ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2024 року
м. Київ
справа № 757/26216/22-ц
провадження № 61-10427 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Курінний Сергій Юрійович,
відповідач - Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 27 вересня 2019 року старший слідчий слідчого відділу Києво-Святошинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Говорун К. О. (далі - Святошинський ВП ГУНП в Київській області) за її заявою про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 42017111200000741
від 09 листопада 2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України (крадіжка, вчинена
в особливо великих розмірах або організованою групою) винесла постанову
про відшкодування шкоди, якою стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на її користь на відшкодування майнової шкоди, завданої їй незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у загальному розмірі 9 664 242,00 грн.
Вказану постанову слідчого вона подала до ДКС України для її подальшого виконання, проте 22 жовтня 2019 року відповідач повернув її без виконання.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року
у справі № 640/1234/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року, її адміністративний позов до ДКС України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задоволено, визнано протиправною бездіяльність ДКС України, що полягає у невиконанні постанови старшого слідчого Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області Говорун К. О. від 27 вересня 2019 року, зобов`язано ДКС України виконати вказану постанову слідчого, а саме: списати у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на її користь майнову шкоду в розмірі 9 664 242,00 грн, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Зазначена постанова є чинною, однак відповідачем не виконана, кошти їй
не виплачені.
Ураховуючи невиконане відповідачем зобов`язання у розмірі 9 664 242,00 грн, позивач уважала, що має право на підставі статті 625 ЦК України на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за період із 27 вересня 2019 року
по 29 серпня 2022 року, загальний розмір яких становить 4 460 586,47 грн, з яких 3 613 045,69 грн - інфляційні втрати, 847 540,78 грн - три проценти річних.
29 серпня 2022 року вона направила до ДКС України лист-вимогу про сплату інфляційних втрат і трьох процентів річних у розмірі 4 460 586,47 грн, однак указана вимога залишена без задоволення.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України в особі ДКС України на її користь кошти (інфляційні втрати і три проценти річних) за період із 27 вересня 2019 року по 29 серпня 2022 року у загальному розмірі 4 460 586,47 грн, а також понесені нею судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 три проценти річних від несплаченої суми в розмірі 847 540,78 грн, інфляційне збільшення суми майнової шкоди у розмірі 3 613 045,69 грн, а також 12 405,00 грн сплаченого судового збору шляхом списання ДКС України коштів з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією
чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, при здійсненні ними своїх повноважень.
Суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин норми Конституції України ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України
від 03 серпня 2011 року № 845, у редакції постанови від 30 січня 2013 року № 45,
з відповідними змінами (далі - Порядок виконання рішень), а також, урахувавши відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку
про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, відповідно до наданого позивачем розрахунку, який не спростовано відповідачем, оскільки положення статті 625
ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше
не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань. Постанова слідчого від 27 вересня 2019 року про відшкодування шкоди ОСОБА_1 , яку цього самого дня останньою було пред`явлено до виконання, ДКС України не виконала.
При цьому суд уважав безпідставними доводи відповідача про вживання заходів для виконання указаної постанови. Це не звільняє відповідача від обов`язку сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних за період її невиконання. Неправомірність дій ДКС України встановлена, у тому числі рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року у справі
№ 640/1234/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу ДКС України залишено без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні спору, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат і трьох процентів річних за невиконання постанови слідчого
про відшкодування шкоди, так як у цій постанові визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір, ці зобов`язання належним чином не виконані, тому
в цьому випадку положення частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню.
Те, що Порядок виконання рішень не встановлює строк виконання рішень суду
про відшкодування шкоди та/або стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за несвоєчасне виконання, не звільняє відповідача від обов`язку виконання постанови слідчого саме з 27 вересня 2019 року, й, відповідно, від відповідальності за порушення виконання зобов`язань на підставі статті 625 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат і трьох процентів річних є вірним та не спростований відповідачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, ДКС України, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року
та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389
ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 20 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 757/26216/22-ц із Печерського районного суду міста Києва. Відмовлено в задоволенні клопотання ДКС України
про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва
від 21 грудня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ДКС України мотивована тим, що судами попередніх інстанцій
не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах:
від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16 (провадження
№ К/9901/32906/18, №К/9901/45930/18), від 30 квітня 2020 року у справі
№ 804/2076/17 (провадження № К/9901/53148/18), від 07 липня 2021 року у справі № 686/22674/20-ц (провадження № 61-4329св21), а також не з`ясовано,
чи підлягають застосуванню положення частини другої статті 625 ЦК України
до спірних правовідносин, чи передбачає бюджетна програма асигнувань
для виплати інфляційних втрат і трьох процентів річних після прострочення виконання рішення суду про відшкодування шкоди державою.
Судами також проігноровану відповідну судову практику Верховного Суду щодо неможливості нарахування та стягнення індексу інфляції й трьох процентів річних
у правовідносинах, урегульованих спеціальним законодавством, зокрема у сфері виконання судових рішень, а також неможливості одночасного відшкодування шкоди та стягнення відповідних санкцій. Оскільки спірні правовідносини виникли
у зв`язку з виконанням постанови слідчого, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). При цьому ДКС України
не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, так як постанова слідчого прийнята відповідно до положень статті 56 Конституції України та статей 1173 1174 ЦК України, якими передбачено право особи
на відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, безпосередньо
за рахунок держави, тобто у цих правовідносинах боржником є держава,
яка, в свою чергу, реалізує свій обов`язок щодо відшкодування шкоди через Казначейство.
Також уважає, що суди зробили помилковий висновок про стягнення коштів
шляхом їх списання з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, оскільки будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення (частина перша статті 23 Бюджетного кодексу України). Казначейство за жодних умов не може виконати оскаржувані судові рішення у цій справі.
Вказує на наявність виключної правової проблеми щодо розгляду аналогічних справ. Зокрема, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року прийнято до розгляду справу № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21),
яка є подібною до цієї справи, щодо застосування частини другої статті 625
ЦК України, а саме стосовно стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат із підстав тривалого невиконання Казначейством судових рішень. Крім цього, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2020 року прийнято до розгляду справу № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22), предметом розгляду якої є подібні правовідносини, щодо того, чи поширюються норми частини другої статті 625 ЦК України на відносини, які не є цивільними
у розумінні статті 1 ЦК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від представника ОСОБА_1 - адвоката Курінного С. Ю., в якому вказується,
що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними
та обґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу - без задоволення. Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань. У цій частині посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою старшого слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області Говорун К. О. від 27 вересня 2019 року за заявою ОСОБА_1 від 07 серпня 2019 року про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, у кримінальному провадженні
№ 42017111200000741 від 09 листопада 2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України (крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою), стягнуто
з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на її користь на відшкодування майнової шкоди, завданої їй незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у загальному розмірі 9 664 242,00 грн. Роз`яснено право
на її оскарження (а. с. 9-11).
ОСОБА_1 пред`явила вказану постанову для її виконання до ДКС України,
яку отримано відповідачем 27 вересня 2019 року (а. с. 12).
Листом від 22 жовтня 2019 року № 5-11-11/18047 ДКС України повернула постанову про відшкодування шкоди від 27 вересня 2019 року без виконання
(а. с. 13).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року
у справі № 640/1234/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до ДКС України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити
дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ДКС України, що полягає
у невиконанні постанови старшого слідчого Києво-Святошинського ВП ГУНП
в Київській області Говорун К. О. від 27 вересня 2019 року. Зобов`язано
ДКС України виконати вказану постанову слідчого, а саме: списати у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України
на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 9 664 242,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а. с. 14-21).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості зі сплати індексу інфляції та трьох процентів річних станом на 29 серпня 2022 року за період
з 27 вересня 2019 року по 29 серпня 2022 року загальний розмір заборгованості складає 4 460 586,47 грн, з яких 3 613 045,69 грн - інфляційні втрати,
847 540,78 грн - три проценти річних (а. с. 22-24).
29 серпня 2022 року ОСОБА_1 направила ДКС України лист-вимогу про сплату трьох процентів річних та інфляційних втрат у розмірі 4 460 586,47 грн (а. с. 25-26), а у подальшому звернулася до суду із цим позовом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ДКС Українипідлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають не в повній мірі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що ДКС України не виконало постанову слідчого від 27 вересня 2019 року про відшкодування шкоди, завданої їй незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у загальному розмірі 9 664 242,00 грн, яку вона пред`явила
до виконання у цей самий день, 27 вересня 2019 року, тому на підставі статті 625 ЦК України просила суд стягнути з Державного бюджету України в особі
ДКС України на її користь інфляційні втрати та три проценти річних за період
із 27 вересня 2019 року по 29 серпня 2022 року у загальному розмірі
4 460 586,47 грн, а також понесені нею судові витрати.
Суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнули
з відповідача на її користь заявлений нею розмір інфляційних втрат і трьох процентів річних. При цьому врахували наданий позивачем розрахунок цих сум, який вважали вірним і не спростованим відповідачем.
Щодо доводів касаційної скарги, чи застосовні норми статті 625 ЦК України
до спірних правовідносин
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку
(частина перша статті 509 ЦК України).
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.
Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати
від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати
(див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі
№ 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі
№ 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою старшого слідчого СВ Києво-Святошинського
ВП ГУНП в Київській області Говорун К. О. від 27 вересня 2019 року за заявою ОСОБА_1 від 07 серпня 2019 року про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, у кримінальному провадженні № 42017111200000741 від 09 листопада 2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185
КК України (крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою), стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на її користь
на відшкодування майнової шкоди, завданої їй незаконними діями органів
дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у загальному розмірі 9 664 242,00 грн (а. с. 9-11).
ОСОБА_1 пред`явила вказану постанову для її виконання до ДКС України,
яку отримано відповідачем 27 вересня 2019 року (а. с. 12).
Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (тут і далі,
у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду)
та особливості їх виконання.
З указаного вище можна зробити висновок, що під рішенням суду законодавець мав на увазі як судове рішення, ухвалене відповідним судом України, так і будь-який інший виконавчий документ, визначений Законом України «Про виконавче провадження».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі
№ 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), серед іншого, зазначала, що статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено перелік виконавчих документів, що підлягають примусовому виконанню. Їх можна поділити на дві групи: а) «судові» - видані судами України, в тому числі на виконання судових рішень; б) «несудові» - видані іншими органами чи посадовими особами,
як результат реалізації їх компетенції.
Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України
та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджене Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», у пункті 6 якого встановлено, що відповідний орган одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства направляє громадянинові повідомлення, в якому роз`яснює, куди
і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди
і поновленням порушених прав.
За змістом пунктів 11, 12 цього Положення для визначення розміру шкоди громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися, зокрема, при закритті провадження в справі органами дізнання
або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і СБУ - відповідно до цих органів. І відповідно, у місячний термін з дня звернення громадянина, один із таких органів виносить передбачену частиною першої
статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» постанову (ухвалу).
Отже, аналізуючи наведене вище, можна зробити висновок, що постанова слідчого є виконавчим документом, а відтак є тим «рішенням суду», яким може бути підтверджено (визначено, конкретизовано) грошове зобов`язання держави
з відшкодування громадянинові завданої нею шкоди.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави
щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється
у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Частиною першою статті 5 указаного Закону встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців
не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок
коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України діє у незміненій редакції з часу набрання чинності
цим Кодексом - 01 січня 2004 року. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625
ЦК України, розмір процентів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже,
у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження
№ 14-68цс18, пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018 року у справі
№ 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункти 21, 22, 25, 42, 45),
від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).
У постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження
№ 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання,
чи застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України
до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки:
«91. У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625
ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
92. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI
не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625
ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.
93. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми
за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.
94. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності
таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його
надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625
ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди
з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.».
Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення
з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (див.: пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада
2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)).
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України застосовні до спірних правовідносин. Позивач має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за невиконання державою грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду.
Проте, суди помилилися у визначенні періоду, за який підлягають стягненню відповідні суми.
ОСОБА_1 просила стягнути інфляційні втрати та три проценти річних за період
із 27 вересня 2019 року (дата пред`явлення до виконання постанови слідчого
від 27 вересня 2019 року про відшкодування їй шкоди) по 29 серпня 2022 року
(дата направлення позивачем вимоги про сплату коштів, передбачених
статтею 625 ЦК України) у загальному розмірі 4 460 586,47 грн, на підтвердження чого надала відповідний розрахунок заборгованості, який суди вважали вірним.
Однак, із урахуванням правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження
№ 14-91цс22), Верховний Суд уважає, що три проценти річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду (постанови слідчого про відшкодування шкоди) слід стягувати не з дати пред`явлення до виконання такої постанови,
а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») і включно до дня,
що передує дню повного виконання судового рішення.
Отже, три місяці для виконання постанови слідчого від 27 вересня 2019 року
про відшкодування шкоди, пред`явленої до виконання ДКС України в цей самий день, 27 вересня 2019 року, сплинули 27 грудня 2019 року. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції за частиною другою статті 625 ЦК України є 28 грудня 2019 року.
Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, за якою суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог, колегія суддів уважає за можливе у спірних правовідносинах розмір заборгованості вирахувати по день направлення позивачем вимоги про сплату коштів, передбачених
статтею 625 ЦК України, включно, - 29 серпня 2022 року.
У цьому періоді було 976 днів прострочення. Тому розмір трьох процентів річних
за цей період склав:
- з 28 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 4 дні = 9 664 242,00 грн х 4 дні
х 3 % / 365 днів = 3 177,29 грн;
- з 01 січня 2020 року по 31 січня 2020 року - 366 днів = 9 664 242,00 грн х 366 днів х 3 % / 366 днів = 289 927,26 грн;
- з 01 січня 2021 року по 31 січня 2021 року - 365 днів = 9 664 242,00 грн х 365 днів х 3 % / 365 днів = 289 927,26 грн;
- з 01 січня 2022 року по 29 серпня 2022 року - 241 день = 9 664 242,00 грн х
241 день х 3 % / 365 днів = 191 431,42 грн.
Отже, загальний розмір трьох процентів річних за період із 28 грудня 2019 року
по 29 серпня 2022 року включно становить 774 463,23 грн (3 177,29+289 927,26+289 927,26+191 431,42).
З огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Інакше кажучи,
з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення,
та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.38)).
У справі, яка переглядається, Верховним Судом не встановлено обставин, за яких можливе зменшення суми процентів річних.
За даними Державної служби статистики України у 2020-2022 роках (https://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2010/ct/is_c/arh_isc/arh_iscm10_u.html) індекс інфляції склав:
- у 2020 році: січень - 100,2 %, лютий - 99,7 %, березень - 100,8 %, квітень -
100,8 %, травень -100,3 %, червень - 100,2 %, липень - 99,4 %, серпень - 99,8 %, вересень - 100,5 %, жовтень - 101,0 %, листопад - 101,3 %, грудень - 100,9 %;
- у 2021 році: січень - 101,3 %, лютий - 101,0 %, березень - 101,7 %, квітень -
100,7 %, травень -101,3 %, червень - 100,2 %, липень - 100,1 %, серпень - 99,8 %, вересень - 101,2 %, жовтень - 100,9 %, листопад - 100,8 %, грудень - 100,6 %;
- у 2022 році: січень - 101,3 %, лютий - 101,6 %, березень - 104,5 %, квітень -
103,1 %, травень -102,7 %, червень - 103,1 %, липень - 100,7 %, серпень - 101,1 %.
При цьому Верховний Суд ураховує правову позицію щодо розрахунку інфляційних втрат, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду
у складі Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19,
у пункті 38.2 якої Об`єднана палата визначила методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Колегія суддів бере до уваги, що прострочення виконання рішення суду у грудні 2019 року не перевищує 15 днів, тому за цей місяць індекс інфляції
не враховується.
Таким чином, інфляційні втрати позивача від прострочення виконання зазначеної постанови слідчого від 27 вересня 2019 року про відшкодування шкоди склали:
3 679 155,74 грн (9 664 242,00 грн ? ((100,2/100) ? (99,7/100) ? (100,8/100)
? (100,8/100) х (100,3/100) ? (100,2/100) ? (99,4/100) ? (99,8/100) ? (100,5/100)
? (101,0/100) ? (101,3/100) ? (100,9/100) ? (101,3/100) ? (101,0/100) ? (101,7/100)
? (100,7/100) ? (101,3/100) ? (100,2/100) ? (100,1/100) ? (99,8/100) ? (101,2/100)
? (100,9/100) ? (100,8/100) ? (100,6/100) ? (101,3/100) ? (101,6/100) ? (104,5/100)
? (103,1/100) ? (102,7/100) ? (103,1/100) ? (100,7/100) ? (101,1/100)) -
9 664 224,00 грн = 9 664 242,00 грн х (1,002 х 0,997 х 1,008 х 1,008 х 1,003 х 1,002
х 0,994 х 0,998 х 1,005 х 1,01 х 1,013 х 1,009 х 1,013 х 1,01 х 1,017 х 1,007 х 1,013
х 1,002 х 1,001 х 0,998 х 1,012 х 1,009 х 1,008 х 1,006 х 1,013 х 1,016 х 1,045 х 1,031
х 1,027 х 1,031 х 1,007 х 1,011) - 9 664 242,00 грн = 9 664 242,00 грн
х 1,380697807943491- 9 664 242,00 грн = 3 679 155,74 грн.
Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної
інстанції, не врахував указані вище норми матеріального права, які підлягали застосуванню, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які є релевантними у спірних правовідносинах, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 й стягнення указаних вище сум.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах: від 12 лютого 2020 року у справі
№ 826/17656/16 (провадження № К/9901/32906/18, №К/9901/45930/18),
від 07 липня 2021 року у справі № 686/22674/20-ц (провадження № 61-4329св21),
є необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) відступила від висновку щодо застосування положень статті 625 ЦК України
у подібних правовідносинах, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з відшкодування шкоди у грошовому розмірі, визначеному у чинному рішенні суду.
Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча би в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила,
не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц,
від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 42), від 26 жовтня
2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 43), від 14 червня 2023 року у справі
№ 448/362/22 (пункт 66)). У такому випадку згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц
(пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93)).
Із цих підстав Верховний Суд відхиляє й посилання заявника касаційної скарги
на неврахування постанови Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі
№ 804/2076/17 (провадження К/9901/53148/18).
Щодо доводів касаційної скарги про неможливість нарахування та стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних у правовідносинах, урегульованих спеціальним законодавством про виконавче провадження
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі
№ 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункт 31,45) відступила
від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня
2016 року у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження»
і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також
від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 (про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних,
а не зобов`язальних правовідносин), та вказала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.
Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 92), від 09 листопада 2023 року
у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21, пункт 86)).
Указане спростовує відповідні доводи касаційної скарги.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що ДКС України не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання та про помилковість стягнення коштів шляхом їх списання з Єдиного казначейського рахунку
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних
відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах
з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави
у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах,
у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав
і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20),
від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року
у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35),від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5),
від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого
2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі
№ 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 14 грудня 2022 року у справі
№ 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 34), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (пункт 8.5), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).
Відтак, неправильним є розмежовувати відповідальність держави як боржника
у деліктних правовідносинах щодо відшкодування завданої нею шкоди у розмірі, підтвердженому в рішенні суду (у даній справі - постанові слідчого),
та відповідальність органу державної влади, який це рішення виконує.
Органи державної влади, зокрема органи досудового розслідування і ДКС України, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого
2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі
№ 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17;1700) і № 922/1830/19 (пункт 7.2),
від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року
у справі № 488/2807/17 (пункт 35)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною
у справі певний орган (див. постанови від 26 червня 2019 року у справі
№ 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.18)
і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).
Тому те, що позивач вказала відповідачем за вимогами про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду (постанови слідчого), яким підтверджене грошове зобов`язання держави
з відшкодування завданої нею шкоди, конкретний орган державної влади -
ДКС України - не означає, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності за прострочення виконання зазначеного рішення суду
є не держава, а саме певні її органи (орган).
Інакше кажучи, у спірних правовідносинах органи держави є представниками
її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею
ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц
(пункт 39). Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив
на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.
Зазначене вище спростовує посилання заявника касаційної скарги у відповідній частині.
Разом із цим, обґрунтованими є посилання про помилковість стягнення коштів шляхом їх списання з Єдиного казначейського рахунку.
Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).
Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому, як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у рішенні суду, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади,
що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2018 року
у справі № 910/23967/16 (пункти 6.16, 6.21, 7.1-7.2), від 22 вересня 2022 року
у справі № 462/5368/16-ц (пункт 4, 36), від 12 липня 2023 року у справі
№ 757/31372/18-ц (пункт 71)).
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 07 жовтня
2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 201/1611/22 (провадження № 61-6247св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) та інших.
На вказані обставини суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів
з Державного бюджету України шляхом їх списання ДКС України з Єдиного казначейського рахунку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення
у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте
в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування
або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який
не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки
чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з Державного бюджету України
на її користь за період із 28 грудня 2019 року по 29 серпня 2022 року включно 774 463,23 грн - трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов`язання та 3 679 155,74 грн - інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення
або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд частково задовольняє касаційну скаргу ДКС України, скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалює нове судове рішення про часткове задоволення позову на суму 4 453 618,97 грн, тобто на 99,8 % від позовних вимог, заявлених позивачем, а не задоволено - 0,2 %, то понесені відповідачем судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної
та касаційної скарг слід стягнути з позивача (пропорційно незадоволеним
вимогам - 0,2 %), зокрема частину витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 37,22 грн, касаційної скарги у розмірі 49,62 грн,
а у загальному розмірі - 86,84 грн.
Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні.
У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
За таких обставин з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір у розмірі 12 318,16 грн (12 405,00 грн - 37,22 грн - 49,62 грн).
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити
частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року
та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України
про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1
за період із 28 грудня 2019 року по 29 серпня 2022 року включно три проценти річних від простроченої суми грошового зобов`язання у розмірі 774 463,23 грн (сімсот сімдесят чотири тисячі чотириста шістдесят три гривні двадцять три копійки) та інфляційні втрати, нараховані на суму простроченого грошового зобов`язання у розмірі 3 679 155,74 грн (три мільйона шістсот сімдесят дев`ять тисяч сто п`ятдесят п`ять гривень сімдесят чотири копійки), а всього -
4 453 618,97 грн (чотири мільйона чотириста п`ятдесят три тисячі шістсот вісімнадцять гривень дев`яносто сім копійок).
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12 318,16 грн (дванадцять тисяч триста вісімнадцять гривень шістнадцять копійок).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець