ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 757/3096/19
провадження № 61-916св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України;
треті особи: начальник Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України Корнат Володимир Володимирович, заступник начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України Лазарчук Роман Вікторович, начальник відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України Верцімага Ірина Володимирівна, заступник начальника відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України Метельський Юрій Костянтинович ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 рокуу складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 рокуу складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікова С. В.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - Управління адміністративними будинками) про визнання дій протиправними, скасування розпорядження, скасування доручення та скасування актів.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 27 червня 2018 року він отримав копію розпорядження начальника Управління адміністративними будинками від 25 червня 2018 року № 79 «Про оголошення догани ОСОБА_1 ». Підставою для оголошення догани стало те, що протягом травня-червня 2018 року він як завідувач сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 допустив систематичні порушення посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку Управління адміністративними будинками, які стосувалися неякісного прибирання території саду біля адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 , та невиконання доручення заступника начальника Управління адміністративними будинками Лазарчука Р. В. по проведенню робіт з косіння трави в саду. Однак за змістом письмового доручення, без дати його складання та реєстраційного номеру, яке він фактично отримав 24 травня 2018 року, проведення косіння трави у саду прибудинкової території, було доручено сектору зеленого господарства не його безпосереднім керівником Верцімагою І. В. , а заступником начальника Управління адміністративними будинками Лазарчуком Р. В. , що свідчить про упереджене відношення до нього, в розумінні того, що за весь час його роботи на посаді завідувача сектору зеленого господарства, а це з 2007 року, проведення косіння трави у саду прибудинкової території було доручено в письмовій формі вперше. В посадовій інструкції завідувача сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1, в розділі «Завдання та обов`язки», зокрема зазначено, що завідувач сектору зеленого господарства контролює додержання робітниками правил і норм охорони праці, виробничої санітарії та протипожежного захисту. При цьому заступником начальника Управління адміністративними будинками Лазарчуком Р. В. , з відома начальника цього управління Корната В. В. , було штучно, свідомо та навмисно, в обхід начальника відділу Верцімаги І. В., тобто з порушенням субординаційної підпорядкованості, видано саме йому як завідувачу сектору зеленого господарства письмове доручення, яке за будь-яких обставин неможливо було б виконати без порушення вимог законодавства України про працю, нормативних актів з охорони праці та техніки безпеки, так як вказане доручення не було забезпечено власником та/або уповноважений ним органом відповідними працівниками з допусками та дозволами з охорони праці на проведення робіт з механізмами (газонокосарками). Крім того, відповідно до вимог частини другої статті 13 Закону України «Про охорону праці», вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» та вимог Постанови Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 «Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці», не була проведена атестація таких робочих місць. Тому розпорядження начальника Управління адміністративними будинками Корната В. В. від 25 червня 2018 року № 79 «Про оголошення догани ОСОБА_1 » є незаконним, а зазначені в ньому обставини є надуманими, неправдивими та не відповідають фактичним обставинам подій. Враховуючи викладене,ОСОБА_1 просив:
- визнати протиправними дії начальника Управління адміністративними будинками Корната В. В. щодо винесення ним розпорядження від 25 червня 2018 року № 79 «Про оголошення догани ОСОБА_1 »;
- визнати протиправними дії заступника начальника Управління адміністративними будинками Лазарчука Р. В. щодо надання ним доручення, без дати складання та реєстраційного номеру, з відміткою про реєстрацію «вх. № 15-7/43-208 від 23 травня 2018 року», з порушенням субординаційної підпорядкованості;
- визнати протиправними дії заступника начальника Управління адміністративними будинками Лазарчука Р. В. , начальника відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 Управління адміністративними будинками Верцімаги І. В. , заступника начальника відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 Управління адміністративними будинками Метельського Ю. К. щодо підписання ними актів від 23 травня 2018 року, від 29 травня 2018 року та від 04 червня 2018 року, в яких міститься завідомо неправдива інформація;
- скасувати як незаконне розпорядження начальника Управління адміністративними будинками Корната В. В. від 25 червня 2018 року № 79 «Про оголошення догани ОСОБА_1 »;
- скасувати як незаконне доручення заступника начальника Управління адміністративними будинками Лазарчука Р. В. , без дати складання та реєстраційного номеру, з відміткою про реєстрацію «вх. № 15-7/43-208 від 23 травня 2018 року»;
- скасувати як незаконні акти від 23 травня 2018 року, від 29 травня 2018 року та від 04 червня 2018 року, в яких міститься завідомо неправдива інформація;
- стягнути з Управління адміністративними будинками на його користь витрати пов`язані з наданням правничої допомоги адвоката, які станом на 23 січня 2019 року складають 62 160 грн.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2019 року відкрито провадження в цій справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін, а також залучено до участі у справі як третіх осіб: начальника Управління адміністративними будинками Корната В. В. , заступника начальника Управління адміністративними будинками Лазарчука Р. В. , начальника відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 Управління адміністративними будинками Верцімагу І. В. , заступника начальника відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 Управління адміністративними будинками Метельського Ю. К.
18 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про передачу справи за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва, посилаючись на те, що цей спір відноситься до предметної юрисдикції цього суду.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року у задоволенні вищевказаного клопотання ОСОБА_1 відмовлено.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідно до розпорядження начальника Управління адміністративними будинками Корната В. В. від 25 червня 2018 року № 79, підставою для оголошення догани позивачу слугувало те, що протягом травня-червня 2018 року він як завідувач сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 допустив систематичні порушення посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку Управління адміністративними будинками, які стосувалися неякісного прибирання території саду біля адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 , та невиконання доручення заступника начальника Управління адміністративними будинками Лазарчука Р. В. по проведенню робіт з косіння трави в саду, що засвідчено актами від 23 травня 2018 року, від 29 травня 2018 року та від 04 червня 2018 року. Тобто оскаржуване розпорядження містить чіткі посилання на те, які саме порушення посадової інструкції та який саме конкретно дисциплінарний проступок вчинив позивач. Посилання позивача на не можливість виконання доручення не свідчать про порушення трудових норм саме відповідачем, а вказує про не бажання позивача належним чином виконувати поставлені завдання його керівництвом. Крім цього, позивачем не надано доказів, які б свідчили про не можливість виконання доручення. Відтак, сукупність даних обставин вказує на те, що проступок позивача є свідомим і, відповідно, умисним, проявом ігнорування покладених на нього обов`язків як завідувача сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1. Відповідач, притягаючи позивача до дисциплінарної відповідальності, врахував всі конкретні обставини, сукупність допущених позивачем порушень, і дотримавшись процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовано наклав на нього дисциплінарне стягнення, у вигляді догани. Оскільки відсутні підстави для скасування оспорюваного розпорядження, визнання дій незаконними, тому позов є не обґрунтований і задоволенню не підлягає.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Посилання позивача на те, що його посада завідувача сектору Управління адміністративними будинками відповідно до вимог чинного законодавства відноситься до державної служби апеляційний суд не взяв до уваги, оскільки зі змісту посадової інструкції завідувача сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкової території № 1, не вбачається здійснення повноважень безпосередньо пов`язаних з виконанням завдань і функцій державного органу. Крім того, 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України від 10 грудня 2015 року № 889 «Про державну службу», відповідно до якого окремі категорії працівників у державних органах втратили статус державних службовців, тобто посада, яку займав позивач, не відноситься до категорії посад державних службовців. Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно відмовив в задоволенні клопотання позивача про передачу справи до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки цей спір відноситься до предметної юрисдикції цього суду, апеляційний суд також не взяв до уваги, оскільки позивач, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, не був державним службовцем, не здійснював службову діяльність та його посада не відноситься до посад публічної служби. Крім того, в порядку адміністративного судочинства позивач вже звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з аналогічним позовом до Управління адміністративними будинками і ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року у справі № 826/13068/18, яку залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у зв`язку з тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки він повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства. Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року у справі № 826/13068/18 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначені судові рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17 січня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, а 14 лютого 2023 року - уточнену касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року, рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, а також ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року та ухвалу Верховного Суду від 08 січня 2019 року у справі № 826/13068/18, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження її розгляду по суті, а у разі визнання відсутності підстав для направлення справи за підсудністю до цього суду - направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 6 частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 572/3632/15, а також - не дослідили зібрані у справі докази, розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження і ухвалили судові рішення з порушенням правил інстанційної юрисдикції, так як справа підлягала розгляду Окружним адміністративним судом міста Києва.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, витребувано з Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/3096/19 та відмовлено увідкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року в цій справі, а також на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року та ухвалу Верховного Суду від 08 січня 2019 року у справі № 826/13068/18.
29 березня 2023 року справа № 757/3096/19 надійшла до Верховного Суду.
12 квітня 2023 року Управління адміністративними будинками подало відзив на касаційну скаргу, в якому заявило клопотання про поновлення встановленого судом строку для його подання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року відмовлено Управлінню адміністративними будинками в задоволенні клопотання про поновлення встановленого судом строку на подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що його посада завідувача сектору Управління адміністративними будинками відповідно до вимог чинного законодавства відноситься до державної служби і він має статус державного службовця, отримує заробітну плату за рахунок коштів Державного бюджету України. В позовній заяві він заявив вимоги про визнання дій протиправними, скасування розпорядження, доручення та актів до Управління адміністративними будинками, яке є юридичною особою публічного права. Тобто з позовної заяви вбачалося, що предмет спору відноситься до спорів із суб`єктом владних повноважень, однак суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно відмовив в задоволенні його клопотання про передачу справи за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва. Крім того, всупереч вимогам частини третьої статті 274 ЦПК України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд не врахував значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес, а також думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У цивільному процесі, на відміну від адміністративного процесу, стороною у справі не може бути організація без статусу юридичної особи або посадова особа, тому залучені місцевим судом треті особи, які фактично є посадовими особами відповідача, в силу вимог статті 69 ЦПК України, могли бути лише свідками в цій справі. Висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про відмову в задоволенні позову ґрунтуються лише на одному письмовому доказі, а саме дорученні заступника начальника Управління адміністративними будинками Лазарчука Р. В. , без дати складання та реєстраційного номеру, про необхідність проведення косіння трави у саду прибудинкової території. Однак в судових засіданнях жодні докази в сукупності із матеріалами справи чи окремо не досліджувалися.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 червня 2018 року ОСОБА_1 під особистий підпис отримав копію розпорядження начальника Управління адміністративними будинками від 25 червня 2018 року № 79 «Про оголошення догани ОСОБА_1 ».
Підставою для оголошення догани стало те, що протягом травня-червня 2018 року ОСОБА_1 як завідувач сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 допустив систематичні порушення посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку Управління адміністративними будинками, які стосувалися неякісного прибирання території саду біля адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 , та невиконання доручення заступника начальника Управління адміністративними будинками Лазарчука Р. В. по проведенню робіт з косіння трави в саду.
Отже, оскаржуване розпорядження містить чіткі посилання на те, які саме порушення посадової інструкції та який саме конкретно дисциплінарний проступок вчинив позивач.
Під час розгляду справи судом першої інстанції представник Управління адміністративними будинками звертав увагу на те, що відповідно до пункту 6.8 Положення про Управління адміністративними будинками, затвердженого розпорядженням Управління справами Апарату Верховної Ради України від 20 березня 2018 року № 14, в Управлінні адміністративними будинками право прийняття та звільнення працівників надано начальнику цього управління.
Згідно з наказом від 12 грудня 2016 року № 312 по Управлінню адміністративними будинками, у зв`язку зі зміною правового статусу окремих категорій працівників управління, а саме: втрата статусу державних службовців та введенням у дію нового штатного розпису працівників Управління адміністративними будинками, які виконують функції з обслуговування, наказом начальника цього управління з 12 грудня 2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду завідувача сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1.
Пунктом 7.6. розділу 7 Правил внутрішнього трудового розпорядку Управління адміністративними будинками, передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується керівництвом Управління адміністративними будинками.
У посадовій інструкції завідувача сектору зеленого господарства (останній абзац розділ завдання та обов`язки) зазначено, що він виконує інші завдання та доручення керівництва Управління та відділу.
За змістом розпорядженням по Управлінню адміністративними будинками від 01 серпня 2018 року № 94 «Про розподіл функціональних повноважень та обов`язків між начальником Управління та його заступниками» заступник начальника цього управління організовує, координує та відповідає за роботу, зокрема з упорядкування, озеленення та прибирання прибудинкових територій.
Зазначене свідчить не лише про право заступника начальника Управління адміністративними будинками Лазарчука Р. В. давати доручення завідувачу сектору зеленого господарства, а й про обов`язок останнього його виконати.
Доручення заступника начальника Управління адміністративними будинками Лазарчука Р. В. про проведення робіт з косіння трави містить вхідний реєстраційний № 15-7/43-208 та дату реєстрації - від 23 травня 2018 року, яка свідчить про час надання доручення.
Позивач у своїх доповідних записках не звертався до безпосереднього керівника - начальника відділу, а адресував їх начальнику та заступникам начальника Управління адміністративними будинками.
Згідно з порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки» від 26 жовтня 2011 року № 1107 зі змінами, роботи газонокосаркою не відносяться до переліку видів робіт підвищеної небезпеки. Також роботи з використанням газонокосарки не входять до Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року № 15.
Представник Управління адміністративними будинками також зазначив, що робота з використанням газонокосарки, якою користуються робітники Управління адміністративними будинками, не потребує проходження спеціального навчання. Згідно з інструкцією з експлуатації газонокосарки, яка використовується в управлінні, та описом, наданим офіційним дилером компанії AL-KO на території України, нею можуть користуватися навіть люди, які не мають великої фізичної сили. Єдиними обмеженнями у користуванні газонокосаркою є її використання дітьми та особами, які не ознайомлені з інструкцією з експлуатації газонокосарки заводу-виробника. Враховуючи, що газонокосарка самохідна, її не потрібно підіймати та носити, то доводи позивача про те, що роботи з косіння трави газонокосаркою не можуть виконувати жінки, є безпідставними.
Акти, якими зафіксовано факт невиконання робіт та відмову від їх виконання, складені із зазначенням місця та дати складення прізвищ та посад осіб, що їх підписали, а також з ними ознайомлено позивача.
Окрім цього, твердження позивача про те, що йому не запропоновано надати пояснення спростовується його ж доповідними та поясненнями про ознайомлення з актами від 29 травня 2018 року та 04 червня 2018 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.
Пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 139 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.
Частиною першою статті 147 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Частинами першою, третьою статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.
За змістом положень статей 147-1 149 КЗпП України у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності і взаємозв`язку, суди попередніх інстанцій, обґрунтовано виходили з того, що посилання позивача про не можливість виконання ним доручення заступника начальника Управління адміністративними будинками Лазарчука Р. В. по проведенню робіт з косіння трави в саду адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 , не свідчать про порушення трудових норм саме відповідачем, а лише доводить не бажання позивача належним чином виконувати поставлені завдання його керівництвом.
Оскільки позивач не надав доказів, які свідчили б про не можливість виконання вищевказаного доручення, натомість допущені позивачем як завідувачем сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 протягом травня-червня 2018 року систематичні порушення посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку Управління адміністративними будинками підтверджено складеними працівниками відповідача актами від 23 травня 2018 року, від 29 травня 2018 року та від 04 червня 2018 року, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, так як відповідач правомірно застосував до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
За змістом постанови від 18 серпня 2021 року у справі № 572/3632/15, на яку послався заявник в касаційній скарзі, Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі в частині залучення Реєстраційної служби Сарненського районного управління юстиції в Рівненській області як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, оскільки третя особа у справі не є стороною у цивільному процесі, отже, закрити провадження щодо такої особи неможливо із жодних підстав, визначених статтею 255 ЦПК України.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не вирішував питання про закриття провадження у справі щодо третіх осіб, а залучивши їх до участі у справі виходив з того, що рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки.
Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у вищевказаній постанові.
Таким чином, оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі ОСОБА_1 підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи його касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від04 листопада 1950 року (далі Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір, і має судова юрисдикція.
Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
01 вересня 2005 року набув чинності КАС України, який визначив повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.
Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Конституційний Суд України зазначив, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.
Частинами першою, другою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 14 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
Публічна служба діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що посада, яку обіймав позивач, не відноситься до категорії посад державних службовців.
Крім того, в порядку адміністративного судочинства позивач вже звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з аналогічним позовом до Управління адміністративними будинками і ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року у справі № 826/13068/18, яку залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України у зв`язку з тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки він повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства. Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року у справі № 826/13068/18 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначені судові рішення.
За таких обставин доводи касаційної інстанції про те, що в цій справі суди ухвалили судові рішення з порушенням правил інстанційної юрисдикції, так як справа підлягала розгляду Окружним адміністративним судом міста Києва, є необґрунтованими. Тобто заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 6 частини першої статті 411 ЦПК України, також не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.
Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з частиною першою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема справи, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
За змістом ухвали Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2019 року про відкриття провадження в цій справі, суд вважав за можливе розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Справа, що переглядається, не відноситься до таких, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, тому, врахувавши вимоги частини третьої вказаної статті, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість наведених заявником підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 та пунктом 2 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович