № 2/759/12511/15.
У Постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві
(від 25 жовтня 2016 року) державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, при примусовому виконанні виконавчого листа № 2/759/12551/15, було встановлено, що: «у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення».
Цією ж Постановою було постановлено повернути виконавчий лист стягувану.
Посилаючись на неможливість відшкодувати завдану ОСОБА_2 шкоду в розмірі 754 076,60 грн іншим способом, просила, відповідно до статті 1177 ЦК України компенсувати її за рахунок Державного бюджету України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Відшкодовано ОСОБА_1 за рахунок коштів державного бюджету шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення в розмірі
754 076,60 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позивачу кримінальним правопорушенням було завдано шкоди на суму 754 076,60 грн, яка на час судового розгляду не відшкодована. При цьому суд виходив з того, що відсутність закону не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано доказів того, що нею було використано всі можливі та ефективні засоби для виконання судового рішення, зокрема такі як, оскарження дій державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві, оскарження бездіяльності державного виконавця щодо не вчинення заходів з приводу розшуку майна боржника та застосування до останнього обмеження у праві виїзду за межі України, та інших дієвих заходів, щодо виконання обов`язку боржника виконати, ухвалене судове рішення. За встановлення особи, яка вчинила злочин та не доведення факту її неплатоспроможності, як це передбачено статтею 1177 ЦК України в редакції, що діяла на момент спричинення майнової шкоди, покладення на державу обов`язку відшкодування такої шкоди не відповідає вимогам Закону та є передчасним.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
22 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва
від 05 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 серпня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норму статті 1177 ЦК Української РСР, який діяв до 2004 року, а також статтю 1177 ЦК України, який діяв до внесення змін Законом України від 16 травня 2013 року № 245-VII.
Відповідне право на відшкодування такої шкоди також передбачено і у статті 12 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою ООН від 29 листопада 1985 року.
Судом не взято до уваги практику Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ), зокрема рішення ЄСПЛ по справі «Будченко проти України» від 24 квітня 2012 року (заява № 38667/06) та рішення у справі Yvonnevan Duyn v. Home Office (номер С-41/74).
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи Печерського районного суду міста Києва.
У січні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу № 757/26052/17-ц передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 208 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі № 757/26052/17-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, спричиненої внаслідок злочин, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва
від 05 грудня 2017 року, до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1423/17.
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року поновлено касаційне провадження у справі № 757/26052/17-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, спричиненої внаслідок злочин, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва
від 05 грудня 2017 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Короткий зміст фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 15 жовтня 2003 року між ОСОБА_1 та ТОВ БК «БудІнвестХолдінг» було укладено договір № 570-Д інвестування будівництва, відповідно до якого інвестор інвестує кошти у будівництво квартири за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 106,18 кв.м, загальною вартістю 143 907,50 грн. TOB БК «БудІнвестХолдінг» після закінчення будівництва у другому кварталі 2005 року передає інвестору зазначену квартиру.
Відповідно до довідки № 570 від 25 грудня 2003 року виданої ТОВ БК «БудІнвестХолдінг» станом на 25 грудня 2003 року позивачем повністю внесено кошти на будівництво однокімнатної квартири АДРЕСА_2 .
Відносно генерального директора ТОВ НВФ «Вест» ОСОБА_2. порушено кримінальну справу за частиною другою статті 364-1 КК України, по якій позивача було визнано потерпілим.
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада
2014 року, який ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 березня
2015 року залишено без змін, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364-1 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 20 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить
340 000,00 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки. Цивільний позов позивача було залишено без розгляду та було роз`яснене право пред`явлення даного позову в порядку цивільного судочинства.
Вищезазначеним вироком було встановлено, що ОСОБА_2 , в період часу з 2003 року до 2005 року, обіймаючи посаду генерального директора ТОВ НВФ «ВЕСТ» та президента ТОВ «Будівельна компанія: «БудІнвестХолдінг», достовірно знаючи про те, що використання коштів, які були інвестовані фізичними особами в будівництво квартир призведе до неможливості виконання договорів інвестування та заподіяння інвесторам моральних страждань, пов`язаних з тривалим невиконанням договорів, неможливістю покращити свої житлові умови та матеріальної шкоди, пов`язаної з використанням їх інвестицій не на будівництво квартир у житловому будинку - «корпус Д» та неотриманням ними за інвестиційними договорами квартир, зловживаючи повноваженнями службової особи, діючи з корисливих мотивів, маючи на меті отримання неправомірної вигоди у вигляді незаконного прибутку, у своїх особистих інтересах та інтересах очолюваних ним підприємств - ТОВ НВФ «ВЕСТ» та ТОВ «Будівельна компанія «БудІнвестХолдінг», засновником яких він є, шляхом використання залучених від інвесторів коштів всупереч їх волі та на цілі, не передбачені інвестиційними договорами, використані та отримані ТОВ НВФ «ВЕСТ» та ТОВ «Будівельна компанія «БудІнвестХолдінг» на будівництво будинку - «корпус Д» грошові кошти на потреби очолюваних ним підприємств, не пов`язані з будівництвом даного житлового будинку, зокрема, видача безвідсоткових грошових позик, безповоротних фінансових допомог, ведення будівництва інших об`єктів, що призвело до настання тяжких наслідків у вигляді втрат інвестицій інвесторів, тобто заподіяння кожному з інвесторів матеріальної шкоди на суму, яка у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а також у спричиненні вищевказаним інвесторам моральних страждань, які полягали у тривалому невиконанні інвестиційних договорів, неможливістю покращити свої житлові умови, постійного страху втратити свої інвестиції та не отримати житло.
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада
2014 року також встановлено, що позивачу, як потерпілому по кримінальній справі було заподіяно майнову шкоду у розмірі 143 907,50 грн.
05 лютого 2016 року Святошинським районним судом міста Києва було прийняте рішення у справі № 759/12511/15-ц за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 704 076,60 грн, моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн, а всього стягнуто 754 076,60 грн.
01 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження № 51553338 щодо стягнення коштів з ОСОБА_2 відповідно до виконавчого листа
№ 2/759/12511/15.
У Постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві
(від 25 жовтня 2016) державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, при примусовому виконанні виконавчого листа № 2/759/12551/15, було встановлено, що: «у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення». Цією ж постановою було постановлено повернути виконавчий лист стягувачу.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх заявлених позовних вимог посилалась на неможливість відшкодувати завдану ОСОБА_2 шкоду в розмірі 754 076,60 грн іншим способом, а тому просила, відповідно до статті 1177 ЦК України компенсувати її за рахунок Державного бюджету України.
Європейський суд з прав людини вказав, що «відповідно до Цивільного кодексу питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 1177 ЦК України, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не встановлена або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Той закон має також містити процедуру присудження та сплати такої компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею Кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Крім того, національні суди підтвердили, що за відсутності закону, який формує такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177 ЦК України, взятої окремо. На додаток до цього, в даному випадку, як зауважили національні суди, умови, викладені у першому абзаці статті 1177 ЦК України, не дотримані. Оскільки заявник не мав достатньою мірою встановлену вимогу для цілей, передбачених статтею 1 Протоколу № 1, він не може стверджувати, що він мав «законне сподівання» одержання будь-яких конкретних сум» (Petlyovanyy v. Ukraine, № 54904/08, від 30 вересня
2014 року).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 52-57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року по справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) повний текст якої оприлюднено 13 лютого 2020 року http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87527961зроблено такий висновок: «… Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України). Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за аналогією застосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі. У 2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочиніввід 24 листопада 1983 року (не була ратифікована). Втім, ця Конвенція передбачає обов`язок держави щодо виплати компенсації не всім потерпілим від злочину, а лише фізичним особам - жертвам насильницьких злочинів. Отже, держава Україна зобов`язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону. … ЄСПЛ, дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими - фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13) ….».
Згідно зі статтею 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Суд апеляційної інстанції встановивши фактичні обставини справи, надавши правильну оцінку зібраним по справі доказам, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки за встановлення особи, яка вчинила злочин та не доведення факту її неплатоспроможності, як це передбачено статтею 1177 ЦК України в редакції, що діяла на момент спричинення майнової шкоди, покладення на державу обов`язку відшкодування такої шкоди не відповідає вимогам Закону.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило