Постанова
Іменем України
12 березня 2020 року
м. Київ
справа № 757/28189/18-ц
провадження № 61-10603св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «НПО Петровакс Фарм»,
боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від
18 грудня 2018 року у складі судді Матвійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєва В. А., Крижанівська Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НПО Петровакс Фарм» (далі - ТОВ «НПО Петровакс Фарм») звернулося до суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання ухвали Арбітражного суду Московської області від 05 квітня 2017 року про затвердження мирової угоди у справі
№ А41-81571/16 за позовом ТОВ «НПО Петровакс Фарм» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА» (далі -ТОВ «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА») про стягнення заборгованості у розмірі 2 296 000 рублів.
Клопотання мотивовано тим, що ухвалою Арбітражного суду Московської області від 05 квітня 2017 року у справі за позовом ТОВ «НПО Петровакс Фарм» до ТОВ «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА» про стягнення заборгованості за договором поставки лікарських препаратів затверджено мирову угоду у справі, укладену між сторонами 02 березня 2017 року. Провадження у справі припинено. Однак, 08 червня 2017 року у зв`язку з тим, що боржник не виконав взяті на себе зобов`язання визначені затвердженою мировою угодою, Арбітражний суд Московської області видав виконавчий лист серії ФС № 015377377, який 10 жовтня 2017 року було повернуто стягувачу через неможливість встановлення місцезнаходження боржника, його майна та відомостей про наявність належних товариству коштів. Вказували, що вони не мають можливості в добровільному порядку виконати на території Російської Федерації ухвалу Арбітражного суду Московської області від 05 квітня 2017 року, тому оскільки судове рішення боржником добровільно не виконується наявні підстави для надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в Україні.
У зв`язку з викладеним стягувач просив визнати та надати дозвіл на примусове виконання в Україні рішення іноземного суду, а саме ухвали Арбітражного суду Московської області від 05 квітня 2017 року у справі № А41-81571/16, відповідно до якої з ТОВ «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА» підлягають стягненню на користь ТОВ «НПО Петровакс Фарм» грошові кошти в розмірі 2 296 000,00 рублів заборгованості за поставлений за контрактом від 02 жовтня 2012 року № F(NPO)-40-2012 товар, а також 17 240,00 рублів витрат зі сплати державного мита, а всього 2 313 240,00 рублів, визначивши вказану суму в національній валюті за курсом НБУ на день постановлення ухвали та видати виконавчий лист.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 травня
2019 року, клопотання ТОВ «НПО Петровакс Фарм» про визнання та надання дозволу на примусове виконання в Україні рішення іноземного судузадоволено.
Надано дозвіл на примусове виконання в Україні рішення іноземного суду - ухвали Арбітражного суду Московської області від 05 квітня 2017 року у справі
№ А41-81571/16, відповідно до якої з ТОВ «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА» підлягають стягненню на користь ТОВ «НПО Петровакс Фарм» грошові кошти в розмірі
2 296 000,00 рублів заборгованості за поставлений за контрактом від 02 жовтня
2012 року № F(NPO)-40-2012 товар, а також 17 240,00 рублів витрат зі сплати державного мита, а всього 2 313 240,00 рублів, що за курсом НБУ станом на 18 грудня 2018 року (1 р. х 0,4185) складає 968 090,94 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що клопотання стягувача підлягає задоволенню, оскільки наявні всі правові підстави визначені законом для надання дозволу на виконання в Україні рішення іноземного суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «НПО Петровакс Фарм».
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами не було належним чином встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема вказує, що суди обох інстанцій не звернули уваги на його доводи стосовно того, що стягувачем не було надано належних доказів на підтвердження того, що боржник був належним чином повідомлений про розгляд справи № А41-81571/16 Арбітражним судом Московської області. Вказує, що надані стягувачем докази не є належними та допустимими, оскільки з них не можливо встановити чи дійсно їх було повідомлено про розгляд справи судом, а клопотання подане їх генеральним директором до Арбітражного суду Московської області у справі № А41-81571/16 про затвердження мирової угоди і розгляд справи цим судом за відсутності їх представника не є належним доказом про належне їх повідомлення про розгляд цієї справи.
Доводи інших учасників справи
У відзиві ТОВ «НПО Петровакс Фарм» на касаційну скаргу ТОВ «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА» вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги боржника зводяться до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права та є надуманими і такими, що не заслуговують на увагу та спростовуються встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами справи. Зокрема зазначають, що ними при порушенні перед судом першої інстанції клопотання про надання згоди на примусове виконання судового рішення іноземного суду були виконані всі вимоги норм ЦПК України та Конвенції «Про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним та кримінальним справам» від 1993 року, яка 10 листопада 1994 року була ратифікована Верховною Радою України та набула чинності для України 14 квітня 1995 року. Вказує, що доводи боржника про його необізнаність щодо судового процесу у справі № А41-81571/16 спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, яким суди обох інстанцій надали належну оцінку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Печерського районного суду міста Києва.
У задоволенні клопотання ТОВ «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА» про зупинення дії ухвали Печерського районного суду міста Києва 18 грудня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 рокудо завершення розгляду касаційної скарги відмовлено.
У липні 2019 року справу № 757/28189/18-ц передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ухвалою Арбітражного суду Московської області від 05 квітня 2017 року затверджено мирову угоду у справі № А41-81571/16 за позовом ТОВ «НПО Петровакс Фарм» до ТОВ «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА» про стягнення заборгованості у розмірі 2 296 000,00 рублів та у зв`язку з цим припинено провадження у справі
(а. с. 11-12).
08 червня 2017 року на підставі указаного судового рішення та у зв`язку з його не виконанням боржником, Арбітражним судом Московської області було видано виконавчий лист, який стягувачем пред`явлено до виконання (а. с. 23-30).
Постановою державного виконавця від 10 жовтня 2017 року виконавче провадження завершено, а виконавчий лист повернуто стягувачу з огляду на неможливість встановлення місцезнаходження боржника, майна або наявності належних йому грошових коштів (а. с. 31-33).
Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що 02 жовтня 2012 року між сторонами було укладено контракт на поставку медичних препаратів (а. с. 15-20).
15 червня 2016 року між сторонами укладено додаткову угоду № 25 до указаного контракту, згідно якої сторони визначили, що: «11.2. Любой спор или претензия, которые могут возникнуть по Контракту или в связи с ним, не урегулированные Сторонами путем переговоров, подлежат рассмотрению в Арбитражном суде Московской области в соответствии с Арбитражным процессуальным кодексом РФ.» (а. с. 22).
Судом також було встановлено, що зазначена додаткова угода підписана генеральним директором ТОВ «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА» та скріплена печаткою цього товариства.
Також цим же генеральним директором ТОВ «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА» з прикладенням печатки товариства було підписано клопотання до Арбітражного суду Московської області про затвердження мирової угоди і розгляд справи судом за відсутності їх представника (а. с. 14).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня
2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого
2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських відносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.
Згідно з частиною першою статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
Відповідно до статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються на території України, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Частиною першою статті 464 ЦПК України передбачено, що питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
Відповідно до вимог частини шостої статті 467 ЦПК України за наслідками розгляду поданих документів та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні з цього питання.
Конвенція «Про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним і кримінальним справам», підписана країнами-учасницями СНД в м. Мінську 22 січня 1993 року та ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР (далі - Мінська Конвенція) є чинною і поширюється на відносини з Російською Федерацією.
Відповідно до частини другої статті 54 Мінської Конвенції, суд, який розглядає клопотання про визнання і надання дозволу на примусове виконання рішення, обмежується встановленням того, що передбачені цією Конвенцією умови додержано. У такому випадку суд постановляє рішення про примусове виконання.
Відповідно до статті 51 зазначеної Конвенції кожна з Договірних Сторін на умовах, передбачених цією Конвенцією, визнає і виконує наступні рішення, винесені на території інших Договірних Сторін: а) рішення установ юстиції по цивільних і сімейних справах, включаючи затверджені судом мирові угоди по таких справах і нотаріальні акти у відношенні грошових зобов`язань (далі - рішень).
Статтею 53 Конвенції передбачено, що клопотання про дозвіл примусового виконання рішення подається в компетентний суд Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню. Воно може бути подано й до суду, що виніс рішення в справі в першій інстанції. Цей суд направляє клопотання судові, компетентному винести рішення за клопотанням.
До клопотання додаються: а) рішення або його засвідчена копія, а також офіційний документ про те, що рішення набуло законної сили і підлягає виконанню або про те, що воно підлягає виконанню до набуття законної сили, якщо це не випливає із самого рішення; б) документ, з якого випливає, що сторона, проти якої було винесене рішення, що не прийняла участі в процесі, була в належному порядку і вчасно викликана в суд, а у випадку її процесуальної недієздатності була належним чином представлена; в) документ, що підтверджує часткове виконання рішення на момент його пересилання; г) документ, що підтверджує угоду сторін, по справах договірної підсудності.
Таких правових висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 11 грудня
2019 року № 757/28188/18-ц (провадження № 61-9498св19) та від 20 січня 2020 року в справі № 753/22025/16 (провадження № 61-47271св18), підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахував вимоги вказаних норм права й обставини справи та дійшов правильного висновку, що стягувачем подано всі документи, які необхідні для виконання рішення іноземного суду.
Доводи касаційної скарги стосовно того, що боржнику не було відомо про розгляд справи Арбітражним судом Московської області є необґрунтованими, оскільки як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій боржнику було відомо про розгляд справи в Арбітражному суді Московської області, що підтверджено довідкою суду та клопотанням сторони боржника про затвердження мирової угоди та розгляд цієї справи у відсутність його представника.
Таким чином, установивши відсутність підстав для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, передбачених Мінською Конвенцією та статтею 468 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення клопотання.
Крім того, вище вказані доводи заявника є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМУНОГЕН-УКРАЇНА» залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
Є. В. Петров
С. П. Штелик